7.2. Вимоги до сучасного уроку

1. Кожний урок повинен перш за все розв'язувати певне завдання.

Мета навчальної діяльності може бути ближня, тобто даного уроку, і дальня, перспективна (за А. С. Макарен-ком).

Перспективну мету вчитель визначає на навчальну чверть, півріччя, рік згідно з програмами для кожного класу. Наприклад, перспективна виховна мета — формуван­ня матеріалістичного світогляду. Виходячи з перспективної мети, учитель визначає мету і завдання даного уроку. На­приклад, на уроці з теми «Тверді тіла» вчитель домагається, щоб діти зрозуміли те, що в природі тверді тіла змінюються, руйнуються, тобто рухаються.

Перспективна навчальна мета — навчити учнів вести спостереження за погодою (відмічати в календарі природи й праці людей температуру повітря, напрям вітру, сонячний, хмарний чи похмурий день тощо). Мета і завдання уроку мають бути конкретними. Наприклад, визначення темпера­тури повітря.

Зрозуміло, як важливо правильно визначити мету і завдання уроку. Коли неправильно визначена мета, учитель неправильно встановлює і тип уроку, його структуру і методику. В поурочних планах учителів трапляються, на-

мг||ІЙіШ>.,ИІІІ,ІІГЧІ»ІШМі№ШШІШПІ<,і , , „ . . І ,,

Мі ІІіІІийиМ^

приклад, такі формулювання дидактичної мети уроків: «Ознайомити учнів з перелітними і зимуючими птахами...», «Показати учням, яке значення має і як здійснюється коло-обіг води в природі...». В умовах сучасної школи таке визна­чення мети ні до чого не зобов'язує вчителя, не покладає відповідальності за результати уроку, не закликає учнів до активної та наполегливої навчально-пізнавальної діяль­ності.

Якщо мета формулюється так «Сформувати поняття про тверді тіла чи воду», «Засвоєння учнями властивостей твер­дих тіл чи води», то це означає, що вже під час уроку учні мають глибоко осмислити всі властивості, вміти їх пояс­нити, навести приклади і застосувати свої знання в нових умовах.

Таким чином, тип уроку визначається залежно від основ­ної дидактичної мети.

2. У початковій школі, вивчаючи природознавство, за­звичай використовують уроки таких типів: комбіновані, предметні, уроки-екскурсії, узагальнюючі, уроки засвоєння нових знань.

Залежно від типу уроку намічається його структура. Під структурою (побудовою) уроку розуміють, з яких етапів (елементів) складається урок, в якій послідовності ці еле­менти входять до заняття і як вони між собою пов'язані. Кожний тип уроку має свої основні етапи.

Готуючись до уроку, вчитель має визначити основні етапи уроку, послідовність методів і прийомів навчання, характер завдань для учнів і способи керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів.

Учням на уроці треба чітко сформулювати тему, поста­вити навчальну мету, визначити конкретні завдання уроку. У поурочному плані, який відбиває структуру уроку, обо­в'язково потрібно передбачити всі структурні елементи уро­ку, зокрема, зміст і послідовність різних педагогічних при­йомів. На уроці необхідно раціонально використати кожну хвилину для здійснення навчального процесу.

Отже, однією з вимог до сучасного уроку є організаційна чіткість проведення уроку.

3. На уроках природознавства учитель має забезпечити формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'яз­ків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.

4. Важливою вимогою до сучасного уроку є дотримуван­ня дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності (науковості викладу, доступності, наочності, сезонності, зв'язку теорії з практикою тощо).

5. На уроках природознавства вчитель має звернути особливу увагу на наявність оперативного зворотного зв'яз­ку. Якщо на уроках математики, мови класовод може опи­тати учня за чверть 4—7 разів, провести 3—4 контрольні роботи, то на уроках природознавства переважає усне опи­тування. Тому зворотного зв'язку тут не вистачає. Це най-слабкіше місце в роботі вчителя. Оперативний зворотний зв'язок допоможе забезпечити програмне навчання.

6. Необхідно на уроці здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до учнів.

Досягти високих показників у навчанні можна лише за умови врахування індивідуально-психологічних особливо­стей школярів. Учитель повинен повністю використовувати потенційні можливості кожного учня.

Учителеві важливо правильно визначити систему вправ для самостійних завдань з поступовим нарощуванням труд­нощів.

Нині широкого поширення набули розробка і викорис­тання дидактичного матеріалу (у вигляді карток), в якому всі завдання розміщуються у наростаючій складності.

Крім того, необхідно додатково проводити з учнями роботу після уроків. При цьому додаткові заняття треба проводити не тоді, коли виявились незнання, відставання, а перед тим, як вивчатиметься новий, більш важкий мате­ріал. Тому учням на додаткових заняттях треба дати впра­ви, які б допомогли їм оволодіти новим матеріалом.

7. Учитель має бути справедливо вимогливим до учнів, дотримуватись педагогічного такту, критеріїв оцінювання й оцінювати знання учнів об'єктивно.

8. На уроках природознавства вчитель має запобігати розумовому перевантаженню дітей. Для цього потрібно уни­кати одноманітності в навчальній роботі — чергувати сло­весну інформацію з виконанням практичних завдань, вправ, заповненням схем тощо.

9. Перед сучасною національною школою стоїть одне з найголовніших завдань — цілеспрямоване формування творчої особистості, яка самостійно обирає свої дії, досягає

МННОШЙМайнМММпШШМпшп І, ыЩ

значної професійної майстерності, здатна до нестандартних дій. Тому класовод на уроках природознавства і сільсько­господарської праці має здійснювати особистісно зорієнто­ване навчання і виховання учнів.

10. Щоб підвищити рівень викладання природознавства та сільськогосподарської праці, вчитель має активізувати навчально-пізнавальну діяльність молодших школярів на уроках, здійснювати диференціацію завдань та інтеграцію предметів, а також здійснювати екологічне, естетичне та національне виховання молодших школярів за допомогою засобів довкілля.

11. Класовод повинен стежити за тим, щоб освітлення та температурний режим у класі відповідали нормам гігієни.

7.3. КОМБІНОВАНИЙ УРОК. ЙОГО СТРУКТУРА

На кожному уроці з природознавства розглядається певне |

питання програми. У той самий час кожний урок — це лише ] частина курсу природознавства. Він завжди є продовжен- ням попередніх уроків та опорою для наступних.

Залежно від типу уроку визначається його структура — |

розподіл робочих моментів (елементів, етапів) на уроці (у І

часі). 1

Структура комбінованого уроку неоднозначна і залежить |

від того, які дидактичні цілі в ньому поєднуються. і?

Комбінований урок має дві або кілька дидактичних ці- |

лей, наприклад: і

• перевірити раніше засвоєні знання; 1

• засвоїти нові знання; і

• узагальнити, систематизувати знання; 1

• застосувати раніше засвоєні знання на практиці тощо. 1 Таких комбінацій уроків може бути багато. | Найчастіше зараз комбінований урок застосовується в

1—4-х класах, бо на такому уроці можна охопити кілька |

дидактичних цілей — обсяг програмного матеріалу на кож- \ ному уроці порівняно невеликий, а для успішного навчання

в наступних класах необхідне глибоке і міцне засвоєння 1

знань. Так, розкриваються взаємозв'язки між неживою і

природою і тваринами, рослинами і тваринами, між тва- ]

ринами в 2(3)-му класі, коли вивчається тема «Перелітні і !

зимуючі птахи». На уроках з цієї теми учні дістають нові знання (у них формуються певні поняття, їх увага спрямо­вується на пошуки причин, що зумовлюють зміни в житті птахів), застосовують набуті знання (встановлюють взаємо­зв'язки, узагальнюючи при цьому знання), удосконалюють навички читання (працюють над окремими статтями під­ручника), у них прищеплюється любов до природи, фор­муються переконання про необхідність її охорони.

При плануванні комбінованого уроку необхідно точно встановити, які дидактичні цілі та які структурні елементи комбінуються.

Розглянемо комбінований урок, мета якого — перевірити раніше набуті та засвоїти нові знання. Найважливішим компонентом такого уроку є вивчення нового матеріалу. Структура такого уроку найчастіше складається з таких етапів.

I етап. Організаційний момент.

Він повинен займати не більше 0,5—1 хв. Цей етап потрібен для того, щоб учитель зміг перевірити готовність класу до уроку і створити певну робочу атмосферу.

2. етап. Хвилинка календаря.

Систематично на кожному уроці необхідно проводити роботу з календарем природи і праці людей (3 хв). Усі спостереження потрібно зафіксувати в класному календарі природи і щоденнику спостережень.

Учні доповідають, які зміни відбулися в природі за час від останнього уроку природознавства.

Зміни з'ясовуються у чотирьох напрямках:

1. Зміни у неживій природі (відповідно до проведених спосте­режень).

2. Зміни у рослинному світі.

3. Зміни у тваринному світі.

4. Зміни у праці людей у місті, селі.

3. етап. Перевірка раніше засвоєних знань (8—10 хв). Ця частина уроку має за мету не лише контроль і облік

знань, а й продовження роботи над формуванням відпо­відних понять.

Дуже часто повторення попереднього матеріалу відбу­вається у формі фронтальної бесіди, під час якої опитування проходить швидко. Проте не слід нехтувати й такою фор­мою, як індивідуальне опитування, що привчає дітей викла­дати свої думки зв'язно, доказово. Щоб полегшити виконан­ня такого завдання, учитель дає план розповіді.

Наприклад, про тварин діти розповідають за таким планом (опорною схемою):

• назва тварини;

• зовнішній вигляд (забарвлення! розміри);

• особливості будови відповідних органів (кінцівок, голови, тулуба тощо), що пов'язані зі способом життя даної тварини;

• місце перебування;

• повадки, спосіб життя;

• пристосування до захисту і добування їжі;

• живлення;

• користь (або шкода) тварин;

• способи охорони (або способи знищення) тощо.

Такий план відповіді поповнюється питаннями й усклад­нюється від класу до класу. Діти поступово звикають відпо­відати не на одне запитання, одним реченням, а за планом.

За таким самим планом на попередньому уроці з'ясо­вується питання нового матеріалу.

Інколи індивідуальне опитування вчителі вважають не­раціональним у зв'язку з тим, що в такому випадку працює лише один учень, а весь клас залишається пасивним. Існує ряд прийомів, які активізують роботу класу (доповнення, виправлення відповіді учня, постановка запитань за змістом розповіді відповідаючого тощо).

Кожне питання потрібно ставити перед усім класом. Не можна спочатку викликати учня, а потім задавати запи­тання. Після невеликої паузи, під час якої учні система­тизують свої знання з цього питання, вчитель викликає одного учня. Поки він виходить, учитель попереджає клас, щоб усі стежили за відповіддю, націлює на те, що після відповіді діти будуть доповнювати, виправляти. Якщо учень добре доповнює, виправляє помилки свого товариша, це означає, що він уважно слухав і добре знає матеріал — за це ставиться оцінка.

При такій постановці питання в учнів розвивається вміння:

• уважно слухати відповідь товариша;

• критично ставитись до змісту розповіді учня;

— висловлювати свої думки у формі зв'язної розгорнутої розповіді;

• доводити думку певними фактами. .

Нині все більшого поширення набуває досить ефективна форма перевірки знань, яка поєднує індивідуальне опиту­вання з колективною роботою учнів класу. Ця форма вклю­чає виконання 1—2 учнями (на оцінку) загальної роботи на малих (індивідуальних) дошках, і контроль за якістю вико­наної роботи всім класом. Індивідуальна дошка — це неве­лика дошка розміром 70 х 60 см, яка кладеться на парту учневі, де він виконує завдання. У класі достатньо мати 2— З такі дошки.

Наприклад, у 3(4)-му класі під час вивчення теми «План. Масштаб» учитель пропонує учням виконати самостійну роботу: всі учні в зошитах, а один на індивідуальній дошці креслять план певного шляху, який зачитує вчитель. Потім заслухується відпо­відь учня, що виконував завдання індивідуально, а всі інші учні звіряють з нею свою роботу і разом аналізують результати даного завдання. При такій формі індивідуальне опитування поєднується з колективною роботою всіх учнів класу.

На уроках природознавства доцільно проводити так зва­не ущільнене опитування. При цьому вчитель одночасно викликає двох—трьох учнів. Одному дає завдання намалю­вати той чи інший об'єкт на дошці, другому — заповнити певну схему, третьому задає запитання, на яке учень має відповідати усно біля дошки. Таким чином вдається виявити знання більшої кількості учнів. Проте такі форми обліку знань мають свої недоліки: учні, зайняті своєю роботою, звичайно не слухають відповіді товаришів і не беруть участі в повторенні матеріалу попереднього уроку, коли відбувається поглиблення уявлень і продовжується формування понять, що є одним із найважливіших завдань цього етапу уроку.

Можна провести самостійну роботу протягом 8—10 хв. Після перевірки робіт учитель повинен відмітити основні недоліки в роботах і вказати позитивні сторони в них.

Особливу увагу учнів потрібно звертати на те, щоб їх знання не мали формального характеру. Іноді учень добре розповідає статтю підручника, наприклад про граніт, але не може його впізнати. Щоб перевірити дійсні знання учня, треба запропонувати йому знайти предмет, про який ідеть­ся, серед інших, показати і назвати його основні частини (наприклад складові частини граніту, частини тіла рослини, тварини чи людини тощо). Якщо мова йде не про предмет, а про явище (наприклад фільтрування води), то можна запро­понувати учневі відтворити це явище або намалювати на дошці та за малюнком розповісти, як проводили дослід і про що дізналися.

При опитуванні потрібно використовувати наочні посіб­ники і привчати дітей користуватись ними. Наприклад, щоб

виявити, чи правильно діти відносять той чи інший предмет до певної групи, можна запропонувати такі завдання: «на столі лежать різні камені й метали. Відбери корисні копа­лини» або «серед карток з назвами різних тварин відбери картки з назвами комах».

Добре, якщо учні під час перевірки домашнього завдання запитують один одного; відповідають на такі запитання вчителя: «Як ти робив? Чи була можливість зробити це по-іншому?», «Чим цікава, корисна ця робота?»

Опитування можна проводити на початку або наприкінці уроку. Інколи на опитування можна і не відводити спеціаль­ного часу, а засвоєний на попередньому уроці матеріал повторювати в процесі вивчення нового матеріалу. Напри­клад, у 3(4)-му класі на одному уроці учні ознайомлюються з будовою і правилами користування компасом. На наступ­ному уроці вивчається тема «Орієнтування на місцевості за допомогою компаса». На цьому уроці під час практичної роботи з визначення сторін горизонту повторюється мате­ріал попереднього уроку. Тому перевірку знань можна про­вести наприкінці уроку.

IV етап. Актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань і вмінь учнів (1—2 хв).

Усвідомлення учнями навчального матеріалу має спи­ратися на наявні в їхній пам'яті уявлення, тобто на їх чуттєвий досвід, опорні знання, якими вони оволоділи рані­ше — під час вивчення матеріалу цього предмета або під час вивчення споріднених предметів, здійснюючи міжпредметні зв'язки.

Формування чуттєвого (сенсорного) досвіду починається ще в дошкільному віці та продовжується у школі. Викла­даючи природознавство, учитель повинен звертати увагу на те, щоб цей досвід формувався на основі доступної дітям ігрової чи практичної діяльності та спостереження за об'єк­тами під час цієї діяльності.

В учнів початкових класів чіткі уявлення про об'єкти формуються лише тоді, коли вчитель вміло керує навчаль­но-пізнавальними діями дітей. Так, доглядаючи за квітами у школі і вдома, діти мають спостерігати, якої форми й кольору в рослин стебло, квіти тощо. Спостерігаючи за кролями, кішкою чи іншими тваринами, які живуть у кутку живої природи чи вдома, діти привчаються визначати їх ріст, довжину, вагу, форму голови, масть тощо.

Під час проведення екскурсій у природу, спостереж­ливість дітей потрібно спрямовувати завданнями, запитан­нями. Наприклад, «якого кольору дятел, синиця? Хто біль­ший — вовк чи лисиця, вовк чи собака? Чим відрізняються проліски від рясту? Що в них спільного?»

Учнів 1—3-х класів треба залучати до порівняння об'єк­тів між собою (враховуючи вік) — за величиною, формою, кольором, особливостями будови окремих органів (голови, вух, дзьоба, ніг чи стебла, листя, плодів, квітів). При цьому потрібно привчати дітей описувати спостережувані предме­ти, замальовувати їх.

В учнів 2(3)—3(4)-х класів розвиваються просторові уяв­лення: величина об'єктів, відстані, напрямки.

Чуттєвий досвід, який уже сформований у молодших школярів, потрібно використовувати для кращого усвідом­лення учнями навчального матеріалу. Але уявлення можуть бути поверхові, неточні або неправильні. Опорою ж для засвоєння нових знань можуть бути лише чіткі та правильні уявлення.

Правильно організований навчальний процес руйнує по­милкові уявлення, уточнює їх. Це створює міцну основу для формування нових знань. Перед тим як самостійно сприй­мати новий матеріал за підручником або виконувати зав­дання на узагальнення, учні спершу мають пригадати рані­ше засвоєні поняття, поглибити відповідні уявлення.

Для актуалізації опорних знань, умінь і навичок, потріб­них для подальшого сприймання нового матеріалу, можна запропонувати різноманітні підготовчі вправи. Самостій­ними завданнями підготовчого характеру можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фак­тів, попереднє читання та спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, змалювання певних об'єктів, відшукування даних тощо.

V етап. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідом­лення теми, мети і завдань уроку (1—2 хв).

Під мотивами навчання розуміють ті внутрішні імпуль­си, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяль­ності, спрямованої на засвоєння знань, умінь і навичок.

Від мотивів значною мірою залежить ставлення дітей до навчання. Потрібно прагнути сприяти розвитку в дітей мо­тивів навчально-пізнавальної діяльності. Тому після пові­домлення теми нового матеріалу, мети (освітньої, розви-вальної і виховної) перш за все треба показати практичне значення виучуваного матеріалу.

Наприклад, під час вивчення розділів «Розміщення України на глобусі та карті півкуль» і «Різноманітність природи України» учителеві потрібно звернути увагу учнів на причини зміни дня і ночі, пір року, а також разом із ними виявити характерні ознаки пір року природних зон України та своєї місцевості.

Щоб показати практичне значення виучуваного матеріалу, вчи­телеві необхідно:

• розказати учням, яка велика наша країна та різноманітна її природа, щоб правильно використовувати багатства природи для своїх потреб, людина повинна добре її вивчити;

• пояснити, чому учні повинні знати характерні особливості кожної природної зони;

• довести, що ці знання потрібні кожній людині, що цей матеріал широко застосовується на практиці, що без нього не можна опанувати наступні розділи програми;

• формувати в учнів інтерес до знань, зацікавлювати їх.

Коли дитина зацікавиться якимось матеріалом, їй хо­четься знати більше, ніж почула від учителя, взнала на уроці; як результат — з'являється допитливість. При такій організації даного етапу у дітей виникають питання й прагнення самостійно їх розв'язувати. Учень уже 3-го класу сам інколи (але головним чином з допомогою вчителя) може шукати причину, проникати в сутність явища, предмета, розкривати причинно-наслідкові зв'язки.

Мотивація навчання не потребує додаткового часу — лише навчальний матеріал треба перегрупувати. Якість же знань учнів за цієї умови поліпшується досить відчутно.

VI етап. Сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу (20—25 хв).

Щоб ця частина уроку пройшла найефективніше, для передання нових знань треба використовувати різноманітні методи і прийоми: бесіду, що чергується із стислою роз­повіддю вчителя, колективну роботу з наочними посібни­ками, досліди, читання вчителем уривків із додаткової художньої чи науково-популярної літератури тощо.

Сприймання навчального матеріалу може бути чуттєвим (безпосереднім) і опосередкованим (через слово, мову).

Основним джерелом знань про природу в початкових класах є безпосереднє сприймання предметів і явищ при­роди. Однак сприймання — це складний психологічний процес. Щоб у дітей утворились правильні уявлення й поняття про предмети природи, учитель повинен керувати цим процесом, спрямовувати їхню увагу на істотні особ­ливості та властивості спостережуваного предмета. Керів­ництво цим процесом здійснюється постановкою послідов­ного ряду запитань. Тому спостереження на уроках при­родознавства треба супроводжувати бесідою.

Сприймання завжди ґрунтується на розпізнавальних ознаках предметів, наприклад дерево має стовбур, трав'я­ниста рослина — м'яке соковите стебло; плід вміщує насін­ня і розміщується на стеблі, це орган рослини. Чим чіткіше визначені ці ознаки, тим правильніше і повніше їх сприй­мання. Тому, готуючись до бесіди, учитель повинен дуже старанно обдумати зміст, форму і послідовність запитань, щоб вони примушували дітей уважно спостерігати предмет, бачити в ньому найголовніше, точно формулювати наслідки спостережень і робити висновки.

Не слід забувати про те, що запитання повинні вести думку учня до розкриття внутрішньої сутності предмета, пояснення причинних зв'язків (Як ти це поясниш? Чому це так буває тощо).

У разі застосування методу розповіді діти більш пасивні та швидко втомлюються. Тому вчитель повинен так побуду­вати свою розповідь, щоб у дітей збуджувався інтерес і формувались уявлення про предмети та явища природи. Для цього він супроводжує свою розповідь наочними посіб­никами, зарисовками на дошці, демонструванням дослідів тощо.

Під час вивчення нового матеріалу слід використовувати також ті відомості, які учні набули з різних джерел (чи­таючи книги, дивлячись телепередачі, слухаючи радіо). Це дуже ефективний спосіб активізації учнів, підвищення їх­нього інтересу до матеріалу. Для розвитку пізнавального інтересу у дітей 1—4-х класів необхідно забезпечити на уроках чіткість навчального процесу, емоційність викладу, майстерне використання наочності, ТЗН.

Під час бесіди або розповіді застосовують різні прийоми: записи, зарисовки. їх бажано чергувати з окремими етапами розповіді. Такий прийом вносить різноманітність у процес розповідання, не так стомлює учнів. Для цього потрібно мати зошит із природознавства (краще в клітинку), завдан­ня записів — запам'ятовування учнями найістотнішого, найважливішого з того, що зроблено на уроці:

• 1-й кл.— малюнки (І півріччя), підписи (II півріччя). (Листок дуба, клена, жолудь.);

• 2-й кл.— стислі висновки й узагальнення. (Вовк, тигр — хижі тварини, бо вони живляться м'ясом інших тварин.);

• 3-й кл.— план роботи, висновки із дослідів і спостере­жень, важкі слова. (Вода від нагрівання розширю­ється, від охолодження стискається.)

Під час усвідомлення учнями нового навчального мате­ріалу слід приділяти певну увагу малюнку. Завдання вчи­теля — керувати спостереженням дітей під час малювання, допомагати їм уважно розглянути предмет і зафіксувати те, що найхарактерніше для його зовнішнього вигляду.

