(Підписи)

Рис. 43. Схематичний площинний план кімнати

Слідчий

Поняті

(Підписи)

Рис. 44. Розгорнутий масштабний план кімнати

2 м

1 м _І_

100 СІЛ

ІШІІІ

Рис. 45. Схема викреслювання плану місцевості за способом подвійних засічок:

А — вихідна точка; Б — перший з об’єктів, що наноситься на план;

1, 2, 3,4, 5 — об’єкти, на які провадилося візування з точокА і Б

Слідчий

Поняті

(підписи)

0

л

Для складання плану чи схеми використовують умовні позначення (табл. 7).

На кожному плані або схемі мають бути: заголовок із зазначенням, що саме накрес­лено, стрілка з позначенням «північ — південь» (И — Б) для орієнтування на сторони світу, масштаб (на планах), пояснювальні написи про те, що являють собою ті чи інші зображені об’єкти.

Плани і схеми місця події підписують слідчий і поняті.

Таблиця 7

Умовні позначення для складання схем і планів

ги	Кам’яна будівля
ь ™	Дерев’яна будівля
Г_—->_і	Споруджувана будівля
	Зруйнована будівля
1 —	Окремий двір
щщщццц ІІІІІІІШІІІІ1	Кам’яний паркан Дерев’яний паркан
	Одностулкові двері
	Двустулкові двері
—	Вікно на 2 рами
Ш—Ш	Вікно на 1 раму
Ш	Плита газова
ш	Плита електрична
ТгГ	Унітаз
Г~)	Ванна

Міст кам’яний (залізобетонний)

Шосе

Ґрунтовий шлях Стежка

Одноколійна залізниця: а — насип; б — полустанок; в — труба Двоколійна залізниця Кілометровий стовп

Автомобіль

Мотоцикли: а — з коляскою;

б — без коляски

Велосипед

Труп

Місце злому Знаряддя злому

Сокира

Ніж

її* я І © р*

Колодязь

Трав’яне болото

Виноградник

Окремий кущ

Окреме дерево: а — хвойне; б — листяне Мішаний ліс

Яма, балка

Горб, пагорб

Ставок

&>

□о

©

Сходи

ГШШТ1

ШЗ ^Город

Лука

* * $

°о°

Лзі

СГЧ

О

\л Г.Ш.П / Міст дерев’яний

/,'Ц"П"Ц'0"\

Речові докази

Сліди пальців рук

Сліди ніг: а — поверхневий;

б — вдавлений Сліди транспортних засобів: а — поверхневі;

б — вдавлені Гільза

Пляма

Стіл

Шафа

Ліжко

Диван

Стілець

Рояль

Пляшка

Розділ 12. Допит

§ 1. Поняття та види допиту

Показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та інших осіб можуть бути отримані шляхом допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесу­альними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньо­му участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у певній справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. Водночас допит — одна з найбільш складних слідчих дій, його проведення вимагає від слідчого високої загаль­ної та професійної культури, глибокого знання психології людини.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, що в них містяться, — до­казами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов’язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143,167 КПК України допит можна проводити у місці проваджен­ня досудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо перед­бачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників непо­внолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за да­чу завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення що­до себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Допит свідка розпочинається запропонуванням розповісти все відоме йому про об­ставини справи, у зв’язку з якими його викликано на допит. На початку допиту обвину­ваченого слідчий має запитати його, чи визнає він себе винним у пред’явленому обви­нуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої за­питання. Показання записуються до протоколу в першій особі та максимально до­слівно. Допитуваному може бути надано можливість власноручно написати показання.

Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), що встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Практично пред­метом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитува­ного, такі від того, якою інформацією він може володіти. Слідчий визначає предмет до­питу під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допи­ту знаходить у плані допиту, у вигляді переліку обставин, що підлягають з’ясуванню.

Допит може розглядатися як інформаційний процес, що має властиву йому структу­ру. Характеризуючи інформаційну структуру допиту, необхідно відзначити її багатоеле- ментність та складність. Інформація у процесі допиту може бути класифікована за вида­ми (рис. 46). Так, за суб’єктом допиту її можна підрозділити на такі види: 1) інформація, що виходить від слідчого; 2) інформація, що виходить від допитуваного; 3) інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті. Ці види інформації взаємо­пов’язані та взаємозалежні. Однак кожний зі вказаних видів інформації має відносну самостійність та відповідну структуру.

Інформація, що виходить від слідчого, може бути класифікована за різними підстава­ми. Важливе значення має класифікація цього виду інформації за функціональним при­значенням. Розподіл інформації за цією підставою дає змогу виокремити такі її види:

1. комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забезпечення успішного про­ведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним); 2) субстан­ціональну (спрямовану на з’ясування основних відомостей у справі, що відбувається, у постановці запитань, що визначаються предметом допиту); 3) спонукаючу (використо­вується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу); 4) викриваючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в пока­заннях допитуваного) ; 5) коригуючу (дає змогу уточнити показання або виявити та усу­нути викривлення, що є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого).

Інформацію, що виходить від допитуваного, можна класифікувати за такими крите­ріями: 1) за характером вираження', змістова (відомості, що повідомляються допитува­ним у процесі допиту); паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, щосу-

проводжують мову людини); мімічна (мімічні прояви, безпосередньо не пов’язані з мо­вою допитуваного); конклюдентна (рухи, жести, вказівки на що-небудь, із яких можна дійти висновку про наміри особи або її ставлення до чого-небудь), така, що відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.); 2) за характером виявлення (така, що вільно викладена, та ви­кладена із спонуканням); 3) за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, і така, що не відповідає їй).

Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди має зберігати ініціативу в регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов’язаний керувати осо­бами, які беруть участь у справі. Отримання інформації у ході допиту має свої особли­вості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним по­зицією, заінтересованістю у результатах справи, індивідуальними особливостями осо­би та деякими іншими обставинами.

Рис. 46. Класифікація інформації в процесі допиту

Залежно від різних підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, за­лежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит: свідка; потерпі­лого; підозрюваного; обвинуваченого; підсудного; експерта. За віковими особливостями допитуваного допит поділяється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первинний, повторний (з’ясовуються обста­вини, про які допитуваний вже давав показання підчас попереднього допиту); додатко­вий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх до­питів). За суб’єктом проведення — допит, що здійснюється слідчим, дізнавачем, проку­рором, суддею. Особливим різновидом допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.