Теорія соціальної стратифікації і соціальної мобільності
суть і критерії теорії стратифікації
Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.
«Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».
Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — між рабом, кастою, станом і сучасним «класово відкритим» суспільством, а також між соціальними характеристиками, котрі диференціюють нерівність.
Критерії стратифікації. У сучасній соціології існують різні підходи до визначення критеріїв стратифікації. Однак можна виокремити ті, які с спільними: дохід, обсяг влади, престиж професії (заняття), рівень освіти тощо.
Дохід — це сума грошових надходжень особи або сім'ї за певний період. Доходом називають суму грошей, яку отримують у вигляді зарплати, пенсії, гонорарів, відрахувань із прибутку тощо. Доходи або витрачаються на підтримання життя або перетворюються на багатство. Багатство і є не що інше, як кількість власне грошей або завдяки їм здобуте майно. В останньому випадку вони (гроші) постаютьу вигляді рухомості (машина, літак, пінні папери і тому подібне) і нерухомості (будинок, скарби, твори мистецтва). Багатство, як правило, передається у спадок. Влада— це здатність нав'язувати свою волю, нерідко всупереч бажанням інших людей. Ті люди, які володіють тим чи тим видом влади (політичної, економічної, релігійної), становлять еліту суспільства, яка має величезні можливості для визначення політики держави. Престиж — повага, якою в громадській думці користуються та чи та професія, посада, різновид занять. Пам'ятаєте, у дитинстві багатьом із вас хотілося бути письменником, космонавтом, розвідником... Люди, які займали згадані позиції, вражали вашу уяву і цінувалися набагато вище, ніж будь-які інші. Щось подібне існує і в світі дорослих. Люди різних професій і занять по-різному цінуються о суспільстві, або, інакше кажучи, мають неоднаковий престиж. Наприклад, сьогодні престижно бути менеджером. А от робота двірника, сторожа, хоч вона і необхідна, проте у громадській думці високого визнання не має. Усі професії, посади і заняття можна розташувати згори вниз на сходинках професійного престижу, який вимірюють за допомогою спеціальних методик.
Класи в їх сучасному розумінні починають формуватися з часу промислової революції XVIII—XIX століть, яка зруйнувала феодально-станову систему. А тому умовою існування класів є ринок, на якому одні групи можуть запропонувати власність, інші — освіту або технічну кваліфікацію, треті — фізичну робочу силу. Це і є важливі підстави становлення і функціонування класів.
Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус особи, тобто її становите і місце в суспільстві, у системі соціальних зв'язків і відносин.
Види і типи стратифікації
У соціології виділяють три базисних види стратифікації: економічну (доход), політичну (влада), професійну (престиж) і безліч небазисних видів стратифікації, наприклад, стратифікація по етносу, по гендеру і вікова.
Для стратифікації населення в різні історичні епохи й у різних суспільствах застосовувалися різні принципи і види страт. За еволюційним підходом відомі чотири головних типи стратифікації -- рабство, касти, стани і класи. У первісному суспільстві нерівність була незначною, тому стратифікація там майже була відсутня. З зародженням рабовласництва вона зненацька підсилилась.
Рабство -- форма максимально твердого закріплення людей у непривілейованих стратах. Касти -- довічне закріплення індивіда за своєю (але необов'язково непривілейованої) стратою.
Рабство
Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус.
Каста
Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький.
Родовід
Родовід були частиною європейського феодалізму, але били також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третьому родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.
Клас
Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти:
Класи не створюються на основі правових і релігійних норм; членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. Класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, і границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими.
Приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації.
Сучасні стратифікаційні моделі соціальної структури
урбанізація
Поняття соціальної мобільності і її вплив на розвиток соціальної структури
Під соціальною мобільністю розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої.
У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:
• горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу;
• вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу.
Швидкість мобільності - це рух індивіда соціоекономіч-ною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швидкістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки-"страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька позицій за короткий проміжок часу - ознака кризових чи перехідних суспільств (характерна для сучасної України).
Інтенсивність мобільності - це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонтальному напрямах за певний час.
Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивність мобільності.
Проблема маргінальності соціальних утворень
Маргіна́л, марґіна́л Цим терміном позначається суспільний індивід — людина, що перебуває на краях, межі різних систем — культур, соціальних цінностей, і які зазнають їх суперечливий вплив
Він розрізняє три фази еволюції маргінальної людини:
1) особистість не усвідомлює перебування в процесі конфлікту культур, а лише "всмоктує" панівну культуру;
2) конфлікт стає усвідомленим;
3) пристосування до ситуації: успішне або ні.
Маргінальність (від лат. Margo — край) — це "прикордонність", проміжне положення індивіда або соціальної групи в соціальній структурі суспільства.
Індивідуальна маргінальність характеризується неповним входженням індивіда в групу, яка його повністю не сприймає, і його відчуженням від групи походження, яка його відторгає як відступ- ника. Індивід виявляється "культурним гібридом" (Г. Парк), який розділяє життя і традиції двох різних груп.
Групова маргінальність виникає в результаті змін соціальної структури суспільства, формування нових функціональних груп в економіці і політиці, які витісняють старі групи, шо дестабілізує їхнє соціальне положення. Проте маргіналізація далеко не завжди приводить до "осідання на дно".
Природна маргіналізація пов'язана переважно з горизонтальною або висхідною вертикальною мобільністю. Якщо маргіналізація пов'язана з радикальною зміною соціальної структури (революції, реформи), частковим або повним руйнуванням стійких спільнот, то вона часто приводить до масового пониження соціального статусу.
Проте маргінальні елементи роблять спроби повторного вбудовування в соціальну систему. Це може призвести до дуже інтенсивної масової мобільності (перевороти і революції, повстання і війни), а може привести до формування нових суспільних груп, що борються з іншими групами за місце в соціальному просторі. Так, розквіт етнічного підприємництва пояснюється саме маргінальним положенням етнічних меншин, для яких звичайні шляхи досягнення високих статусів (через спадкоємство, державну і військову службу і т.п.) утруднені і які в розвитку підприємництва (у тому числі кримінального характеру) знаходять для себе ефективні канали вертикальної мобільності. Звичайно сплеск підприємництва виявляється виявом кризи. Дослідження в США показали, що біля четверті фундаторів нових фірм були безробітними. "Нова підприємницька хвиля" в пострадянських країнах також може бути пояснена подібними причинами.