2. Основні планетарні морфоструктури:

Основними планетарними морфоструктурами дна Світового океану є:

а) шельф,

б) материковий схил і материкове підніжжя,

в) серединно-океанічні хребти,

г) ложе Світового океану.

0 1

2 2 4

4

6 3 5 6 7 6

8

10

Рис. Узагальнюючий профіль Світового океану (1 – шельф, 2 – матер.схил, 3 – котловина окраїнного моря, 4 – острівна дуга, 5 – глибок.жолоб, 6 – ложе океану, 7 - СОХ). Леонтьєв, 1988. –С. 105.

а) Шельф (від англ. - материкова відмілина). О.К.Леонтьєв (1982) дає таке визначення шельфу: це відносно мілководна частина морського дна, що примикає до суші і є в структурному відношенні безпосереднім її продовженням, відносно вирівняна, в більшості випадків з реліктовим субареальним рельєфом, що свідчить про порівняно недавнє затоплення морем прибережної суші.

Площа шельфу ~ 31,1 млн.км². Рельєф і структура шельфу – це переважно слабо нахилені платформи з рівнинним рельєфом. Середня ширина шельфу ~ 70 км, середня глибина краю 130 м, середній кут нахилу 0,7º і може збільшуватись до 2º.

Із субаеральних форм шельфу добре простежуються льодовикові форми, особливо там, де було четвертинне зледеніння. В ряді районів атлантичного або арктичного шельфу простежується друмлінний і камовий рельєф, кучеряві скелі і баранячі лоби.

Виявлено дуже багато річкових долин в різних районах шельфу, особливо в арктичних морях. Цікаво, що із збільшенням глибини морфологічна вираженість долин покращується. Деякі автори вважають, що по затоплених долинах на шельфі Північного льодовитого океану можна виділити дві великі регресії океану: пліоценову, коли рівень океану понижувався до відмітки 300 м і плейстоценову, коли берегова лінія знаходилась на глибині 100-140 м. Менш чітко виділяються древні берегові лінії на глибинах 60 і 90 м. В ряді випадків древні долини на шельфі повністю поховані під осадами (наприклад, на шельфі Аляски).

З

Рівень моря

Рис. Куеста

начно поширені на шельфі і структурно-денудаційні форми, напр. системи куест, що нагадують кримські. Такі форми простежуються на атлантичному шельфі Півн. Америки між мисом Код і зат. Св.Лаврентія. Крутим уступом вони звернені до берега. Вапняки покриті карстовими формами. Трапляються і еолові форми, що затоплені і перероблені морем. Напр., на Бермудах, на північному побережжі Н.Зеландії та в інших місцях.

Із субаквальних форм рельєфу в межах шельфу відомі як сучасні, так і реліктові. З сучасних форм поширені різні акумулятивні піщані гряди, що зумовлені припливами та згінно-нагінними течіями. Висота таких гряд до 20 м, ширина 1-2 км. Такі гряди ускладнені дрібнішими формами і мають своєрідну гофровану поверхню. Гряди зміщуються. А взагалі завдяки хвилюванню відбувається перерозподіл матеріалу і вирівнювання поверхні шельфу.

Внаслідок сукупної дії хвиль, припливів і морозного вивітрювання в береговій зоні виникають своєрідні вирівняні поверхні, що нагадують тераси і поширені на шельфі арктичних морів.

Серед морфоструктур шельфу виділяють рівнини, депресії, височини і западини. Височини і депресії найчастіше відповідають антеклізам і синеклізам. Серед депресій характерні так звані шельфові жолоби – тобто широкі коритоподібні депресії, що є великими прогинами платформенної земної кори. Серед западин характерні великі з чіткими бортами, що порізані підводними каньйонами і плоским або горбистим дном. До них віднос. Кандалакська в Білому морі, Дербентська на Каспії. Додатні форми рельєфу виступають у вигляді банок і в геологічному відношенні відповідають тектонічним підняттям, що обмежені молодими розломами.

Є ряд спроб класифікувати шельфи, але це питання до цих пір ще остаточно не з’ясоване.

На шельфі ведуться пошуки корисних копалин, насамперед нафти і газу і в даний час >30 країн видобуває значну кількість цих покладів. Так, на Каспії розробляється 14, в Мексиканській затоці – 40, Персидській затоці – 40, в Каліфорнії біля 30 родовищ. Родовища нафти приурочені до грабенів.

Особливо великі родовища нафти в районі Перської затоки, тут видобувають половину всієї нафти, що видобувається в морі взагалі. В Північному морі відкрито великі родовища нафти і газу. Тут навіть розділили морське дно між прибережними державами. Можна сподіватись відкриття значних родовищ в Баренцовому і Карському морі. Деякі дослідники вважають, що перспективи нафтогазоносності не обмежуються шельфом. Крім того, в прибережних морських відкладах часто концентруються значні запаси різних цінних мінералів. Напр., кількість рутилу (титанова руда), що видобувається в прибережно-морських розсипах скл. 97% від всієї його добутої кількості в світі, а циркону – 98%. Як відомо з преси, в прибережних водах шельфу Пд.-Зах. Африки уже протягом кількох років у великих масштабах ведеться видобуток алмазів (5 каратів на 1 т переробленого ґрунту, тоді як в аналогічних родовищах на материку – 1 карат на 1 т). На шельфах Малайзії, Індонезії в заток. древніх al відкладах ведеться видобуток каситериту. В інших ділянках шельфу Японії виявлено високі концентрації магнезиту.

