§ 1. Дослідження буквеного письма і підписів

Судове почеркознавство в криміналістиці визначається як система знань про зако­номірності почерку, прийоми його дослідження і методи вирішення завдань судово-по­черкознавчою експертизою. Предмет судового почеркознавства багатогранний. Ним охоплюються:

вивчення закономірностей формування, функціонування і зміни функціонально- динамічного комплексу навиків, що лежать в основі почерку;

вивчення закономірностей проявлення ознак шляхом експертного дослідження по­черку;

розробка на основі виявлених закономірностей методів і методик вирішення за­вдань судово-почеркознавчої експертизи і використання їх під час експертних досліджень з метою встановлення фактів, що мають доказове значення, або для профілактики злочинів.

Знання цих закономірностей є змістом відповідних вчень, які у сукупності створю­ють наукову базу практичної діяльності — судово-почеркознавчої експертизи.

Почерк має навикову природу. Як автоматизована система рухів, він формується на основі умовно-рефлекторної діяльності в процесі вправ у письмі під впливом числен­них зовнішніх і внутрішніх чинників. Механізм утворення індивідуальної системи письмово-рухових навиків (почерку) у кожної особи протікає в специфічних умовах. Цим пояснюється одна з основних криміналістично значущих властивостей сформова­ного почерку — його індивідуальність. Другою істотною властивістю є стійкість ознак, обумовлена застиглістю виробленого динамічного стереотипу, що лежить в основі на­вику. Вона відносна, тому що почерк у процесі життєдіяльності людини під впливом різноманітних чинників піддається певним змінам. Останнє виступає у вигляді варіан­тів ознак (іноді з’являється новий варіант почерку). Варіаційність свідчить про ру­хомість нервових зв’язків у корі головного мозку, про динамічність рухового навику, йо­го спроможність пристосовуватися до письма в незвичних умовах. Це також важлива властивість почерку. Вона, як правило, не призводить до корінної зміни динамічного стереотипу. Названі властивості навиків визначають можливість і надійність викори­стання почерку з метою одержання доказів.

Вивчення особливостей письмово-рухових навиків практично здійснюється за до­помогою ідентифікаційних ознак. У теорії судового почеркознавства вони подані у ви­гляді системи загальних і окремих ознак, яка при експертному дослідженні припускає використання їх у визначеній послідовності — від загальних до окремих.

До загальних ознак належать ті, що характеризують рухові навики в цілому і виявля­ються протягом усього рукопису. Це ознаки просторової орієнтації рухів у процесі пись­ма і загальні ознаки власне почерку. Окремі ознаки відбивають особливості рухів у пись­мових знаках, їхніх елементах і штрихах, у сполученнях літер і цифр.

Ознаки просторової орієнтації містять інформацію про навики розміщення рухів при письмі: про напрямок лінії письма в межах рядків (горизонтальний, такий, що піднімається, такий, що опускається) і форму рядків (прямолінійна, увігнута, випукла, ламана, ступінчаста, хвиляста), про розміщення рядків щодо друкарської лінії (на ній, вище, нижче або змішане), про переважний розмір інтервалів між словами по горизон­талі і рядками по вертикалі (великий, середній, малий, нерівномірний), про розмір аб­заців, розмір і форму лінії полів, про розташування в документі звертань, резолюцій, дат, підписів щодо тексту, країв аркуша (якщо для цього не передбачено на бланку спеціальне місце).

Загальні ознаки почерку: ступінь виробленості, конструктивної складності, пере­важні напрямок і форма рухів, темп письма, а також розмір, прогін, нахил, зв’язність, натиск письмових знаків.

Ступінь виробленості — одна з найбільш складних та інформативних загальних оз­нак. Вона характеризує рівень розвитку письмового навику як високий, середній або низький. У високовиробленому почерку їй відповідають, як правило, швидкий темп, велика зв’язність літер у словах, рівномірне натискування. Ступінь виробленості по­черку — ознака стійка. Вона може бути змінена тільки у бік зниження. Тому, якщо буде встановлено, що у зразках почерк менш вироблений, цього достатньо для категорично­го заперечення тотожності виконавця рукопису.

