§ 2. Процес формування показань

Сприйняття, запам’ятовування, відтворення є взаємопов’язаними етапами форму­вання показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, але й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним зазмістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи, яка сприймає (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарв­лення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників: суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість правильно сприйняти, а об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлен­ня, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об’єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити 'їх від суб’єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприй­няття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття ха­рактеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов’язане з так званою про­фесійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов’язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменшу кількість помилок.

Другим етапом формування показань є запам’ятовування як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати ‘їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірко­вий характер. Людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення.

Експерименти з перевірки пам’яті свідчать про те, що вона з часом може перекручу­вати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі за ме­ту обов’язково запам’ятовувати факти для викладу ’їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомо­стей і деталей події.

Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які най- сильніше впливають на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста — показав, що він не запам’ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду ав­томашини. Він запам’ятав тільки, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вда­рив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтро­щивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій ча­стині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому за­пам’ятовуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам’ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам’ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосову­вати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв’язків. До них нале­жать: а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і викори­станні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події; б) постанов­ка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам’яті обставин події, що спостерігається);

в) пред’явлення підчас допиту речових доказів; г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення при цьому набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелек­ту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, що використовує слідчий підчас допиту, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми; б) відтворення змісту зі збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту зі збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.