Лекція № 1. Граматика та морфологія.

1. Основні поняття морфології.

2. Лексичне і граматичне значення і способи його вираження.

3. Ознаки граматичного значення. Граматична форма.

4. Взаємозв’язок граматичної форми і граматичного значення.

5. Основні засоби та способи вираження граматичних значень в українській мові.

Морфологія (від гр. morphe — форма і logos — слово, вчення) — розділ граматики, що вивчає системи форм слова, або його парадигми, граматичні категорії форм, а також граматичні класи слів (частини мови).

Обсяг поняття «морфологія» в різних концепціях визначається неоднаково. При вузькому підході воно визначаються як розділ науки про мову, що займається вивченням форм словозміни. Існує і розширене розуміння морфології як науки про форми, що охоплює будь-які, а не тільки внутрішньослівні, засоби вираження, що розглядаються її їх формальному (зовнішньому) аспекті, поширюючись навіть на службові слова, порядок слів, інтонацію.

Основною одиницею морфології, як і лексикології, є слово. Якщо в лексикології вивчається його лексичне значення, походження, місце в словниковому складі, то в морфології граматичні зміни та граматичні характеристики слова. Слово як граматична одиниця — це система всіх його форм з їх граматичними значеннями. Зміни слів у морфології виступають як засіб вираження граматичних відношень. Виражені формами граматичні відношення не зв'язані безпосередньо з лексичним значенням слів. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою, напр.: книжку, читали, цікаву, дітям — словоформи слів книжка, читати, цікава, діти.

Слова як лексичні та граматичні одиниці об'єднуються в частини мови, тобто лексико-граматичні класи слів. Кожна частина мови має свій власний комплекс граматичних категорій, у яких представлене те узагальнене значення, яке властиве всім словам цієї частини мови.

У сучасній теоретичній морфології слову надається статус основної одиниці морфологічного ярусу мовної структури за кількома ознаками, що виділяються в нього на фоні інших одиниць мови:

1. Слово характеризується синтаксичною і позиційною самостійністю. Суть синтаксичної самостійності полягає у його здатності виконувати функцію члена речення або окремого однослівного речення. Позиційна самостійність слова — це його широка, але не абсолютна рухливість у реченні, здатність того самого слова в різних реченнях займати різні позиції.

2. Слово має лексичне значення. Воно позначає предмети і явища, тоді як морфологічна одиниця нижчого порядку — морфема — лише оформляє слова, вказуючи на відношення між предметами і явищами.

3. Слово — морфологічно членована одиниця. В українській мові воно є тільки двоморфемним, тому що до його складу обов'язково входить корінь (носій лексичного значення) і афікс (носій власне — граматичного або словотвірно-граматичного значення, які є мінімальними, далі не членованими значущими одиницями. Саме через формальну і семантичну членованість на морфеми слово називають морфологічною одиницею — конструкцією. Щодо слова морфема є мінімальною морфологічною одиницею. Речення як найвища граматична одиниця також членується на два компоненти — суб'єкт і предикат, але вони мають іншу семантичну природу, бо речення позначає ситуацію. Оскільки слово виступає компонентом речення, то воно й кваліфікується щодо нього як мінімальна, найменша семантико — синтаксична одиниця. Щодо морфеми слово є найбільшою морфологічною одиницею, морфологічною одиницею-конструкцією, тому що воно складається з морфем.

4. Слово характеризується граматичним варіюванням, що виділяється в окремий різновид його мовного варіювання. Воно утворює граматичні форми — словоформи. Подібно до того, як варіанти (словоформи) об'єднуються у відповідний інваріант (слово), так і ряд слів об'єднується у відповідний лексико-граматичний клас — частину мови, що є найвищим виявом системної організації слів.