На уроці учнів потрібно навчати працювати з підруч­ником. Застосовується система вправ за текстом підруч­ника:

1. знайти у статті відповідь на поставлене запитання;

2. визначити головне і другорядне;

3. порівняти, чим подібні і чим відрізняються предмети;

4. встановити зв'язки між явищами: визначити причини і встановити наслідки.

Така робота з текстом підручника значно підвищує якість засвоєння знань.

VII етап. Осмислення, узагальнення і систематизація знань (5 хв).

Закріплення нових знань проводиться після вивчення нового матеріалу. На цьому етапі застосовують такі методи і прийоми: бесіда, робота з підручником, таблицями, схема­ми, роздатковим матеріалом, малюнками, картами тощо. У процесі цієї роботи, під керівництвом учителя, виявляються суттєві ознаки предметів та явищ, характерні властивості речовин, на основі чого протягом попереднього етапу форму­вались відповідні уявлення і поняття.

Під час даного етапу уроку бажано використовувати дидактичні ігри. Наприклад, «Що потім?», «Що зайве?», «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайди дерево за на­сінням» та інші. При цьому в учнів активізуються сприй­мання, мислення, пам'ять, спостережливість.

Отже, на цьому етапі учні узагальнюють, осмислюють і систематизують одержані на уроці нові знання.

Етап, на якому відбувається закріплення знань (осмис­лення, узагальнення та систематизація), може зливатися з попереднім етапом — сприймання й усвідомлення нового навчального матеріалу, якщо його метою була активна навчально-пізнавальна діяльність молодших школярів.

VIII етап. Повідомлення домашнього завдання. Виконання домашніх завдань сприяє:

• закріпленню, поглибленню і розширенню знань, удо­сконаленню вмінь і навичок;

• підготовці до активного сприймання нового мате­ріалу;

• формуванню загальнонавчальних умінь і навичок;

• розвитку творчих здібностей учнів.

Домашні завдання можна повідомляти наприкінці, на початку або всередені уроку, відповідно до логіки навчаль­ного процесу. Але не слід робити це наспіх, треба спокійно пояснити зміст роботи, прийоми, послідовність її виконан­ня, а не обмежуватись лише записом сторінок підручника. Учням потрібно пояснити, на які питання підручника звер­нути увагу, як використати малюнки підручника; можна рекомендувати учням виконати певні зарисовки з натури деяких об'єктів, що розглядали в класі (плоди, насіння, контури гілок, листків кущів і дерев) — тобто треба урізно­манітнювати види домашніх робіт. Це викликає у дітей інтерес до вивчення природи.

Учителеві слід перевірити, як учні зрозуміли зміст до­машньої роботи.

Для домашньої роботи з природознавства доцільно про­понувати дітям завдання продуктивного характеру, які по­требують узагальнення, порівняння, доведення, встанов­лення причинно-наслідкових зв'язків тощо. Викликають інтерес у школярів і домашні завдання, виконання яких розраховане на кілька днів, або на 2—3 тижні. Наприклад, з довідкової чи науково-популярної літератури знайти певні відомості для уроків природознавства; вести і фіксувати спостереження за дослідами на домашньому городі; на основі проведення щоденних спостережень за змінами, що відбуваються в неживій природі, скласти характеристику явищ тощо. Такі завдання стимулюють пошукову діяль­ність, пробуджують їхню допитливість, розвивають спосте­режливість і мислення. Велику увагу слід приділити і пере­вірці виконання домашніх робіт продуктивного характеру. Треба добитись, щоб усі без винятку діти виконували до­машні завдання. Незадовільно виконану роботу треба при­мусити переробити. Це привчає до відповідальності та сум­лінного виконання кожної справи.

IX етап. Підсумок уроку (2—3 хв).

Підсумовування уроку має бути своєрідним показником його результативності. Часто вчителі підсумовують урок двома—трьома запитаннями (Як працював клас? Хто з уч­нів працював особливо сумлінно? Про що нове дізналися учні на уроці?) і оголошують оцінки (поурочний бал).

ІМІМ^ І І .мнимії 4ІПІІМІІІІИІШІ. ІІіІІІіІІІІІІійІіііііІІІІІІІІІІІІІІЇЙІЛіІІІІІт

Корисніше спеціально виділити 1,5—2 хв, щоб запитати школярів, про що вони довідалися, й поступово привчати їх до лаконічного узагальнення (чіткого називання головних ознак поняття, яке формувалось на уроці, зіставлення ви­вченого на цьому уроці із засвоєним раніше тощо). Підсу­мовування позитивно впливає на систематизацію знань, запам'ятовування істотного, розвиток монологічного мов­лення, узагальнення знань учнів.

7.4. СТРУКТУРА УРОКУ ЗАСВОЄННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Питання структури уроків щоразу потребує ретельного об­думування, оцінки різних варіантів, що зумовлено особ­ливостями змісту теми й віку учнів, кількістю годин на тему, метою конкретного уроку.

Урок засвоєння нових знань застосовується в тому ви­падку, коли починається вивчатись новий розділ, матеріал якого не пов'язаний із матеріалом попереднього розділу, або ж коли має розв'язуватись складне широке питання. При цьому не доцільно включати в поурочне планування пере­вірку домашнього завдання як етап уроку. Цей час потрібно перенести в етап сприймання й усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

У початкових класах у викладанні природознавства домі­нує комбінований урок. Під час вивчення певних тем це доцільно. Проте послідовності всіх етапів при плануванні окремих тем може й не бути.

Наведемо структурні елементи уроку природознавства у 4-му класі, на якому вивчається новий матеріал.

Тема: Степи.

Мета: сформувати уявлення про природу степів; розкрити за­лежність росту рослин від тепла й опадів; показати пристосо­ваність рослин і тварин до життя у степах; виховувати естетичні почуття.

1. Актуалізація знань учнів; створення проблемної ситуації.

2. Повідомлення теми і завдань уроку.

3. Вивчення нового матеріалу методом порівняння різних при­родних зон (робота з телурієм, фізичною картою, таблицями, слайдами; розгляд рослин у гербарії; робота з підручником).

4. Закріплення знань в ігровій формі.

5. Підсумки уроку.

6. Домашнє завдання.

7. Хвилинка календаря.

7.5. ПРЕДМЕТНИЙ УРОК, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ І СТРУКТУРА

Предметний урок — це такий урок, коли учні працюють у класі безпосередньо з предметами вивчення, а не з їх зображенням. При цьому молодші школярі одержують певну суму конкретних відомостей про предмети і явища природи.

□ Значення предметних уроків

Предметні уроки забезпечують сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність таких органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках шко­лярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді покушту­вати на смак, порівняти різні предмети між собою, встано­вити в них спільні та відмінні ознаки.

Уміло проведені предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу.

Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчи­тель не лише пропонує учням для розглядання конкретний матеріал, а й навчає їх уважно спостерігати за даним пред­метом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

На предметному уроці треба застосовувати групові та парні форми роботи. Це виробляє у школярів навички ко­лективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках вихову­ється акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Програма вимагає проведення предметних уроків з при­родознавства в 2(3)-му і 3(4)-му класах. Так, у 2(3)-му класі проводяться предметні уроки з тем «Корисні копалини», «Рослини лісу», «Зернові рослини поля», «Рослини луків», «Овочеві та технічні рослини поля»; у 3(4)-му класі — «Фізична карта України», «Фізична карта півкуль» тощо.

^:' І У : '"Ч!|"'і!:^::?і:: !і:р.іі~'ірії.іїКЧайРіЧІІ!¹;!*;:!;^!] (;ЩЯКИ!;;'! II.:Ц

кШ)мі№|Іиин((ннІіііі«|>іші |п>ііп:п>иіНніпНгІіііНІіІ|,і>ііПіі)Шиніиініи<|і(|ІІІІІІІІі|ШНіиі«иіШІІШ

У ряді областей України деякі уроки (наприклад з теми «Рослини лісу») не можуть бути проведені як предметні, тоді їх потрібно замінити предметним вивченням місцевих рослин (краєзнавчий принцип).

Найчастіше предметні уроки проводяться після екскурсії в природу чи на виробництво. Наприклад, у 2(3)-му класі після екскурсії, під час якої діти знайомляться з корисними копалинами в природі або на виробництві, проводиться предметний урок з теми «Корисні копалини», на якому вивчаються найважливіші для даної місцевості корисні копалини; після проведення екскурсії на поле проводяться предметні уроки з вивчення зернових, овочевих і технічних рослин поля своєї місцевості тощо.

Отже, на предметному уроці предмет, що вивчається, є не лише ілюстрацією до розповіді вчителя, а й являє собою джерело нових знань.

□ Підготовка вчителя до організації предметного уроку

Предметний урок вимагає від учителя великої підго­товчої роботи.

Учням необхідно давати завдання, щоб вони під час екскурсій збирали різні природні матеріали (корисні копа­лини; рослини лісу, луків, поля, їх плоди та насіння; комах тощо), та в позаурочний час за завданням учителя виго­товляли колекції, гербарії та інші наочні посібники.

Складаючи план чи конспект уроку, учитель повинен чітко визначити:

• навчальну, розвивальну та виховну мету даного уроку;

• якими вміннями і навичками повинні оволодівати учні;

• що треба записати і замалювати в зошиті;

• розподіл часу за розділами роботи.

Усі нові досліди вчитель має напередодні обов'язково проробити сам. Це дасть можливість точно врахувати, скіль­ки часу займе дана робота, і визначити якість проведення досліду. Інколи вчитель повинен підготувати інструкцію для проведення роботи.

Для технічної допомоги вчитель у кожному класі з числа учнів обирає 2—3 асистенти (лаборанти), які допомагають учителеві підготувати все, що потрібно до уроку і на самому уроці. Для кожної групи учнів матеріал готується на окремих підносах або у ванночках, щоб його швидко можна було роздати під час уроку (відповідно до кількості груп учнів, якщо це групова форма роботи, або парт, якщо це парна форма роботи).

Отже, вчитель повинен забезпечити засвоєння учнями навчального матеріалу, використати урок для виховної ро­боти, відзначити і виправити недоліки у дослідах, записах, малюнках і в кожній групі, і в класі в цілому. Учителеві треба завжди бути готовим допомогти учням, коли їм важко виконувати певну ділянку роботи. Тому він повинен вільно орієнтуватись у матеріалі, ретельно готуватись до уроку.

Досліди, що проводяться на предметних уроках учнями, повинні бути абсолютно нешкідливими. Про поводження з приладами, лабораторним посудом і спиртівкою вчитель проводить відповідний інструктаж у класі.

□ Етапи предметного уроку

Структура предметного уроку відрізняється від струк­тури комбінованого уроку. На ньому не виділяється часу для опитування, а протягом усього уроку вивчається новий матеріал. Розглянемо етапи предметного уроку.

/ етап. Організаційний момент (0,5—1 хв).

// етап. Хвилинка календаря (2—3 хв).

3. етап. Актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань і вмінь учнів (1—2 хв). На цьому етапі проводиться бесіда з метою відновити в пам'яті учнів те, що вони бачили або вивчали раніше, і підготувати їх до свідомого сприймання нового матеріалу.

4. етап. Мотивація навчальної діяльності учнів: по­відомлення теми, мети і завдань уроку (1—2 хв). Учитель має пояснити дітям практичне значення тієї роботи, яку необхідно здійснити їм на предметному уроці. Учні повинні знати, навіщо вони виконують цю роботу і на які питання шукають відповіді.

V етап. Сприймання й усвідомлення учнями нового на­вчального матеріалу (25—ЗО хв).

Лише коли діти вже знають, що будуть робити, їм роз­дають матеріал. Якщо роздати матеріал до уроку, наявність на партах різних предметів відверне увагу дітей від бесіди й утруднить її проведення.

Роботу на уроці можна проводити двома основними спо­собами. За одним способом заняття проводяться фронталь­ним способом, коли діти за командою вчителя одночасно

виконують одні й ті самі дії. Другий спосіб полягає в тому, що дітям даються завдання (усно або заздалегідь запи­суються на дошці), за якими кожен виконує самостійну роботу. Це робота за попереднім завданням.

Наведемо приклад. У 2(3)-му класі, вивчаючи корисні копалини, спочатку учні ознайомлюються з корисними ко­палинами (торфом, кам'яним вугіллям, нафтою, природним газом, залізною рудою, гранітом, вапняками, піском і гли­ною), вчаться розпізнавати їх за зовнішнім виглядом, озна­йомлюються з їх видобуванням, використанням тощо. Після цього визначається, якими корисними копалинами багата дана місцевість і, якщо є близько родовища корисних копа­лин, проводиться екскурсія. На ній діти знайомляться з видобуванням корисних копалин, професіями людей, зайня­тих на цьому виробництві. Наступний урок проводиться як предметний. На ньому учні самостійно визначають власти­вості певної корисної копалини. Цей предметний урок мож­на побудувати фронтальним способом. Діти працюють всі разом із предметом у руках за вказівкою вчителя. Резуль­тати роботи записують у таблицю, яка зображена на дошці і має бути у зошитах дітей.

Учитель послідовно ставить ряд запитань-завдань, над роз­в'язанням яких працюють учні:

• Якого кольору торф? Запишіть результати у таблицю.

• Визначте стан торфу. Щоб діти легше зорієнтувалися, в якому стані знаходиться торф, доцільно порівняти його з іншими корисними копалинами (гранітом, нафтою, вапняком тощо). Учи­тель пропонує дітям подумати, чим торф відрізняється від нафти за своїм станом?

• Візьміть пляшечку з нафтою, спробуйте її вилити. Діти переконуються в тому, що нафта ллється.

• Визначте, які на дотик вапняк, граніт, торф. Провівши досліди і порівнявши предмети між собою, діти переконуються в тому, що ці корисні копалини на відміну від нафти тверді. Учитель пропонує зроблений дітьми висновок занести у таблицю.

Далі за вказівкою вчителя учні визначають: торф пухкий чи щільний. При цьому також використовують прийом порівняння. Класовод пропонує взяти в руки по черзі кілька корисних копалин, спробувати їх розламати, розбити, визначити, які вони на дотик. Діти переконуються в тому, що торф пухкий. Ця властивість заноситься у таблицю.

Щоб відповісти на запитання, торф легший чи важчий за воду, проводиться дослід.

Шматочок торфу занурюють у склянку з водою. І на основі проведеного досліду учні роблять висновок, що торф легший за воду, бо він у ній не тоне.

Також класовод проводить дослід визначення горючості торфу.

Жерстяну банку ставить вверх дном на штатив або триніжок (щоб учням було видно), кладе на неї шматочок торфу і запалює. Учні спостерігають, що торф зайнявся.

Для порівняння учитель може запалити шматочок кам'яного вугілля, потім налити на баночку трохи нафти й теж запалити. Діти спостерігають, що найкраще горить кіптявим полум'ям нафта, найслабше — торф. Далі вчитель наводить факти про те, що нафта під час згоряння дає в 1,5 раза більше тепла, ніж кам'яне вугілля, і в 3 рази більше, ніж торф.

Учні роблять висновок, що торф горить. Цю властивість торфу теж заносять у таблицю.

Лабораторне заняття, під час якого учні працюють під керівництвом учителя, проводиться фронтальним способом.

Фронтальний спосіб проведення лабораторних занять дає можливість працювати з усім класом: учитель стежить за роботою всіх учнів, перевіряючи і допомагаючи їм; учні допускають менше помилок, швидше засвоюють опрацьо­ваний матеріал.

Проте при фронтальному способі проведення предметно­го уроку не обов'язково всю роботу проводити під диктовку, частину її учні можуть зробити за написаним на дошці планом або провести нескладний дослід самостійно. Це по­требує від них відповідного вміння і самостійності.

Звичайно, першу корисну копалину потрібно вивчати фронтальним способом. Коли ж діти оволоділи прийомами вивчення властивостей шляхом порівняння, проведення до-

„пишніш» іііііііішіііііііііііШіііііііІіііііііііііііііііііШііііІііі

слідів тощо, наступну, найпоширенішу корисну копалину своєї місцевості доцільно вивчати іншим способом — за попереднім завданням. Спочатку вчитель пояснює учням значення роботи і розказує, якими прийомами її потрібно виконувати, а потім пропонує інструкцію проведення дослі­дів для вивчення властивостей іншої корисної копалини, наприклад вапняків. Інструкція роздається учням на кожцу парту або записується на дошці. Завдання, які мають ви­конувати учні згідно з інструкцією, аналогічні тим, за якими вивчались особливості попередньої корисної копа­лини (торфу).

Після проведеного інструктажу з'ясовується, хто чого не зрозумів, учні-асистенти роздають весь матеріал і діти при­ступають до роботи.

Порівнюючи між собою значення обох прийомів прове­дення занять, ми знаходимо у кожного свої позитивні та негативні сторони. Так, фронтальна робота проходить рівно­мірно, у класі немає особливо відстаючих і учнів, що забіга­ють наперед. Дисципліна добра. Учні, постійно слухаючи команду вчителя, знають, що їм треба робити, застосовують правильні робочі прийоми в певній послідовності. Проте є і негативні сторони цього прийому роботи. Фронтальна робо­та слабо розвиває вміння самостійно працювати. Вона добре розвиває навички, але не виробляє здібностей застосовувати ці навички, коли це потрібно.

Проведення предметного уроку способом за попереднім завданням ускладнює роботу класовода: йому важче здійс­нювати контроль за роботою кожної групи учнів, клас пра­цює не одночасно, дисципліна гірша. Проте діти оволодіва­ють навичками самостійної роботи, більш свідомо сприй­мають матеріал.

Учитель повинен, проводячи предметний урок, вміло застосовувати обидва ці прийоми.

У 2(3)—3(4)-х класах на деяких предметних уроках лабо­раторній роботі можна придати дослідницький характер. Дослідницька робота в початкових класах повинна відпо­відати трьом вимогам: приступаючи до роботи, учень по­винен чітко бачити мету свого дослідження; самостійно визначати шляхи дослідження, прийоми роботи і робити відповідні висновки.

Наприклад, вивчаючи тему «Вода. Навіщо п'ють воду», діти встановлюють властивості води (три агрегатні стани, колір, смак, запах, текучість; вода-розчинник). З'ясовуючи властивість води як розчинника, учні на прикладі солі та

крейди спостерігають розчинність речовин у воді. Для цього у склянку з водою насипають невелику кількість солі чи крейди і, визначивши, скаламутилась вода чи залишилась прозорою, роблять висновки щодо розчинності речовин.

Особливістю дослідницької роботи в початковій школі є те, що вона зазвичай проводиться як робота за аналогією. Учні вивчають прийоми роботи на матеріалі подібно до того, на якому проводитимуть самостійну роботу.

Під час виконання лабораторної роботи учні роблять стислі записи і зарисовки в зошиті, записують загальні висновки. Записи регулярно проглядає вчитель. Це дає можливість перевірити, наскільки свідомо учень ставиться до роботи.

VI етап. Осмислення, узагальнення та систематизація знань (5 хв).

Початок бесіди, під час якої з'ясовуються результати роботи, треба починати лише після того, як усі непотрібні речі прибрані учнями-лаборантами з парт. Якщо цього не зробити, увага дітей відвертається лабораторним прилад­дям.

Проводячи бесіду на даному етапі, вчитель встановлює рівень знань, який діти набули під час проведення основ­ного етапу уроку. Крім того, він сприяє осмисленню та систематизації їхніх знань. Так, на предметному уроці з вивчення корисних копалин, виявляючи ознаки торфу, вап­няків чи інших корисних копалин своєї місцевості, учитель разом із учнями зазначає спільні для всіх корисних копалин ознаки, тобто продовжує формувати і розвивати поняття про корисні копалини.

.,,,ШІІІ,*ІІІІІІІІІ§ІІЙУ||«ІІІІ

З метою закріплення нових знань бажано використати різноманітні ігри, цікаві відомості про предмети та об'єкти, які вивчались на уроці, тощо.

VII етап. Підсумок уроку та повідомлення домашнього завдання (5 хв).

На цьому уроці дітям можна запропонувати домашні завдання, подібні до тих, що вивчались у класі:

• виконати зарисовки з натури об'єктів;

• провести досліди;

• підібрати з довідкової та науково-популярної літера­тури відомості про об'єкти та предмети.

Можна запропонувати дітям виконати диференційовані завдання.

7.6. УРОК-ЕКСКУРСІЯ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ, СТРУКТУРА

Важливе значення під час вивчення природознавчого мате­ріалу мають екскурсії. Урок-екскурсія — це особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою: на луках, у полі, лісі, саду тощо.

□ Значення екскурсій

Т. М. Байбара пропонує до кожного виду уроку-екскурсії окрему макроструктуру. Так, вступний урок-екскурсія має такі етапи:

• організація класу;

• постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація;

• засвоєння нових знань, умінь і навичок;

• підсумок уроку;

• домашнє завдання.

Макроструктура поточного уроку-екскурсії, крім наве­дених етапів, включає ще й такі:

• перевірка засвоєних знань, умінь і навичок;

• узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок;

• застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систе­матизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок. На підсумковому уроці зростає самостійність школярів.

На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут вони бачать їх у природній обстановці, тоді як у класі об'єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища. Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об'єктів природи, встановити зв'язки організмів один з одним і з середовищем, з умовами існування. Екскурсія конкретизує програмний матеріал, що вивчається в класі, пов'язує школу з життям нашої країни, з життям природи, є основою краєзнавчої роботи класовода з учнями. Прове­дення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Перебу­ваючи на свіжому повітрі, діти загартовуються фізично.

Під час екскурсій здійснюється виховна робота — роз­кривається багатство і краса рідного краю, прищеплюється бережливе ставлення до природи, звертається увага на ра­ціональне використання природних багатств.

□ Місце екскурсій у шкільному курсі природознавства

Екскурсії з природознавства повинні бути пов'язані з усім процесом навчання. Тому програма з природознавства визначає мінімум обов'язкових екскурсій, необхідних для вивчення кожної теми. Але вчитель може вносити зміни у тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє за­своєння матеріалу, що вивчається. Згідно з програмою екс­курсії мають приблизний розподіл за класами і річний — у кожному класі.

Зокрема, у 3(2)-му класі програмою передбачені екскур­сії для ознайомлення із формами поверхні суходолу, ґрун­тами, водоймами, корисними копалинами, рослинами, тва­ринами та працею людей; у 4(3)-му класі — для орієнту­вання на місцевості за Сонцем, компасом, місцевими озна­ками.

Екскурсії — це уроки в природі, сільському господарстві, музеї. Тому і ставлення до них має бути таким, як і до інших типів уроків.

Усі екскурсії, що проводяться в початкових класах, мож­на розподілити на 3 групи:

• екскурсії в природу;

• екскурсії на виробництво;

• екскурсії в музеї.

г чі'!:ііі|.иі!^;';|^!і::!;|:;|:іі^;іііі!І!!|ій|й іііііііІііІіІііінііІііШіііііііііІІІіи

п і,

Екскурсії в природу проводяться з метою спостереження об'єктів і явищ у природі і з'ясування їх взаємозв'язків із середовищем. Наприклад, вивчаючи у 3(2)-му класі тему «Рослинний і тваринний світ прісних водойм», із зовнішнім виглядом окремих водних тварин можна ознайомитись у класі. Але коли потрібно вивчати умови життя у водоймі, встановити взаємозв'язки між рослинами і тваринами, по­дивитись, які тварини живуть на дні, які — у заростях водяних рослин, як хижаки нападають на здобич тощо, доцільно проводити екскурсії на водоймище.

