§ 3. Дослідження писемної мови

Документ є носієм мовних закономірностей укладача тексту У тексті документа фіксуються особливості його лексики, фразеології, граматики (морфології, синтакси­су), орфографії і пунктуації, психофізіологічних властивостей автора тексту Прояв їх не залежить від того, яким способом виготовлений документ: рукописним, машинопис­ним, комп’ютерною графікою, фотоспособом або за допомогою відеотехніки. Вивчен­ням мовних закономірностей у тексті анонімного документа з метою одержання криміналістично значимої інформації про автора і його окремі особисті якості займається судова експертиза писемної мови. Нерідко автор і виконавець рукописного тексту є однією особою. Виконавець рукопису, проте, не завжди буває його автором (у випадку письма під диктовку або переписування складеного іншою особою тексту).

Нині стан судового авторознавства дає змогу стверджувати, що існують обґрунто­вані можливості на основі аналізу тексту документа встановлювати закономірності прояву писемно-мовних особливостей особи, що його склала. Звідси — можливість ідентифікації автора або визначення його особистих даних (про рідну мову, місце фор­мування мовних навиків, статеву належність, професію, рівень освіти, середовище спілкування тощо). Вирішення питань про автора тексту документа, риси його соціаль- но-біографічного і психологічного образу, про зовнішні і суб’єктивні чинники, що впливали на нього у період складання тексту, належать до компетенції судової експер­тизи писемної мови як самостійного виду в класі криміналістичних експертиз.

Предметом судової експертизи писемної мови є здійснюване експертом на основі спеціальних знань дослідження фактичних даних щодо особистості автора, що містять­ся в тексті анонімного документа й інших матеріалах справи. Спеціальні пізнання з судо­вого дослідження писемної мови становить система наукових знань про правила мов­ного поводження людини, що визначають індивідуальність його писемної мови, про методи і прийоми дослідження тексту, які використовуються з метою доказування.

Поняття «текст» неоднозначне. У криміналістичному аспекті в тексті документа не­обхідно розрізняти два види інформації: основну — про предмет викладення, про те, що повідомляється, і додаткову—про особливості і стан суб’єкта, тобто проте, хто повідом­ляє. Остання містить відомості про автора (формально-мовні і поняттєво-смислові структури його мови). Якщо основну інформацію слідчий може одержати безпосеред­ньо, вивчивши зміст тексту, то додаткова — прихована в його структурних особливо­стях. З’ясовування її потребує спеціальних знань у сфері авторознавства, головним чи­ном у процесуальній формі експертизи. Судова експертиза писемної мови (у тому числі авторознавча) призначається тоді, коли інформації, одержаної особисто слідчим із тек­сту документа й інших матеріалів справи, недостатньо і для з’ясовування обставин розслідуваної події необхідні спеціальні знання в певній галузі.

У процесі ідентифікаційного експертного дослідження писемної мови об’єктом, що підлягає ідентифікації, є анонім — автор тексту анонімного документа, за допомогою якого відбувається ідентифікація — власне текст цього документа і тексти, надані як зразки писемної мови. Безпосереднім об’єктом експертного дослідження є саме писем­на мова автора, її формально-мовні і поняттєво-значущі структури. Зміст перших ста­новлять властивості лексичних, синтаксичних, стилістичних, орфографічних і пунктуа­ційних навиків особи. Інші характеризуються більш складною системою — інтелекту­альними навиками, тобто навиками, формування яких обумовлено індивідуальним досвідом пізнання і специфікою психічних якостей особи: сприйняття, мислення, пам’яті (наприклад, вживання конкретних порушень законів логіки тощо). Це позна­чається на змісті тексту. Безпосереднім предметом експертизи є дослідження відображе­ної в тексті мовної діяльності індивіда з метою вивчення криміналістично істотних вла­стивостей навиків: їх індивідуальності і відносної стійкості. Пізнання їх можливе шля­хом виявлення в текстах ідентифікаційних Ознак писемної мови. Під ознаками писемної мови прийнято розуміти особливості мовних і поняттєво-смислових структур тексту, в яких відображаються властивості формально-мовних та інтелектуальних навиків осо­бистості. Зараз використовується криміналістична класифікація ознак мовних навиків (загальних і окремих). В її основі лежить єдиний критерій — навикова природа писемної мови індивіда. Щодо інтелектуальних навиків писемної мови такий розподіл (на за­гальні і окремі) використовується лише стосовно ознак навиків логічного мислення, логіки викладання інформації в тексті. Таким чином, за допомогою загальних і окремих ознак пізнаються властивості комплексу мовних навиків індивіда.