б) Материковий схил. Це морфоструктура планетарного масштабу з крутими схилами, що відділяє шельф від материкового підніжжя іноді зі східчастим профілем, розчленована підводними каньйонами. Починається материковий схил від бровки шельфу і простежується до глибини 2-3,5 тис. м. Середній нахил схилу 4-7º але іноді крутизна може досягати 50º. Морфологічно материкових схилів може бути декілька:

1) уступ

2) трап

3) широка рівнина

4) бордерленд.

Н

Рівень моря

Рис. Бордерленд

а захід від Каліфорнії простежується досить складний схил який закінчується на глибині 500-1000 м а далі в бік океану простежується складна поверхня дна, де чергуються платоподібні підняття і напівзамкнуті западини з глибинами до 2300 м. Ця смуга називається Каліфорнійський бордерленд. Він закінчується уступом, бровка якого лежить на глибині 1-2 км а підніжжя – 3,5-4 км. Окремі ділянки підвищень виступають над водою і утворюють острови. Отже, бордерленд (англ. border — межа, land — ділянка земної поверхні) – це сильно роздрібнена тектонікою підводна окраїна материка, де чергуються горсти і грабени. Подібну структуру має Канадський архіпелаг, дно Егейського моря.

Важливою рисою всіх материкових схилів є глибоке вертикальне розчленування підводними каньйонами, багато з яких, наприклад каньйон Монтерей, переважають за розмірами найбільші каньйони суші. Підводні каньйони іноді представляють собою просто ущелини на зовнішньому краї шельфу, іноді вони пересікають весь шельф від берега до бровки, багато з цих каньйонів відповідають напрямам великих рік і навіть продовжуються в гирла рік. Такі, наприклад, каньйони Конго, Міссісіпі, Гудзон, Інду, Гангу та ін. Існує безперечний зв’язок великих каньйонів з великими ріками, в той час як в районі пустинь каньйони рідкісне явище. Нахили дна підводних каньйонів набагато перевищують нахили дна звичайних долин. Схили каньйонів у верхів’ях вертикальні і складені з корінних порід різного віку (граніти, базальти, осадові породи). Цілком можливо, що деякі каньйони як пониження досить древні, уже заповнені морськими наносами. Бо відомі утворення аналогічні підводним каньйонам материкового схилу в похованому стані на платформах. Вони розміщені на схилах щитів і кристалічних масивів, які межують з прогинами. Поховані глибокі долини є на схилах УКЩ (із боку Дн.-Дон. западини і з боку Причорноморської западини).

Глибина дна древньої ущелини Нілу в районі дельти близько 1,5 км. В Лівії також були виявлені древні русла, прорізані в твердих породах на глибині 400 м нижче рівня моря. Аналогічні поховані ущелини виявлені в Алжирі, Сирії, Ізраїлі та ін. прилеглих до Середземного моря країнах. Причина їх утворення – значне і швидке пониження рівня Середземного моря внаслідок висихання.

За останні роки каньйони виявлені і у відкритих океанах, наприклад, на схилах підводних хребтів. Більшість каньйонів прямолінійні в плані, але багато з них мають звивисті обриси і розгалуження як у звичайних рік. Взагалі фізичні характеристики каньйонів з дивовижною точністю відтворюють вигляд річкових систем суші, відмічає Л. Кінг, (1967) і не викликає сумніву, що вони були створені якимись аналогічними агентами лінійної ерозії. За новими даними ця роль належить глибинним суспензійним і каламутним потокам, що пересікають шельф. Характер донних осадків показує на зміну умов від епохи до епохи. Каньйони таким чином, переживають певну циклічність розвитку, пов’язану з чергуванням процесів ерозії та акумуляції і рядом інших причин. Подібність більшості підводних каньйонів Світового океану дозволяє вважати їх приблизно одновіковими.

Про походження каньйонів існує ряд гіпотез. Вважають, зокрема, що вони заклались по розломах і пізніше каламутні потоки поглиблювали дно. За геологічною будовою материковий схил подібний до шельфу.

Отже, на материковому схилі протікають різноманітні гідрогенні і гравітаційні процеси.

Материкове підніжжя. Це зона океанського дна, що займає проміжне положення між материковим схилом і ложем океану. Здебільшого воно має вигляд нахиленої хвилястої акумулятивної рівнини, що поступово переходить в ложе океану. Це своєрідний акумулятивний шлейф, де потужність може досягати до 5 км. Іноді материкове підніжжя виражене одним або кількома суміжними гігантськими конусами виносу каламутних потоків. Подекуди підніжжя слабо виражене або зовсім відсутнє.