Тема 2. Граматична категорія та парадигма.

1. Поняття про парадигму.

2. Типи парадигм.

Граматична категорія — це інтегральна одиниця, яка обіймає єдиним граматичним значенням декілька взаємопротиставлених і формально виражених родових значень. Так, протиставлення значень «теперішнє» — «минуле» — «майбутнє», закріплене в певному наборі матеріально виражених афіксів, утворює категорію, а відповідно й парадигму часу.

Морфологічна парадигматика як галузь мовознавства описує парадигми змінних лексико-граматичних класів. У виданні «Грамматика современного русского литературного языка» (1970) уперше з'явився окремий розділ «Парадигматика».

Галузь референції терміна «парадигма» в історії мовознавства довго залишалася незмінною. Цей термін уведений в античній граматиці для позначення зразка відмінювання того ж слова, стосувався насамперед сукупності форм відмінювання або відміни одного типу. Уживаючись у значенні «показ, копія для наслідування», цей термін слугував для відображення правил нормативної граматики й опису набору форм, характерних для певної частини мови, й репрезентував відомі класи в середині цих частин мови. Досліджуючи морфологічну парадигматику іменника, С. Л. Ковтюх звертає увагу на те, що «традиційний спосіб розгляду цих форм у латинських та грецьких граматиках полягав у розподілі слів та їх класифікації за типами відмін для імен, за дієвідмінами для дієслів і описові кожного типу за допомогою таблиць-парадигм, до яких слід було звертатися, щоб мати уявлення про форми інших членів того самого типу. Класична граматика встановлювала, таким чином, не правила, а моделі утворення форм, пропонуючи їхній кінцевий набір списком».

Поняття «парадигма» спочатку виокремлювали тільки в морфології. Пізніше цей термін поширюється у фонології, дериватології, лексикології, синтаксисі тощо. Основоположник учення про синтагматику й парадигматику Ф. де Соссюр розглядав морфологічні парадигми словозміни тільки як один з різновидів асоціативних родів, зокрема тих, які характеризуються поряд з невизначеністю порядку обмеженою кількістю членів.

У вітчизняному мовознавстві дослідженням морфологічної парадигматики займалися О. В. Болюх, О. О. Тараненко, С. Л. Ковтюх, П. І. Сигеда, М. Г. Сердюк. «Парадигма, як зазначає С. Л. Ковтюх, — це не тільки формальний зразок, що використовується під час вивчення лексико-граматичних класів. Парадигма – це також об’єктивна характеристика особливостей морфології, показник структури лексико-граматичних класів, їх основних категорій».

Розрізняється два типи категоріальних парадигм.

Перший тип — це парадигми, в яких морфеми є носіями сем, об'єднаних родовим категоріальним значенням. У слов'янських мовах, і в українській зокрема, це, наприклад, парадигми особи, часу, способу, стану, частково роду та ін. У таких категоріях інваріантом кожної семи є категоріальне значення. Разом з тим спорідненість сем визначається їх взаємною протиставленістю, що дозволяє їм об'єднуватися для вираження категоріального значення. Проте однотипність вираження не завжди е свідченням значеннєвої однотипності сем. Відмінкові форми іменника служать в українській мові для вираження різних значень: називний відмінок указує на відношення до діяча, родовий — на відношення до сталої ознаки (хата удови), на відсутність чогось/когось (давно немає дощу) та ін., давальний і знахідний — на відношення динамічних ознак до певного кола об'єктів (дав книжку другові, побачив друга), орудний — на стосунок суб'єкта або об'єкта до виконуваної дії (осяяний сонцем). Отже, кожна відмінкова форма є носієм таких сем, які не інтегруються в єдину категорію. Якщо відношення до діяча об'єднує семи, що передаються називним і орудним відмінками, відношення дії до об'єкта — давальним і знахідним, то відношення до сталої ознаки (колір вишні, ім'я батька, очі матері) об'єднує сему родового відмінка іменника в одну категорію з семою прикметника. Але разом з тим кожна відмінкова сема зараховує всі відмінкові форми іменника до єдиного категоріального значення — предметності, кожна відмінкова форма прикметника — до єдиного категоріального значення — статичної ознаки. Отже, формальним втіленням категорії предметності — визначальної ознаки іменника як частини мови — є відмінкова парадигма, але в ній, на відміну від парадигм часу, способу, стану дієслова та ін., семи окремих форм протиставляються не за однією ознакою (предметності), а за різними, підпорядкованими дій ознаці: діяча, об'єкта, статичної ознаки та ін.

До другого типу парадигм можуть бути віднесені парадигми відмінка, роду й числа прикметника. У прикметнику, який завжди виступає в поєднанні з іменником, часткові відмінкові категорії нейтралізуються і категорія відмінка в цілому виступає як показник статичної ознаки, кожен відмінковий афікс протиставлений усім іншим тільки формально, будучи носієм тієї самої семи. Отже, з погляду семантики розгалужена відмінкова парадигма прикметників української мови повністю збігається з нульовою парадигмою прикметників англійської мови. При цьому прикметник лишається прикметником, не втрачаючи головної своєї властивості: сполучатися з іменником для виділення певної якісної сторони в понятті про предмет, який він позначає; англ. the white fang відповідає укр. біле ікло, a with the white fang — укр. з білим іклом.

У парадигмах першого типу подібна нейтралізація форм вираження неможлива, вона означала б ліквідацію самої категорії. Так, відсутність у певній мові граматичного протиставлення іменників за родо-статевою ознакою само собою означає відсутність у ній категорії роду, а отже, неможливість виразити граматично родо-статеві відношення.

Отже, граматична категорія — це дуже широке значеннєво-формальне поняття, яке інтегрує слова в частини мови або шляхом протиставлення форм слова дозволяє виразити певні, зафіксовані мовою, відношення, наявні в об'єктивній дійсності.