Конструктивна складність почерку визначається рухами, що переважають у ньому: прості, складні, ускладнені чи спрощені. Прості рухи — це ті, що близькі до прописів. У складних письмові знаки містять збільшену кількість штрихів, петльових з’єднань, «прикрас» у вигляді завитків, петель, подовжених елементів, а у спрощених — втрату штрихів або елементів, ніби «вирівнювання» елементів, наявність прилеглих з’єднань, уривчасті штрихи.

Переважний напрямок рухів може бути правоокружним /я-образним (а), лівоо круж­ним ш-образним (б), таким, що приводить (в), таким, що відводить (г), переважна фор­ма рухів — округлою (ґ), прямолінійною (д) або кутастою (е) (рис. 15).

Рис. 15. Види переважаючих напрямків рухів

Темп визначається як швидкий, середній і повільний, у випадках навмисної зміни почерку (автопідробка, імітація) — як уповільнений (зі слідами необгрунтованих при­пинень і тремтіння пишучого приладдя, підмалювань штрихів тощо).

Розмір письмових знаків може бути малим (із висотою до 2 мм), середнім (із висотою

2. 4 мм) і великим (із висотою 4 мм і більше).

Прогін почерку визначається відношенням протяжності інтервалу між літерами до їхньої висоти: прогін середній, якщо інтервал дорівнює висоті, великий або малий, як­що інтервал відповідно більше або менше половини висоти.

Ступінь зв’язності літер у почерку залежить від кількості безперервно виконаних літер у словах. Велика зв’язність припускає суцільне написання шести і більше літер у переважній більшості слів тексту, середня — чотирьох — п’яти літер, мала — двох — трьох у більшості слів. Іноді в почерку всі літери в переважній більшості слів виконують­ся роздільно, не сполучені між собою. Такий почерк характеризується як незв’язний. Це може спостерігатися й у високовироблених почерках.

За положенням поздовжніх осей літер почерк може бути з правим нахилом, з лівим нахилом, без нахилу і зі змішаним нахилом. Ознака нестійка.

Натискування може бути сильним, середнім або слабким. Ознака нестійка, змінюється частіше під час письма в незвичних умовах.

Окремими ознаками (рис. 16) є: форма рухів у виконанні елементів літер (напри­клад, надрядкової частини літери «б» — завиткова (а); напрямок рухів (наприклад, у другому елементі літери «р» — лівоокружне (б); кількість рухів (наприклад, у виконанні другого елемента літери «к» — два рухи (в); розташування точки початку рухів (напри­клад, у літері «В» — зліва, низьке (г) та ін.

Розрізнено однакові ознаки можуть спостерігатися в однойменних літерах у почер­ках різних осіб, проте індивідуалізує почерк лише ідентифікаційна сукупність стійких ознак. У достатній сукупності вона неповторна. Значущість останньої залежить від ча­стоти повторювання ознак, що її складають, у почерках різних осіб: малопоширені оз­наки більш цінні, і наявність їх в ідентифікаційній сукупності робить її більш значимою. У почеркознавстві визначено ймовірнісно-статистичні значущості ознак і використо­вуються модельні (кількісні) методики вирішення завдань усіх видів.

Об’єктами судово-почеркознавчої експертизи є рукописні тексти (літерні й циф­рові) різного обсягу і підписи, в яких відобразилися навики рухової характеристики письма — почерк. Спираючись на досягнення судового почеркознавства як наукову ба­зу судово-почеркознавчої експертизи, використовуючи традиційні (якісні) і модельні (кількісні) методики, досвідчені у цій галузі знання фахівці за завданнями сл ідчих вико­нують три класи досліджень: ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні.