Властивості глини, піску, граніту (3(2)-й клас) вивча­ються на уроках у класі. Але найбільш глибокі, детальні знання про ці тверді тіла діти отримують під час уроків-екскурсій.

На екскурсіях у природу легше на конкретному мате­ріалі спостерігати найпростіші закономірності в природі (взаємозв'язок різноманітних явищ природи залежно від сезонних змін, результати дії води в природі тощо).

Екскурсії на виробництво згідно з програмою з при­родознавства проводять:

• на місце розробки місцевих корисних копалин (3(2)-й клас);

• на тваринницьку ферму (3(2)-й клас) для ознайом­лення із сільськогосподарськими тваринами та пра­цею людей;

• на поле для ознайомлення з рослинами, тваринами та працею людей.

Під час екскурсій на сільськогосподарське виробництво учитель має показати дітям, як людина, оволодіваючи нау­кою, перетворює тваринний і рослинний світ в інтересах суспільства. На таких екскурсіях в учнів розвивається інте­рес до різних видів виробництва, що має профорієнтаційне значення.

Велику роль у вивченні природознавства відіграють екс­курсії до музеїв, на виставки, під час яких учні знайом­ляться з різноманітністю форм рослинного і тваринного світу на Землі, працею людей, досягненнями господарства.

Деякі екскурсії проводяться на початку вивчення теми, і надалі вчитель під час предметних чи комбінованих уроків спирається на їх результат (вступні екскурсії).

Іноді екскурсії включаються у процес вивчення мате­ріалу теми (поточні), а інколи завершують тему — підсум­кові або оглядові екскурсії (наприклад після закінчення певного сезону).

□ Підготовка вчителя й учнів до екскурсії

Кожній екскурсії повинна передувати серйозна підготов­ча робота з боку вчителя й учнів. Насамперед необхідно визначити тему і мету екскурсії, розробити зміст. Напри­клад у 3(2)-му класі вивчається тема «Тварини поля». Для ознайомлення молодших школярів із тваринами — шкідни­ками поля передбачена екскурсія. Учитель має визначити, які шкідники вивчатимуться (наприклад білан капустяний, капустяна попелиця, колорадський жук), і встановити, що слід вивчати з дітьми:

• зовнішній вигляд;

• спосіб пересування;

• спосіб живлення;

• яку шкоду завдає сільському господарству тощо. Визначивши тему та мету екскурсії, вчитель сам повинен

спочатку здійснити екскурсію за накресленим маршрутом. Це потрібно для того, щоб він мав можливість уточнити зміст екскурсії, був упевнений, що знайде все потрібне та заплановане, міг би визначити тривалість кожного етапу уроку-екскурсії тощо. На основі цієї екскурсії учитель скла­дає план уроку-екскурсії з дітьми, в якому встановлює послідовність її проведення. Класовод повинен заздалегідь підготувати необхідне обладнання (папки для збирання рос­лин, совочки і ножі для їх викопування, сачки для комах тощо). Учнів попереджають про майбутню екскурсію напе­редодні або на попередньому уроці. При цьому зазначається точне місце її проведення, маршрут; тривалість екскурсії; що учні повинні взяти із собою та як вдягтися.

Учитель повинен обов'язково провести бесіду з техніки безпеки, а також розбити учнів на групи для проведення самостійної роботи.

□ Проведення екскурсії

У структурі уроку-екскурсії можна виділити такі етапи:

• організаційний момент (0,5—1 хв);

• вступна бесіда (2—3 хв);

• самостійна робота (20—25 хв);

• бесіда за матеріалами самостійних робіт (10—15 хв);

• підсумок уроку (2—3 хв);

• хвилинка календаря (2—3 хв).

Вступну бесіду до екскурсії можна провести у класі або на місці екскурсії. Учитель знайомить дітей із темою, зав­

даннями, метою, змістом і планом екскурсії. План рекомен­дується обміркувати разом з учнями, допускаючи деякі зміни. У бесіді нагадуються правила поведінки учнів на екскурсії.

Учитель не повинен забувати, що на екскурсії він відпо­відає за здоров'я і життя дітей: Тому під час бесіди він має спинитись на питанні про дисципліну молодших школярів на екскурсії.

На даному етапі уроку кожній групі учнів дається зав­дання для самостійної роботи, відбувається організація ді­тей до її виконання, призначаються відповідальні за облад­нання тощо.

Найважливішим етапом уроку-екскурсії є самостійна ро­бота учнів, під час якої з метою засвоєння, систематизації та застосування знань, умінь і навичок діти проводять спо­стереження за предметами й об'єктами неживої і живої при­роди. Спостереження проходить за питаннями-завданнями. Ці завдання повинні допомогти учням провести порівняння об'єктів, що вивчаються, розглянути об'єкт за частинами, дати характеристику окремим якостям предмета тощо.

Проводячи зимову екскурсію в природу (ліс, парк, лісосмугу) з метою виявлення змін, що відбулися порівняно з осіннім сезоном, учитель може запропонувати дітям для самостійної роботи такі питання-завдання:

• визначити товщину снігового покриву в різних місцях (на узліссі, в лісі — серед дерев і на галявині);

• перевірити, як зимують трави;

• назвати дерева, що скидають листя і в яких вони зали­шаються на зиму;

• знайти березу, сосну, ялину, дуб і визначити, чим вони відрізняються між собою;

• зрізати гілочки дерев, кущів для куточка живої природи;

• зібрати насіння, плоди дерев, кущів для виготовлення ко­лекції;

• розглянути шматочок кори з пня та знайти личинки, ля­лечки, дорослі комахи, що знаходяться там у заціпенінні;

• провести спостереження за осілими та зимуючими птахами (описати їхній зовнішній вигляд, проспостерігати за живленням, повадками тощо);

• описати зовнішній вигляд звірів, яких ти побачив.

У завдання слід включати лише той матеріал, який конкретно можна вивчити на екскурсії. Якщо діти в даний момент цього не бачать, про це говорити не слід. Проте інколи це робити доцільно. Так, потрібно встановити факт відсутності в природі комах, птахів, що відлетіли у вирій тощо.

Інколи під час спостереження конкретних предметів і явищ діти роблять помилкові висновки. У такому разі треба провести додаткові спостереження, довести помилковість висновків учнів. Наприклад, у 3(2)-му класі під час уроку-екскурсії, на якому формуються поняття про дерева, кущі, трави, коли діти визначають їх ознаки, інколи молодші школярі роблять такі висновки: дерева — високі, кущі — менші, а трави зовсім маленькі. У такій ситуації їм потрібно показати молоде деревце (воно менше, ніж кущі) та знайти з дітьми серед трав'янистих рослин дерева першого року жит­тя, які будуть нижчими від деяких трав. Так усуваються неточні, неправильні висновки учнів. У слово, яке означає певне поняття, вкладається правильний зміст.

На екскурсії, коли діти знайомляться з дикими тва­ринами (у лісі чи музеї), учитель з метою правильного формування у молодших школярів певного поняття повинен дотримуватись такої послідовності: спочатку називає тва­рину, потім розповідає про повадки, способи живлення, деякі особливості будови, а далі пропонує уважно оглянути тварину. Робиться пауза (1—2 хв), під час якої діти огля­дають тварину. Далі вчитель звертає увагу дітей на найха­рактерніші ознаки тварини, наприклад: розглядають форму дзьоба, кігтів у дятла, з'ясовують, яке значення має подібна форма дзьоба для птаха, знаходять та розглядають кузню дятла і шишки, з яких насіння видовбано цим птахом.

Учитель не повинен довго пояснювати, треба залучати дітей до активної самостійної роботи, збору матеріалу (ли­стя, гілки, комахи тощо). Він має дати вказівки, показати прийоми роботи: як викопати рослину, як користуватися сачком тощо. На уроці-екскурсії, як і на предметному, вчителеві потрібно стежити за роботою учнів, допомагати їм у разі потреби. Проте не можна підказувати готової відповіді та виконувати за учня роботу.

На екскурсії важче, ніж у класі, зосередити увагу дітей. Тому потрібно урізноманітнювати методи і прийоми роботи під час уроку-екскурсії. Діти роблять зарисовки, записи, виміри, збирають матеріал для колекції, гербаріїв, прово­дять спостереження за завданнями.

Після завершення самостійної роботи проводиться бесі­да. Діти доповідають про результати своїх спостережень. Бесіду можна проводити після виконання кожного завдан­ня, за яким працюють ланки.

^{)^,ш„й^іш,і^ц,і.».^діВ. і и .шипи щМітммі^мьІімі.,ші.І,іІ,іііі,і,»,І ». , і .мн«1мнин.,«»і»><4іішмм}

Наприкінці екскурсії необхідно зробити підсумок: зазна­чити основні відомості, про які учні дізналися під час екскурсії, відмітити роботу кращих учнів, зробити заува­ження щодо дисципліни.

На уроці-екскурсії, як і на всіх інших, проводиться хвилинка календаря за чотирма напрямками, тобто від­мічаються зміни, які відбулися протягом тижня в неживій природі, рослинному, тваринному світі та праці людей. Якщо такий матеріал входить до змісту даного уроку -екскурсії, тоді хвилинка календаря проводиться протягом уроку.

Специфічним для природознавчої екскурсії е оформлен­ня спостережень і зібраного матеріалу у вигляді експонатів. Після повернення з екскурсії рослини треба розкласти між аркушами паперу в гербарні сітки для просушування, час­тину рослин висадити в ящики із ґрунтом для проведення наступних спостережень, оформити гербарії, препарати, колекції. Цю роботу потрібно виконувати під час позауроч-ної (у кутку живої природи), позакласної (гурткової) роботи або як домашні завдання.

На уроках української мови після проведення екскурсії можна написати твір. Це особливо корисно в тому разі, коли екскурсія проводиться значно раніше, ніж вивчається ма­теріал у класі. Наприклад, екскурсія на водоймища своєї місцевості проводиться восени (3(2)-й клас), а вивчення даної теми передбачено програмою на початку другого пів­річчя. Коли учні вивчатимуть цю тему, вони прочитають свої твори і пригадають зміст екскурсії.

Під час збору матеріалу на екскурсії треба звернути увагу учнів на охорону природи. Часто об'єктів збирається так багато, що частина їх викидається. При цьому знищуються корисні рослини і тварини. Тому збори об'єктів живої при­роди на екскурсії потрібно обмежити. Наприклад, треба збирати тільки ті комахи, що завдають шкоди сільському та лісовому господарству; рослини, які передбачені навчаль­ною програмою, якщо їх достатньо в даній місцевості. А за рослинами і тваринами, що занесені до Червоної книги, лише спостерігати. їх ознаки вивчаються в навколишньому середовищі.

Спостереження, які провели учні на екскурсії, зібрані об'єкти використовуються на наступних уроках.

Отже, під час екскурсії вчитель повинен сприяти фор­муванню в учнів природознавчих понять, які становлять основу знань про природу. На екскурсіях, як і на предмет­них уроках діти навчаються бачити за словом його конк­ретний зміст, у них збагачується мова і накопичуються конкретні знання про природу. У зв'язку з цим учитель повинен звернути увагу на розвиток зв'язного мовлення учнів, що тісно пов'язано з уроками мови.

7.7. УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ УРОК ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ПРОВЕДЕННЯ

Основна мета узагальнюючого уроку — у процесі повто­рення матеріалу виділити найважливіше, закріпити й си­стематизувати знання учнів про предмети та явища не­живої і живої природи, узагальнити вивчені факти, продов­жити формувати та розвивати поняття, поглиблювати та впорядковувати набуті знання.

□ Значення узагальнюючих уроків

Значення узагальнюючих уроків полягає в тому, що на цих уроках

• учні осмислюють і закріплюють знання, уміння і навички;

• учитель, використовуючи різноманітні прийоми, ігри, вправи, перевіряє, як учні засвоїли матеріал;

• увесь матеріал приводиться в певну систему;

• розкриваються елементарні причинно-наслідкові зв'язки, що існують у природі.

Узагальнюючі уроки сприяють міцному і свідомому за­своєнню знань, розвитку пам'яті, мислення, мови. На таких уроках є широкі можливості для застосування графічних форм узагальнення матеріалу, різних розвивальних зав­дань, класифікації тощо.

На узагальнюючих уроках потрібно мати всі навчальні посібники, що використовувались на попередніх уроках, матеріал яких узагальнюється, щоб учні не лише розпо­відали про предмети та явища, а й мали можливість пока­зати їх. Під час підготовки до узагальнюючого уроку вчи­тель повинен ретельно продумати запитання: в них слід включити певний фактичний матеріал, передбачити порів­няння, зіставлення, питання повинні допомогти учням вста­новити зв'язки між предметами та явищами.

Отже, щоб стимулювалась активна мислительна діяль­ність школярів (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), методи і прийоми проведення узагальнюючих уроків по­винні бути різноманітні. Крім того, обов'язково треба вно­сити у зміст цих уроків елемент нового, щоб засвоєні учня­ми знання поглиблювались, збагачувались новими фактами, доказами, прикладами.

Програмою з природознавства передбачено такі теми для узагальнюючих уроків: підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей у літній, осінній, зимовий і весняний сезони.

□ Структура узагальнюючого уроку

Структура та різноманітність узагальнюючих уроків за­лежить від їх змісту й навчально-виховних завдань. На деяких уроках доцільно продемонструвати фрагменти філь­му чи діафільм, нові для учнів досліди, запропонувати провести спостереження за новими об'єктами тощо. Усі методи і прийоми, що використовуються на цьому уроці, повинні пов'язуватись з раніше вивченим навчальним мате­ріалом, сприяти його збагаченню, поглибленню та узагаль­ненню.

Як приклад наведемо узагальнюючий урок з теми «Пори року. Осінь». Цей урок проводиться після завершення осін­нього сезону. Організовуючи спостереження, учитель протя­гом сезону повинен систематично включати учнів у само­стійний пошук інформації про стан та зміни, що відбу­ваються у живій і неживій природі та праці людей, вчити їх фіксувати отриману інформацію в щоденниках спостере­жень і класних календарях природи.

На узагальнюючому уроці, підводячи підсумки проведе­них спостережень, класовод має озброїти учнів відповід­ними прийомами навчальної діяльності щодо узагальнення результатів спостережень, використовуючи для цього зав­дання на порівняння, аналогію, класифікацію, виділення головного, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

На такому уроці доцільно здійснити такі етапи.

/ етап. Організаційний момент (0,5—1 хв).

II етап. Мотивація навчальної діяльності учнів, пові­домлення теми, мети і завдань уроку (2—3 хв).

Наприклад, мета узагальнюючого уроку у 3(2)-му класі за підсумками спостережень за неживою, живою природою та працею людей упродовж осіннього сезону — узагальнити

Використовуючи записи у зошиті з природознавства та класному «Календарі природи та праці людей», діти розпо­відають про зміни, які відбулися в рослинному, тваринному світі та праці людей протягом усього осіннього сезону, встановлюють зв'язки між змінами погоди й поведінкою тварин та змінами у житті рослин, взаємозалежності між живою та неживою природою тощо. Під час бесіди доцільно з'ясувати такі питання:

1. Якого кольору бувають листки дерев та кущів восени?

2. Чому відбувається листопад?

3. Які птахи і чому відлітають з нашої місцевості восени?

4. Які птахи і чому залишаються у нас на зимівлю?

5. Які роботи проводяться восени на городі, у саду, полі?

6. Назвіть ознаки осені.

мувати вміння аналізувати, встановлювати прості законо­мірності в природі; розвивати спостережливість, бережливе ставлення до природи; виховувати бажання примножувати красу природи.

Для оголошення теми уроку доцільно підібрати ребуси (мал. 28), які можуть підказати дітям суттєві ознаки даного сезону (хмари, дощ, відлітають у вирій птахи, жовкне й опадає листя). На основі цього учні самі визначають тему уроку. На цьому ж етапі вчитель зазначає завдання, які мають виконати учні на даному уроці.

III етап. Узагальнення результатів спостережень, про­ведених учнями протягом осіннього сезону (35 хв).

Роботу на цьому етапі вчитель може організувати таким чином. Використовуючи дані щоденників спостережень і класного календаря природи та праці, учні з'ясовують основні ознаки осені. Перш за все вони уточнюють, які зміни відбулись у неживій природі протягом осіннього сезо­ну. З цією метою вчитель пропонує їм підрахувати, скільки днів у кожному місяці було сонячних, хмарних, похмурих та відобразити результати підрахунків у вигляді діаграми (мал. 29). Діти аналізують накреслену ними діаграму хмар­ності та відзначають різницю між місяцями сезону.

Побудова діаграми — методичний прийом, який сприяє узагальненню проведених спостережень протягом вересня, жовтня, листопада та встановленню взаємозалежностей, що існують у природі.

Після побудови діаграми хмарності з метою узагаль­нення проведеної дітьми тривалої роботи щодо визначення щоденної температури (в один і той самий час) та її фіксації учні будують температурну криву (мал. ЗО).

Криві краще зобразити різними кольорами: вересень — зеле­ний, бо на деревах і кущах переважають зелені листки, жовтень — жовтим, що характеризує період золотої осені, листопад — про­стим олівцем, що підкреслює період глибокої осені (дерева і кущі в більшості скинули своє чудове вбрання).

Далі здійснюється аналіз температурних кривих. Діти порівнюють, зіставляють температуру в різні осінні місяці.

На основі проведеної роботи вчитель разом із дітьми під час бесіди встановлює взаємозв'язки, що відбувались у не­живій природі протягом осіннього сезону. При цьому важ­ливо не лише з'ясувати, скільки було ясних, похмурих, хмарних днів, а й встановити, чому в певний час пере­важали сонячні чи дощові дні.

IV етап. Підсумок уроку.

На цьому етапі уроку на основі аналізу проведених про­тягом сезону спостережень учні складають характеристику даного сезону, основну увагу приділяючи встановленню при-чинно-наслідкових зв'язків, а також виявляють найсут­тєвіші ознаки даного сезону, з'ясовуючи його відмінності від інших сезонів. Діти встановлюють взаємозв'язки між погодними змінами та змінами в живій природі. Вони пере­конуються в тому, наскільки важливо завчасно передбачати погоду за народними прикметами. Кілька прикмет нази­вають на уроці.

V етап. Домашнє завдання.

Якщо протягом уроку виявилось, що якесь питання не­достатньо засвоєно, варто дати учням його повторити. Крім того, учитель знайомить дітей із зимовими прикметами, пов'язаними з народним календарем, і пропонує провести тривалі спостереження щодо їх перевірки.

Такий узагальнюючий урок дає можливість молодшим школярам усвідомити, наскільки важливо проводити що­денні спостереження за змінами, що відбуваються у нежи­вій, живій природі та праці людей, фіксувати їх результати у щоденнику спостережень та класному «Календарі природи і праці».

7.8. СТРУКТУРА УРОКУ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРАЦІ

Тема: Вирощування овочевих культур на навчально-до­слідній земельній ділянці

Мета: Навчити учнів виконувати ту чи іншу роботу з вирощування рослин.

Обладнання: таблиці, інвентар.

Хід уроку.

I. Організація учнів — від цього залежить ефективність навчального процесу: засвоєння знань, умінь, навичок та виконання навчально-виробничого завдання.

II. Вступна бесіда — учитель подає учням теоретичний матеріал з теми, пов'язує його з практикою (які роботи проводяться в агрофірмі, колективних сільськогосподар- ських підприємствах? Які сільськогосподарські машини, знаряддя використовуються? Який інвентар нам потрібен?)

3. 

   

   Вступний інструктаж (5 хв). Учитель пояснює і показує техніку виконання робіт (наприклад висівання або садіння рослин), подає теоретичне обґрунтування трудових процесів.

Знайомить учнів із знаряддями праці, правилами тех­ніки безпеки, гігієни праці.

Визначає завдання і розподіляє між ланками.

4. Вправи і продуктивна праця (25—30 хв). Учитель пропонує одному-двом учням виконати роботу самостійно. Інші учні спостерігають, роблять зауваження.

Після цього всі учні приступають до роботи. У процесі роботи на земельній ділянці забезпечується раціональний режим праці та відпочинку учнів.

Через 4—5 хв необхідно робити паузи на 2—3 хв. Через 15 хв — відпочинок на 5 хв.

Під час виконання роботи вчитель проводить поточний інструктаж (колективний, індивідуальний):

• навчає учнів правильно виконувати робочі операції;

• спостерігає за роботою учнів, виявляє неточності в роботі, виправляє;

• стежить за дотриманням правильної робочої пози від­повідно до вимог гігієни праці;

• стежить за виконанням правил техніки безпеки;

• розповідає про значення рослин, одержання високого врожаю, передовиків сільськогосподарського вироб­ництва тощо;

• пропонує допомогти відстаючим учням.

V. Підсумки уроку. Бесіда на 5—10 хв. Учитель підсу- мовує, які знання, уміння і навички набули учні:

• оцінює якість роботи, визначає кращих учнів;

• повідомляє план наступних робіт щодо догляду за рослинами;

• оголошує оцінки, звертає увагу на ставлення дітей до роботи, товаришів.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Які типи уроків природознавства використовуються у почат­ковій школі?

2. Як, на вашу думку, доцільніше організувати проведення предметного уроку?

3. Назвіть особливості проведення узагальнюючих уроків за­лежно від сезону.

4. Які основні етапи можна виділити у підготовці та проведенні екскурсії?

Завдання

1. Складіть поурочний план предметного уроку з теми «Кам'яне вугілля». Визначте особливості його проведення.

2. Розробіть фрагмент уроку-екскурсії з теми «Різноманітність водойм. Водойми своєї місцевості». Який краєзнавчий матеріал ви можете використати під час проведення даної екскурсії?

3. Під час підготовки до проведення пробних уроків з приро­дознавства розробіть урок з теми: «Вода. Навіщо п'ють воду». Підготуйте матеріал, який би сприяв:

• розвиткові вміння встановлювати взаємозв'язки між водою та іншими компонентами довкілля;

• здійсненню дослідницького підходу до пізнання навколишньої природи;

• вихованню поваги до традицій українського народу вшано­вувати воду, бережливо ставитись до неї.

4. Доведіть, що предметний урок має перевагу над комбі­нованим.

5. Опрацюйте журнали «Початкова школа», «Рідна школа» та «Розкажіть онуку» з приводу виявлення статей про типи уроків з природознавства та особливості їх проведення.

Тести

1. Які з наведених тем є темами узагальнюючого уроку з природознавства в 3(2)-му класі:

а) «Ознайомлення з деревами, кущами, травами та змінами в житті рослин і тварин восени»;

б) «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей восени»;

в) «Органи рослин».

2. Визначте правильну структуру предметного уроку з при­родознавства:

а) — перевірка раніше засвоєних знань;

• актуалізація чуттєвого досвіду учнів;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• осмислення знань учнями;

• узагальнення і закріплення матеріалу;

• підсумки уроку, домашнє завдання.