Загальні ознаки формально-мовних навиків відбивають ступінь розвитку лексико- фразеологічних, синтаксичних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних навиків писемної мови, що визначаються й оцінюються за ступенем відповідності або невідповідності мовним нормам. Щодо лексико-фразеологічних, синтаксичних і стилістичних розрізняють високий, середній і низький ступінь розвитку, а пунктуа­ційних і орфографічних — високий, середній, низький і нульовий (в останньому випад­ку маються на увазі ситуації, коли на 200 слів припадає понад 55 орфографічних і понад 35 пунктуаційних помилок).

Окремі ознаки мовних навиків передаються у вигляді конкретних стійких порушень мовних норм, прийнятих у певній мові. Так, окремі ознаки:

орфографічних навиків відбивають стійке неправильне написання деяких слів (має місце порушення визначеного правила орфографії, наприклад: «копелярний» (візеру­нок) замість «папілярний», «призвіще» замість «прізвище» та ін.);

пунктуаційних навиків виявляються у стійкому порушенні конкретного правила пунктуації («... звільнення його від, виконання обов’язків голови Ради»), у переважно­му використанні деяких розділових знаків (трьох крапок, тире) і водночас у різноманітті пунктуаційних знаків (тире, дужки, коми, крапки, знаки запитання і оклику та ін.);

лексико-фразеологічних навиків виступають у вигляді вживання слів у невластивих їм значеннях і зв’язках з іншими словами («одержати навар», «такий от нюанс вихо­дить») або деяких діалектизмів («погутарили і вистачить»), вульгаризмів («не діставай мене», «обійшлося в 10 ре»), неологізмів («інформаційний голод»), архаїзмів («що Ваша ласка?»), професіоналізмів («акцентуація», «новела в законі»), просторіччя («підтопта­ний» — про вік), зловживань окремими словами («природно», «точно», «будемо говори­ти»); одночасно особливістю лексико-фразеологічних навиків є багатство використо­вуваного словникового запасу, винятково правильне вживання слів і словосполучень;

синтаксичних навиків виражаються у стійкому порушенні синтаксису для певної мови: використання в тексті однакових конструкцій («Мені було відмовлено в прийманні заяви, належним чином»; «Прошу передати, і звернутися в комісію, для розгляду на сесії»); неправильна побудова визначених речень («А письмову відповідь мені взагалі було відмовлено надати»); своєрідне використання синтаксичних засобів («Прошу роздиви­тися мою скаргу. При підтвердженні фактів. Прошу направити в комісію. І постановці пи­тання»; «І утаєння результатів розгляду комісією»); окремою ознакою синтаксичних на­виків є багатство синтаксичної структури тексту;

стилістичних навиків виявляються у стійкому порушенні норм лексичної стилісти­ки (наприклад, «тусовка» учених на конференції...»), стилістики частин мови і синтак­сису та специфіки композиції викладу.

Загальні ознаки формально-логічних навиків писемної мови характеризують ступінь їх роз­витку у певної особи: висока, середня, низька. Окремі ознаки формально-логічних навиків виявляються в тексті у стійкихлогічних порушеннях викладу думок, у наявності акцентуа­ції, уточнень змісту переданої інформації та ін. Цією групою навиків визначаються:

характер сприйняття оточення залежно від типу сприйняття (синтетичний, аналітичний та аналітико-синтетичний);

характер акцентуації за допомогою логічних засобів на особливості явища, що опи­сується; наявність і кількість виправлень у викладеному тексті;

характер аргументації, тобто чому віддається перевага: фактичним даним, думці відомих осіб або практичному досвіду, джерелам відомостей, використаних як аргумен­ти, прийомам аргументування;

наявність оцінних суджень автора з приводу того, що описується; якщо оцінка має місце, то в якому аспекті її здійснено (емоційному, прагматичному, соціальному), ха­рактер особливостей особистого ставлення автора до викладених у тексті обставин.