¹ Це не поширюється на підписи від вигаданих осіб.

Ідентифікаційні дослідження спрямовані на встановлення (заперечення) тотожності конкретної особи за рукописом, підписом або виконавця декількох рукописів (для зву­ження групи, коли слідство ще не має інформації про коло осіб, причетних до їхнього написання). Встановлення виконавця підпису з числа гаданих виконавців в усіх випад­ках потребує вирішення ідентифікаційного завдання насамперед про можливе вико­нання підпису тією особою, під іменем якої він значиться, або з імітацією її підпису¹. Потім ведуться ідентифікаційні дослідження щодо інших осіб.

а

Рис. 16. Деякі окремі ознаки

Вирішення класифікаційних завдань пов’язане зі з’ясуванням статі виконавця або його віку (писав школяр визначеного класу або особа, яка давно, на шкільному рівні, за­лишила письмову практику). Для цих досліджень обов’язковим є дотримання жорстких вимог. Так, імовірнісно-статистична методика диференціації рукописів на чоловічі та жіночі може застосовуватися тільки до текстів, обсягом не менше однієї сторінки і за умов, що почерк не перекручений. Встановлення віку виконавця можливе за рукопи­сними текстами такого самого обсягу і здійснюється іноді в комплексі з методикою дослідження писемної мови. До класифікаційних завдань належить з’ясування, чи во­лодіє особа навиками ліворучного письма або письма яким-небудь спеціальним шриф­том (тобто чи звичне для цієї особи письмо лівою рукою або будь-яким «друкарським» шрифтом). Вирішення таких завдань дозволяє віднести особу до однієї з груп осіб, які мають або не мають навиків наведеного письма.

Діагностичні дослідження спрямовані на з’ясування обставин, прямо не пов’язаних з ідентифікацією виконавця або груповою належністю. У процесі розслідування досить часто виникає необхідність встановити інші факти:

про придатність короткого запису (написаного, наприклад, на незвичній поверхні) для ідентифікації виконавця;

про навмисну зміну (перекручення) свого почерку (підпису) особою, яка писала (розписувалася);

про імітацію почерку (підпису) іншої (конкретної) особи¹;

про написання рукописного тексту (виконання підпису) у незвичних для виконавця зовнішніх умовах або в незвичному психофізіологічному, фізичному або нервовому стані в момент письма.

У цілому можливості вирішення названих завдань у кожному випадку залежать від багатьох чинників: від інформативності графічного об’єкта (чи є в ньому достатня су­купність ідентифікаційних ознак); від способу виконання тексту (перекручування, імітація); від подібності почерків; їхньої побудови та ін., а також від способу «виготов­лення» документа (рукописний або ксерокопіювання) тощо.

Прийняття рішення про призначення судово-почеркознавчої експертизи базується на розумінні значення графічного матеріалу, вміщеного в документі: він — прямий носій інформації про конкретну особу (хто писав, хто розписався або в якому стані, за яких умов тощо). Проведення почеркознавчої експертизи — засіб одержання конкретних даних про виконавця короткого запису, підпису, досить великого тексту. Для цього необхідно належним чином підготувати відповідні матеріали.

Поняттям підготовки матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи в цілому охоп­люються:

попереднє дослідження документів, що містять графічні об’єкти; добір і систематизація документів із літерними рукописними текстами, цифровими записами і підписами, що потребують експертного дослідження; визначення кола осіб — гаданих виконавців текстів і підписів; збирання документів з вільними зразками їхнього письма і підписів; одержання від них експериментальних зразків письма і підписів у належних умовах; виявлення документів з умовно-вільними зразками їхнього письма і підписів; збирання для експерта відомостей, що стосуються об’єктів майбутньої експертизи. Підготовка до призначення судово-почеркознавчої експертизи починається з ціле­спрямованого попереднього дослідження зібраних матеріалів, у першу чергу гаданих об’єктів експертизи. Попереднє дослідження не варто змішувати зі слідчим оглядом до-

кументів. Це — непроцесуальна дія. Вона спрямована на ретельне, більш повне (ніж під час огляду) вивчення слідчим відповідних документів, у необхідному випадку за участю спеціаліста-криміналіста, у сприятливих умовах, із використанням у міру потреби на­уково-технічних прийомів і засобів криміналістичної техніки (звичайно луп, мікроско­па, світлофільтрів, освітлювачів).

