10. Навички, схильності

11. Стан здоров’я (коли і де лікувався, чи має хронічні хвороби, чи одержував пенсію тощо)

12. Психологічні особливості:

темперамент

особливості характеру

вольові якості

У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі прикмети — відмітні особливості, що мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, що легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в око — називають разючими прикметами.

До особливих прикмет належать татуювання — наколоті особливою фарбою узори на тілі. Слово «татуювання» походить від полінезійського слова «тату», яке означає ма­

люнок, або слова «тікі» — імені бога полінезійців, який встановив, за легендою, татую­вання.

Татуювання переважно має поширення серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «регалкою».

Існують різноманітні засоби нанесення татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі, є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвник вживають туш, графіт, ультрамарин, чор­нило. Великого поширення набуло татуювання із зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», «№ 43»), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів («дружина полає і простить, коханка ж — помститься»). Окремі татуювання наносяться в примусовому порядку. Та­туювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають певний прихо­ваний зміст, а саме: можуть вказувати на становище в злочинному середовищі, на­лежність до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочи­ну, знаряддя злочину. Татуювання має важливе ідентифікаційне значення, використо­вується з метою кримінальної реєстрації злочинців, в оперативно-розшукових цілях.

§ 3. Методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців (потерпілих)

Нині існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтво­рення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):

1. синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;

2. рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;

3. фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які викори­стовуються з повною механізацією;

4. ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;

5. комп’ютерний фоторобот (наприклад, «РАІПС-Портрет»),

Фоторобот комп’ютерний — найбільш сучасний засіб формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи (рис. 36). Це використання комп’ютерної програми і за­собів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидця (потерпілого). Сутність полягає в тому, що використовується база даних (фо­тографічних карток) підоблікових (або інших) осіб. У процесі бесіди з очевидцем за ме­тодикою словесного портрета в комп’ютер уводяться відповідні дані про ознаки зовнішності розшукуваної людини. Комп’ютер відшукує певну групу подібності за вне­сеними даними (групу вибірки). Після цього очевидець вибирає осіб зі схожими, на йо­го думку, ознаками. Комп’ютерна програма дає змогу змінювати певні елементи зовнішності, переміщати їх щодо частин обличчя, зображувати особливі прикмети, заріст на обличчі та ін. Надалі здійснюється комп’ютерне ретушування.

Інтерв’ювання очевидців (потерпілих), які брали участь у складанні комп’ютерного фоторобота, показує, що схожість суб’єктивного портрета з реальною розшукуваною особою сягає 80—85 %.

Переваги комп’ютерного фоторобота: 1) широка база даних; 2) режим автоматично­го вибору групи подібності; 3) можливість зміни (переносу) окремих елементів зовнішності з будь-якого портрета; 4) використання ресурсу комп’ютерної графіки і ре­тушування; 5) масштабування складових елементів конкретного портрета; 6) кінцевий результат у вигляді фотозображення розшукуваної особи; 7) можливість виготовлення будь-якої (достатньої) кількості портретів — тиражування; 8) швидке складання комп’ютерного фоторобота (30—40 хв).