Граматичні категорії іменника

Частиномовною ознакою іменника є граматичне значення предметності, закладене в основний зміст категорії. У мові предметність передається рядами або групами співвідносних форм слів, які одночасно з основним, категоріальним, можуть виражати часткові граматичні значення, зумовлені різновидами змісту категорії іменника, до яких належать родова і числова ознаки предмета. Значення предметності, роду та числа утворюють систему диференційних ознак категорії іменника, які ґрунтуються на понятійних категоріях субстанціальності (предметності), віднесеності до статі і кількості. Система значень кожної з морфологічних категорій імені, зокрема категорій відмінка, роду і числа, має відповідну структурну організацію, або план змісту. Його формують семантично протиставлені, але однорідні значення, або компоненти, які дістали назву грамем, напр.: грамема чоловічого і грамема жіночого роду, грамема однини і грамема множини, грамема називного відмінка і т. ін. За кількістю грамем граматична категорія є двочленною (категорія числа), тричленною (категорія роду), семичленною (категорія відмінка). У системі граматичної семантики грамеми кваліфікуються як узагальнені абстрактні поняття, виражені однотипними рядами словоформ або системою форм слів, тобто парадигмою. Всередині кожної парадигми конкретні словоформи протиставляються за значенням і граматичним вираженням, напр.: числова парадигма з грамемами однини і множини: вершник — вершники, рука — руки. Формальну структуру, або план вираження, утворюють конкретні словоформи, де граматичні значення передаються словозмінними, зрідка словотвірними афіксами, при цьому афікс-закінчення може одночасно виражати кілька значень, тобто вказувати на відмінок, рід, число.

Граматична категорія відмінка

Серед категорій відмінка, роду і числа іменника провідна роль належить категорії відмінка, особливе місце якого вмотивоване кількома причинами. Відмінок охоплює усю систему номінацій, тому кожна його словоформа є носієм якогось значення, а отже, наділена відповідною функцією. Повна семантична навантаженість відмінка відрізняє його від категорії роду, де семантика форм слів простежується тільки у назвах осіб, і категорії числа, де числове розрізнення стосується тільки рахованих предметів, пор.: стіна — стіни і молоко.

Лексико-граматичну основу категорії становлять первинні іменники — назви предметів (речей) та похідні іменники — найменування осіб, які одночасно є центром категорії іменника. Вони об'єднуються в один ряд на основі спільної для цих імен ознаки — семи конкретної предметності. Виділення цієї риси в семантиці імен диктується потребою виділити первинні значення відмінків, які утворюють ядро категорії відмінка і базуються на конкретній предметності реальних об'єктів. Сюди належать значення суб'єкта, об'єкта, адресата, інструменталя та локатива, напр.: «Дзвенять пташки в садах рясних» (О. Олесь); «Розквітлу папорть шукаєш ти в лісах» (О. Олесь); «Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду, Тільки той віддав всю душу, Все, що зміг, народу» (О. Олесь); «Вже й у човнах вантаж пересушили. Подерті лікті голкою зашили» (Л. Костенко); «Тут на воді співає очерет» (Л. Костенко). Кожне з цих значень є семантико-синтаксичною ознакою реального речення; у формально-граматичній (поверхневій) структурі ці ознаки передані формою відмінка та присудком, що семантично співвідноситься з предикатом.

Зв'язок з предикатом виділяє відмінок з-поміж інших категорій іменника, відмінкова форма не існує сама по собі, а зумовлюється дієсловом-предикатом. Із свого боку тільки відмінкові властива обов'язкова і постійна участь у побудові речення, він є елементом, який не може бути Поданий іншим компонентом морфологічної категорії.

Відмінок як виразник одного з типів конкретної предметності (суб'єкт, об'єкт, адресат та ін.) впливає на семантико-синтаксичну структуру речення, чого не здійснюють категорії роду та числа.

Категорія відмінка становить систему морфологічних форм слів, які поділяються на сім компонентів, або відмінкових грамем називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного, кожна з яких має свої морфологічні засоби вираження.