Під час дослідження записів звертається увага на те, як їх виконано (винятково аку­ратно або недбало), що значною мірою залежить від цільового призначення документа, на вид використаного приладдя для письма, на тип письма (скоропис, ліворучне, стилізоване, з використанням друкарських форм знаків та ін.), на темп письма (вільний або з явними ознаками сповільненості, маскування: обведення знаків, підмалювання штрихів, дописки).

Попереднє дослідження документів дає змогу:

досить швидко одержати максимально повну (у межах можливостей слідчого) інформацію про документ;

із загальної маси відібрати документи, що містять інформацію, яку можна одержати шляхом експертних досліджень;

прийняти остаточне рішення про призначення певних судових експертиз;

намітити час і послідовність призначення та проведення експертиз;

чітко визначити мету і сформулювати питання експертам;

згрупувати документи за відповідними критеріями (за епізодами розслідування, за видом документів або об’єктів, за обставинами, що підлягають встановленню, за гада­ними виконавцями текстів або підписів, за особами, від імені яких значаться підписи, таін.);

окреслити коло осіб, причетних до виконання тексту, коротких записів, підписів;

з’ясувати обставини й умови виконання записів і підписів, про які потрібно повідо­мити експертів;

зорієнтуватися в особливостях підготовки необхідних порівняльних матеріалів (зразків);

визначити умови, в яких варто відбирати експериментальні зразки почерку і підписів.

Слід мати на увазі, що у процесі попереднього дослідження може бути прийняте рішення про обов’язкове призначення судово-почеркознавчої експертизи, оскільки іншим шляхом одержати необхідну інформацію неможливо.

У ході попереднього дослідження з усієї маси документів відбираються ті, з яких слідчий без експертизи не може одержати досить повну інформацію про виконавців ру­кописів, окремих записів, підписів та інші обставини. Таких документів може виявити­ся багато. Природно, на експертизу вони можуть бути надіслані з постановою слідчого всі одразу, проте дослідження великого кола питань одним експертом виявиться досить тривалим. Прискорити проведення подібних багатооб’єктних експертиз можна, вико­ристовуючи випробуваний слідчою і експертною практикою прийом. Усі документи доцільно розділити на групи, і експертизу призначати не для всіх документів відразу, а в міру підготовки матеріалів¹. За розсудом слідчого з урахуванням очікуваної інформації документи групуються, наприклад, за епізодами розслідування або в хронологічному порядку (за роками), або за видами документів (платіжні відомості, рахунки, доручення тощо), за об’єктами дослідження (тексти, короткі записи, підписи); доцільно групувати за особами (документи, що виходили від однієї особи), за колом гаданих виконавців і за іншими ознаками, які слідчий визнає доцільними.

Для судово-почеркознавчих експертиз документи подаються в оригіналі, хоча в дея­ких (виняткових) випадках ідентифікаційні дослідження почерку можуть проводитися за документами, виготовленими ксерокопіюванням².

Варто звернути увагу і на те, що у певних випадках методиками дослідження перед­бачені жорсткі вимоги до обсягу тексту й особливостей його виконання. Так, питання про стать і вік виконавця можуть вирішуватися за умов, що рукописний текст докумен­та займає не менше однієї сторінки і почерк у ньому не перекручений.

