§ 3. Робота зі слідами на місці події

Сліди рук—відображення морфологічних особливостей рук та їх шкіряного рельєфу. Види слідів пальців рук: об’ємні (утворюються на пластичних речовинах); поверхневі (видимі, маловидимі та невидимі).

Основні типи папілярних узорів', дугові, петльові та завиткові (рис. 9).

Дугові папілярні узори найпростіші за своєю будовою і складаються з одного-двох по­токів папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продов­жуються до другого, утворюючи в середній частині узора дугоподібні фігури. Дугові папілярні узори поділяються на два види: прості дугові узори і дугові узори із зародко­вим внутрішнім малюнком. Дугові узори становлять близько 5 % загальної кількості пальцьових узорів.

Петльові папілярні узори складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають од­ну дельту, а їх внутрішній малюнок — це хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові узори поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльо- вих узорів: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові узо­ри становлять близько 65 % загальної кількості пальцьових узорів.

Завиткові папілярні узори найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, овал, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огина­ють одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи узора. Завит­кові узори мають дві дельти (іноді три або чотири). Види завиткових узорів: кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові узори становлять близько ЗО % загальної кількості узорів.

Способи виявлення слідів рук. Об’ємні сліди рук виявляють візуально. Поверхневі сліди виявляють: 1) оглядом у косопадаючих променях світла; 2) оглядом у проникаю­чому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий); 3) обробленням поверхні дактилоскопічни­ми порошками; 4) окурюванням парами йоду; 5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрином та алоксаном).

Дактилоскопічні порошки — порошки, що використовуються для виявлення неви­димих або маловидимих потожирових слідів рук (двоокис титану, основний вуглекис­лий свинець, бронзовий порошок, порошок алюмінію, сажа, графіт, порошок заліза). Розрізняють магнітні і немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Вико­ристання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час повністю не висихають, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, на світлій — темним. Забарвлюва­ти сліди рук порошками необхідно тільки в тих випадках, коли неможливо вилучити сам предмет зі слідами.

Рис. 9. Типи папілярних узорів:

а — дуговий; б — петльовий; в — завитковий

Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Прилад для окурювання слідів парами йоду складається з гумової груші, йодної трубки і скляної лійки. Сліди, виявлені парами йоду, швидко знебарвлюються. їх фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Способи фіксації слідів рук: 1) опис у протоколі (основний спосіб); 2) фотографуван­ня; 3) копіювання слідів.

Схема описової частини протоколу огляду предмета зі слідами рук:

1. на якому предметі знайдено слід (найменування, призначення);

2. матеріал та стан предмета (поверхня суха, мокра та ін.);

3. вид сліду (об’ємний, поверхневий, потожировий, маловидимий та ін.);

4. місце розташування сліду (відстань до двох нерухомих орієнтирів);

5. колір забарвленого сліду;

6. тип папілярного узора;

7. розміри сліду в довжину та ширину;

8. спосіб фіксації та упаковка сліду (в який матеріал упаковано, якою печаткою опе­чатано, текст на бирці упаковки).

Сліди, забарвлені порошками, копіюються на дактилоскопічну плівку (темну або світлу). І з плівки знімають спеціальний прозорий захисний шар та щільно притискують до сліду липкою поверхнею. Далі плівку відривають і знову закривають захисним ша­ром. Плівка з відкопійованим слідом прошивається по периметру. Кінці нитки виво­дять на бирку, зв’язують та опечатують. Бирка має містити посвідчувальний напис, під­писи слідчого та понятих.

Для копіювання об’ємних слідів рук використовують: компаунд К-18 (паста «К» та каталізатор № 18), пасти «СКТН», «Сіеласт» та ін.

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук мають бути упаковані. Способи пакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками і перев’язати їх шпагатом; предмет може бути затисну- тий аркушами картону, поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом та ін. Пра­вила пакування: 1) слід має не стикатися з матеріалом упаковки; 2) предмет закріплю­ється нерухомо; 3) матеріал упакування має бути міцним; 4) упаковка обв’язується шпа­гатом, опечатується сургучною печаткою з биркою; 5) на бирці зазначаються наймену­вання предмета, де і коли він вилучений, номер (найменування) кримінальної справи, ставляться підписи слідчого та понятих.

