§ 1. Криміналістична характеристика вимагань

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Ви­магання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів цих осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охоро­ною, або розголошення відомостей,.які потерпілий чи його близькі родичі бажають збе­регти в таємниці (ст. 189 КК України). За останні роки спостерігається не тільки кількісне зростання даної категорії злочинів, але й значні її якісні зміни — усе більше ус­кладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного ро­ду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання ха­рактерні такі ознаки, як:

а) високий ступінь латентності, який обумовлений: боязню потерпілих помсти з бо­ку вимагачів; невірою у можливості правоохоронних органів щодо організації боротьби з цим видом злочинів; небажанням з боку потерпілих викриття власних неправомірних дій, насамперед пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності; наявністю ко­румпованих зв’язків злочинців із службовими особами правоохоронних органів, ор­ганів влади та управління, що дає їм змогу успішно вчиняти і приховувати злочини;

б) організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо в тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи — всебічне вивчення потенційної жертви (ма­теріальний стан, спосіб життя, зв’язки, сумнівні угоди, факти хабарництва, аморальні вчинки, захоплення); укорінення в організацію-жертву інформаторів; здійснення спо­стереження за об’єктом вимагання; підготовка місць утримання заручників; підбір за­собів залякування та катувань;

в) протидія слідству з боку заінтересованих осіб — вплив (психічний, фізичний, підкуп) на свідків та потерпілих з боку злочинців, які залишилися на волі, що призво­дить до звуження доказової бази (умовчання про відомі факти, відмова від участі у пред’явлені для впізнання тощо).

У криміналістичній характеристиці вимагання варто виділити такі елементи: особу злочинця (вимагача); особу потерпілого; способи вчинення вимагання; місце і час вчи­нення злочину.

Особа вимагача. За соціальним статусом вимагачів можна розділити на дві групи:

1. явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед це члени організованих злочинних угруповань);

2. зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники зазначених структур); студенти вузів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.

Вимагачами в переважній більшості є представники чоловічої статі (99 %) віком: до 18 років — 10 %; 18—25 років — 28 %; 26—30 років — 25 %; 31—35 років — 32 %;

41—50 років — 5 %. Серед них 75 % раніше засуджених, в основному за корисливо-на- сильницькі злочини.

Особа потерпілого. Потерпілі від вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які зай­маються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, особи, котрі займаються вирощуванням для продажу собак дорогих порід, а також особи, які будують котеджі та ін.) або державні службовці, до функціональних обов’язків яких входить розподіл квот і видача ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень в оренду, організація приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники неза­конних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток складають особи зрілого віку (від 30 до 45 років — 64 %), причому відзначений віковий розподіл потерпілих найбільш характерний для злочинів, вчинених організованими злочинними угрупо­ваннями, оскільки своїми жертвами вони вибирають заможних людей. У багатьох ви­падках (більше 45 %) потерпілі були знайомі з вимагачами, раніше мали з ними спіль­ний бізнес.

Способи вимагання. Найбільш поширеними способами вимагання є: 1) пряма пере­дача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого; 2) переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку; 3) переоформлення на ім’я зазначе­них вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на ке­рування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-про- дажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо; 4) оформлен­ня на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб; 5) переадресування на ім’я зазначених вимагача­ми осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент); 6) оплата нав’язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт; 7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виготовленої потерпілими, на умовах вимагачів;

8. прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними зарплати без виконання роботи; 9) здача в оренду приміщення за невисоку платню; 10) залучен­ня жертви до азартної гри, згода на фінансування її ризикованої угоди з наступними яв­но нездійсненними для боржника умовами повернення боргу.

Найбільш витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяль­ності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, а їх близькі беруться в заручники, зав’язують­ся корумповані зв’язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і уп­равління. Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає в тому, що вона найчастіше об’єднує ряд порівняно самостійних підгруп — «бойових загонів», діяльність яких координують організатор і найбільш наближені до нього активні члени злочинної групи. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальний стан потерпілого, визначають суму, яку слід з нього зажадати, і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), розподіляють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, ви­робляють правила поводження учасників групи і стежать за їх виконанням, встановлю­ють потрібні зв’язки. Як правило, в жодних злочинних акціях вони безпосередньо не беруть участі, у випадку провалу рядові вимагачі, тобто виконавці, їх не видають, аякщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. У зв’яз­ку з цим лідери й основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують свою злочинну діяльність.

Функціональні ролі учасників «бойових загонів» виглядають так: бригадир — суб’єкт, який реалізує план, розроблений організатором (визначає, хто повинен піти на контакт із наміченою жертвою, якого роду погрози висловити і здійснити);

навідники — особи, які поставляють вимагачам інформацію про прибутки підприєм­ців, про вдалі прибуткові угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть відкупитися від вимагачів і одночасно за­вдати шкоди діяльності конкурента, «завербовані» організаторами співробітники об’єкта вимагання, наприклад, робітники банку, а також укорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випадках організатори одержували потрібну їм інформацію, використовуючи свої зв’язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, ви­даються ліцензії, а також через працівників податкових служб і правоохоронних органів;

«розвідники» — особи, які здійснюють збір інформації про можливий об’єкт вима­гання: фінансовий стан; компрометуючи дані — про різноманітного роду незаконні уго­ди, приховання прибутків від оподаткування, вразливі місця і пороки (наркоманія, пи­яцтво, нерозбірливі статеві зв’язки, гомосексуалізм та ін.), про спосіб життя (хто є близь­кими друзями, яким маршрутом їздить на роботу і додому, який розпорядок дня тощо);

«бойовики» — особи, які безпосередньо виконують акт вимагання, для яких харак­терна хороша фізична підготовка, агресивність, знання психології «супротивника»; особи, які забезпечують доставку групи на місце вчинення злочину; особи, які забезпечують спостереження й охорону «бойовиків» під час учинення злочинної акції.

В організовані злочинні групи об’єднуються, як правило, перевірені, надійні люди, ті, хто добре знає один одного по спільному мікрорайону проживання, заняттях спор­том (характерно для «бойовиків») чи на підставі бізнесу або злочинних зв’язків (ор­ганізатори та лідери).

Погрози, що висловлюють вимагачі, мають різноманітний характер і пов’язані, го­ловним чином, із застосуванням насильства (у 95 % випадків): від побоїв до вбивства потерпілих та їх близьких, зґвалтувань, викрадення, взяття в заручники. При цьому ви­конання погроз, пов’язаних із насильством, має, як правило, дуже жорстокий характер: потерпілих б’ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, надівають на голову поліетиленові пакети, припікають па­яльною лампою, праскою та ін. Вимагачі загрожують потерпілим знищенням майна: підпалом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торгового об’єкта, вибухом ав­томобіля, знищенням товару тощо, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей (дані з особистого життя, їхньої діяльності у сфері бізнесу).

Місце вимагання. Місцями учинення злочинного діяння виступають: місце, де вис­ловлювалися та здійснювалися погрози (для організованих злочинних груп характерне вивезення потерпілих у спеціально підготовлені для цього місця — за місто, у підвали окремо розташованих будинків таін.); місце, де відбулося викрадення потерпілих (як­що таке мало місце) і де вони утримувалися; місце передачі грошей (найчастіше воно збігається з місцем роботи потерпілого — ринки, магазини, різноманітного роду торго­вельні майданчики, офіси приватних фірм, у таксистів і осіб, які займаються приватним перевезенням вантажів, гроші вимагали в автомашині); місце повернення викрадених; місце знищення майна потерпілих; місце затримання вимагачів.