Вкрай обмежений графічний матеріал в окремому одно- або двозначному записі, у записах, підданих виправленням, інтенсивному обведенню штрихів, є явно непридат­ним для ідентифікації виконавця (він не містить ідентифікаційну сукупність ознак по­черку особи, яка писала). Проте це не означає, що за короткими записами ототожнен­ня виконавця взагалі неможливе. З експертної графіки відомо, що ідентифікація вико­навця відбувалася за записами із шести і навіть із трьох знаків (буквених і цифрових), а також, наприклад, за окремими «розкиданими» по класному журналу цифрами «4» і «5».

Під час винесення постанови про призначення експертизи коло осіб, причетних до виконання рукописнихреквізитів документа, в основному визначено у питаннях. У фор­мулюваннях запитань мають бути прізвища, імена і по батькові (повністю) осіб, які мог­ли бути виконавцями конкретних текстів або записів у документах (указуються реквізи­ти для індивідуалізації останніх).

Підготовка порівняльних матеріалів для експертного дослідження провадиться відповідно до вимог ст. 199 КПК України, Інструкції про призначення і проведення су­дових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призна­чення судових експертиз (Наказ Міністерства юстиції від 8 жовтня 1998 р., № 53/5).

Вільні зразки почерку і підписів є в документах, що виникли до порушення кримі­нальної справи і поза зв’язком із її обставинами. Між ними і документами, що надсила­ються на експертизу, не припустимий великий проміжок у часі виконання. Призначен­ня вільних зразків у матеріалах експертизи — бути еталоном незмінного письма (підпи­су) конкретної особи. Вони мають бути написані у звичних умовах, по можливості тим самим приладом для письма, що і спірні тексти (підписи) — олівцем, пером, кульковою ручкою або маркером. Документи із записами (і підписами) показують виконавцю, щоб переконатися, що вони виконані ним особисто. Тільки після цього обов’язково слідчий засвідчує їх як вільні зразки почерку (підпису) цієї особи.

Експериментальні зразки почерку доповнюють вільні. Вони відбираються відповідно до процесуальних вимог ст. 199 КПК України спеціально для експертизи, під диктовку слідчого. Для диктовки використовується сам текст документа, якщо це припустимо з тактичних або етичних міркувань. Спочатку вони виконуються у звичних для письма умовах (звичні для написання рука, поза, матеріали письма, освітленість, швидкість), а потім в умовах, аналогічних тим, у яких писався текст, що підлягає дослідженню (на­приклад, незвичною (лівою) рукою, стоячи, лежачи, без окулярів, якщо звичайно вони використовуються, у прискореному темпі, крейдою на стіні, друкованими літерами та ін.). Умови, за яких отримано зразки, вказуються на відповідних аркушах. Вони фіксу­ються в протоколі, що направляється експерту з матеріалами справи.

Звичайно вільні й експериментальні зразки почерку і підпису подають для іден­тифікаційних досліджень. Проте треба враховувати, що переважну більшість діагно­стичних завдань (про перекручування почерку або підпису, імітацію почерку або підпису

іншої особи, письмо у незвичних зовнішніх умовах або в незвичному стані, нерідко і з’ясування змісту запису) неможливо вирішити без порівняльного дослідження. Екс­перту потрібен «еталон» — зразки почерку (або підпису), виконані в звичних, природ­них умовах.

Під час підготовки порівняльного матеріалу для експертизи необхідно користувати­ся загальним правилом: чим коротший спірний запис, тим складнішим є дослідження і тим більше потрібно зразків почерку. Підбираючи зразки для дослідження коротких за­писів, слід орієнтуватися на зразки, що містять однакові з записами письмові знаки і сполучення літер (графічні об ’єкти мають бути порівняними). Під час відібрання експе­риментальних зразків необхідно диктувати текст досліджуваного документа (якщо це не суперечить тактиці розслідування й етичним нормам).