Сліди ніг та взуття — відбитки морфологічних особливостей ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття): об’ємні (утворюються на по­верхні ґрунту) і поверхневі (видимі, невидимі).

Доріжка слідів ніг (рис. 10) — група слідів ніг людини, що складається з кількох послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 11). Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кроку; ширина кроку; кут розгор­тання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дозволяє дійти висновку про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблиз­ний вік, фізичні вади).

Способи фіксації слідів ніг (взуття): 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання; 4) виготовлення зліпків (із гіпсу, паст «К», «СКТН», сірки, парафіну);

2. складання схем і замальовок.

Схема описової частини протоколу огляду слідів ніг людини:

1. місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони розташовані (пісок, глина, сніг, асфальт та ін.);

2. вид сліду (об’ємний, поверхневий);

3. форма (сліди черевиків, туфель, чобіт, босої ноги);

4. розміри сліду;

5. індивідуальні особливості підошви;

6. дані вимірів елементів доріжки слідів та їх орієнтація щодо площі місця події;

7. спосіб виявлення і фіксації сліду;

8. спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами масштабної зйомки. Об’ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Виготовлення зліпків. Зліпки виготовляються після фотографування слідів та опису їх у протоколі. Порядок виготовлення гіпсового зліпка: зі сліду видаляють сторонні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують роз­чин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його вилучають і промивають чистою водою (рис. 12).

Наливний спосіб. У посудину з водою невеликими дозами насипають сухий гіпс, рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у слід гіпсо­ву масу на 10—15 мм, розміщують арматуру, потім виливають решту гіпсового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5—0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендується застосовувати комбінований спосіб. На слід насипають тонкий прошарок сухого гіпсу, а потім виливають гіпсовий розчин. У цьому випадку розчин має бути температури навколишнього повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишено на сипучому Грунті, їх попередньо укріплюють, полива­ючи навколо них на відстані 50 мм водою, а потім використовують наливний спосіб ви­готовлення зліпків.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосовувати насипний спосіб. Для цього в слід насипають 2—2,5 мм сухого гіпсу, зволожують його, кладуть арматуру, зверху знову на­сипають стільки ж гіпсу і через зволожену марлю ллють воду, поки вона не з’явиться на поверхні сліду.

Рис. 10. Доріжка слідів ніг:

АБГ — лінія ходьби;

АБ — довжина кроку лівої ноги; БГ — довжина кроку правої ноги; БВ — ширина кроку;

АБГ — довжина кроку; а — кут розгортання кроку правої ноги;

Рис. 11. Вимір сліду взуття:

1. — довжина сліду;

2. — довжина і ширина підметки;

3. — довжина і ширина проміжної частини;

4. — довжина і ширина каблука

|3 — кут розгортання кроку лівої ноги

Рис. 12. Гіпсовий зліпок

Сліди знарядь злому — сліди, залишені різними засобами, що використовувалися злочинцем для відкривання сховищ і руйну­вання перепон. Види слідів знарядь злому: 1) сліди натискання; 2) сліди ковзання (тер­тя); 3) сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (рис. 13). Залежно від умов слідоу- творення вони можуть бути об’ємними та поверхневими.

Способи фіксації слідів знарядь злому: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виго­товлення схем; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

ЯШЯі

Рис. 14. Сліди протектора шин транспортних засобів

Рис. 13. Сліди знарядь злому:

1 — сліди натискання; 2 — сліди розпилу; З — сліди розрубу; 4 — сліди свердління

ттмт

Для виготовлення зліпків використовуються різні матеріали: пластилін, гіпс, пасти «К», «У-4», «СКТН», зліпочні маси, які застосовуються в зубопротезній практиці (стіракрил, стене, дентол).

Сліди транспортних засобів — сліди, що відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди-відбитки (сліди коліс на ґрунті); предмети, що відокреми­лися від транспортного засобу (частки скла фар); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження (сліди гальмування). Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора шин (рис. 14). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити його групову належність (тип, марка, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі об­ставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.).

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування;

3. виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

Схема описової частини протоколу огляду слідів транспортних засобів:

1. місцезнаходження слідів і час їх виявлення;

2. вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено слід;

3. вид слідів (об’ємні, поверхневі);

4. кількість слідів, їх розташування щодо один одного;

5. ширина кожного сліду;

6. глибина об’ємних слідів щодо поверхні дороги;

7. розмір колії;

8. форма малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості;

9. довжина сліду одного обороту колеса;

10. довжина сліду гальмування;

11. ознаки напрямку руху;

12. ознаки сліду гальмування та ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкуре- ну листову гуму. У випадку виявлення слідів на фанері, папері, одязі потерпілого вони вилучаються в натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліпки (довжиною 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовуються полімерні матеріали.

