Західноєвропейські джерела про добу "Руїни".

Найбільш докладне і яскраве висвітлення знайшли в західноєвропейських історико-літературних джерелах турецькі війни на Україні в 70-80-х рр. ХVII ст. Прелюдія цих подій, які виявилися для України трагічними, — прийняття Петром Дорошенком, гетьманом Правобережної України, протекторату турецького султана, — була зафіксована Расіном у підготовчих матеріалах до його праці про історію правління Людовика ХІV.

Загалом звістка про цю подію була сприйнята в Західній Європі не без подиву, оскільки вона не в’язалася з усталеним уявленням про українських козаків як "християнських рицарів", непримиренних ворогів турків, котре склалося ще наприкінці ХVІ — на початку ХVII ст. І тому навіть Отевіль (Гаспар де Тандр), який відзначався тверезим підходом до політичних справ і подій, характеризував "союз козаків з турками" як "несподіваний і неприродний", зазначаючи разом з тим, що турки скористалися ним для пограбування багатої країни.

Вже перші спроби контактів Дорошенка з турками були зафіксовані європейською дипломатією і викликали занепокоєння в ряді країн. В 1666 р. Д.Корнаро, венецький посол у Відні, неодноразово доповідав дожеві, що турки збираються вступити на Україну з наміром "об’єднати її з Молдавією і Валахією в одну провінцію з Османською імперією", У грудні 1666 р. козаки Дорошенка атакували польське військо під Стіною та Браїловим і знищили його, що було справжньою катастрофою для шляхетської держави. Король Ян Казимир спішно видав наказ про посполите рушення і водночас звернувся по допомогу. Про всі ці події розповідав збірник "Театр Європи", повідомляла про них "Газетт де Франс" та інші західні часописи. У зв’язку з діями Дорошенка в Європі чекали появи турків на Україні, і "Газетт де Франс" у лютому-березні 1667 р. неодноразово писала, що їхній напад на Річ Посполиту — лише питання часу.

Події на Україні привернули увагу великого німецького вченого й філософа Г.В.Лейбніца. Про це свідчить його трактат "Про єгипетський похід короля Франції", який був написаний у 1672 р. і лишався неопублікованим до початку XX ст. У ньому молодий Лейбніц детально розробив план розгрому Османської імперії, де основна роль відводилась Франції, яка мала вторгнутися в Єгипет і заволодіти ним. Як допоміжні фактори "походу короля Франції" план Лейбніца включав, по-перше, повстання пригноблених турками християнських народів, а по-друге — воєнні дії інших європейських держав від Іспанії до Росії. Значну увагу тут він приділяє запорозьким козакам, виявляючи обізнаність з їхньою роллю в боротьбі з турецькою агресією.

Найповніше війни з турками на Україні описані в "Мемуарах" та історичній праці Ла Круа. Причину цих війн він бачив у тому, що "козаки та їхній правитель (leur Prince) Дорошенко, неспроможні більше терпіти гніт їх законного монарха (польського короля), вирішили віддатися під протекцію іншого, турецького султана".

В широкій історичній перспективі висвітлені турецькі війни на Україні у творі Еразма Франциска. Розуміючи історію як своєрідний театр, грандіозний і повчальний, цей бароковий автор розпочинає свій виклад з характеристики учасників конфлікту, приділивши при цьому особливу увагу козакам. Досить докладно і в цілому слушно розповідає він про походження козаків і про їхній соціальний статус у Речі Посполитій, про їхню військову організацію і війни з турками й татарами, про їхні повстання проти польсько-шляхетського панування і Визвольну війну під проводом Хмельницького. Подібно до інших західних істориків того часу, він теж шукає в ній зав’язку і пояснення складних та заплутаних подій української історії другої половини ХVII ст.

Для Еразма Франциска центральною постаттю української історії цього періоду теж стає Дорошенко, і він послідовно розповідає про дії і боріння гетьмана десь по 1676 р. Трактує він його як честолюбного політичного діяча і воєначальника, який прагнув об’єднати Україну й самовладно правити нею.

Разом з тим у багатьох західноєвропейських пам’ятках того часу знайшло відображення жахливе розорення України, сумнозвісна Руїна. Тут особливо слід виділити "Мемуари" Божо, що вийшли в Парижі 1699 р Як вважають сучасні дослідники, їх автором був Ф.П.Деларак, секретар королеви Марії Казимири й агент Яна Собєського, який бував на Україні в першій половині 80-х р. Його зарисовки Руїни — це достовірні свідчення очевидця, спостережливого й обізнаного в східноєвропейських справах, який до того ж не без співчуття ставився до українського народу.

Ще донедавна, говорить в "Мемуарах" Божо, Україну "за розміром території й чисельністю населення можна було б назвати великим королівством; за кількістю великих міст і багатствами землі це щедра, родюча й розкішна країна, справжня "земля обітована", на думку поляків які звуть її краєм, де течуть молочні ріки в медових берегах". Стисло розповівши про війни, які точилися на Україні в 60-70-х рр. ХVII ст., автор констатує: "Внаслідок всіх цих тривалих злих примх долі країна була вщент зруйнована й перетворена на широку пустелю".