Крім вільних і експериментальних зразків, доцільно надавати так звані умовно-вільні зразки почерку. Вони є в матеріалах справи у вигляді заяв, пояснень, скарг та інших на­писаних до порушення справи, але у зв’язку з її обставинами, документах. Це дуже інформативний вид зразків: вони містять порівняний графічний матеріал, як правило, не перекручений. Дотримання наведених рекомендацій з підготовки матеріалів сприяє більш повному і глибокому дослідженню, правильному вирішенню експертних завдань і проведенню експертизи в найбільш стислі строки.

Поширеними об’єктами судово-почеркознавчої експертизи є підписи. Підпис — це вироблений людиною особистий посвідчувальний знак. У підписах розрізнюються три види транскрипції (рис. 17): літерна (складається з літер прізвища, інколи з ініціала­ми (а); умовна або штрихова (літер немає, є лише умовні штрихи з розчерком або без нього (б); і змішана (складається з літер і штрихів із розчерком або без нього (в). Транс­крипція залежить від особи, що виробляє свій підпис шляхом тренування. Нерідко, вже у процесі практики, в людини з’являється декілька варіантів підпису.

У структурі підпису (рис. 18) вирізняються: монограма з ініціалів і першої літери прізвища (а), середня частина (б) і розчерк (в). Монограма і розчерк є не завжди. Часто підпис відрізняється від почерку більшим ступенем автоматизації і виробленості рухів.

и

в

Рис. 17. Види транскрипції підпису:

а — літерна; б — умовна; в — змішана

Рис. 18. Структура підпису:

а — монограма з ініціалів і першої літери прізвища; б — середня частина; в — розчерк

Формування підписів відбувається на базі почеркових навиків, і в них відображу­ються основні їх властивості — індивідуальність і відносна стійкість. У системі ознак підпису специфічними є його транскрипція і структура розчерку.

Це впливає на вибір експертом методики дослідження підписів. Якщо перед досліджу­ваним підписом є слово «за» або умовний знак, що має таке саме змістове значення, не­обхідно допитати осіб, знайомих із підписом людини, яка мала розписатися (бухгал­терів, касирів, товаришів по службі, родичів та ін.), про те, хто міг розписатися у цьому випадку в силу свого посадового становища або з інших підстав. Якщо особа визнає факт виконання підпису, за її допомогою можна з’ясувати істотні для експертизи обста­вини про умови, за яких виконувався підпис: про стан виконавця (хворобливий, фізич­ний, наприклад, сп’яніння, і психофізіологічний — втома, хвилювання тощо), його по­зу (лежачи, стоячи), інші незвичні умови — без окулярів, без підкладки, незручним для письма предметом та ін.; встановлюється, чи не змінювався в цей період підпис (напри­клад, у зв’язку зі зміною прізвища або за інших обставин).

Під час судово-почеркознавчої експертизи підписів вирішуються ідентифікаційні й деякі діагностичні завдання. Останні пов’язані зі встановленням факту виконання підпису шляхом навмисного перекручування з метою подальшої відмови від нього (ав- топідробка) або з імітацією справжнього підпису, зі з’ясовуванням деяких умов нане­сення сумнівного підпису (у незвичній позі — лежачи, стоячи, без опори на руку, під впливом вікових змін, з обмеженим зоровим контролем або в умовах недостатнього освітлення, або у стані алкогольного сп’яніння та ін.).

У формулюванні завдань експерту потрібно враховувати, чи виконано підпис від імені існуючої або вигаданої особи, за яких умов його зроблено. Дуже важливо визначи­ти коло осіб — гаданих виконавців підпису, а також обставини, в яких його було викона­но. Відповідно до завдань готується порівняльний матеріал. З’ясовуючи, чи існує особа, від імені якої значиться підпис, слід звертати увагу на ініціали. За 'їх розбіжності варто з’ясувати причину цього (це може бути звичайна помилка в записі, за цим може стояти інша особа, нарешті, у документі може бути навмисно зазначено неіснуючу, вигадану особу).