б) — актуалізація чуттєвого досвіду учнів;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• осмислення знань учнями;

• узагальнення і закріплення матеріалу;

• підсумки уроку, домашнє завдання;

• хвилинка календаря.

в) — перевірка раніше засвоєних знань;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• осмислення знань учнями;

• узагальнення і закріплення матеріалу;

• підсумки уроку, домашнє завдання.

3. Визначте правильну структуру уроку узагальнення та систе­матизації знань з природознавства:

а) — перевірка раніше засвоєних знань;

• мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми, завдань уроку;

• повторення й узагальнення окремих фактів, явищ, процесів;

• узагальнення уявлень, понять, вивчених протягом певного часу;

• підсумки уроку і домашнє завдання.

б) — мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення

теми, завдань уроку;

• повторення й узагальнення окремих фактів, явищ, процесів;

• узагальнення уявлень, понять, вивчених протягом певного часу;

• підсумки уроку і домашнє завдання.

в) — актуалізація опорних знань;

• мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми, завдань уроку;

• повторення й узагальнення окремих фактів, явищ;

• підсумки уроку і домашнє завдання.

4. Тип уроку з природознавства визначається за:

а) місцем уроку в програмі предмета;

б) дидактичною метою уроку;

в) дидактичною метою уроку та його місцем у програмі пред- мета.

5. Визначте правильну структуру комбінованого уроку з приро­дознавства:

а) — перевірка раніше засвоєних знань;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• осмислення, узагальнення та систематизація знань;

• підсумок уроку;

• домашнє завдання.

б) — хвилинка календаря;

• перевірка раніше засвоєних знань;

• актуалізація опорних знань;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• осмислення, узагальнення та систематизація знань;

• підсумок уроку;

• домашнє завдання.

в) — перевірка раніше засвоєних знань;

• актуалізація опорних знань;

• повідомлення теми і завдань уроку;

• сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

• підсумок уроку;

• домашнє завдання.

6. Які з наведених тем є темами уроку-екскурсії з природо­знавства у 3(2)-му класі:

а) «Вода. Навіщо п'ють воду»;

б) «Різноманітність водойм. Водойми своєї місцевості»;

в) «Колообіг води в природі. Охорона вод».

7. За основною дидактичною метою уроки з природознавства можна класифікувати на такі типи:

а) — комбіновані уроки;

• уроки узагальнення та систематизації нових знань;

• предметні уроки;

• уроки-екскурсії.

б) — уроки засвоєння нових знань;

• уроки узагальнення та систематизації нових знань;

• комбіновані уроки;

• предметні уроки;

• уроки-екскурсії.

в) — уроки засвоєння нових знань;

• комбіновані уроки;

• предметні уроки;

• уроки-екскурсії.

Словничок

Предметні уроки — це такі уроки, на яких діти під керівництвом учителя спостерігають, порівнюють, описують, обговорюють факти та явища, що спостерігають, роблять висновки, узагальнення й перевіряють їх доступними дослідами.

Урок — складна форма систематичного, регулярного навчання згідно з програмою і розкладом, із застосуванням різноманітних методів і прийомів.

Форма організації навчання — спеціально організована діяль­ність учителя й учнів, яка проводиться в установленому порядку і в певному режимі. У природознавстві розрізняють такі організаційні форми: уроки, позаурочна, позакласна та позашкільна робота.

7.9. ПОЗАУРОЧНА РОБОТА

З уроками тісно пов'язані й інші форми навчальної роботи з природознавства: позаурочні заняття в кутку живої приро­ди, на шкільній навчально-дослідній ділянці, географіч­ному майданчику, домашні завдання, літні роботи учнів з природознавства та проведення спостережень у природі.

Позаурочна робота — форма організації учнів для вико­нання після уроків обов'язкових, пов'язаних з вивченням курсу природознавства, практичних робіт за індивідуаль­ними і груповими завданнями вчителя. Вона спрямована на розв'язання завдань, передбачених програмою.

Організація позаурочних робіт викликана тим, що деякі спостереження за природою та її об'єктами, постановка з ними дослідів, необхідних для засвоєння програмних по­нять, не вкладаються у рамки навчального розкладу.

Організація і керування роботою повинні здійснюватись обов'язково учителем. її результати мають використову­ватись на уроках. За її виконання, як і за інші види навчальної діяльності, учні отримують оцінки.

Розвиток спостережливості пов'язаний з розвитком конкретного й узагальненого мислення школярів. Так, у процесі виконання деяких домашніх завдань, пов'язаних із довготривалими спостереженнями, учні з'ясовують причи­ни природних явищ. Наприклад, спостерігаючи за гілочкою тополі, поставленою ранньою весною в пляшку з водою кімнатної температури, учні відповідають на питання, чому у природі тополі стоять ще «голі», а дома вже розпустили зелені листочки. Але перед тим, як дати відповідь на це питання, учень повинен проаналізувати умови життя рос­лини у природі, виконати відповідні досліди в кутку живої природи, порівняти ці умови, зробити висновок, які з них необхідні рослині для інтенстивного розвитку.

Позаурочні домашні завдання розрізняються за часом їх виконання: більшість завдань діти виконують до наступного уроку, тобто протягом тижня. Деякі завдання виконуються довше, наприклад завдання, пов'язані з постановкою до­слідів з розвитку рослин із насіння, спостереження за стро­ками прильоту птахів тощо.

Позаурочна робота може мати характер попереднього набуття відповідних знань. Наслідки дослідів або спосте­режень та зібраний матеріал демонструються учнями під час уроків. У підручнику «Природознавство» для 2(3)-го класу (Т. М. Байбара, Н. С. Коваль) у розділі «Життя рослин» пропонується учням вивчення теми «Як виростити нову рослину».

На цьому уроці вчитель має сформувати поняття про умови проростання насіння.

Щоб сформувати дане поняття, автори підручника пропонують провести відповідні досліди.

Дослід 1. Насіння висій у прожарений, сухий пісок і постав у тепле місце.

Дослід 2. Насіння висій у вологий, багатий на поживні речо­вини ґрунт і постав у холодне місце.

Дослід 3. Насіння висій у вологий, багатий на поживні речо­вини ґрунт і постав у тепле місце.

З метою виявлення умов, які потрібні для проростання насіння, необхідно виконати певну роботу. Варіантів форму­вання цього поняття може бути кілька, але найкращий із них буде той, коли вчитель дасть завдання групі дітей провести досліди в куточку живої природи за кілька днів до даного уроку. Можна запропонувати виконати один дослід двом учням. Діти, дотримуючись умов свого досліду, готу­ють матеріал до уроку. На уроці вони доповідають, що і як робили і який отримали результат. Далі уточнюються й обговорюються умови, що були створені для проростання насіння. Учні встановлюють, за яких умов насіння проросло найшвидше, а за яких — рослини зовсім не з'явились. З'ясовують причини отриманих результатів і роблять ви­сновок, що для проростання насіння необхідні поживні речовини, тепло, вода.

Отже, для більш точного формування поняття про те, які умови потрібні для проростання насіння, необхідно вико­ристати позаурочну форму навчання, тобто провести відпо­відні досліди в кутку живої природи з подальшим вико­ристанням їх результатів на уроці.

Аналогічно позаурочну форму роботи варто застосувати для формування таких понять:

• умови, необхідні для нормального росту й розвитку рослини;

• вегетативне розмноження рослин (живцями, цибули­нами, вусами, листками, кореневищем).

Під час вивчення теми «Бур'яни поля. Тварини поля» учні знайомляться з тваринами, що завдають шкоди сільсь­когосподарським культурам. Зокрема, вони знайомляться із розмноженням і розвитком метеликів на прикладі білана капустяного.

У той час, коли вивчається ця тема, діти можуть побачити лише дорослу комаху. Тому, щоб добре засвоїти даний матеріал, щоб діти зрозуміли те, що існує зв'язок між стадіями циклу розвитку білана капустяного на даному уроці, заздалегідь учням потрібно дати завдання:

• під час роботи на навчально-дослідній земельній ділянці знайти відкладені метеликом знизу на листках капусти яйця. Звернути увагу на їх розмір, форму, колір;

• відшукати на капусті гусінь, яка вийшла з яєць. Про­стежити за її ростом та живленням. Описати пошкоджені ними листки капусти і кращі описи зберегти, помістивши їх у кишеньку класного «Календаря природи та праці людей», з метою їх вико­ристання під час вивчення цієї теми;

• восени на парканах, деревах знайти кілька лялечок білана капустяного, помістити в інсектарій (у склянку, зав'язану марлею) і поставити у куточку живої природи;

• проспостерігати, як із лялечки виходить дорослий метелик.

Проведені дітьми тривалі спостереження за розвитком білана капустяного необхідно використати під час вивчення цієї теми.

Вивчаючи тему «Життя рослин» і встановлюючи взаємо­зв'язки, що існують у природі між рослинами і тваринами, доцільно на навчально-дослідній ділянці восени дітям за­пропонувати провести таку роботу. Знайти листки калини (або інших рослин), які пошкоджує попелиця, та провести спостереження за тим, як сонечко знищує попелиць. Коли ж буде вивчатися дана тема на уроці, вчитель запропонує дітям пригадати про проведені ними раніше спостереження і визначити, що є кормом для тварин (попелиць і сонечка). На основі проведених спостережень діти складають ланцюг живлення, представлений у підручнику: калина -> попе­лиця -> сонечко.

Значну допомогу в організації та проведенні різнома­нітних видів позаурочної роботи може надати краєзнавчий куточок, в якому містяться відомості про природу рідного краю, корисні копалини, водні ресурси, рослинний і тва­ринний світ, колекції, гербарії тощо. З метою вивчення теми «Рослини лісу своєї місцевості. Тварини лісу. Охорона лісу» у 3(2)-му класі проводиться урок-екскурсія. На цьому уроці потрібно сформувати у дітей поняття про ліс, хвойні та листяні дерева, уявлення про ярусність лісу (розміщення рослин залежно від освітлення), а також формувати вміння розпізнавати рослини лісу, встановлювати взаємозв'язки. Для свідомішого формування даних уявлень і понять учи­тель напередодні екскурсії може запропонувати учням певні види позаурочної роботи: ознайомитись у краєзнавчому куточку із рослинним світом своєї місцевості (деревами, кущами, травами), поцікавитись, які рослини переважають у нашій місцевості.

Значну увагу треба приділити організації роботи молод­ших школярів на географічному майданчику. Виконуючи на ньому різноманітну роботу, діти набувають практичних умінь і навичок у роботі з найпростішими приладами (гно­моном, термометром, снігомірною рейкою тощо), проводять щоденні спостереження у природі. Вони відмічають наяв­ність та силу вітру, стан неба, опади та інші явища природи. Дані, отримані учнями, фіксуються у класному календарі природи і в зошиті з природознавства у «календарику спо­стережень» та використовуються на узагальнюючих уроках для побудови температурної кривої, діаграми хмарності, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, що відбува­ються в довкіллі.

□ Домашні завдання

Види самостійної домашньої роботи учнів у початкових класах повинні бути найрізноманітнішими, де б переважали завдання продуктивного характеру. Такі самостійні роботи сприяють розвиткові мислення учнів, дають навички про­ведення спостережень, зміцнюють знання і вміння, привча­ють до самостійного здобуття знань, розвивають творчі сили і здібності, виробляють уміння застосувати знання на прак­тиці.

Застосування самостійних робіт більшою мірою відбу­вається при виконанні домашніх завдань — найважливішій формі навчальної роботи з природознавства.

У процесі виконання домашніх завдань учні закріплю­ють знання і навички, які отримали на уроках. Кожне до­машнє завдання характеризується змістом, має певні дидак­тичні цілі, визначає мету виконання його учнями. Домашні завдання розрізняються за рівнем узагальнення, характе­ром діяльності учнів і потребують різних організаційних умов для виконання.

Залежно від конкретних природних умов даної місце­вості та ступеня підготовленості учнів учитель може само­стійно розробити зміст домашніх завдань.

Доцільно пропонувати учням домашні завдання на порів­няння і знаходження подібного й відмінного в об'єктах, що

вивчались на уроках, виділення головного, розкриття зако­номірностей.

Залежно від змісту навчального матеріалу можна виділи­ти домашні завдання: спрямовані на формування природо­знавчих понять (нежива і жива природа, рослини, плоди, дикі тварини тощо), пов'язані з формуванням умінь і нави­чок (виміряй термометром температуру повітря, товщину снігового покриву в різних місцях, визнач напрямок вітру), охороною предметів неживої та живої природи, оволодінням знаннями про працю людей у різні пори року та охорону їхнього здоров'я (особливості сільськогосподарської праці людей та по'язані з ними професії).

Залежно від загальних дидактичних цілей уроку, теми, розділу програми домашні завдання можуть бути направ­лені на закріплення знань (повтори ознаки осені в неживій природі, назви ознаки степу — природної зони України), підготовку учнів до сприймання матеріалу наступного уро­ку, систематизацію й узагальнення набутих знань (за ре­зультатами спостережень склади характеристику погоди у грудні). Рівень узагальнення може бути різним. Так, зав­дання на встановлення причини похолодання сьогодні по­рівняно зі станом погоди вчора потребує аналізу двох еле­ментів погоди — температури та вітру. Для з'ясування причини сезонних змін у неживій і живій природі треба володіти більш високим рівнем узагальнення (аналізом ба­гатьох елементів природи, встановленням причинних зв'яз­ків між ними).

Підручники з ознайомлення з навколишнім і природо­знавства є основними посібниками для учнів. Тому вчитель повинен приділяти значну увагу організації домашньої ро­боти учнів із підручником.

Найпоширенішим вважається завдання «вивчити певний матеріал за підручником». Підручники з природознавства складені згідно зі шкільною програмою і, як правило, в них є все, що школярі повинні знати.

Мета виконання домашньої навчальної роботи — навчи­ти учнів працювати самостійно, виробити у них навички самостійної роботи. Для цього необхідно націлювати школя­рів не на заучування навчального матеріалу, а на встанов­лення зв'язків між відомостями, які дає класовод на уроці і які учні набувають самостійно під час роботи з підручником.

Учителеві потрібно так організувати роботу з підручни­ком, щоб завдання за ним сприяли активній і різноманітній мислительній діяльності учнів, розвивали різні сторони їх пізнавальної діяльності.

Учнів початкових класів треба вчити працювати з під­ручником. На перших уроках рекомендується матеріал, що буде заданий додому, прочитати і розібрати у класі. Під час читання підручника уявлення і поняття, отримані на уроці, згадуються і закріплюються, засвоюється і додатковий мате­ріал. Матеріал можна вважати вивченим лише тоді, коли учень не тільки розуміє, а й може правильно його викласти.

Дуже корисно складати і записувати в класі питання до того параграфа підручника, який заданий додому. Корис­туючись цими питаннями, учень більш свідомо засвоїть ма­теріал. Рекомендується також іноді давати учням план від­повіді, яку вони повинні підготувати вдома. Надалі матеріал підручника, який може виявитись незрозумілим для учнів під час самостійного опрацьовування, треба також розби­рати у класі.

Доцільно у домашнє завдання включати повторення за підручником раніше вивченого матеріалу, пов'язаного з новим.

Пояснюючи учням, як виконувати домашнє завдання за підручником, необхідно звертати їхню увагу на малюнки, які вміщені в ньому. Малюнки у підручнику з природознав­ства складають єдине ціле з текстом і в деяких випадках мають не менше значення для розуміння матеріалу, ніж текст. Тому учень повинен добре розібратися в малюнках.

Отже, робота з підручником відіграє значну роль у ви­вченні природознавства. Але треба пам'ятати, що підруч­ник — не єдине джерело знань про природу. Знання з при­родознавства учні отримують різними шляхами: зі спосте­режень природи, які вони проводять як у класі, так і поза класом, з розповідей учителя, підручника та інших книжок про природу.

Значну увагу необхідно звернути на виконання домашніх завдань за картою півкуль, глобусом, фізичною та картою природних зон. При цьому треба визначити завдання з ви­вчення умовних знаків, позначення на карті форм рельєфу, природних зон, різноманітних водойм, гір, корисних копа­лин тощо. Доцільно практикувати домашні завдання зі здійснення подорожей за картою, складання оповідань про окремі об'єкти, зображені на ній. Відчутні результати дає робота з виконання самостійних завдань на контурних картах.

У домашні завдання треба обов'язково включати спо­стереження, досліди, практичні роботи.

Велике значення при виконанні домашніх завдань мають зошити з ознайомлення із навколишнім та природознавства, які дозволяють організувати систематичну самостійну ро­боту учнів щодо спостережень за природою і трудовою діяль­ністю людей.

Важливо показати дітям і навчити їх, де, що і як треба спостерігати. Такі спостереження ефективні, якщо вони проводяться систематично, щоденно. Класовод має привчи­ти дітей результати своїх спостережень фіксувати у зошитах із природознавства. Результативність цієї роботи буде від­чутною лише в тому разі, коли вчитель буде щоденно про­водити хвилинку календаря та перевіряти записи у зо­шитах.

Велике значення для закріплення знань мають записи і зарисовки учнів у зошитах, які виконуються як у класі, так і під час виконання домашніх завдань. Щоб виконати ма­люнок або зробити потрібний запис у вигляді відповідей на запитання, учень спершу повинен добре засвоїти матеріал. Включення в домашні завдання малюнків і записів сприяє міцному запам'ятовуванню матеріалу.

Самостійні спостереження, практичні роботи, досліди учні можуть проводити на пришкільній навчально-дослід­ній ділянці, географічному майданчику, городі, в кутку живої природи, вдома, садку, полі та по дорозі до школи. Наприклад, вивчення розвитку рослин, починаючи з про­ростання насіння і закінчуючи зацвітанням й утворенням плодів, розвитку комах, приліт і відліт птахів тощо, потріб­но включити до обов'язкових самостійних спостережень, які має провести учень, вивчаючи відповідні теми.

Вивчаючи вегетативне розмноження рослин, кожен учень може виростити вдома живцюванням будь-яку кім­натну рослину. Діти, які спостерігають за рибами в аква­ріумі, вдома можуть відмітити форму тіла, способи пере­сування, поведінку риб, вплив на їх ріст і розвиток умов існування. Матеріалом для спостережень можуть бути дослі­ди, що дозволяють виявити основні властивості піску, гли­ни, ґрунту. Учні можуть проробити їх вдома для закріп­лення знань і вмінь, отриманих на уроці.

Важко переоцінити значення домашніх завдань, напрям­лених на виховання у дітей бережливого ставлення до природи. Проте, даючи практичні домашні завдання учням, потрібно впевнитись у тому, чи правильно вони зрозуміли, як його виконувати. Наприклад, стоїть завдання зібрати корм для зимуючих птахів. Іноді, виконуючи таке завдання, діти приносять хлібні крихти або куплену в магазині крупу. Але у природі більшість зимуючих птахів живиться насін­ням і плодами дикорослих рослин. Тому необхідно уточ­нити, сказати конкретно, насіння й плоди яких рослин треба збирати.

Домашні завдання мають поступово ускладнюватись як на окремих уроках, так і від уроку до уроку. Наприклад, учень отримує завдання: «Проспостерігай за комахами. Від­міть, яких і скільки комах ти побачив упродовж тижня». Таке завдання потребує конкретних спостережень за кома­хами восени. Якщо його доповнити новим «Порівняй свої дані зі спостереженням за комахами влітку», то завдання стає складнішим. Воно містить елементи порівняння, чим і ускладнюється.

Наприклад, завдання підготувати розповідь про одну свійську тварину (на вибір) за планом, згідно з яким фор­мували поняття «дикі тварини» на уроці (зовнішній вигляд, де живе, чим живиться, яку користь приносить людям, як змінюється життя у різні сезони). Таке завдання потребує репродуктивної діяльності: треба аналогічно розповідям на уроці про диких тварин скласти розповідь про одну із свійських. Якщо до такого завдання вчитель додає «Для складання розповіді використай додаткову літературу» і дає вказівки щодо її використання, завдання ускладнюється. Таким чином, поряд із методом спостереження учні вико­ристовують інший важливий метод навчання — самостійну роботу з книгою. Якщо вчитель ставить запитання: «Яке значення в житті птахів мають комахи?»,— таке завдання має творчий характер. Учні повинні самостійно встановити зв'язок «комахи—птахи», який буде розглядатись на на­ступних уроках. Це завдання спрямовано на підготовку до сприйняття нового матеріалу, тобто має випереджальний характер.

Домашні завдання розрізняються й організаційно. До­цільно застосовувати диференційовані завдання для учнів. Вони можуть виконуватись колективно або індивідуально, залежно від підготовленості та інтересів учнів. Індивіду­альні завдання отримують, як правило, діти, що захоплені природознавством, або, навпаки, учні, які негативно став­ляться до природознавства. До домашніх завдань, що вико­нуються колективно, належить, наприклад, виготовлення годівниць і шпаківень для птахів.

ШШШШІЦШЩІІшіШшшііііішоШііііШ

ШМШШІІШшШШіШШ:

Урізноманітненню домашніх завдань сприяє здійснення міжпредметних зв'язків. Але потрібно враховувати те, що програми, читанки, підручники з математики, побудовані головним чином за принципом сезонності. Тому після про­ведення екскурсії в природу, під час якої учні спостерігали за змінами, що відбуваються в певну пору року, можна запропонувати такі домашні завдання:

• до уроків читання підготувати розповідь про дану пору року;

• до уроків мови підібрати слова певної частини мови, що характеризують даний сезон;

• до уроків малювання зобразити на малюнку власти­вості цієї пори року тощо.

Систематична робота вчителя над визначенням дидак­тичних цілей, змісту та методики домашніх завдань дозво­ляє реалізувати пізнавальні, виховні та розвиваючі завдан­ня цієї важливої форми навчання. Виконуючи домашні завдання, діти оволодівають уміннями працювати з підруч­ником, науково-популярною і додатковою літературою для дітей. Вони вчаться фіксувати, систематизувати й узагаль­нювати результати своїх досліджень у природі.

Правильна організація домашніх завдань сприяє поглиб­ленню знань, формулюванню вмінь і навичок працювати са­мостійно, проводити спостереження за предметами й яви­щами природи. Вона виховує в учнів відповідальність і психологічно готує їх до сприймання нового матеріалу на уроці.

□ Літні завдання

Найголовніші цілі літніх завдань:

• звернути увагу дітей на те, що відбувається у природі влітку;

• закріпити ті знання про природу, які учні отримали протягом навчального року;

• націлити дітей на самостійну роботу, що сприяла б розвиткові певних уявлень і понять, якими учні ово­лоділи раніше (про зміни в неживій природі, житті рослин і тварин, житті і діяльності людей), і підго­товці молодших школярів до сприймання нового мате­ріалу в наступному класі;

• зібрати роздатковий і демонстраційний матеріал для подальшої роботи в наступному класі;

• спрямувати вільний час дітей на його розумне вико­ристання, поєднуючи відпочинок із корисною працею;

• закріпити і розширити природничі знання під час виконання дослідно-практичних робіт на пришкіль­ній ділянці.

