Індивідуальні особливості мислення
Мислення різних людей має свої індивідуальні особливості, які залежать від:
співвідношення в ньому чуттєвого і мисленєвого компонентів, образу та слова, що дає нам абстрактне або образне мислення;
співвідношення аналізу і синтезу в процесі мислення, що породжує аналітичний або синтетичний розум;
типологічних особливостей нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю, рухливістю процесів збудження і гальмування;
- на індивідуальні особливості мислення накладає свій відбиток також особливості навчання, виховання та професійна спрямованість.
В цілому індивідуальні особливості мислення знаходять своє відображення в наступних його властивостях:
Швидкість мислення, що характеризується часом, протягом якого людина справляється з інтелектуальним завданням;
Самостійність мислення як відносна незалежність власної думки від розповсюджених уявлень;
Критичність мислення, тобто максимально об’єктивна оцінка себе та інших;
Глибина думки як здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві зв’язки;
Гнучкість думки, що відображується в умінні знаходити різні шляхи вирішення проблеми;
Допитливість думки як потреба завжди шукати найкраще рішення;
Послідовність мислення, що знаходить своє відображення в умінні проводити одну й ту ж ідею через весь процес міркування.
Зв'язок мислення і мови
Мислення дорослої, нормальної людини нерозривно пов'язане з промовою. Думка не може ні виникнути, ні протікати, ні існувати поза мовою, поза промови. Ми мислимо словами, які вимовляємо вголос або проговорюємо про себе, тобто мислення відбувається у мовній формі. Люди, однаково добре володіють кількома мовами, абсолютно чітко усвідомлюють, якою мовою вони мислять в кожен даний момент. У промові думка не тільки формулюється, а й формується, розвивається.
Спеціальними приладами можна зареєструвати приховані мовні (артикуляцій) мікрорухи губ, язика, гортані, завжди супроводжують розумову діяльність людини, наприклад, при вирішенні різного роду завдань. Тільки глухонімі від народження люди, які не володіють навіть кінетичної («ручний») промовою, мислять на основі образів.
Іноді може здатися, що думка існує поза словесної оболонки, що іншу думку важко висловити словами. Але це означає, що думка ще неясна собі самому, що це
скоріше не думка, а неясне загальне уявлення. Ясна думка завжди пов'язана з чіткою словесної формулюванням.
Неправильно і протилежна думка про те, що думка і мова по суті одне і те ж, що мислення - це мова, позбавлена звучання («мова мінус звук», як вважають деякі буржуазні вчені), а мова-«озвучене мислення». Ця думка помилкова хоча б тому, що одну й ту ж думку можна висловити на різних мовах сотнями різних звукосполучень. Відомо також, що існують слова-омоніми (слова з однаковим звучанням, але різним змістом: «корінь», «коса», «ключ», «реакція» і т. д.), тобто одне і те ж слово може висловлювати різні думки, різні поняття.
Фізіологічні основи мислення й мови
В основі процесу мислення лежить складна аналітико-синтетична діяль-ність кори великих півкуль головного мозку в цілому, але не якихось окремих її ділянок. В основі мислення лежить утворення другосигнальних тимчасових нервових зв'язків, що спираються на первосигнальному зв'язку. Другосигнальні нервові зв'язки, що утворюються в корі головного мозку за допомогою слів, відображають суттєві відносини між предметами. Відображення зв'язків і відношенні між предметами стає можливим тому, що слова, як вказував І. П. Павлов, представляють собою відволікання від дійсності і припускають узагальнення, що, на думку вченого, і складає сутність людського мислення. Іншими словами, друга сигнальна система і відкриває можливість узагальненого відображення навколишнього світу.
Що стосується фізіологічних механізмів власне мовлення, то ця другосигнальна діяльність кори також є складна координована робота багатьох груп нервових клітин кори головного мозку.
Коли ми говоримо один з одним, то, з одного боку, сприймаємо чутні (звукові) і видимі (письмові) мовні сигнали, з іншого - вимовляємо звуки мови за допомогою м'язового голосового апарату. Відповідно в корі лівої півкулі головного мозку є три центри мови: слуховий, руховий і зоровий.
Один з таких центрів - слуховий центр Верніке забезпечує розуміння сприймаються слів. При порушенні його роботи людина втрачає здатність розрізняти, впізнавати слова, хоча відчуття звуків у нього залишається, внаслідок чого втрачається здатність і до осмисленої мови. Руховий центр мовлення Брока забезпечує вимовляння слів. При руйнуванні цього центру людина не здатна вимовити жодного слова, хоча і розуміє слова, які чує: у нього залишається тільки здатність до крику й співу без слів. Робота зорового центру забезпечує розуміння писемного мовлення, читання При ураженні його людина втрачає здатність читати, хоча зір у нього зберігається, Зрозуміло, виділення зазначених центрів певною мірою умовно, тому що в основі мовленнєвої діяльності лежить об'єднує роботу цих центрів діяльність кори в цілому.