
Вищі пізнавальні процеси: мислення
Мислення - це вищий психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення людиною предметів і явищ оточуючої дійсності завдяки встановленню їх суттєвих особливостей, зв’язків та відношень
Узагальненість виникає завдяки тому, що мислення носить знаковий характер, тобто носить мовну форму.
Опосередкованість дозволяє пізнати те, що безпосередньо при сприйманні неможливо побачити.
Якщо відчуття і сприймання відображують або окремі сторони явищ, або ці явища, але в чуттєвій формі, то мислення встановлює зв’язки і відношення між явищами та усередині них.
Операції мислення :
-аналіз (уявний розподіл) - виділення в об'єкті тих або інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, стосунків і так далі; це розчленовування пізнаваного об'єкту на різні компоненти.
-синтез (уявне об'єднання) - розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-синтетичному процесі мислення переходити від частин до цілого.
-узагальнення (уявне об'єднання в клас або категорію) - об'єднання багатьох предметів або явищ за якоюсь загальною ознакою.
-порівняння - операція, що полягає в зіставленні предметів і явищ, їх властивостей і стосунків один з одним і у виявленні спільності або відмінності між ними.
-абстрагування (виділення одних ознак і отличение від інших) - розумова операція, заснована на відверненні від несуттєвих ознак предметів, явищ і виділенні в них основного, головного.
- класифікація - систематизація супідрядних понять якої-небудь області знання або діяльності людини, використовувана для встановлення зв'язків між цими поняттями або класами об'єктів.
- категоризація - операція віднесення одиничного об'єкту, події, переживання до деякого класу, яким можуть виступати вербальні і невербальні значення, символи і тому подібне
Загальні характеристики мислення:
мислення є вищим пізнавальним процесом;
мислення є активною формою творчого відображення та перебудови людиною дійсності;
мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб’єкта на даний момент часу не існує;
мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;
на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності, завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;
мислення на основі сенсорної інформації робить певні теоретичні і практичні висновки;
мислення обов’язково присутнє в усіх пізнавальних процесах;
мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;
підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея;
специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;
мислення – це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій і операцій дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру.
Загальна теорія мислення:
мислення – це процес, який формується в суспільних умовах життя;
на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед,
як зовнішня розгорнута предметна діяльність;
в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності воно переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.
Поняття – найпростіша форма мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають:
Одиничні – відображають істотні властивості одиничних об’єктів;
Загальні – відображають істотні властивості класів предметів.
Конкретні – відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками та відношеннями;
Абстрактні – відображають ті чи інші властивості об’єктів, окремо від самих об’єктів.
Родові – характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі об’єктів;
Видові – характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;
Категорії – мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’язки і відношення.
Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:
Поодинокі - ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;
Загальні – ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;
Часткові – ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;
Прості – складаються з одного судження;
Складні – складаються з кількох простих суджень.
Ствердні – стверджується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;
Заперечні – заперечується наявність певних ознак і відношень у предмета або явища;
Істинні – адекватно відображають зв’язки та відношення, що існують в об’єктивній дійсності;
Помилкові – неадекватно відображають зв’язки та відношення, що існують в об’єктивній дійсності.
Умовивід – форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження. Умовиводи бувають:
Індуктивні – умовиводи, в яких ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до все більш і більш загальних суджень;
Дедуктивні - умовиводи, в яких ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких;
За аналогією – умовиводи, що ґрунтуються на схожості деяких ознак певних та інших об’єктів.