Розглянута класифікація ознак формально-мовних навиків і значної частини ознак інтелектуальних навиків виправдала свою надійність під час експертного вирішення за­вдань слідчої практики. Вона використовується у процесі дослідження діагностичних, класифікаційних та ідентифікаційних завдань.

Діагностичні завдання пов’язані зі встановленням факту навмисної зміни писемної мови автора, умов складання тексту документа (наприклад, чи не знаходилася особа під час складання тексту в незвичному для неї психофізіологічному стані тощо), деяких фактів: про місце формування мовних навиків автора, про вплив на формування мов­них навиків особи іншої (визначеної) мови, про складання тексту самостійно або під диктовку іншої особи, чи не був текст переписаний. Рішення діагностичних завдань іноді виходить за межі компетенції експерта-авторознавця, потребує комплексного дослідження за участю спеціалістів — невропатологів, психіатрів, психофізіологів і, природно, судових авторознавців. Подібні комплексні експертизи призначаються для з’ясрання, чи не перебувала особа в період створення тексту у стані нервово-психічно- го захворювання, а в деяких випадках — незвичному психофізіологічному стані.

Змістом і метою класифікаційних завдань є одержання певного кола даних стосовно соціально-біографічного, психолінгвістичного і психологічного «портрета» автора тек­сту: його рідна мова, рівень освіти і загальної культури письма, професія і рід занять, вік і стать. З’ясувати це значить виявити належність автора до однієї з класифікаційних груп (і виключення з інших). Наприклад, висновок про те, що рідна мова автора — ук­раїнська, вказує на належність автора до україномовної (а не іншої) групи людей. Твер­дження: «Автор тексту є носієм українсько-російської двомовності з низьким рівнем

культури письма і неповною середньою (або середньою) освітою» свідчить про те, що він належить до кола осіб із названими соціально-біографічними даними. Таке коло осіб може бути дуже широким («Рідна мова — українська») і значно вужчим, коли вста­новлюється досить великий обсяг ознак групи («Рівень культури писемної мови автора характерний для осіб із вищою освітою. У тексті відобразилися ознаки, характерні для мови осіб із певним рівнем фахової культури в галузі медицини, знайомих із конкретни­ми проблемами медичної практики»).

Ідентифікаційні завдання вимагають встановити або відкинути тотожність автора двох (або більше) текстів або тотожність конкретного творця тексту («Автором текстів анонімних листів, що позначені №№ 1—3, є одна особа» і «Автором тексту заяви про яв­ку з повинного є К.»), чи тотожність автора і виконавця рукописного або машинописно­го тексту («Автор і виконавець трьох анонімних листів — одна особа» і «Тексти двох анонімних листів складені різними особами»).

Завдання для експерта слід чітко викладати у формулюванні запитань в постанові (ухвалі) про призначення експертизи. Розв’язання їх значною мірою залежить від обся­гу і якості матеріалів, що надсилаються на експертизу. Експертна практика показує, що для вирішення ідентифікаційних завдань текст анонімного документа, як правило, має бути обсягом не менше 500 слів (з урахуванням прийменників, сполучників, вигуків). Встановленню соціально-біографічних даних про образ автора текстів анонімних доку­ментів допомагають повідомлення про те, із якої (приблизно) місцевості і в який регіон їх було відправлено, якими особливостями характеризувалася соціальна обстановка в цих регіонах у період складання текстів. Як порівняльний матеріал надсилаються вільні й експериментальні зразки письма гаданого автора. Специфічним для експертизи пи­семної мови є те, що не можуть розглядатися як зразки записи окремих слів і фраз, стислі записки. Тексти в зразках повинні нести достатню для дослідження інфор­мацію — теж не менше 500 словоформ кожний. Більш стислі тексти не дають змогу ви­явити стійкі мовні закономірності в письмовій мові автора. Крім того, тексти-зразки мають відповідати мові документа (щоб їх можна було порівнювати) і належати до одно­го функціонального стилю мовного спілкування, мати одне цільове призначення (тоб­то для дослідження анонімного письма, складеного побутовим стилем, практично мар­ними будуть зразки текстів публіцистичного й офіційно-ділового стилю і навпаки).

