§ 7. Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) у їхніх показан­нях можливе виникнення перекручень, що є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого під час допиту.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності. Зокрема, такі критерії включають:

1. компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дають можливість зробити висновок про те, що він не здатний вигадати повідомлене); 2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, що мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є правильними); 3) рівень мовлення допи­туваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, про­фесійній належності, лексичному запасу); 4) унікальність показань (якщо повідомлен­ня має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим); 5) емо­ційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання); 6) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності). Запропоновані критерії мають орієнтуючий характер.

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Ви­явити неправду в показаннях таке спостереження не дає змогу, однак воно реєструє зовнішні прояви, що відображатимуть динаміку стану допитуваного у ході допиту, різне реагування нате чи інше запитання або пред’явлений доказ. Ці зовнішні прояви не ма­ють доказового значення, виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливе виявлення негативних обставин, що під час допиту можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитувано­го даних, що мають бути; б) наявності у показаннях даних, яких не має бути. Так, у разі наявності даних, яких не має бути, негативні обставини під час допиту можуть виявля­тися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негатив­них обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попе­реднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, що є у розпо­рядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зістав­лення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий має знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди під час до­питу єтактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином, не­правда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допиту­ваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психо­логічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту й одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди й одержати об’єктивні показання задопомогою такої системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в пока­заннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального поло­ження та форми неправдивого повідомлення. Можна виділити шість підсистем, харак- тернихдля допиту обвинуваченого (підозрюваного), що мають таке спрямування: 1) ви­криття неправди за повного заперечення обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії; 2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини; 3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, що інтересують органи роз­слідування; 4) викриття неправдивої заяви про алібі; 5) встановлення обмови; 6) вста­новлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття не­правдивої заяви про алібі, передбачає: а) постановку деталізуючих запитань щодо перебу­вання допитуваного у вказаному місці; б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі; в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі; ґ) пред’явлення доказів, що підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину; д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, що свідчать про можливість пере­бування допитуваного на місці злочину.

Розглянемо функціональне призначення й ефективність окремих тактичних при­йомів цієї підсистеми під час її використання.

Так, у розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був допитаний Г., який мешкав усусідньомубудинку. На допиті Г. заявив, що він нічого не знає про вчинений злочин, бо тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Тактика викриття не­правди була заснована на використанні групи тактичних прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запитання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли була вчинена крадіжка (такими заходами були відвідування басейну і обід). Відносно відвідування басейну допитуваному були поставлені такі запитання: Чи відвідував Г. басейн? Коли він прийшов туди? Чи організовано проходило плавання? Хто керував спортсменами? З ким він спілкувався? Про що вони розмовляли? Як довго він там пробув? З ким він покинув басейн? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було запізнення з приготуванням їжі? Що було по­дано на обід? За яким столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони гово­рили? Хто першим вийшов із-за столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголо­сив показання К. і С., на яких посилався підозрюваний Г, як осіб, що можуть підтвердити йо­го дані. Хоча у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басейні, і на обіді, але в деталяхїх показання мали істотні розбіжності. Слідчим були оголошені ті фрагменти по­

казань, які суперечили показанням Г. Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що «ніхто не ставив за мету запам’ятати нікому не потрібні дрібниці».

Наступним тактичним прийомом, використаним на допиті, було оголошення показань вихователя табору В., який шукав Г. близько 12-ї години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрівся з ним лише о 14-й годині.

Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду місця події. Так, поперед­ньо у допитуваного було з’ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук П, роз’яснив їх значення.

Отже, тільки використання всього комплексу тактичних прийомів підсистеми сприяло спростуванню заяви про алібі і одержанню правдивих показань про обставини вчиненого зло­чину.