На літо можна запропонувати учням такі завдання:

1. Зібрати колекції різноманітних форм листя, стебел, квітів, плодів.

2. Скласти колекції культурних рослин, що вирощу­ються в даній місцевості, бур'янів городу, поля тощо.

3. Виростити різні рослини (городні, польові, квіткові), провести спостереження за їх розвитком.

4. Зібрати різних тварин і скласти колекції, які відби­вають умови життя і розвиток даних тварин (наприклад, колекції мешканців водойм, комах—шкідників саду і горо­ду, розвиток і умови життя білана капустяного).

5. Спостерігати за розвитком звичайних свійських тва­рин тощо.

Значну роль у якісному виконанні літніх завдань відіграє організація їх проведення. Наприкінці навчального року вчитель повинен чітко спланувати літні завдання для учнів. При цьому він повинен враховувати такі вимоги:

• доцільно давати не одне завдання для класу, а різні за вибором учнів. Самостійний вибір завдання забезпе­чує інтерес до нього, а отже, і краще виконання. При визначенні завдань потрібно враховувати те, що ба­гато учнів на літо їде в різні місця України, і вони можуть привезти цінний матеріал для уроків при­родознавства, зібраний у різних природних зонах України;

• у 1—2-х класах не слід давати дітям більше двох завдань, у 3—4-х — кількість їх можна збільшити на одне—два завдання;

• завдання для кожного учня має бути посильним, чітко сформульованим і не вимагати багато часу для його виконання (наприклад, зібрати по три представники злаків нашої місцевості: пшениці, жита, ячменю, вів­са тощо);

• учень повинен отримати детальний інструктаж про те, як виконати й оформити завдання. Наприклад, треба вказати прийоми засушування рослин, прошивання або приклеювання їх смужками паперу, розповісти, як збирати і зберігати комах, розправляти метеликів,

спостерігати за живою гусінню, рибками та іншими тваринами, показати зразки виконаних завдань; — до зібраного матеріалу діти повинні зробити надпис із вказівкою, де знайшов, коли, своє ім'я, прізвище, клас.

Учитель повинен дати учням «пам'ятку» щодо догляду за рослинами на навчально-дослідній ділянці.

Наводимо приклад такої пам'ятки щодо догляду за суницями.

1. Прополювати і підпушувати верхній шар землі, щоб до коріння вільно проходило повітря і волога.

2. Видаляти зайві пагони («вуса»). У перший рік краще обрі­зувати всі пагони в міру їх появи.

3. Коли земля дуже висохне, поливати її. Це особливо важливо робити в період достигання ягід.

4. Ще до того, як почнуть достигати ягоди, вкрити грядку соломою або сухим листям, щоб ягоди не забруднились.

Отримані завдання учні записують в окремий зошит для практичних робіт та спостережень;

Фенологічні спостереження, які діти проводитимуть влітку, треба розпочати ще до канікул. Тоді вони матимуть схему запису у щоденнику видів проведеної роботи, спосте­режень та погодних умов і чітко уявлятимуть мету та завдання дослідів, які проводитимуть на навчально-дослід­ній ділянці. Ведення щоденників спостережень повинно супроводжуватись замальовуванням рослин і тварин, виго­товленням гербарію і колекцій. Така фіксація спостережень допомагає учням краще зрозуміти розвиток рослин і тварин та вплив на них довкілля.

До виконання літніх завдань потрібно залучати батьків. Для цього на батьківських зборах повідомляються цілі зав­дань для дітей на літній період та проводиться виставка ди­тячих робіт (зразків), щоб батьки також зрозуміли, як треба виконувати завдання, які отримала їхня дитина на літо.

На початку наступного навчального року учні допові­дають про результати літніх робіт і спостережень. Завдання кожного учня обговорюється, і за нього ставиться оцінка в журнал. Учитель разом з учнями проводить виставку вико­наних робіт, на яку запрошуються батьки та учні інших класів. Роботи учнів використовуються на уроках.

У разі невиконання літнього завдання учень повинен виконати його протягом найближчих тижнів після початку занять, восени. Якщо є необхідність, завдання можна змі­нити.

Тематика літніх завдань для молодших школярів склада­ється у двох напрямках:

• для закріплення вивченого матеріалу в минулому на­вчальному році;

• для забезпечення роздатковим і демонстраційним ма­теріалом уроків, а також підготовки до сприймання матеріалу в наступному класі.

Наведемо приклади літніх завдань для учнів, які пере­йшли у 4-й клас.

Теми для закріплення вивченого у 3-му класі матеріалу

1. Занотуй, коли були грози, град, спека.

2. Збери колекцію різних камінців, зразки різного піску, глини, торфу, кам'яного вугілля.

3. Засуши листки або гілки трьох листяних дерев і кущів.

4. Збери плоди дерев і кущів (жолуді, горіхи, ягоди горо­бини).

5. Засуши листя трьох городніх рослин (наприклад редису, буряка, квасолі).

6. Збери насіння в квітнику (наприклад нагідок, настурції, чорнобривців).

7. Помісти в банку гусениць білана капустяного, поклади їм капустяний лист (міняй його); проспостерігай, скільки вони їдять і що з ними відбудеться надалі.

8. Запиши, чи бачив ти знайомих тобі птахів; коли останній раз чув кування зозулі, пісню солов'я.

9. Які гриби збирав, де і коли? Замалюй їх.

10. Запиши, які сільськогосподарські роботи ти бачив, коли.

Теми з матеріалу, що вивчатиметься у 4-му класі

1. Веди щоденник спостережень за погодою (протягом літа).

2. Збери зразки ґрунту (лісу, поля, луків, городу).

3. Збери колосся жита, ячменю, пшениці, вівса; зв'яжи їх по 20 штук, підпиши. Окремі рослини візьми зі стеблом, листям, коренем, засуши їх, склавши в кілька разів.

4. Збери і засуши три бур'яни поля.

5. Проспостерігай за розвитком посіяної тобою рослини від насіння до насіння.

6. Знайди і привези квітки, стебла льону, коноплі (якщо їх висівають у тому місці, де ти будеш).

7. Проспостерігай за розвитком якої-небудь нової технічної рослини, засуши її.

8. Засуши гілку яблуні, груші, сливи або вишні; проспосте­рігай за доглядом і збором плодів цих дерев, запиши спостере­ження.

9. Проспостерігай за доглядом великої рогатої худоби, свійсь­кими птахами; запиши, що нового пізнав, як допомагав доглядати за тваринами.

висновок

Усі види позаурочних занять (у кутку живої природи, краєзнавчому куточку, на пришкільній навчально-дослід­ній ділянці, географічному майданчику, а також прове­дення спостережень у природі, виконання домашніх завдань та літніх робіт) тісно пов'язані з уроками і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань, передбачених про­грамою.

Позаурочна робота має велике значення в навчальному процесі з природознавства. Вона сприяє розширенню знань, набутих на уроках, їх конкретизації, формує вміння і на­вички практичного характеру, викликає інтерес до нового матеріалу, розвиває самостійне мислення молодших шко­лярів.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Яке значення має позаурочна робота?

2. Яке значення домашніх завдань?

3. Які види домашніх завдань із природознавства?

4. Чим відрізняється позаурочна і позакласна робота з при­родознавства?

5. Яка роль домашніх завдань в оволодінні молодшими школя­рами навичками самостійної роботи?

Завдання

1. Складіть домашні завдання різних типів.

2. Складіть тематику літніх завдань для учнів, що закінчили 2-й клас чотирирічної початкової школи.

3. Визначте види позаурочної роботи при вивченні розділів «Корисні копалини» (3(2)-й клас), «Природні зони України» (4(3)-й клас).

Тести

1. Основні вимоги до роботи з підручником у 2-му класі з природознавства:

а) опрацювання текстів різних видів та завдань, поданих до них, виділення головної думки в прочитаному, відповіді на запитання в підручнику, робота з малюнком;

б) опрацювання текстів різних видів, виділення головної думки в прочитаному, організація самостійної роботи, відповіді на запи- тання в підручнику, виконання вправ на порівняння, зіставлення, робота з малюнком;

в) організація самостійної роботи учнів з підручником, виділен- ня головної думки в прочитаному, робота з малюнком.

Словничок

Позаурочна робота — спрямована на виконання в позаурочний час завдань, які передбачені програмою. Вона обов'язкова для всіх учнів.

Домашнє завдання — важлива складова процесу засвоєння знань, ефективний засіб навчання й самоосвіти; форма організації учнів для самостійного виконання завдань удома: практичних і за підручником (а також за іншими книжками).

7.10. ПОЗАКЛАСНА РОБОТА

□ Значення позакласних занять із природознавства та їх місце в навчально-виховному процесі

Обмаль часу, відведеного на вивчення природознавства, обмеженість безпосереднього наближення дитини до приро­ди зумовлюють необхідність систематичної позакласної ро­боти в усіх класах початкової школи. Важливою умовою організації позакласної роботи є врахування психологічних особливостей дітей. Дітям 6—9-річного віку властива до­питливість. Ці малі «чомучки» цікавляться всім: хочуть знати про небо і землю, сонце і зорі, воду і повітря, рослини і тварини, їх цікавить праця і стосунки між людьми у її процесі. Це період їх бурхливого розвитку.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки:

— розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природо­

знавства, формування у дітей бережливого ставлення до природи;

• виявлення найпростіших закономірностей;

• встановлення зв'язків і взаємозв'язків між окремими елементами та явищами природи;

• розширення уявлень дітей про єдність природи;

• забезпечення застосування знань на практиці (на на­вчально-дослідній ділянці, географічному майданчи­ку, У куточку живої природи тощо).

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Безпосереднє перебування серед рослин і тварин, проведен­ня спостережень сприяє розумінню матеріальності природи і закономірностей процесів, що в ній відбуваються. У про­цесі праці юннатам доводиться застосувати знання, набуті в класі, на практиці, обдумувати практичну роботу, робити висновки, уявляти результати своєї роботи, тобто мислити. Отже, позакласна робота сприяє розвиткові мислення мо­лодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізич­ної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, вихову­ється почуття відповідальності за доручену справу, дисцип­лінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до рідної природи. Робота в кутку природи, на ділянці з вирощування рослин та догляду за тваринами, проведення спостережень, збирання колекцій, гербаріїв у природі, по­становка тривалих дослідів та ін. дає можливість тісно зв'язати вивчення природи з життям. Позакласна робота пов'язана з перебуванням на свіжому повітрі, зміцнює дітей фізично, загартовує їх організм, включає в себе ряд заходів з охорони природи. Молодші школярі беруть активну участь у громадсько-корисній праці (підгодівля птахів узимку, ви­готовлення і розвішування шпаківень, прибирання тери­торії школи, її озеленення, боротьба зі шкідниками рослин, збір лікарських рослин тощо).

Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до природи, захоп­лення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити мо­лодших школярів, учитель має досконало знати природу рідного краю і бути готовим відповісти на будь-яке запи­тання дитини. Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і вико­ристовувати їх у своїй навчальній роботі; проводити найпро­стіші польові дослідження, складати гербарій рослин, виго­товляти колекції корисних копалин, гірських порід, ґрун­тів, комах; проводити досліди з рослинами, тваринами, правильно планувати й обробляти пришкільну ділянку, ор­ганізовувати догляд за тваринами. І справді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з боку вчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується на добровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить від учителя і його активності.

□ Види позакласних занять

За своїм змістом, формами організації та методами про­ведення позакласна робота з природознавства різноманітна. Виділяють такі види позакласної роботи: індивідуальні, групові, масові.

Особливостями позакласних занять слід вважати:

• добровільність участі учнів у різних заходах;

• зміст занять не обмежується рамками програми;

• методи і форми занять основані на творчій діяльності та інтересах учнів.

Індивідуальна позакласна робота. Позакласні заняття з окремими учнями проводяться у всіх початкових класах. Для індивідуальних занять можна рекомендувати такі спо­стереження: за ростом і розвитком окремих рослин, спо­собами поширення плодів і насіння, птахами в куточку живої природи і вдома. Учитель повинен допомогти дітям намітити об'єкти спостереження, скласти конкретний план занять, організувати систематичне керівництво та облік роботи. Уже в 1-му класі він може доручити дітям оформити колекцію гілок і листків різних дерев, провести за планом спостереження. Завдання можуть мати практичну спрямо­ваність: зібрати різноманітні культурні рослини або бур'я­ни, приготувати гербарії.

Важливим видом індивідуальної позакласної роботи є читання вдома книг про природу, які розкриватимуть перед учнями захоплюючий світ живої природи, сприятимуть ви­хованню бережливого ставлення і любові до рослин і тварин. З цією метою можна рекомендувати книги І. Акімушкіна, В. Біанки, М. Зверева, Н. Плавільщикова, М. Пришвіна та ін.

ІІшШІ'ШШі{ііііііііШііііі,ш!Ііііі|ИШі;іІІ|к

Пропонуємо список літературних джерел, які класовод може рекомендувати дітям для ознайомлення з життям тваринного і рослинного світу, цікавими явищами, що відбуваються в неживій природі:

1. Біда О. А. Довкілля: хрестоматія для початкових класів загальноосвіт. навч. закл.— К.: Перун, 1999.

2. Артаманов В. И. Редкие и исчезающие растения (По стра-ницам Красной книги СССР): Кн. 1.— М.: Агропромиздат, 1989.

3. Генсірук С.А. Ліси — багатство і окраса землі.— К.: Наук, думка, 1980.

4. Червона книга України: Рослинний світ / Ред. кол.: М. М. Щербак та ін.— К.: Укр. енциклопедія, 1994.

5. Хрестоматія для вчителів початкових класів: Тваринний світ / Упор. М. С. Кутузова.— К.: Рад. шк., 1972.

Важливо, щоб учитель керував дитячим читанням, допо­магав учням у виборі книжок з урахуванням індивідуаль­них інтересів кожного. Заохочуючи учнів до виконання індивідуальних завдань, на уроках слід використовувати знання і практичні вміння, яких діти набули у процесі позакласної роботи.

Зміст позакласної роботи кожного наступного класу роз­ширюється та поглиблюється залежно від набутих на уро­ках знань і вмінь. Тому поступово практикуються види занять, коли діти об'єднуються в невеликі тимчасові групи для спільного виконання певної роботи. Це може бути ко­лективне проведення тривалих спостережень у кутку живої природи, оформлення колекцій та інші види робіт, які вчитель організовує і спрямовує.

Отже, при організації індивідуальної позакласної роботи з природознавства класовод, враховуючи інтереси молод­ших школярів, спочатку планує індивідуальні завдання для окремих учнів, надалі об'єднує їх у тимчасові групи від­повідно до виявлених інтересів, а вже учнів 3—4-х класів залучає до групових і масових видів позакласної роботи.

Групова позакласна робота. Основою організації всіх позакласних заходів є гурткова робота. У початкових класах переважають гуртки юних натуралістів та юних любителів природи.

Мета гуртка — зацікавити учнів предметом, поглибити і розширити їхні знання, виробити в них навички спосте­режень, проведення експерименту, матеріалістичне розу­міння природи.

Робота в гуртку юннатів проводиться систематично за певною програмою, розробленою вчителем. У початковій школі потрібно організовувати один загальний юннатський гурток. Запис у гурток має бути добровільним, але кожний, хто вступає в гурток, повинен дотримуватись певних пра­вил:

• членом гуртка може бути кожний бажаючий;

• кожний юннат повинен працювати над темою, вести роботу за планом;

• кожну роботу юннат має доводити до кінця;

• для занотовування результатів спостережень і дослідів необхідно мати щоденник;

• кожний юннат повинен відвідувати збори гуртка і почергово доглядати за рослинами й тваринами, зві­тувати за проведену роботу перед загальними зборами і брати активну участь у масових заходах гуртка.

На першому (організаційному) занятті юннати обирають старосту, який допомагає вчителю, його замісника, секре­таря (записує зміст роботи, реєструє відвідування), госпо­дарників, які турбуються про поповнення кутка живої при­роди новими об'єктами, корм для тварин тощо. На цьому занятті, враховуючи інтереси учнів, розподіляються обо­в'язки щодо догляду за рослинами і тваринами. Вся робота, що проводиться в кутку живої природи (догляд за росли­нами і тваринами, спостереження, досліди), записується в щоденники, які зберігаються протягом року. На підсумко­вому занятті наприкінці навчального року можна організу­вати виставку щоденників учнів, кращих юннатів відмітити подякою, пам'ятними подарунками.

Коли юннат проводить певну роботу (дослід, спостере­ження), він повинен мати конкретний план. У такому ви­падку легше і цікавіше працювати. Учитель рекомендує кожному юннату відповідну літературу. На загальних збо­рах підводяться підсумки роботи кожного юнната. Роботу оцінюють члени гуртка. На цих зборах юннати заслухо­вують цікаві доповіді про життя тварин чи рослин.

Для роботи з юннатами не можна запропонувати якусь стандартну програму, обов'язкову для всіх шкіл. Тут по­трібно враховувати вікові особливості й інтереси дітей, міс­цеві умови, приміщення, обладнання тощо. Конкретний зміст гурткової роботи з юннатами визначає сам учитель. Усі спостереження, які діти проводять в кутку живої при­роди, повинні проводитись за планом.

Наприклад, спостерігаючи за дикою твариною, учень повинен:

• описати зовнішній вигляд тварини;

іііііііііІиІІІІІіііІІІІІІІІІІІ

• визначити корм тварини, якій поживі тварина віддає пере­вагу, чи добре розвинені у неї органи чуття, які звуки характерні для цієї тварини;

• вивчити сліди тварини на вологому піску;

• визначити, чи плаває тварина, тощо.

Робота за планом має дуже велике значення. Вона при­вчає учнів до чіткої роботи, формує вміння розподіляти свій час, учні вчаться формулювати свої спостереження, виснов­ки, звітувати про них, бережно поводитися з майном гуртка, школи, виявляти ініціативу, активність у своїй роботі, три­мати робоче місце у чистоті.

На заняттях гуртка юннатів діти отримують завдання для проведення цікавих дослідів згідно з вказівками, інст­рукціями класовода. Наведемо кілька описів дослідів з рос­линами, які можна провести в кутку живої природи або вдома.

Чи багато води вбирає насіння?

У мірний циліндр (250 мл) налийте 200 мл води. Потім по­кладіть у марлевий мішечок 20 г гороху, зав'яжіть ниткою так, щоб залишився кінець завдовжки 15—20 см, й опустіть його у циліндр із водою. Щоб запобігти випаровуванню води із циліндра, зав'яжіть його зверху промасляним папером і поставте на стіл. Наступного дня зніміть папір і за кінець нитки витягніть мішечок із набухлим горохом із циліндра, дайте воді з мішечка стекти у циліндр. Тепер подивіться, скільки води там залишилось (мал. 31). Скільки ж води увібрало в себе насіння?

Як росте стебло?

Ріст стебла можна спостерігати за допомогою міток. Пензликом або голкою нанесіть на стебло пророслого гороху або квасолі мітки на однаковій відстані одну від одної (мал. 32). Простежте, через який час, на якій частині стебла розсунуться мітки. Запишіть і замалюйте всі зміни, що відбулися.

Огірок у пляшці

Як тільки з'являться зав'язі на стеблах огірка, обережно, щоб не пошкодити стебел, листків, про­суньте в отвір пляшки одну зав'язь. Із зав'язі у пляшці почне розвива­тися огірок. Коли він досягне ве­ликих розмірів, відокремте його від рослини. Щоб огірок міг довго збе­регтися, його треба законсервувати (мал. 33).

Купіть в аптеці невелику пля­шечку формаліну, розбавте його в 7—8 разів кіп'яченою водою і за­лийте цим розчином пляшку з огір­ком. Для збереження зеленого за­барвлення огірка додайте до розчи­ну формаліну 5 г мідного купоросу. Пляшку закрийте корком і залийте

сургучом або закрутіть. Працювати з формаліном необхідно дуже обережно і під керівництвом учителя.

Гілки квітучої вишні взимку

Восени (у жовтні—листопаді) зріжте кілька вишневих гілок і опустіть на 12 годин у теплу воду температурою ЗО—35 °С. Потім поставте їх у пляшку з водою у теплій і світлій кімнаті. Оброблені у теплій воді гілки розквітнуть через 2—3 тижні і прикрашатимуть куточок живої природи.

Рух органів рослини, що росте

Візьміть два маленькі горщики для квітів. Наповніть їх зволо­женою тирсою і посійте у кожний два десятки зернин вівса або пшениці. Один горщик прикрийте картонною коробкою, прокле­єною всередині папером, другий — такою самою коробкою з круг­лим отвором на одній із стінок. Через два—три дні зніміть коробки з горщиків. Ви побачите, що паростки вівса або пшениці, які були прикриті картонною коробкою з отвором, будуть нахилені у бік отвору; у другому горщику паростки не нахиляться (мал. 34, а). Таке явище спостерігається при однобічному освітленні рослин. Ви, мабуть, спостерігали за рослинами, які вирощували в кімнаті. Якщо їх не повертати час від часу то одним, то другим боком до світла, вони виростають дуже викривленими. Люди кажуть, що рослина «тягнеться» до світла. Ця особливість дозволяє зеленій рослині краще використовувати сонячне світло, без якого вона не може існувати (мал. 34, б). Освітлений бік рослини росте повіль­ніше, ніж неосвітлений, тому рослина і вигинається, «тягнеться» до світла.

Мал. 34. Рух органів рослини «Лужок» на тарілці

Вирощувати різноманітні рослини у вигляді луків можна на тарілці, залізних листах із загнутими бортами. Для цього в тарілку покладіть шматок товстої матерії (байки, фланелі тощо) або папір у кілька шарів, щоб затримувалось більше води і не так швидко вона висихала. Змочіть водою і покладіть насіння, наприклад вівса, жита, пшениці тощо. Щоб сходи були густими, насіння роз­міщують близенько одне від одного, але в. один шар. У перші дні його треба покрити матерією, поставити в тепле місце і змочувати водою так, щоб матерія (або папір) була мокрою, а біля насіння не застоювалась вода. Під час поливу треба стежити, щоб вода не змивала насіння в купу; для цього краще поливати під матерією.

Як тільки з'являться паростки (на 3—4 день), насіння треба відкрити і виставити на добре освітлене вікно у теплій кімнаті. Під час росту рослин тарілку треба повертати різними боками до світла, щоб паростки не нахилилися до світла. Через 10—15 днів виросте густа зелена травка, і такий лужок протримається 2—З тижні, після чого він витягнеться й поляже.

Із різного насіння можна скласти візерунки, квітники й ки­лими. Сходи жита мають червонувате забарвлення, особливо в самому молодому віці. Паростки жита тонкі, гострі, як голки; сходи ячменю яскраво-зелені з широкими листками; у паростків пшениці колір сизуватий і вони тоненькі. А якщо взяти сходи інших рослин, то знайдуться різні за кольором і формою. Так, у гречки сходи спочатку червонуваті; яскраво-червоні сходи має звичайна лобода; жовті з низеньким плоским листям, яке посту­пово зеленіє,— суріпка й редька.

