§ 3. Дактилоскопічний облік

Алфавітному і дактилоскопічному обліку підлягають особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підоз­рою у бродяжництві, а також громадяни України, які вчинили злочин за її межами, і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, що набрали чинності в установленому порядку. Порядок ведення дактилоскопічного обліку регламентовано Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України, затвер­дженою наказом МВС України від 11 вересня 2001 р.

Дактилоскопічний облік складається з дактилокартотек (масиву дактилокарт невпізнаних трупів; безвісно зниклих осіб та осіб, які були піддані дактилоскопіюван- ню) та слідотек (реєстраційних карт слідів рук, вилучених під час оглядів місць подій за фактами нерозкритих злочинів та безвісно зниклих осіб). Існують такі види дактило­картотек та слідотек: центральні, обласні, кущові та місцеві.

Дактилоскопічний облік здійснюється за допомогою дактилокарт, що містять паль­цеві відбитки кожної руки певної особи. Дактилокарти заповнюються у трьох примірни­ках, якщо вони підлягають обліку в центральній дактилокартотеці, або у двох примірни­ках, якщо вони підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках.

Дактилокарта на особу заповнюється на бланку встановленого зразка, де у відповідних графах фіксуються такі відомості: стать; прізвище, ім’я та по батькові; чис­ло, місяць, рік народження; місце народження; дактилоскопічна формула за 10-пальце- вою системою; основні та контрольні відбитки пальців; підпис особи; дата проведення дактилоскопіювання; орган, де відбулося дактилоскопіювання; підстава для дактило- скопіювання; відбитки долонь; прикмети; прізвище і підпис працівника, який запов­нив дактилокарту (рис. 37).

Дактилоскопіювання полягає в отриманні пальцевих відбитків живих осіб і трупів. Для дактилоскопіювання живих осіб на гладку пластинку видавлюють невеличку кількість друкарської фарби і розкочують її гумовим валиком. Дактилоскопійованому пропонують вимити руки теплою водою з милом, після чого нігтьові фаланги всіх пальців прокочують від краю до краю по пластинці з фарбою, потім у тому самому по­рядку прокочують їх у спеціально зазначених місцях на дактилокарті. Після прокочу­вання на дактилокарту наносять контрольний відбиток чотирьох пальців одночасно (крім великого, що прокочується окремо в спеціально відведеній графі), який допома­гає перевірити, чи нанесені окремі відбитки пальців на відповідні місця дактилокарти, і визначити, якою рукою та яким пальцем залишено відбиток на місці події.

Дактилоскопіювання трупа має свої особливості. Фарбу з пластинки за допомогою гумового валика наносять на пальці, а потім прокочують кожний палець окремими ква­дратиками паперу, покладеними на сірникову коробку. Аркуші паперу з відбитками пальців наклеюють на відповідне місце дактилокарти. Контрольний відбиток не роб­лять.

Систематизація дактилокарт полегшується за допомогою використання спеціаль­них формул. Дактилоскопічна формула — це формула 10-пальцевої системи реєстрації, що записується в правому верхньому куті лицьового боку дактилокарти; має вигляд двох простих дробів: перший іменується основною частиною формули, другий—додат­ковою. Чисельник основної частини формули — це сума умовних цифрових позначень тільки завиткових узорів парних пальців рук із додаванням одиниці, а знаменник — су­ма позначень завиткових узорів непарних пальців із додаванням одиниці. Парні й не­парні пальці визначають, переходячи від великого пальця правої руки до мізинця лівої.