Мегарельєф дна світового океану

1. Геоморфологічні процеси на дні Світового океану.

2. Основні планетарні морфоструктури:

а) шельф,

б) материковий схил і материкове підніжжя,

в) серединно-океанічні хребти,

г) ложе Світового океану.

3. Ресурси океану та їх використання.

1.

Рельєф обширних районів океанічного дна в даний час ще недостатньо відомий. Великий фактичний матеріал, нагромаджений за останні десятиріччя океанографічними експедиціями висвітлює поки-що лише в загальних рисах топографію морського дна.

В межах дна океанів найпоширенішим є горбистий і гірський рельєф, а вирівняні поверхні спостерігаються поблизу суші і в деяких глибоководних котловинах (Леонтьев О.К., 1982).

Морфологічно Світовий океан поділяється на такі основні елементи:

1. підводну окраїну материка, що складається з материкової обмілини, материкового схилу і материкового підніжжя,

2. перехідну зону, що включає окраїнні глибоководні моря, острівні дуги і глибоководні жолоби,

3. ложе океану – це комплекс котловин і піднять,

4. серединно-океанічні хребти.

На дні Світового океану (як і на всій Землі) діють дві групи рельєфотворчих процесів: ендогенні і екзогенні.

Ендогенні процеси (Леонтьев О.К., 1982) – це складні і маловідомі рухи мас надр Землі, що впливають на земну кору і створюють різні великі форми рельєфу. Можливими причинами рухів земної кори може бути теплове розширення або стиснення підкорової речовини, різні фазові переходи, що супроводжуються збільшенням або зменшенням об’єму гірських порід, гравітаційна або теплова конвекція в мантії та ін.

Наочним проявом ендогенних процесів, що формують риси рельєфу дна океанів – це землетруси і вулканізм. Менш очевидні – це повільні рухи, що теж формують великі риси рельєфу.

На Землі можна виділити три сейсмічних пояси:

1. Перший з них оточує Тихий океан і співпадає з перехідною зоною.

2. Другий – відповідає серединно-океанічним хребтам.

3. Третій – Середземноморсько-Індонезійський.

У перехідних зонах наявні всі типи землетрусів. В серединно-океанічних хребтах відмічені виключно поверхневі землетруси. Тут основними є горизонтальні або субгоризонтальні напруги, спрямовані перпендикулярно до осі хребтів. Епіцентри землетрусів групуються тут на ділянках де рифтову зону пересікають поперечні розломи і вздовж розломів.

Під час землетрусів можуть відбуватись моментальні і досить значні зміни рельєфу дна і берегів. Наприклад, в затоці Сагамі (Японія) в 1923 р. після землетрусу окремі ділянки дна моментально заглибились на 100-180 м, а посередині затоки піднявся гребінь висотою 170 м.

Вулканізм. У розташуванні діючих вулканів спостерігається подібність до розташування епіцентрів землетрусів. Відомо біля 550 активних надводних вулканів. З них 77% знаходяться в перехідних зонах, тобто на острівних дугах. Число підводних вулканів, мабуть, більше в декілька разів. Хоча рідко, але все ж фіксувались підводні виверження. Острівні дуги, гігантські океанічні вулканічні ланцюги, ряд хребтів та вершин вулканічного походження. Допускають (О.К. Леонтьев, 1982), що в ряді районів дна океану крім звичайного вулканізму центрального типу відбувається тріщинне виверження. Під час вулканічних вивержень швидко змінюється підводний рельєф, раптово появляються та щезають нові острови. Так, вулканічний острів Іоанна Богослова (в Беринговому морі) появлявся і щезав декілька разів.