Сліди крові—бризки, краплі, патьоки, плями, калюжі, мазки або відбитки крові (табл. 1).

Існують діагностичні спвсоби визначення крові — із застосуванням гідропериту, ре­активу Воскобойникова і люмінолу.

Для одержання робочого розчину гідропериту дві таблетки розчиняються в 100 мл кип’яченої води. Крапля розчину наноситься на досліджуваний об’єкт за допомогою піпетки або скляної палички. Якщо він утворений кров’ю, то через кілька секунд крап­ля рідини сильно спінюється.

Реактив Воскобойникова складається із суміші трьох компонентів: основного бензи- дина, перекису барію і лимонної кислоти, узятих у співвідношенні 1:4:10.

Методика визначення крові за допомогою реактиву Воскобойникова: 1) невелику кількість реактиву (0,1—0,2 г) розчинити в 2—5 мл (1 чайна ложка) кип’яченої води. От­риманий розчин має бути безбарвним; 2) помістити зіскоб схожої на кров речовини на фільтрувальний (промокальний) папір і додати 1—2 краплі розчину. За наявності крові папір навколо зразка через 15—30 секунд посиніє; 3) для дослідження крапкових плям і бризків навернути на сірник шматочок вати, зволожити в розчині і прикласти до досліджуваного об’єкта. У позитивному випадку вата синіє.

2. Настільна книга слідчого

Таблиця 1

Форма плям від падіння крапель крові

Кут нахилу поверхні

Висота падіиия Т

краплі,

см

ЗО'

5

30

100

200

Сутність проби із застосуванням люміналу полягає в тому, що під час взаємодії крові із содовим розчином люмінолу з додаванням перекису водню або гідропериту виникає блакитнувате світіння.

Методика виявлення крові: 1) розчинити віл кип’яченої води 5 г кальцинованої со­ди і 0,1 г люмінолу; 2) безпосередньо перед застосуванням додати до розчину 100 мл три­процентного перекису водню або 100 мл кип’яченої води, у якій попередньо розчинено 2—3 таблетки гідропериту; 3) затемнити приміщення; 4) нанести реактив на поверхню досліджуваного об’єкта за допомогою пульверизатора або універсального розприскую­чого пристрою.

Мікрооб’єкти — невидимі або маловидимі неозброєним оком об’єкти, які не переви­щують в усіх вимірах 2 мм. Розрізняють мікросліди, мікрочастинки і мікрокількість ре­човини.

Способи виявлення мікрооб’єктів: 1) огляд за допомогою збільшувальних луп різної кратності; 2) огляд із додатковими джерелами світла.

Способи фіксації: 1) опис у протоколі; 2) фотографування.

Мікрочастинки вилучаються: з об’єктом, на якому їх знайдено; із частиною об’єкта; без об’єкта (на липку стрічку (або дактилоплівку) за допомогою спеціального пилососа та інших пристосувань). Предмет-носій можна поміщати в банки, пробірки з притерти­ми кришками. На упаковці робиться пояснювальний напис, який скріплюється підпи­сами слідчого і понятих. Упаковка опечатується.

Запахові сліди — інформація, що переноситься при випаровуванні від запахоутворю- ючих поверхонь на об’єкти зовнішньої обстановки.

Способи вилучення запахових слідів: 1) відсмоктування запаху шприцом із подальшим перекачуванням повітря в прилад відбору запаху; 2) відбір молекул запаху безпосередньо ємністю; 3) адсорбування запахового сліду на штучні носії (фланелеві серветки, бинти, вату) — адсорбент кладеться на поверхню із запахом, а зверху прикривається металевою фольгою, поліетиленом, клейонкою. Через ЗО хвилин адсорбент зі слідами запаху пере­носиться в прилад відбору запаху (чисту, без запаху ємність) і герметично закривається.

Дії для виявлення і фіксації запахових слідів необхідно відображати у протоколі ог­ляду місця події (або іншого слідчого огляду).

Розділ 5. Огляд і попереднє дослідження документів