Вільні зразки писемної мови автора є в текстах, складених ним до порушення кримі­нальної справи і поза зв’язком із його обставинами. Між виготовленням текстів анонім­ного документа і вільних зразків не має бути значного часового інтервалу. Такі зразки ви­лучаються під час обшуків і виїмок, надаються автору для огляду й обов’язково засвідчу­ються слідчим у тому, що їх автором є саме ця особа. Про цю обставину повідомляється в постанові про призначення експертизи. Як зразки не варто вилучати публікації в пресі, конспекти лекцій, курсові роботи й інші матеріали, що пройшли рецензування, редак­торську або іншу правку, тому що в них зафіксована змінена писемна мова автора.

Форма документів із текстами-зразками (рукописна, машинописна та ін.) для дослідження ознак писемної мови не має значення.

Дуже корисними для порівняльного дослідження є так звані умовно-вільні зразки пи­семної мови. Вони містяться в текстах документів, що виникли після порушення кримінальної справи, проте поза зв’язком з експертизою. У них писемна мова може бу­ти перекрученою, що потребує особливої пильності під час їх використання в експер­тизі. Водночас вони мають безсумнівну перевагу — їх можна зіставляти: за темою, цільовим призначенням, стилем, за ознаками формально-мовних навиків. Тому такі за­яви, скарги, пояснення, клопотання та інші документи доцільно надсилати в експертну установу як умовно-вільні зразки.

Виправдала себе практика надання зразків у вигляді фонограм і відеоплівок із записа­ми мови особи — гаданого автора тексту анонімного документа (наприклад, фонограми допиту, відеокасети з записом перевірки показань на місці).

Експериментальні зразки писемної мови складаються за завданням і в присутності слідчого у вигляді текстів, призначених спеціально для експертизи. Вони, безсумнівно, виходять від особи, яка перевіряється, і слугують еталоном під час перевірки до­стовірності вільних зразків. Експериментальні зразки відбираються згідно з постано­вою слідчого, про відібрання складається протокол (ст. 199 КПК України). Під час одер­жання зразків слідчий спочатку пропонує особі скласти текст (написати твір або ви­клад) на довільно обрану тему обсягом не менше 500 слів, а потім докладно на задану, що відповідає темі тексту документа, і з додержанням інших умов (мови, стилю, цільового призначення та ін.). Усі експериментальні зразки текстів, складених особами, які пе­ревіряються, обов’язково засвідчуються слідчим.

Загальний обсяг вільних і експериментальних зразків має забезпечувати можливість вирішення експертних завдань. їх має бути тим більше, чим коротше досліджуваний текст (у середньому це 25—30 сторінок). Недостатня кількість або неповна відповідність вільних зразків умовам складання досліджуваного тексту потребує надання експери­ментальних зразків у більшому обсязі. Порушення вимог щодо кількості й якості текстів-зразків не дає змоги експерту виявити необхідну інформацію про особливості писемної мови автора і вирішити ідентифікаційне або інше завдання.

У матеріалах, наданих для судової експертизи писемної мови, має бути й інша інфор­мація для експертів:

про осіб, авторство яких перевіряється (вік, стать, національність, освіта, володіння мовами, професія, вид і місце роботи, місце теперішнього проживання й у минулому, місце навчання і навчальні заклади, в яких навчався, чи страждає якимись захворюван­нями, що можуть впливати на писемну мову, коло спілкування тощо);

про осіб, на чию адресу надіслано анонімний документ (чи знайомі вони з гаданим автором тексту, характер їх взаємовідносин, тривалість спілкування та ін.);

про регіони, звідки і куди було надіслано анонімну інформацію, характер соціальної обстановки, в якій вона складалася (це суттєво, особливо для дослідження текстів публіцистичного характеру).

Розділ 7. Використання даних судової балістики в розслідуванні злочинів