37. Психофізіологічні проблеми: стрес та емоційне вигорання (суть, причини, профілактика).

Стрес - неспецифічна (загальна) реакція організму (інколи іншої системи) на дуже сильний зовнішній вплив.Фактори, які зумовлюють стрес, поділяють на дві групи: організаційні та персональні.

Організаційні фактори (перевантаження або, навпаки, дуже мале робоче навантаження).

Персональні фактори (не пов'язані з організацією).

Пофілактика стресу:

- Усунення небезпеки і інформація про ситуацію.

- Наявність стратегій поведінка, яка може врятувати(боротьба і втеча).

- Уміння відновити в думках і вчинках конструктивність.

- Звернення до фахівця, який допоможе відновити порушення психічною, нервовою, ендокринною систем, що виникли при стресі.

- Забезпечення організму речовинами, які потрібні для утворення енергії, а також відновлення пошкоджених клітин. Отримання певного задоволення, але нормальними, корисними для душі і тіла способами.

Стресові моменти можуть виникнути в будь-якій ситуації, але готовність до їх подолання завжди допоможе мобілізувати усі сили і знайти конструктивний вихід з положення.

Емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. Її можна розглядати в аспекті особистісної деформації, яка відбувається під впливом професійних стресів.

Станом емоційного вигорання зазвичай відповідають такі почуття, думки, дії:

• Почуття: втома від усього, пригніченість, незахищеність, відсутність бажань, страх помилок, страх невизначених неконтрольованих ситуацій, страх здатися недостатньо сильним, недостатньо досконалим.

• Думки: про несправедливість дій щодо себе, незаслужено свого становища в суспільстві, недостатньою оценненості оточуючими власних трудових зусиль, про власну недосконалість.

• Дії: критика по відношенню до оточуючих і самого себе, прагнення бути поміченим або, навпаки, непоміченим, прагнення робити все дуже добре або зовсім не старатися.

Загальні рекомендації професіоналам із запобігання розвитку синдрому емоційного вигоряння можна сформулювати таким чином:

• перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;

• другий (інший спосіб) – перехід усферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;

• третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;

• четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.

38.Методологічний інструментарій визначення рівня стресостійкості при виконанні професійних обов’язків.

Стійкість до стресу характеризує деяку сукупність особистісних якостей, що дозволяють працівникові переносити значні інтелектуальні, вольові і емоційні навантаження (а в деяких випадках і перевантаження), обумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, оточуючих і свого здоров’я. Встановлено, що найменше схильні до стресу працівники урівноважені, впевнені в собі, переконані в тому, що джерело сил, необхідних для досягнення успіху, зосереджене у їхніх здібностях та можливостях, а не в зовнішніх обставинах, тобто орієнтовані на т.з. внутрішній локус контролю. Стресостійкість – це якість, яку можна розвивати (підвищувати) тренуванням за допомогою психотренінгів, а також завдяки звичці до щоденної напруженої, проте творчої праці, що приносить задоволення.

Стійкість людини до виникнення різних форм стресових реакцій визначається перш за все індивідуальними особливостями особистості. Умовно виділяють три типи людей: А – люди схильні до стресу, Б – люди стійкі до стресових впливів, В – люди бездіяльні у стресових ситуаціях. У представників типу А частіше спостерігається виражена схильність до конкуренції, прагнення до досягнення своєї мети, агресивність, нетерплячість, занепокоєння, гіперактивність, експресивна мова, постійна напруженість мускулатури обличчя, відчуття постійного браку часу і підвищена активність. Платою за це є втрата здоров’я, часто вже у молодому віці. Тип Б – це люди легко які відносяться до життя, спокійні, такі, що не роблять трагедій із кризових ситуацій. До типу В можна віднести невпевнених у собі та своїх силах людей, які у стресових ситуаціях проявляють бездіяльність або небажання протистояти стресу в надії, що все мине саме собою.

Враховуючи усе вище сказане, можна визначити такі основні аспекти стресостійкості особистості, яка виконує певні посадові обов’язки та має професійну відповідальність:

рівень задоволеності роботою (діяльністю) у колективі:

інтерес до роботи,

задоволеність своїми досягненнями у роботі,

рівень домагань у професійній діяльності,

задоволеність умовами праці,

особиста відповідальність за виконання професійних обов’язків;

оцінка психологічного клімату колективу:

рівень комфортності,

рівень конфліктності,

задоволеність взаєминами із колегами,

задоволеність взаєминами з керівництвом,

ступінь стресостійкості:

сприйнятливість до стресових впливів,

стійкість у стресових ситуаціях,

бездіяльність у ситуаціях стресу.