Залежно від лексичного наповнення відмінкової форми, характеру зв'язку з предикатом, явищами семантичної перехідності у значеннях відмінків тощо кожен відмінок виконує особливу роль в ієрархічно організованому ряду. Серед відмінків виділяється центр, або ядро, напівпериферія і периферія. Кваліфікація відмінка як центрального, напівпериферійного та периферійного відбувається за його первинними семантико - і формально-граматичними функціями.

Центральними відмінками є називний і знахідний, оскільки з ними найбільше пов'язані семантико-синтаксичні функції суб'єкта та об'єкта, які співвідносяться у структурі речення з функціями підмета та сильнокерованого придієслівного другорядного члена. Давальний відмінок є напівпериферійним, його семантико — синтаксична функція адресата дії корелює з функцією напівсильнокерованого придієслівного другорядного члена речення. На периферії відмінкової системи перебуває орудний. Він у функції інструменталя займає периферійне щодо опорного дієслівного предиката місце і виконує роль придієслівного слабкокерованого другорядного члена речення. Місцевий відмінок найчастіше вживаний у реченні як детермінантна обставина, а родовий відмінок має похідний характер і виступає засобом конденсації висловлювання, супроводжуючи трансформацію речення у словосполучення. Периферійному кличному відмінкові властивий синкретизм первинних функцій.

Відмінок належить до словозмінних категорій, оскільки його грамеми втілюються у словоформах того самого слова, які не походять одна від іншої, а чергуються, тобто зазнають морфологічної альтернації.

СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ

Називний відмінок

Серед семи відмінків української мови центральним є називний, з яким пов'язана номінація будь-якого об'єкта навколишньої дійсності. Особливе місце називного з-поміж інших відмінків зумовлене тим, що в системі виражальних засобів предмета повідомлення останній позначає суб'єкт думки, тобто вказує на безпосереднього виконавця дії — особу або предмет, від яких виходить дія, напр. «А понад берегом походжає старий Половець... виглядає вітру чи хвилі» (Ю. Яновський); «Опускає войовник сокиру, І сусід сусіда пізнає» (М. Рильський); «Зачувши людину, дятел перестав стукати» (Гр. Тютюнник); «Німі дерева тихо, урочисто брунькували» (О. Гончар); «Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних» (Т. Шевченко).

Провідною семантико-синтаксичною ознакою називного відмінка є функція суб'єкта, на рівні формально-граматичної структури такою ознакою є роль головного члена речення — підмета. Називний суб'єкта — необхідний складовий компонент простих двоскладних речень, де він «домінує як спеціалізований відмінок, взаємопов'язаний з присудком. Присудок керує називним відмінком, з одного боку, а називний відмінок підпорядковує собі присудок, узгоджує його з собою — з другого» '. Тому форма відмінка не існує як незалежна, а зумовлюється сполучуваністю з предикатом — присудком; між обома компонентами двоскладного речення існує взаємокоординуючий зв'язок. Підмет у формі називного відмінка диктує присудкові форми числа і роду або особи і сам на вимогу присудка набуває форми називного. Називний у ролі підмета формує разом з присудком предикативний мінімум речення, напр.: «Я вранці голос горлиці люблю» (Л. Костенко); «Співали птиці в шибку із куща» (Л. Костенко); «Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін» (Л. Костенко); «...стомлений лелека спускається на хлів» (Л. Костенко).

Крім функції підмета називний відмінок виконує роль головного члена односкладних номінативних речень, конденсуючи в собі усю суб'єктно-предикатну структуру, напр.: «Високі скирти. Серпень. Спека. Усе так звично» (Л. Первомайський); «Рубіжне... Знову в путь. Володине... Кабанне... Нарешті Сватове, і крикнув потяг: «Стій!» (В. Сосюра); «Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада» (Л. Костенко); «Колодязь, тин і два вікна сумні» (В. Стус).

Називний відмінок є центральним і тоді, коли виступає у позиції присудка в складі предикативної форми, у даному випадку іменного складеного присудка, напр.: «Коли в людини є народ, тоді вона уже людина» (Л. Костенко).