Посіявши різне насіння поруч, знаючи зовнішній вигляд сходів і враховуючи швидкість їх росту, можна виростити лужок із візерунками.

Для описаних дослідів із рослинами не потрібно ні склад­них пристосувань, ні особливого обладнання. Достатньо мати склянку, тарілку, вазони, колбу, шматок картону, папір, кілька скляних і гумових трубок, нитки, ніж, ножиці та інше дрібне обладнання, яке завжди можна знайти вдома і школі. Результати ж роботи суттєві. Діти вчаться спосте­рігати, робити висновки, фіксувати результати своєї роботи. У результаті проведених тривалих дослідів молодші шко­лярі відкривають для себе цікаві характерні особливості росту і розвитку рослин, що їх оточують.

Методи роботи з гуртківцями різноманітні — бесіда і розповідь учителя, робота з книгою, групові екскурсії тощо. Матеріал, зібраний учнями, вивчається в гуртку прийома­ми, що застосовуються для занять з роздатковим матеріалом на предметному уроці. Під час вивчення матеріалу прово­дяться досліди, спостереження. Роботи, які виконуються в гуртку юннатів, обов'язково фіксуються за допомогою запи­сів, зарисовок, складання гербаріїв, колекцій тощо.

На занятті гуртка вчитель може запропонувати дітям провести дослід і дати відповідь на запитання практичного характеру.

(ЧИЇ»- ■■"■■''Ц"-'»»^^

■ ■; ■ ■: ^:: ;^і;. ; -'ІІї Н ' і'і »ї #.і іфі! і -і,;ір ир4"ір шіІІііііііііііІііШіііІіШшіііііііИІІІІІІІІІІІІІ

Наприклад, пропонується знайти відповідь на запитання: «Як практично виправити деякі фізичні хиби ґрунту (велику водопро­никність піщаного і дуже слабку — глинистого)?» Дослід прово­диться лише після вивчення теми «Властивості піску і глини». Поставлене завдання учні обмірковують разом з учителем. Далі складається план роботи, до якого вчитель додає свою інструкцію. У лійки насипають однакову кількість ґрунту. До піщаного ґрунту додають кілька ложок розтертої глини, до глиняного — піску. В обидві лійки вливають однакову кількість води. Коли учні зроблять відповідні висновки, учитель може запропонувати їм додаткове завдання: домішати до піщаного та глинистого ґрунтів по кілька чайних ложок перегною або гашеного вапна («пушінки») і з'ясувати, як зміниться водопроникність обох ґрунтів.

Далі у бесіді ці висновки можна використати для з'ясування ролі та значення мінеральних і органічних добрив.

Роботу гуртківців у теплиці можна спрямувати на вико­нання таких завдань:

• живцювання рослин (хризантеми, гортензії, гвозди­ки, троянди);

• розмноження рослин листковими живцями (сенполії, бегонія рекс);

• висаджування цибулин тюльпанів, нарцисів, гіацин­тів у ящики для ранньої вигонки;

• садіння цибулі (на зелень) та коренеплодів петрушки;

• висівання насіння овочів для розсади;

• пікірування розсади овочів тощо.

Виконуючи ці завдання, члени гуртка проводять різно­манітні роботи з вирощування рослин і догляду за ними: готують ґрунт до посіву, висівають насіння і висаджують рослини, поливають їх, вносять у ґрунт добрива тощо. Вони проводять досліди і спостереження, щоб з'ясувати умови найкращого розвитку вирощуваних рослин. Наведемо тема­тику дослідів для гурткової роботи:

• значення обробітку ґрунту для одержання високих урожаїв (посів цукрових буряків чи моркви у глибоко і неглибоко скопаний ґрунт);

• вплив добрив на врожай (удобрення картоплі попелом і капусти — гноївкою);

• вплив попереднього обробітку посівного матеріалу на врожай (садіння заздалегідь пророщенних бульб кар­топлі);

• вирощування картоплі з частини бульби та з окремого вічка тощо.

Наведемо кілька описів дослідів, які гуртківці можуть провести на пришкільній навчально-дослідній земельній ді­лянці.

Як одержати великий урожай картоплі з одного куща?

Ділянку біля 4 м² (2 х 2 м) підживіть гноєм, перекопайте яко­мога глибше — на 20—25 см. У центрі цієї ділянки виберіть землю на 15—20 см, розкладіть її по краях; у середині посадіть гарну велику бульбу картоплі, попередньо пророщену на світлі, з вели­кою кількістю пророслих вічок. Ділянку прополюйте від бур'янів. Коли з'являться сходи картоплини, дайте їм вирости на 10—15 см, а потім обережно пригніть до землі та засипте на 5 см. Коли на поверхні знову з'являться паростки, пригніть їх і засипте землею так, щоб у центрі ділянки почав з'являтися горбочок ґрунту. Продовжуючи роботу таким чином, тобто засипаючи землею всі паростки, ви отримаєте горб ґрунту заввишки до 3/4 метра на всій площині. Приблизно через місяць припиніть засипку сходів зем­лею і в найближчий час на всьому пагорбі розів'ється великий, сильний кущ картоплі, який виріс з однієї бульби. Якщо за ним добре доглядати, можна зібрати врожай картоплі до 1 пуда (16 кг).

Як з однієї бульби виростити кілька кущів картоплі?

Якщо розрізати велику бульбу на частини або вирізати з неї всі вічка з невеликою кількістю м'якоті біля кожного і ці вічка посадити, тоді з однієї бульби можна виростити 7—8, а іноді до 10 кущів картоплі. Вирізати вічка треба з м'якоттю завбільшки з горіх. Найкраще це робити заточеною чайною ложкою. Вічка треба садити як звичайну картоплину.

Особливо важливий цей спосіб при розмноженні сортової кар­топлі з невеликої кількості бульб.

«Надписи» на траві

Виберіть ділянку на ґрунті із блідо-зеленою рослинністю або на полі з виснаженим ґрунтом. Накресліть будь-яку фігуру або літери і посипте ці місця селітрою або аміачною сіллю (із розрахунку 50 г на квадратний метр). Якщо тривалий час немає дощу, підживлені місця гарно полийте водою. Стежте за тим, щоб вода не розтікалася за межі тих місць, які ви намітили.

Через 2—3 тижні підживлені місця яскраво виділяться на блідому фоні темною зеленню і вималюють вашу фігуру або над­пис, який не зникатиме все літо, а іноді й підсилюючись після підкошування трави.

Особливо великий інтерес і підвищену активність учнів викликають роботи, що мають господарське і громадське значення. Такими роботами є, наприклад, визначення схо­жості посівного матеріалу.

,чи,і,и.іііі|іи»І*Н

Для визначення схожості треба взяти 100 насінин (не відби­раючи), покласти їх на мокрий фільтрувальний папір у тарілку і поставити в тепле місце. Кожного дня насіння необхідно продив­лятись і підтримувати вологість паперу. На третій—четвертий день насіння почне проростати. Щодня треба видаляти насіння, яке проросло, записуючи його кількість. Через 10 днів (для більшості культур) проростання закінчується. Число насінин, які проросли за цей час, і буде схожість (у відсотках). Щоб підрахувати, скільки треба висівати насіння за заданої норми, треба норму розділити на схожість і помножити на 100:

100/80 • 100 = 125.

Велику роль у навчально-дослідній роботі відіграють фенологічні спостереження. Перед тим, як їх проводити, учитель ознайомлює учнів з особливостями росту і розвитку культур, що досліджуються, разом з учнями розробляє план фенологічних спостережень. Проводячи спостереження за різними фазами росту і розвитку рослин, юні дослідники краще вивчають їх біологічні особливості, усвідомлюють значення всього комплексу агротехнічних заходів і дію досліджуваного чинника на рослини.

Під час роботи на пришкільній навчально-дослідній ді­лянці учні закріплюють, розширюють і поглиблюють знан­ня з природознавства, набувають умінь і навичок вирощу­вання рослин, у них розвивається почуття відповідальності за доручену справу. В учнів формується свідоме ставлення до праці і, найголовніше, відкривається широка перспек­тива вибору професії.

Позакласні заняття вимагають чіткого керівництва з боку вчителя. Завдання майбутніх занять і план кожного з них обговорюються з учнями. Інструкцію для організації спостережень розробляє вчитель і дає її учням у вигляді усних вказівок (для нескладних робіт) або у вигляді запи­тань, за якими проводяться спостереження. Зміст цих інст­рукцій не відрізняється від звичайних класних інструкцій.

Для занять гуртка юннатів можна рекомендувати такі теми:

• «Лісові багатства» (жовтень);

• «Город на вікні» (листопад—грудень);

• «Пташині їдальні» (січень—лютий);

• «Наші друзі — тварини» (березень) тощо.

Наприклад, з теми «Лісові багатства» спочатку проводиться екскурсія до лісу у вигляді гри «Розвідка в лісі», під час якої відбирають матеріал для вивчення — певні рослини (сосну, ялину, березу, дуб та ін.), складають гербарій, монтують колекції. Потім іде «Розвідка в бібліотеці, вдома», під час якої гуртківці працюють з літературою. Користуючись цікавими знахідками, учні допо­відають про продукти, які отримують з певного виду рослин, зазначають де вони використовуються (наприклад, скипидар, дьо­готь, фарби, олію, хвойний напій тощо). .

З метою виховання бережливого ставлення до природи можна організувати з учнями початкових класів гурток «Юний захисник природи». З цією метою потрібно скласти план роботи і визначити тематику занять.

Наведемо деякі теми занять такого гуртка:

• «Природа нашого краю» (жовтень);

• «Турбота про зимуючих птахів нашої місцевості» (листопад);

• «Охорона пернатих друзів» (грудень);

• «Рослини та тварини нашої місцевості, занесені до Червоної книги» (січень—лютий);

• «Організація фенологічних спостережень за ранньоквіту-чими рослинами та проблеми їх охорони» (березень);

• «Корисні тварини нашого краю» (квітень);

• «Лікарські рослини та правила їх заготівлі» (травень).

Заняття треба проводити 2 рази на місяць. Перше занят­тя проводиться за визначеною темою, на другому — діти оформляють спостереження, пишуть твори, роблять зари­совки тощо. У заняття потрібно вносити елементи гри, включаючи у бесіди вікторини, «телеграми», «голоси з лісу». Діти самі приймають рішення стосовно здійснення певних заходів і відчувають себе захисниками природи.

План заняття «Пташині їдальні»

1. Перегляд діафільму «Зимуючі птахи» та його обговорення.

2. Розповідь з елементами бесіди про підгодівлю зимуючих птахів. Під час розповіді з'ясовується, що взимку птахи не можуть роздобути собі достатньої кількості їжі, і багато їх гине від голоду. Особливо у сніжні, морозні зими, коли насіння різних рослин вкрито снігом і льодовою кіркою. Тому в першу чергу необхідно подбати про регулярну підгодівлю зимуючих птахів.

3. Вісті з парку. Сорока принесла гуртківцям «телеграму»: «Юні захисники природи! Загинула синичка, бо не може дістати з-під снігу їжу. Відведіть таку біду від інших птахів». Обговорюючи телеграму, учні встановлюють причини загибелі птахів взимку та розробляють заходи щодо їх підгодівлі. Вони вирішують розпочати роботу із встановлення кормових столиків і годівниць. Птахи поступово їх виявляють, звикають до них і з першим похоло­данням починають навідуватись (мал. 35) до таких «їдалень».

Мал. 35. Годівниці для птахів:

а — годівниця-будинок; б — автоматична годівниця із пляшки; в — кормовий столик; г — годівниця із літро­вої скляної банки

Учні разом з учителем у посібниках знаходять рекомендації щодо виготовлення годівниць і кормових столиків для птахів.

4. Знайомство з різними видами годівниць і кормових столиків.

Кормовий столик являє собою стаціонарне (можна і переносне) спорудження на чотирьох стовпчиках із дощатим майданчиком розміром 1 х 1 м, закріпленим на висоті 1—1,5 м. Для захисту корму від негоди столик робиться з дахом, який встановлюється на висоті біля 0,5 м над майданчиком. Дах слід робити ширшим від майданчика з тим розрахунком, щоб дощова або тала вода не потрапляла на корм. Головна перевага кормового столика порів­няно з годівницями полягає в тому, що на нього можна накласти одночасно багато різного корму, призначеного для різних видів птахів. І, як правило, до столиків злітаються не тільки синиці, про яких ми найчастіше турбуємося, встановлюючи годівниці, а й сойки, повзики, вівсянки.

Діти пізнають, що існує кілька різних конструкцій годівниць. Учитель стисло характеризує найпоширеніші.

Годівниця-будинок являє собою дерев'яну конструкцію, яка складається із дощатого дна розміром ЗО х 20 або 40 х 30 см з бортами 2x3 см. Зверху на чотирьох ніжках заввишки 15—18 або 25 х ЗО см відповідно монтується похилий дах, на кілька санти­метрів ширший, ніж днище. Посередині можна навхрест прикрі­пити дві тонкі рейки, на яких охоче сідають птахи, особливо в негоду. Годівниці-будинки встановлюють на високих пеньках або спеціально вкопаних стовпах заввишки 1,5 метра. Вони призна­чені для підгодівлі дрібних птахів.

Як годівницю можна використати прикріплену до горизон­тальної гілки покладену боком літрову скляну банку. Із такої годівниці беруть їжу лише синиці. Виготовляють різні автоматичні (самопідсипаючі) годівниці. З цією метою можна використати перевернуту догори дном добре закріплену, трохи підняту над днищем годівниці звичайну півлітрову пляшку. Пляшка запов­нюється дрібним сипучим кормом. Блискучої скляної пляшки птахи довго боятимуться, тому перед встановленням її бажано обв'язати деревною корою або покрити іншим матовим матеріа­лом.

Прості годівниці для синиць можна виготовити із паперових пакетів із-під молока. Молоко із пакета необхідно вилити, не відрізаючи кутка, через зроблений отвір в одному з боків. Потім на цьому самому місці прорізують напівкруглий льоток, клапан у вигляді козирка відгинають над льотком. Він захищає льоток від дощу. Такі годівниці підвішують на нитках або дротяних гачках.

5. Виготовлення годівниць.

6. Загадки про зиму і тварин.

7. Народні прикмети про зиму.

5. Завдання додому. Виготовити годівницю, повісити біля дому, щодня чистити, досипати корм і спостерігати за птахами.

При організації позакласної роботи з природознавства в початкових класах доцільно організовувати різні клуби, наприклад «Чомучки», «Ріднаприрода», «Пролісок» тощо.

До клубу записується близько 15—20 учнів. Обирається рада клубу, яка готує заняття. Складається тематика засі­дань, що проводяться 1—2 рази на місяць.

Наведемо приблизну тематику засідань клубу: «Осінній букет», «Фарби золотої осені», «Осінь у лісі», «Грибне царство», «Подорож кімнатних рослин», «Життя під сні­гом», «Хто де зимує?», «Сліди на снігу», «Квітковий кален­дар весни», «Аптека під ногами» тощо. На таких заняттях

ііі іішііііііііііііл

діти вчаться шукати відомості про явища неживої природи, рослини та тварин, користуватись науково-популярною і довідковою літературою. Деякі вчителі вивішують у класі ящик для запитань. Наприклад, «Запитуйте — відповіда­ємо»; «Чомуччині запитання» тощо. За тиждень до за­сідання всі питання розподіляються між членами клубу. На засіданні учні відповідають на поставлені запитання, зазна­чають, якою літературою вони користувались. Пропонуємо таку структуру занять клубу:

1. Повідомлення дітей про цікаві зміни в природі, які вони спостерігали останнім часом за завданням учителя.

2. Відповіді членів клубу на Чомуччині запитання, де­монстрування літератури, в якій діти можуть знайти цікаві відомості з життя рослин, тварин та про явища неживої природи.

3. Проведення ігор, конкурсів, змагань, вікторин, відга­дування ребусів, кросвордів, чайнвордів тощо.

Наприклад, питання до вікторини:

1. Листя яких дерев восени червоніє?

2. З яких рослин виготовляють тканину?

3. Які лікарські рослини ростуть у парку?

4. Які гриби отруйні?

5. Чим живляться птахи в лісі?

6. Меню рудої мурашки.

7. Чому взимку іде сніг?

8. Який найбільший звір живе в наших лісах?

9. Скільки років живе ялина?

Кросворди і чайнворди краще підбирати у вигляді за­гадок.

Ребус — це загадка, в якій слова зображені за допомогою малюнків і знаків. Щоб прочитати ребус, потрібно правиль­но назвати зображені предмети і знаки.

Назви предметів дають у початковій формі, наприклад кіт, сонце, вівця тощо. Кома перед малюнком означає, що від назви предмета потрібно відкинути першу літеру, після малюнка — останню. Скільки є ком, стільки й літер відкидається.

Якщо дві літери написані одна в другій, то назву читають з додаванням літери «в». Наприклад, якщо в середині літери «о»

написано склад «да» ІД&І, то читають «в-о-да».

Якщо по літері написана інша, то додають склад «по».

і Наприклад, читають «по-л-е». Якщо одна літера написана під другою, то читають із додаван-

ТА.

ням складів «на», «над», «під». Наприклад, якщо написано —

Ф

читають «на-ф-та».

Якщо за літерою стоїть інша літера, то додають склад «за».

ЄЬ читають так: «за-є-ць». У ребусах часто використовують ноти, записуючи нотами окре­мий склад.

Наводимо приклади кросворда, чайнворда і ребуса на природничу тематику, які можна використати на засідан­нях клубу (мал. 36 а, б, в).

4. Підведення підсумків заняття.

5. Завдання до наступного засідання клубу.

Члени клубу випускають газету. У газеті можуть бути такі рубрики:

• це цікаво знати;

• чи знаєш ти, що ...;

• поміркуй;

• перевір прикмети;

• відгадай кросворд, чайнворд, ребус тощо;

• наші корисні справи;

• ми спостерігаємо тощо.

Впишіть в клітини слова, використовуючи літери слова «природа»

1. Висить сито не руками вито (Павутина).

2. Маю жовтий вусок, запашний колосок.

Буде з мене мука й паляниця м'яка (Пшениця).

3. Без сокири і без рук, а дім будує (Пташка).

4. Хто співає на паркані у червоному жупані й чобітках: «Ку-ку-рі-ку»? (Півень).

5. Ось дивись, який хитрунець, сплів химерний ятірець. Ятірець легкий, як пух, не для рибок, а для мух (Павук).

6. Червоний Макар по полю скакав, а в борщ плигнув (Перець).

7. Куди повзе за собою хатку везе (Равлик).

8. Водою їхали пани, убрані в срібні жупани. Хоч жупани — латка на латці, панам радіють у кожній хатці (Риба).

9. Щоб не згинуть у воді, держить ножиці в воді (Рак).

10. Між берегів текла-текла, мороз зміцнів — під скло лягла (Річка).

11. Маленька, червоненька з хвостиком тоненьким. На городі мене рвуть і до столу подають (Редиска).

12. Стоять у лузі сестрички: золотенькі очі, білі вії (Ромашка).

13. Є рослина в нас така, що від неї кінь скака (Овес).

14. Що в нашому городі стає першим у пригоді, виростає щодоби, як у лісі ті гриби (Огірки).

15. Сірий — та не вовк, довговухий — та не заєць, з копитами — та не кінь (Осел).

16. Тварина рогата і рогів багато (Олень).

17. Ішов довгов'яз, у землю ув'яз (Дощ).

18. В'ється молоток, поправляє наш садок (Дятел).

19. Із-під гірки, з-під крутої прокрадається норою. Та й до моря утіка через лози по ярах (Джерело).

20. Навесні веселить, влітку холодить, восени годує, взимку гріє (Дерево).

21. Найхимерніший хижак моря (Акула).

Мал. 36, б. Кросворд

До групових занять належить також робота з обладнання класу-кабінета чи кутка живої природи. Доцільно вибрати «співробітників» (лаборантів) кабінету, які добровільно ви­явили бажання обладнувати кабінет. Учитель знайомить дітей із планом обладнання кабінету і разом з учнями

	2.
				5.
1.
		3.
			4.

1. До сонця я підхожий, і сонце я люблю. За сонцем повертаю голівоньку свою. Стою стрункий, високий в зелених шатах я І золотом убрана голівонька моя. (Соняшник)

2. Вона цвіте в травневі дні між великим листом. Виснуть квітоньки дрібні запашним намистом. (Конвалія)

3. Червонобоке, висить високо.

Як час прийде, само впаде. (Яблуко)

4. Довгий, зелений, добрий і сирий. Хто він такий? (Огірок)

5. Сонечко в траві зійшло. Усміхнулось, розцвіло.

Згодом стало білим-білим і за вітром полетіло. (Кульбаба)

Мал. 36, в. Чайнворд

визначає їх участь у проведенні цієї роботи. Учні можуть виготовляти прилади, таблиці, полички для рослин, заго­товлювати роздатковий матеріал, крім того, вони ремонту­ють наочні посібники, підтримують порядок у класі-кабі-неті, допомагають використовувати цей матеріал на уроці тощо. Список «співробітників» вивішується у класі, щоб інші учні їх знали і звертались до них у разі потреби. Учитель використовує на уроках посібники, які виготовили учні, називає імена цих учнів, указує час, коли виготовлено посібник. Такі приклади викликають в інших учнів бажан­ня, у свою чергу, зробити внесок щодо обладнання кабінету.

Масові позакласні заняття. До правильно організованої групової роботи належать загальношкільні масові заходи — екскурсії, походи з вивчення природи рідного краю, сезон­них явищ; читацькі конференції з оглядом книг про приро­ду; проведення ранків, свят з різноманітної природознавчої тематики. У цих заходах беруть участь учні лише за ба­жанням, причому з різних класів. Тематика екскурсій охоп­лює широке коло питань, наприклад теми «Рослини рідних гір», «Наш ліс».

Такі екскурсії передбачають пізнання рідного краю: рос­линного і тваринного світу, ґрунтів, сільськогосподарських

.и !ШлМІІІН»ііІіі№іи!!іі!ііІііііШІІ!ІІІІ!Ш

рослин і тварин, спостережень за погодою, ходом сільсько­господарських робіт.

При організації такої роботи можна використати літературу:

1. Воїнственський М.А., Стойко С. М. Охорона природи.— К.: Рад. пік., 1977.—140 с.

2. Воїнственський М.А. Птахи.— К.: Рад. шк„ 1984.—301 с.

3. Давидов А. И. Знай, люби, береги.— К.: Веселка, 1989.— 224 с.

4. Ждан М. М. Аптека в лесу.— Симферополь: Таврия, 1975.— 190 с.

5. Хрестоматія з природознавства: Посібник для вчителів / Упор. В. І. Пономарчук.— К.: Рад. шк., 1978.

6. Яришева Н. Ф. Основи природознавства: Природа України: Навч. посібник.— К.: Вища шк., 1995.

7. Яхонтов А. А. Зоология для учителя: Хордовые / Под ред. А. В. Михеева.— 2-е изд.— М.: Просвещение, 1985.