У формулюванні завдання досить часто припускаються такої помилки: у ситуації, коли для слідчого очевидно, що підпис несправжній, відразу ставиться питання про ви­конання його будь-ким із «підозрюваних» у цьому осіб. Водночас методикою дослі­дження підписів (із метою забезпечення його повноти й обґрунтованості висновку) пе­редбачено як перший етап обов’язкове вирішення питання про істинність підпису. Та­ким шляхом встановлюється (або виключається) факт перекручування підпису тією особою, від імені якої він нанесений, або виконання його з імітацією, що істотно впли­ває на подальше дослідження. Тому у разі призначення ідентифікаційної експертизи підписів (за винятком випадків дослідження підписів від імені вигаданих осіб) у першу чергу слід поставити питання про істинність підпису («Чи самим Н. виконаний підпис від його імені?..») і тільки після цього формулювати питання про виконання його іншою особою.

Підготовка матеріалів для експертизи підписів має деякі особливості. По-перше, не­обхідні вільні й експериментальні зразки не тільки підписів, а й почерків. Бажано, щоб серед останніх були порівняні зі спірним підписом літеросполучення, букви прізвища й ініціалів. По-друге, потрібні вільні й експериментальні зразки підписів і почерків як особи, від імені якої значиться спірний підпис, так і гаданих виконавців (якщо припус­кається, що підпис може виявитися несправжнім). По-третє, зразки мають відобража­ти підписи у всіх варіантах транскрипції, які використовувала особа, і найбільше таких, що відповідають транскрипції спірного підпису.

У матеріалах, що надсилаються на експертизу, мають бути зібрані вільні й експери­ментальні зразки особистих підписів і почерків, як тих, від імені кого значаться сумнівні підписи, так і гаданих виконавців. Слід надавати зразки всіх варіантів транскрипції підписів, що використовувала особа. Як правило, вони знаходяться в аналогічних за цільовим призначенням документах. Для проведення експертизи звичайно достатньо зібрати 12-15 (іноді більше) зразків підпису і по 5—7 аркушів зі зразками почерку кож­ної особи.

Перед відібранням експериментальних зразків неприпустимо показувати підписи, щодо яких призначено експертизу. Зразки відбираються у звичайних умовах, пропо­нується виконати підписи в усіх використовуваних варіантах транскрипції (звичайно не менше 25—30 підписів). При цьому не варто відбирати по 50— 100 підписів на одному ар­куші, бо в такому разі вони виконуються під зоровим контролем особи і повторюють раніше написаний варіант підпису, варіаційність ознак у них обмежена. Найбільш якісними вважаються експериментальні зразки, коли на кожному аркуші є небагато (по

2. 5) підписів. Доцільним є такий метод одержання експериментальних зразків: слід продиктувати особі короткий текст, що містить її прізвище, ім’я і по батькові, слова з літеросполученнями відповідно до підписів, наприклад, «Експериментальні зразки мо­го (повністю прізвище, ім’я і по батькові) почерку і підпису, відібрані в прокуратурі... району під диктовку слідчого в звичайних умовах». Потім запропонувати особі 3—5 разів звично розписатися своїм підписом. Зразки доцільно виконувати на 12—15 невеликих аркушах «Для нотаток». Кожний заповнений аркуш одразу відбирається і пропонується писати те саме на іншому. Подібним чином слід одержати експериментальні зразки по­черку і від гаданих виконавців підпису: їм пропонується написати прізвище, ім’я і по батькові особи, від імені якої нанесено сумнівний підпис, і потім виконати довільно підпис від імені цієї особи і розписатися власним підписом.

Одержані зразки складуються в конверт, на якому слідчий робить засвідчуваний на­пис. Про зібрані вільні, експериментальні та умовно-вільні зразки він указує в поста­нові про призначення експертизи і разом з усіма документами надсилає їх до судово-ек­спертної установи.