§ 1. Поняття та основи судової габітології

Габітологія (або габітоскопія') — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково- технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології^¹.

Ідентифікація за ознаками зовнішності є встановленням тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінюваність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікованими об’єктами виступають:

мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи;
матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;
словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи вдовільній формі (під час допиту потерпілого);
останки людини (труп, частини розчленового трупа, череп).

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото- чи рисованим портретом (комбінований портрет);
ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;
ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозобра- женням;
відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється: 1) за матеріально- фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; із трупами і кістковими останками, наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора Герасимова); 2) за уявними образами (за ідеальними слідами); 3) за описом прикмет.

§ 2. Методика опису зовнішніх ознак людини (словесний портрет)

Словесний портрет — це метод опису зовнішності людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манери поведінки) й одягу. Принцип систематичності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місця позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за не- упізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових заходів.

Усі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (що характеризують зовніш- нюбудовутіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, що виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів постійного застосування.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. У характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються: стать (чоловіча, жіноча); вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу.

У характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір.

Розміри вказуються, як правило, не в абсолютних цифрах, а стосовно інших частин (деталей) тіла. Виражаються в таких поняттях: малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий.

Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — щодо форм поверхні (або за аналогією із загальновідомими предметами).

Система опису прикмет зовнішності людини (словесний портрет)

(необхідне підкреслити, вписати)