До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із підсумками роботи учнів у гуртках, на ділянці тощо. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її ре­зультати. Доповіді супроводжуються демонстрацією резуль­татів дослідницьких робіт учнів: малюнками, фотографія­ми, таблицями, колекціями тощо. Тривалість доповіді до 5 хв. Художня частина повинна бути пов'язана з темою. Потрібно звернути увагу на оформлення ранку. Сцена має бути оздоблена рослинами, картинами, картами, портре­тами відомих учених (відповідно до тематики ранку). На ранку можна влаштовувати виставки малюнків, дослідів, таблиць, рекомендовані списки літератури.

Доцільно проводити ранки на теми «День зустрічі пта­хів», «Свято першої борозни», «Обжинки», «Свято вро­жаю», «Свято квітів» тощо.

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. Восени демонструються результати літніх робіт учнів, дослідів на ділянці та в кутку живої природи; взимку — роботи юннатів; навесні — самостійні роботи учнів за рік. До кожного експонату потрібно додати стислу анотацію, щоб кожний відвідувач міг самостійно ознайомитись з екс­понатом. Виставки проводяться на теми «Що доводять наші досліди?», «Урожай і його збирання», «Догляд за росли­нами», «Розвиток рослин» тощо. Доцільно виділити із числа юннатів учнів-екскурсоводів. Підготовкою до виставки керує виставочний комітет із числа юннатів.

На виставку запрошуються батьки, учні інших шкіл. Слід організувати облік відвідувачів. Після закінчення ви­ставки проводяться відкриті збори гуртка юннатів, на яких кращі експонати преміюють книгами, рослинами, прила­дами.

Із завданнями охорони природи безпосередньо пов'язані такі заходи, як озеленення школи, села, міста, проведення різних кампаній, наприклад «Дня птахів», «Тижня саду», «Місячника лісу».

Велике значення мають роботи з озеленення. Вони при­вчають дітей бережливо ставитись не лише до своїх наса­джень, а й до природних. У зв'язку з цим корисно організо­вувати на весняно-літній період загони: лісові дозори, зелені патрулі, голубі патрулі тощо. Лісові дозори сприяють збере­женню насаджень і захисту лісу від пожеж, огороджують мурашники, виготовляють шпаківні і розвішують їх у лісі, беруть участь у підгодівлі диких тварин та вивченні їх видового складу, зустрічаються із працівниками лісництва. Члени загону «Зелений патруль» беруть активну участь у насадженні дерев, кущів, квітів біля школи, на вулицях села, доглядають за ними. Вони вивчають біологічні особ­ливості кімнатних рослин, природні умови їх росту, про­водять досліди з вегетативного розмноження, регулювання росту і розвитку, керують строками цвітіння. Зелені патрулі проводять роз'яснювальну роботу з охорони зелених наса­джень серед дошкільників, жителів села. Вони є ініціато­рами підготовки і проведення традиційних свят, наприклад «Золота осінь», «Тиждень саду», «Місячник лісу», «Свято квітів» тощо. Велику увагу зелені патрулі повинні при­діляти внутрішньому озелененню школи.

З членами загону «Голубий патруль» учитель проводить екскурсію на водосховище, ставкове господарство, ставок чи інше водоймище своєї місцевості. Реалізувати план екскур­сії можуть рибоводи. Учні дізнаються про видовий склад риб, основні умови їх життя, годівлю, зимівлю, про вплив температури на розвиток малька риб, технічну оснащеність рибгоспу, а також про те, що завдяки добору, змінам жив­лення, температури та об'єму води можна значно поліпшити видовий склад риб. Після такої екскурсії учні активно допомагатимуть рибгоспу рятувати мальок риб, коли пере­сихають водойми, оберігати водні багатства від браконьєрів. Під час екскурсій діти розшукують «мертві» джерельця,

ІІІІ ІІІІІІ

інІІІІШМі

ІІШ ЦІМ І

ІІІІШМІІІІ

ІІмііШЇ¹

занесені мулом, розчищають їх та здійснюють за ними контроль. Охорона природи передбачає спостереження за чистотою джерел, річок та озер, шефство над окремими, особливо цінними ділянками місцевої природи.

ВИСНОВОК

Позакласна робота організовується на основі самодіяльності дітей з урахуванням їхніх інтересів і запитів, що виникають під час вивчення природи. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акурат­ність, наполегливість.

Правильно організована позакласна робота (індивідуаль­на, групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнаваль­них інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань. Усі зазначені позакласні заняття пов'язані між собою і доповнюють одне одного.

Добре налагоджена позакласна робота допомагає вчите­леві зібрати і підготувати матеріал для занять, організувати тривалі спостереження за тваринами і рослинами в кутку живої природи, на пришкільній ділянці тощо.

Отже, позакласна робота є одним із засобів всебічного розвитку особистості дитини.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Яке значення має позакласна робота?

2. Чим відрізняється позаурочна і позакласна роботи з приро­дознавства?

3. Схарактеризуйте основні види позакласної роботи з приро­дознавства.

4. Як організувати роботу в краєзнавчому куточку з молодшими школярами?

Завдання

1. Розробіть сценарій свята на тему «День зустрічі птахів».

2. Складіть план роботи гуртка юних любителів природи.

3. Складіть стислий список літератури для позакласного чи­тання для учнів 3—4-х класів.

4. Підготуйте та проведіть один із видів позакласної роботи з природознавства (під час проходження педпрактики у школі чи на занятті у вигляді дидактичної гри).

5. Перевірте народні прикмети про природу в одному з класів базової початкової школи.

6. Наведіть приклади використання елементів народознавства під час проведення позакласних заходів на природничу тематику.

7. Опрацюйте журнали «Початкова школа» та «Рідна школа» за останні роки. З'ясуйте, як висвітлюється на їх сторінках питання про організацію позакласної роботи з природознавства в початковій школі.

Тести

1. Позакласна робота — це:

а) робота, спрямована на виконання в позаурочний час зав- дань, які передбачені програмою й обов'язкові для всіх учнів;

б) форма різноманітної організації добровільної роботи учнів поза уроками під керівництвом учителя з метою збудження їх пізнавальних інтересів і творчої самодіяльності, зміст якої виходить за межі шкільної програми.

2. Назвіть види позакласної роботи з природознавства:

а) проведення свят «День зустрічі птахів», «Свято врожаю», «Обжинки», проведення гуртків юних натуралістів, юних любителів природи;

б) індивідуальна, групова, масова;

в) організація роботи загонів «Лісові дозори», «Зелені патрулі», «Голубі патрулі».

Словничок

Позакласна робота — 1) форма різноманітної організації до­бровільної роботи учнів поза уроками під керівництвом учителя з метою збудження їх пізнавальних інтересів і творчої самодіяльності. Зміст її виходить за межі шкільної програми; 2) організовані та цілеспрямовані заняття з учнями, які проводяться в позаурочний час для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, розвитку самостійності особистих здібностей і схильностей учнів, а також задоволення їх інтересів та забезпечення розумного відпочинку.

Позакласна робота не передбачена програмою.

ЯПііипііг""-^"-"^-—'її

' » .ІШ,„ии,„ШІ1,іи, „,-иі ііШ,.ШіііШіііііі,_іііиі„і ..иііНІІІІІ І і м, і. пііімшішІишИІІІІііМІііШІїїі

^Р03% 8. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Щобц,

ськог ^чДвигцити рівень викладання природознавства та сіль-_яння сподарської праці в початковій школі з метою спри-_пре_ НраіітДй підготовці дітей до вивчення природничих

^тів у школі, вчитель має здійснювати:

активізацію навчально-пізнавальної діяльності молод-

Пгих школярів на уроках; Народознавчий підхід до вивчення даної дисципліни;

естетичне й екологічне виховання молодших школя- Ьів за допомогою засобів довкілля;

^їіжпредметні зв'язки, інтеграцію та диференціацію в

Навчальному процесі;

^собистісно зорієнтоване навчання і виховання молод­ілих школярів тощо.

8.1. ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Закоц _Чт

р_ОЗВ1І Украхни про загальну середню освіту сприяє вільному демоц ^у ліюдської особистості, формує цінності правового _закоіІ Ьатичного суспільства в Україні. Відповідно до цього форм^Г ^завД^аннями загальної середньої освіти передбачено обдар ^Вання особистості учня, розвиток його здібностей і давань.

негар ***^шнї соціально-економічні умови буття, попри всі критт ^ди» спонукають особистість до професіоналізму, роз-вчите** ^св°їх потенційних можливостей. У цьому процесі

спрямовує учня. р_03виЬавжня школа формування особистості — це школа ^ку індивідуальності, виявлення здібних і таланови­тих дітей, збагачення їхнього інтелектуального і творчого потенціалу. Розв'язати цю проблему неможливо без глибо­кого психолого-педагогічного вивчення особистості школя­ра. Щоб розвивати інтелектуальні здібності учнів, треба, насамперед, знати рівень їхнього інтелектуального розвит­ку, мислення, запам'ятовування тощо.

Для досягнення успіху у формуванні особистості молод­шого школяра важливо дотримуватись певних вимог. Од­нією з них є всебічне вивчення вихованців і врахування рівня їх вихованості у повсякденній індивідуальній роботі.

Індивідуальний підхід до освіти дає змогу врахувати бажання кожної конкретної дитини щодо темпів навчання, обсягу матеріалу, що вивчається, методики викладання тощо. Чим більше педагог зможе забезпечити у творчому процесі молодших школярів індивідуальний підхід до них, різнобічно розвивати їхні природні задатки, тим більшу об­дарованість виявлятимуть вони у своєму подальшому житті.

За останні роки для розвитку творчих здібностей молод­ших школярів були видані навчальні посібники і тренінги: І. А. Барташніковою та 0. О. Барташніковим «Розвиток уяви та творчих здібностей у дітей 5—7 років», «Вчись мислити. Ігри та тести для дітей 7—10 років»; А. 3. Заком «Розвиток інтелектуальних здібностей у дітей 9 років»; О. Я. Савченко «Розвивай свої здібності. Навчальний посіб­ник для молодших школярів», «Умій вчитися. Навчальний посібник для молодших школярів» тощо.

С. І. Гончаренко та Ю. І. Мальований стверджують, що всі діти потенційно народжуються творцями. Тому необхід­но потенційну духовну енергію учнів спрямувати в русло свідомої культурної творчості на благо кожної конкретної особистості.

Формування творчої особистості молодшого школяра сучасними вченими пропонується через такі навчально-ви­ховні творчі ситуації, як: виникнення творчого процесу, евристичні, ігрові, критики й втілення; через засоби нових інформаційних технологій навчання; проблемне навчання; охорону природи рідного краю тощо.

У книзі І. Д. Беха «Особистісно зорієнтоване виховання» викладені принципи організації виховного процесу, який забезпечує формування і розвиток підростаючої особистості. Він також визначає психологічні закономірності особистості в молодшому шкільному віці, серед яких слід зазначити:

— головною особливістю розвитку особистості в молод­шому шкільному віці виявляється зміна її соціальної

позиції: дитина приступає до систематичного навчан­ня, стає членом шкільного і класного колективів. Змінюються відносини з дорослими, головним автори­тетом серед них стає вчитель;

• діти 1—4-х класів, особливо 1—2-х класів, орієнту­ються на норми поведінки і цінності вчителя більше, ніж на думку ровесників. Отже, вимагаючи необхідної поведінки від дитини, самим педагогам належить по­стійно суворо і прискіпливо стежити за своєю пове­дінкою, бути зразком для дитини;

• якщо молодшого школяра часто хвалять за незначні успіхи, він з прикрістю переконується, що дорослі вважають його малоздібним і не чекають від нього чогось вагомого. І навпаки, несхвалення за нездат­ність впоратися з важким завданням і відсутність похвали за успішне його виконання свідчить про ви­соку думку щодо можливостей дитини;

• оцінка, яка виставляється через деякий час, не має того виховного ефекту, який має оцінка, що дається відразу. Тож слід максимально наближувати оцінку виконаної школярем роботи до моменту її виконання чи до того часу, коли вона мусить бути зроблена. Занижена оцінка сприймається дитиною як низька оцінка її особистості;

• особливість сучасних першокласників — «демокра­тичність» у стосунках з учителем, невміння регулю­вати свої дії відповідно до норм шкільного життя. «Потрібно», «не можна», «виконай до кінця» — все це сприймається ними лише у разі настійності вихо­вателя;

• для молодшого школяра важливим джерелом духов­ного життя людини виявляється світ речей — їх сутність, причинно-наслідкові зв'язки і залежності.

І. Д. Бех радить класоводам не порівнювати дитину з іншими дітьми, у яких, на погляд учителя, більше пози­тивних якостей. Дитина завжди має відчувати, що вона неповторна, і що її люблять такою, якою вона є. Оцінювати дитину доцільніше не порівнюючи з товаришем, а з тим, якою вона була раніше і якою стала тепер, виходячи з того, як змінилися її особистісні риси. Для будь-якої дитини усвідомлення того, що вона гірша за когось, дуже прикре.

Існує прямий зв'язок між інтенсивністю діяльності й результатами розвитку. Ефективний розвиток відбувається лише в процесі активної, емоційно-забарвленої діяльності, в яку людина вкладає всю душу, повністю реалізує свої мож­ливості, виражає себе як особистість. Така діяльність при­носить задоволення, стає джерелом енергії і натхнення. Ось чому важлива не стільки діяльність сама по собі, скільки активність особистості, що виявляється в цій діяльності.

□ Роль учителя у формуванні творчої особистості школярів

Щоб бути здатним до пробудження особистості учня учитель сам має бути особистістю сучасною, творчою. Щоб підняти її престиж, треба керуватися найновішими здобут­ками педагогічних та психологічних наук.

Проблемі формування творчої особистості вчителя в про­цесі вузівської підготовки присвячені роботи Л. Б. Белієнко, Д. Г. Іванової, Н. В. Кічук, В. О. Литовської, О. Е. При-ходько, С. О. Сисоєвої, О. Г. Сущенко, В. І. Шинкаренка. Творча педагогічна діяльність у цілісному навчально-вихов­ному процесі розглядається в дослідженні О. І. Виготської.

Студенти педагогічних навчальних закладів, опановуючи методи виховання і навчання учнів на основі змісту при­родознавчих дисциплін, повинні усвідомити процес навчан-формування особистості школяра в цілому, а не тільки його знань, умінь і навичок.

Класовод має виховувати свідому особистість, інтеліген­та, нехай маленького за віком, який би знав необхідне про важливі речі і мав бажання вивчати їх надалі.

Зробити заняття жвавими, цікавими, такими, що при­носять задоволення,— ось до чого має прагнути вчитель. Сутність уроків справжнього вчителя полягає не лише у змісті, а й у методиці побудови, шляхах і засобах організації роботи кожного учня. Він вчить дітей мислити, розмір­ковувати, аналізувати, робити висновки, здобувати глибокі й міцні знання, застосовувати їх на практиці.

Учня треба спрямувати так, щоб він працював протягом усього уроку. Широкі можливості для інтелектуального розвитку особистості має природознавство та сільськогос­подарська праця. Правильно організоване їх викладання сприяє розвиткові спостережливості та логічного мислення молодшого школяра.

Уроки природознавства доцільно проводити безпосеред­ньо у природі. Так діти краще зрозуміють матеріал. Зна­йомлячись із красою природи і одержуючи знання та осо­бисті враження про предмети і явища природи, учні вчаться

запам'ятовувати, щоб потім при зустрічі з тим чи іншим явищем природи дати йому свою оцінку і, звичайно, захоп­люватися ним, цінити багатий, неповторний навколишній світ.

Вивчаючи природознавство і сільськогосподарську пра­цю, дитина має вчитися аналізувати предмети неживої і живої природи, що спостерігаються у довкіллі, здобувати і переосмислювати інформацію, перетворюючи знання в інструмент пізнання інших видів діяльності.

Важливе місце в розвитку особистості дитини займає трудова діяльність учнів. її варто так організувати, щоб вона була джерелом розвитку дітей, виховувала відпові­дальність за доручену справу. Це осінні і весняні роботи в шкільному саду, озеленення території та класних кімнат, догляд за квітниками тощо.

Залучення молодших школярів до різноманітних видів фізичної праці, пов'язаної тією чи іншою мірою з промисло­вим чи сільськогосподарським виробництвом, сприяє тому, що інтелектуальне життя вихованців з дитинства набуває практичної спрямованості.

До всіх уроків природознавства учитель має ретельно добирати і вміло використовувати дидактичний матеріал. Не можна залишати дітей байдужими і до екологічних про­блем сьогодення, до тварин, рослин. До кожної теми варто підібрати оптимальне поєднання репродуктивних, пошуко­вих, словесних, наочних і практичних методів навчання.

Засвоєння учнями знань має три рівні:

I — сприймання, усвідомлення, запам'ятовування, яке зовні проявляється у точному або близькому відтворенні навчального матеріалу;

II — застосування знань за зразком або в подібній си- туації;

III — творче використання знань, тобто в новій, незна- йомій ситуації.

У реальному процесі навчання рівні засвоєння знань взаємозв'язані. Майбутній учитель повинен їх чітко розріз­няти і так підбирати методи навчання, щоб не обмежуватися першими двома рівнями, як це часто буває у практиці молодих учителів, які багато чого розповідають і показують учням, вимагають від них виконання вправ, але все це на рівні репродукції показаних ними способів діяльності. Не­обхідно приділяти належну увагу і третьому рівню засво­єння — творчому застосуванню знань у процесі розв'язання нових навчальних проблем. Але слід пам'ятати, що не можна використовувати одні методи за рахунок інших, поділяючи їх на активні й пасивні. Будь-який метод можна характеризувати як активний, якщо він позитивно впливає на навчання, виховання і розвиток учнів — дає можливість учителеві керувати процесом навчання, розвивати мислення учнів, залежно від мети уроку активізувати репродуктивну або дослідницьку пізнавальну діяльність учнів, підтриму­вати їх інтерес до навчальної праці, до вивчення природо­знавства.

Іноді у навчанні природознавства і донині домінує метод пояснювального читання, хоч за програмою вимагається ознайомлювати учнів з об'єктами і явищами природи за допомогою дослідницької роботи, практичних завдань, без­посередніх спостережень.

Незамінним способом інтелектуального значення праці, поєднання її з мисленням є дослід. Мета дослідів для мо­лодших школярів полягає у тому, щоб вони могли переко­натися у правильності тих чи інших істин, добре відомих науці.

Нерідко лабораторні роботи в школі набувають характе­ру лабораторно-практичних (наприклад, складання плану-карти місцевості), хоч проводяться у вигляді практичних занять.

За В. О. Сухомлинським зв'язок викладання предмета природознавства з практичною трудовою діяльністю молод­ших школярів вважатиметься ефективним тоді, коли до­слідницька робота проводитиметься у двох напрямках:

1. Проведення дослідів, безпосередньо пов'язаних із ви­вченням окремих розділів програми. У цій роботі беруть участь усі учні класу. Вона має дуже велике значення, але, обумовлена програмою, не може охопити всі види праці.

2. Трудова діяльність, яка спочатку була пов'язана з проведенням дослідів, але потім, все більше відділяючись від основ наук, набувала самостійного значення. Цим на­прямком ідуть тільки ті школярі, для яких дослідницька діяльність стала головним видом позакласної гурткової ро­боти.

Важливе місце в розвитку вчителем творчих здібностей дітей займала його ідея про визначення умінь:

• спостерігати явища навколишнього світу;

• думати (зіставляти, порівнювати, протиставляти, зна­ходити незрозуміле, дивуватися);

• висловлювати думку про те, що учень бачить, спо­стерігає, робить, думає, тощо.

Спостерігаючи предмети та їх зображення, учень набуває нових знань зі спостережуваного об'єкта, що сприяє роз­витку його уяви, творчих форм мислення. Організація спо­стережень цінна тим, що під час вивчення нового учнів можна залучити до самостійного здобуття знань. Тоді вони свідомо сприйматимуть матеріал, зможуть самостійно пояс­нювати причинно-наслідкові зв'язки. Увагу дітей слід спря­мувати на виділення істотного фактора, який спричинив певні зміни у природі.

Дослідницький метод навчання має своїм головним зав­данням підготувати учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної самостійності й актив­ності.

Учитель ставить пізнавально-практичні завдання, орга­нізовує самостійну пошукову діяльність учнів, зокрема в галузі сільськогосподарського дослідництва, краєзнавства тощо.

Підключаючи учнів до процесу розв'язання практично-експериментальних завдань, учитель формує у них допит­ливість, самостійність діяльності, здатність до зосереджен­ня, творчу уяву тощо. Учень вчиться самостійно визначати проблему, вчиться бачити її в навколишньому житті, орга­нізовує спеціальні спостереження і досліди. Творча діяль­ність учня сприяє формуванню у нього продуктивного мис­лення.

Головним джерелом дослідницької діяльності є спостере­ження, експеримент, зарисовки, записи тощо, на основі чого учень порівнює, узагальнює, систематизує факти, робить висновки. Замінювати практично-дослідницьку діяльність учнів поясненнями або ж читанням підручника недопус­тимо. Лише спостереження і практичні роботи виховують у них уміння обґрунтовувати відповіді. Під керівництвом кла-совода вони вчаться виділяти в предметах суттєві ознаки, порівнювати та класифікувати їх тощо.

У сучасній школі велика увага приділяється застосу­ванню нових технологій навчання. Класоводу необхідно використовувати особистісно орієнтовані освітні технології. Однією з найголовніших вважається організація педагогіч­ного впливу на особистість. Суть і призначення педагогіч­ного впливу на учня полягає в тому, щоб сформувати у нього суб'єктну позицію. Учитель має будувати свій вплив на учня на основі знання його психології, з урахуванням усього багатства життя дитини.

Важливого значення набуває диференціація навчання, тобто зростає увага до особистості школяра, максимального розкриття його обдаровань. Диференційоване навчання створює умови для задоволення потреб та інтересів дитини, орієнтуючи на оптимальний її розвиток.

Плідності вільного потоку інформації сприяє розвиток технологій. Зокрема, у школах вводиться комп'ютеризація. Учитель повинен володіти певною мірою універсальними, фундаментальними знаннями, щоб мати змогу ефективно використовувати засоби сучасної інформаційної технології, створювати дітям умови для повного розкриття їхніх нахи­лів і здібностей, задоволення запитів. Завдяки комп'ютер­ним мережам учитель змалечку залучає дітей до нових способів роботи з інформаційними джерелами.

Сучасні інформаційні технології відкрили й нові способи доступу до знань, що зорієнтовані на результативність.

В. О. Сухомлинський, стосовно творчої педагогічної діяльності, вважав, що:

• творча особистість учителя може виховати творця;

• педагогічна праця неможлива без елементу дослідження;

• вивчення й аналіз фактів дають змогу вчителеві бачити у звичайному нове;

• об'єкт праці вчителя — дитина — постійно змінюється;

• педагогічна культура вчителя — це творча педагогіка по­всякденної праці;

• індивідуальне читання — джерело інтелектуального багат­ства вчителя;

• вчитель має керувати процесами мислення на уроці (це планується під час підготовки до уроку). Глибокий аналіз і синтез фактичного матеріалу, пристосований до дитячого мислення — перший етап керівництва дитячим мисленням на уроці; учитель повинен «відкривати» разом з дітьми те, що їм ще невідомо. В цьому «відкритті» полягає радість дитячої праці, радість подо­лання труднощів. Це другий етап керівництва дитячим мислен­ням. Керувати дитячим мисленням на уроці — це мислити разом з учнями.