Лексична наповненість називного відмінка не має обмежень. Практично кожне слово може функціонувати у формі називного з відповідним контекстом. У функції називного як суб'єкта дії наповненість поширюється лише на клас істот і метафоризованих понять. Іменники — назви неістот — у цій позиції формують додаткові семантичні нашарування основної змістової структури речення, пор.: «Дорога круто піднімалася вгору» (І. Нечуй-Левицький). Іменник на позначення просторового поняття (дорога) вживаний у ролі чинника дії, тобто тут поєдналися сема суб'єктності і сема локатива. Щодо суб'єкта дії у позиції називного відмінка — підмета, то він існує у вигляді численних морфологічних форм, які функціонують в контексті присудків різної дійової кваліфікації, дієслова можуть указувати на фізичну дію або процес перебігу дії, називати тривалу або одноактну завершену дію, односпрямований або різноспрямований рух, фіксувати перенесення дії на предмет тощо, дієслова мають неоднакову структурно-морфологічну будову. Тому наявність при предикатах дії якихось відтінків значення суб'єкта зумовлюється не опозиційними (протилежними) відтінками в семантемі суб'єкта, а особливостями характеру дії, позначеної предикатом. У реченні загальне (інваріантне) значення особи — діяча передається на фоні численних дієслівних форм, що позначають конкретну дію суб'єкта-агенса, напр.: «...диких бджіл густий прозорий мед Кривим ножем вирізує в дуплі він (рибалка)» (М. Рильський); «Потім іволга вронила ніжний перелив» (М. Стельмах); «Богдан зупинився, зашкарублою рукавицею обтер сніг з обличчя» (М. Стельмах). Будь-яка деталізація предикатів дії не доповнює семантичних ознак називного відмінка, у зв'язку з цим О. М. Пєшковський зазначав, що треба «...не змішувати з відмінковими значеннями лексичні значення керованого і керуючого слова, не прагнути до подрібнення значень — якому немає межі»

На рівні предикатів — присудків відбувається розрізнення семантеми суб'єкта дії і семантеми суб'єкта стану. Виділення окремого значення — суб'єкта стану — зумовлене семантичною природою предиката — характеризувати суб'єкт. Останнє виявляється у констатації його процесуального стану, якісної ознаки тощо, напр.: «Вона [Марфа] стоїть без хустки, сива, пишноволоса» (Гр. Тютюнник); «Гнат був щасливий» (М. Коцюбинський); «Обсипана рожевим світлом, Настя здавалася запашною трояндою» (М. Коцюбинський).

Називний відмінок у функції суб'єкта стану наділений порівняно з називним суб'єкта дії більшими можливостями щодо лексико — семантичного наповнення, іменники з грамемою називного, крім номінації істот, є назвами конкретних об'єктів позамовної дійсності, напр.: «Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, Красується, любується на всю Україну» (Т. Шевченко); «...садочки зацвіли; Неначе полотном укриті, Росою божою умиті біліють» (Т. Шевченко); «Море так невинно голубіє під стінами скель» (М. Коцюбинський).

Формально-синтаксична позиція називного суб'єкта стану визначена граматичним підметом, який взаємокоординує з присудком — предикатом; стан як процесуальну ознаку передають дієслова, для яких характерна морфологічна ознака неперехідності, напр.: «Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла» (М. Коцюбинський); «Прокіп хазяйнував на панськім полі» (М. Коцюбинський)! «Бійці з захопленням дивилися, як молодший лейтенант став на якийсь широкий карниз і швидко пішов босими ногами вище» (О. Гончар).

Стан носія називний відмінок передає у поєднанні з дієсловами на позначення відповідного фізичного, фізіологічного, психічного стану, напр.: «Пишається калинонька, явір молодіє» (Т. Шевченко); «Радіє вітер в буйнім вирі, радіє все, що на землі» (Г. Черінь); «Сонно всміхаються стомлені рожі» (Г. Черінь). Значення носія якісної ознаки відтворюється у контексті з присудками — атрибутами, напр. і «І дівчина біля криниці Співає, радісна така ж» (Г. Черінь).