У роботі вчителя не повинно бути уроків, на яких не розвивались би творчі здібності учнів, не формувались умін­ня самостійно поповнювати свої знання. Формування запи­тань (наприклад: як ти вважаєш? Чому? А що буде, якщо...?) спонукає учнів до міркувань, порівнянь, зістав­лень. Під час спільної праці на уроці учні відчувають інто­націю зацікавленого співрозмовника, повагу до їхньої дум­ки. Учитель має ненав'язливо вчити дітей виділяти головне.

Ші" " ' »,,и,,І|.,,,,В1,*ИІ₁«**_ИІ,.„|,_І.„„І_І.ин₎,*_М»|,»іи₁|й„,.ш,і.„ ._Ш№._№..и.,| ,.„ МіинМ„„.ІІ,ЦІННІШІЙ,,,

ІИіііііі , _: : , | , і::!!^.^,,!. -її: і,!її!і.пі.іііі:ііііі ііІіііїї'-іі:іім,,,.,,■ иіі,,,г!ііі|,!■■: ,ін_И..і.■ і■ ь,: ,. .,і,=!„,і,;!..і.і 1,,!|. .. ... ,.і.„ і

□ Стосунки між учителем і учнем на сучасному етапі

На сучасному етапі відчувається потреба в новому типі відносин між учителем і учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співпраця, відкритість і довіра. Тому стосунки між учителем та учнем мають спиратися на спів­працю. Сучасний учитель — це посередник між знаннями та особистістю.

Насьогодні розрізняють три типи навчально-пізнавальної діяльності школярів: репродуктивна, пошукова і дослід­ницька. За таких умов, повніших і змістовніших характе­ристик набуває поняття творчої навчально-пізнавальної ді­яльності учнів.

Одним із найважливіших шляхів демократизації освіти є оновлення методичного забезпечення навчального процесу. В основі оновлення методів, прийомів навчальної діяльності учнів мають бути гуманістичні стосунки, принципи рівно­правного діалогу вчитель—учень. Визначальною спрямо­ваністю такої роботи є розвиток самостійності учнів, їхньої пізнавально-дослідницької діяльності, систематичне форму­вання в них умінь виробляти власну точку зору, оцінку життєвих фактів і явищ, погляди, переконання та ідеали, які ґрунтуються на національних і загальнолюдських цін­ностях.

Зазвичай вихованець сприймається лише як об'єкт вихо­вання, тому забувається один із принциів виховання — здатність його до саморозвитку, у зв'язку з чим дитина ви­ступає як суб'єкт виховання. На підставі цього здійснюється суб'єктно-суб'єктний взаємозв'язок, в процесі якого дити­на — об'єкт (суб'єкт) виховання буде систематично самороз-виватись, а педагог, у свою чергу, самовдосконалюватися відповідно до вікових особливостей дітей та індивідуальних якостей кожного зокрема.

У класі має панувати атмосфера взаємної любові та поваги між учителем та учнями. Уміло організоване педа­гогічне спілкування стимулює діяльність школярів, робить їх помічниками педагога.

Стосунки вихователя і вихованця мають будуватися на взаєминах рівного з рівним. Педагог не повинен приймати рішення за вихованця і примушувати його до чогось, не поцікавившись спочатку його думкою, не дізнавшись про його міркування, смаки, звички, бажання. Лише у процесі спільної роботи над осмисленням ситуації чи проблеми, формуванням розв'язку можна отримати якісно новий ре­зультат зростання особистості, який ґрунтується не на при­мушуванні чи навіюванні, а на свободі вибору в результаті пройденого шляху до розв'язку.

У працях Ш. 0. Амонашвілі розкрито прийоми, які до­помагають скоротити дистанцію між учителем і учнями на уроках.

Класовод має переходити від адміністративно-командних відносин до гуманно-демократичних, використовуючи від­повідні прийоми.

Останнім часом значно зріс інтерес до проблеми вихо­вання у школярів гуманності. А починається воно з чуй­ності, уважності, потреби робити добро.

Гуманні стосунки на будь-якому уроці і поза ним мають сприяти утвердженню людської гідності кожного учня, пе­реборюванню страху перед покаранням, що іноді залежить від настрою вчителя. Якщо на уроці створюються такі сто­сунки, діти не бояться висловити своє ставлення, яке може не збігатися з думкою більшості й навіть учителя, реалі­зують своє право бути мислячою особистістю.

Неодмінна умова особистісно орієнтованого спілкування вчителя з учнями — вміння володіти словом. Важливо, щоб слова не принижували особистість.

О. Я. Савченко відмічає, що організація співробітництва з учнями на уроці передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети уроку, створення ситуа­цій вільного вибору навчального діалогу, використання ро­льової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу.

Дослідження вчених показують, що продуктивному, творчому мисленню молодших школярів на уроках при­родознавства сприяє оволодіння ними спеціальними спосо­бами: виділення протилежних властивостей в одному і тому ж предметі, їх зіставлення й об'єднання; постановка запи­тань; створення образів на основі словесного опису; пошук аналогій; уміння виділяти в предметі нехарактерні для нього властивості та інші.

Для того, щоб на уроці природознавства виникло співро­бітництво, діти мають усвідомлювати тему, мету навчальної діяльності. Лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Тому важливо, щоб найменші школярі приймали тему та мету як власну. Інакше діти думають, що те, що вони виконують, потрібно вчителеві, а не їм. Так, вивчаючи на уроці природознавства тему «Мішані ліси», на етапі

мотивації навчальної діяльності, оголошуючи тему і мету уроку за допомогою кросворда, доцільно підвести учнів до теми уроку (діти самі визначають тему й мету уроку). З цією метою вчитель вивішує на дошці кросворд (мал. 37). Варто дати такі завдання:

• упізнайте зображені на малюнках тварини, назвіть їх;

• впишіть у порожні клітини. Виконавши це завдання, діти прочитають у виділеному стовпчику кросворда тему уроку — «Мішані ліси». Аналогічно попередньому завдан­ню під час вивчення тем «Степи», «Лісостепи» визначається мета уроку з використанням уже набутих знань і вмінь учнів.

Ефективним способом організації співробітництва на уроці є створення ситуацій вільного вибору учнями на­вчального завдання. Цінність їх у тому, що педагогічно необхідне навчальне завдання учень сприймає як обране самостійно.

Ідея вільного вибору учнями навчального завдання ви­являється в різних способах його постановки:

1. Вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці, під час самостійної роботи тренувального характеру, їх треба розмістити так, щоб виразно простежувалася від­мінність.

Наприклад, на уроці природознавства під час вивчення теми у 3(2)-му класі «Поле. Зернові рослини своєї місцевості» вчитель пропонує дітям такі варіанти:

I варіант. Порівняти пшеницю та ячмінь за таким планом:

• висота рослини;

• як росте корінь;

• яке стебло;

• яку форму мають листки;

• довжина колоса, остюків;

• довжина зерна.

II варіант. Порівняти пшеницю і просо за запитаннями:

• Що в них спільного?

• Чим різняться ці рослини?

• Що ви довідалися про них?

• Чому ці рослини належать до зернових?

III варіант. Порівняти ячмінь і кукурудзу.

2. Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

Так, під час вивчення у 3(2)-му класі теми: «Підсумки спостережень за змінами в неживій і живій природі та праці людей» учням пропонується екскурсія у природу восени, маршрут та об'єкти для спостережень якої учні обирають самі.

I варіант. Екскурсія на шкільне подвір'я, до квітника, на овочеву ділянку, в сад.

II варіант. Екскурсія в ліс.

3. Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легке, важке, найважче. Наприклад, учитель має із цими надписами планшети з картону, у проріз яких вставляються різні завдання або пропонує дітям «чарівні олівці», різні за кольором. Колір кожного говорить сам за себе: «червоний» — найважче, «зелений» — важке, «жовтий» — легке.

Наприклад, завдання для учнів під час вивчення теми: «Во­дойми. Джерела. Річки. Озера, ставки і болота. Моря» у 3(2)-му класі:

• легке: яка водойма є у вашій місцевості? Як вона нази­вається?

• важке: користуючись планом підручника, розкажіть про річку (ставок, озеро).

• найважче: використовуючи враження від екскурсії, роз­кажіть про річку (ставок, озеро).

4. Вибір завдань з підтекстом.

На дошці розмістити кошик з яблуками, на зворотному боці яких наклеєно конверти із завданнями різного рівня складності. Учитель пропонує кільком дітям підійти і вибрати те яблуко, яке б хотілось подарувати другові. Замість кошика з яблуками-може бути квітка (ромашка), на пелюстках якої наклеєні конверти із завданнями для учнів, та ін.

Однією з форм навчального діалогу є «вчитель «-» учень».

На уроці природознавства у 3(2)-му класі під час вивчен­ня нової теми «Вода в природі. Колообіг води» учням варто запропонувати бесіду, під час якої на основі спостережень вони усвідомлюють здатність води розчиняти деякі речо­вини.

Питання для бесіди:

• Що станеться із цукром, якщо його покласти в чай?

• Чи розчиниться сіль у воді?

• Чому після дощу в струмочках, річках і озерах вода біля берегів каламутна?

• Чому через деякий час вона стає прозорою?

На цьому ж уроці можна застосувати найулюбленішу форму діалогу для дітей — «учень <-> учень учні».

Застосувати її можна під час опитування у вигляді за­питань, парної роботи, ігор, колективних творчих справ.

1. Придумайте загадку про воду. (Яку воду можна носити в решеті?)

• Що це?

• Чому ви так думаєте? вмотивуйте свої судження.

2. Задайте питання своєму товаришеві.

• Проаналізуйте відповідь.

• Перевірте правильність його відповіді, прочитавши статтю підручника.

Діалогічна форма спілкування — «учень <-> текст» — вчить самопостановці запитань, творчій роботі на доповнен­ня, конструювати текст. На уроках природознавства обо­в'язково треба вчити дітей працювати з книгою, читати тексти підручника й аналізувати результати.

Під час вивчення теми «Охорона водойм» учням можна запро­понувати такі форми роботи:

• прочитайте 3 і 4 абзаци статті «Охорона водойм». Поставте до прочитаного запитання товаришам;

• у цій статті знайдіть і прочитайте текст, який би відповідав заголовку: «Забруднена вода — шкідлива для всього живого». Розкажіть, про що йдеться в цій частині тексту;

• прочитайте передостанній абзац статті і дайте відповіді на запитання: які в нашій країні проводяться заходи щодо охорони водойм? Якщо водойма забруднена, то чим? Як можна запобігти її забрудненню?

Осмислення учнями знань здійснюються на основі читан­ня тексту підручника й аналізу результатів спостережень.

Досягти цілей розвитку і виховання дітей на уроках природознавства та сільськогосподарської праці можна тоді, коли учні:

• шукають зв'язок між новими та вже отриманими знаннями;

• приймають альтернативні рішення, мають можли­вість зробити «відкриття»;

• формулюють свої власні ідеї і думки за допомогою різноманітних засобів;

• навчаються співпрацювати між собою тощо.

Вчитель повинен викликати в учнів інтерес до науково-популярної літератури (про предмети неживої і живої при­роди), виховати вміння самостійно працювати з природо­знавчою книгою.

Формування особистості школяра, що здійснюється на уроці, у процесі навчання, продовжується та закріплюється в позакласній роботі. Ця робота багата різноманітними фор­мами і змістом конкретної діяльності учнів.

Форми позакласної роботи мають відповідати інтересам дітей та забезпечувати стимулюючий вплив на становлення і розвиток їхньої особистості.

Серед сучасних організаційних форм практичної вихов­ної роботи особлива роль належить об'єднанню учнів за інтересами. Між керівником об'єднання та його членами створюються особистісно значущі стосунки. Так, діти з ціка­вістю беруть участь у позакласній роботі з природознавства, зокрема в гуртках: юних любителів природи, юних натура­лістів тощо.

Робота гуртків проводиться з урахуванням інтересів, на­хилів, здібностей кожного учня. На засіданнях гуртка шко­ляр самостійно робить вибір завдання, а значить, утвер­джується як особистість, котра відповідає за свій вибір. Добровільність, непримусовість участі у справах гуртка за­безпечують прагнення учнів контактувати, без опору кори­тися встановленим правилам, активніше брати участь у справах даного об'єднання.

\щ№№мттіШшш»іші, ммін , мі .іІ..ікн *Л і,і .МИ,

До особливих умов формування особистості дитини слід віднести також залучення учнів до планування колективної діяльності. Участь школярів у плануванні сприяє вихован­ню в них ініціативності, організованості. Позиції вчителя в керівництві плануванням різні: у 1-му класі він виступає ініціатором планування; у 2-му — підказує школярам на­прями діяльності. Учні 3—4-х класів більш самостійні у плануванні, у них уже сформовані певні організаторські здібності. Важливо у молодших школярів розвивати твор­чість, ініціативу, щоб, обговорюючи спільно складений план, вони відчули свою частку, вважали себе «співавто­рами».

Школа першого ступеня має забезпечити початковий етап становлення особистості.

ВИСНОВОК

Педагог повинен аналізувати свою діяльність, встановлю­вати зв'язки між знаннями учнів і власною роботою, озна­йомлюватися з педагогічною спадщиною минулого, сучасни­ми досягненнями педагогічної науки і практики, поєдну­вати в собі майстерність викладача і вихователя. Навчаючи, він має не лише передавати учням знання, а й прищеп­лювати гуманні ідеали, пробуджувати потребу до суспільно корисної діяльності, виховувати активну життєву позицію. Система навчальної та виховної роботи спрямовується на те, щоб виявити буттєвий потенціал особистості учня, створити сприятливі умови для його розгортання в школі та подаль­шому самостійному житті.

Характер шкільного навчання, взаємини, повинні буду­ватись на основі принципу гуманізації та демократизації, які б сприяли співпраці педагогів і школярів. Отже, наші завдання важливо вбачати в тому, щоб на різних рівнях освіти від початкової до вищої школи змінити акценти з інформаційного на проблемно-діяльнісний тип навчального процесу з метою здійснення формування особистості вчи­теля й особистості учня.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Як закон України про загальну середню освіту та Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» націлюють освітян на розв'язок питання про формування особистості учня?

2. Як трактується особистісно орієнтоване спілкування на уроці та в позаурочний час у працях О. Я. Савченко, Iii. О. Амонашвілі тощо?

3. Яку увагу розвитку творчих здібностей особистості приділяв В. О. Сухомлинський? Обґрунтуйте свою думку.

Завдання

1. Прочитайте розділ 3 у книзі О. Я. Савченко «Урок у по­чаткових класах». Ознайомтесь з прийомами, які допомагають втілити ідею співпраці вчителя і учнів на уроці. Розробіть фрагмент уроку з природознавства (за вибором) із представленням спів­творчості вчителя й учнів на уроці.

2. Ознайомтесь із працею Ш. О. Амонашвілі «В школу с шести лет». З'ясуйте способи вільного вибору учнями навчального зав­дання. Розробіть фрагмент уроку з природознавства (за вибором) із застосуванням різних способів вільного вибору завдання.

3. Прочитайте § 3 у книзі О. Я. Савченко «Урок у початкових класах». Визначте способи організації співробітництва між учнями і вчителем, зазначені в посібнику. Які прийоми ви будете вико­ристовувати для налагодження дисципліни у класі під час прохо­дження педагогічної практики?

4. Із праць В. О. Сухомлинського випишіть п'ять висловлювань про ставлення до молодшого школяра як особистості. На які роздуми вас наводять його думки?

5. Під час проходження педагогічної практики ознайомтесь із досвідом роботи вчителів початкових класів відносно проблем виховання творчої особистості молодшого школяра. Використайте цей матеріал під час написання курсової (дипломної) роботи.

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Питання про формування та розвиток особистості молод­шого школяра в працях видатних педагогів.

2. В. О. Сухомлинський про виховання особистості молодшого школяра.

3. Способи організації співробітництва на уроках природо­знавства і сільськогосподарської праці (з досвіду роботи, вчителів початкових класів).

ШіІііШІІМіїїіІІІІІіІІіІІІІІіІіІІіІІііУііІІІііІІІІІІІІІ

ИЯВНІСТЯІПЯЇЯ ГОПтЯтІН ПОТІШ 41 МНгНІІ

ІИ4(ІтіМШ<жніИ4.шІИ ми .і1»и, ШшгіНиМіІпкМ

4. Особистість дитини, її проблеми і потреби — центр уваги сучасного відповідального вчителя.

Словничок

Гуманітаризація освіти — така організація навчально-вихов­ного процесу, коли формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, всебічне культивування індивідуальних здібностей учнів є головним смислом і метою педагогічних зусиль вихователів, як, між іншим, і самих вихованців, а міра розвитку учнів є ви­значальною мірою якості роботи вчителя, школи, всієї системи освіти.

Діяльність — різноманітність занять людини, все, що вона виконує. Основними видами діяльності дітей є гра, навчання, пра­ця. За спрямованістю діяльність поділяють на пізнавальну, громад­ську, художню, спортивну, технічну, ремісницьку та гедонічну (спрямовану на отримання задоволення). Особливим видом діяль­ності є спілкування.

Педагогічна культура вчителя (за В. О. Сухомлинським) — жива творча педагогіка повсякденної праці (педагогіка, в якій тео­ретичні закономірності процесу впливу на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя).

Творчість (за В. О. Сухомлинським) — бачення людиною свого внутрішнього світу, передусім свого розуму, напруження інтелек­туальних сил, розуміння і творення краси внаслідок своєї праці та зусиль.

Формування особистості — передбачає процес виховання і використовується в двох аспектах. Перший — формування особис­тості як її розвиток, його процес і результат. Другий аспект — формування особистості як її цілеспрямованого виховання, що передбачає виявлення того, що і як повинно бути сформовано в особистості, щоб вона відповідала соціально зумовленим вимогам, які висуває до неї суспільство.

8.2. ПРОБЛЕМИ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ТА В ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ

Початкова школа повинна навчити дитину самостійно здо­бувати нові знання і вміння; допомогти учневі реалізувати свій творчий потенціал.

Методика розвивального навчання передбачає вироблен­ня в дитини уявлення про школу як про місце, де вона буде прийнята такою, якою вона є — зі своїми почуттями, дум­ками, знаннями, проблемами в особистому житті.

Щоб допитливість переросла в стійкі пізнавальні інте­реси, щоб дитячі запитання спрямовувалися в завтрашній день, щоб діти самі ставили проблему на наступному уроці, вчитель має бачити в дитині розумну істоту і розвивати її потенційну можливість, стимулювати і раціоналізувати ди­тячий пошук.

З метою вирішення даного завдання дітей треба навчити самостійно мислити, сперечатися, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціативними в отриманні нових знань. А щоб дитяче сперечання було змістовним, спів­розмовники повинні вміти:

• сформулювати свою точку зору;

• виявити різницю точок зору;

• намагатися розглянути суперечки за допомогою логіч­них аргументів, не переводячи логічні суперечності в особисті взаємостосунки.

Проблеми розвивального навчання досліджені у працях Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, С. І. Гончаренка, В. В. Давидова, В. Ф. Паламарчук, А. В. Занкова, В. О. Су-хомлинського, Г. С. Костюка, О. Я. СавЧенко, Н. М. Бібік та ін.

У теорії розвивального навчання існують різні концепції:

• активного розвивального навчання (М. А. Данилов, О. Я. Савченко, І. Т. Огородніков, В. Ф. Паламарчук, М. Н. Скаткін, А. В. Занков, В. А. Онищук, Г. І. Щу-кіна, Б. П. Єсіпов);

• проблемного навчання (А. М. Алексюк, М. І. Махму-тов, І. Я. Лернер);

• концепція програмованого навчання (Н. Ф. Тализіна, В. П. Безпалько, Т. І. Ільїна);

• навчання на основі теоретичного узагальнення (В. В. Давидов, О. К. Дусавицький, Д. Б. Ельконін). Тобто досі концептуальна єдність з проблеми розвитку особистості в процесі навчання відсутня.

Нерідко під поняттям розвивальне навчання розуміють лише розвиток мислення. Хоча пізнавальні здібності дити­ни визначаються якістю операцій мислення, не можна ігно­рувати такі пізнавальні уміння, як спостереження, пам'ять, контроль, зв'язна мова, планування уміння вчитися.

Навчальна діяльність повинна мати таку структуру:

• потреби і мотиви;

• мета й умови їх досягнення;

• дії й операції з певним предметним змістом.

Без взаємодії з суспільством у дитини не розвинуться ті якості, які роблять її людиною, без впливу сім'ї, без слова вчителя, яке несе людську культуру, учень ніколи не стане справжньою людиною. Дуже важливо, щоб стосунки між учителем та учнем будувались у формі співпраці двох рівних особистостей. Педагогічна діяльність учителя повинна від­дзеркалювати навчальну діяльність дитини.

Учитель має реалізувати навчальну мету з найбільшою користю для розвитку кожної дитини.

За О. Я. Савченко розвивальний компонент уроку можна представити у вигляді схеми:

Розвивальний вплив уроку найбільшою мірою визнача­ється його процесуальною стороною, тобто тим, як саме вона організована. Тому важливо, щоб високий навчальний ре­зультат поєднувався з розвитком пізнавальних можливос­тей і потреб особистості дитини, щоб виконавська діяльність підпорядковувалася творчій.

□ Творчі вправи на уроках природознавства та сільськогосподарської праці

Розвивальне навчання передбачає повноцінне засвоєння матеріалу.

Розвивальний зміст природничої освіти полягає в тому, що вчителі навчають дітей бачити взаємозв'язки, що існу­ють у природі, доказово відстоювати самостійність думки й особистісне ставлення, а також переносити засвоєний мате­ріал в нову навчальну ситуацію.

Під час вивчення природознавчих дисциплін у початко­вій школі класоводу потрібно враховувати регіональний компонент у змісті цієї освіти, впроваджувати у практику роботи розвивальне навчання на альтернативній основі.

Вивчаючи природу рідного краю, вчителі мають розро­бити власний зміст розвивального навчання засобами при­роди і виробити для цього систему подорожей, екскурсій по екологічній стежці, де учні будуть вивчати характерних представників рослинного і тваринного світу своєї місце­вості у взаємозв'язку зі змінами, що відбуваються у неживій природі протягом року.

Щоб діти навчилися виділяти предмети живої природи та предмети неживої природи на загальному фоні довкілля, необхідно запропонувати їм різні завдання на тренування зорової та слухової пам'яті з відтворення образу сприй­нятого об'єкта.

На уроках учителю слід розвивати у школярів уміння бачити, спостерігати, слухати, тобто вчити їх сприйманню навколишнього світу — однієї з форм пізнавальної діяль­ності. При цьому дітей потрібно націлювати на спостере­ження, зіставлення, обведення предмета рукою чи поглядом тощо.

Під час спостережень мета зводиться до цілісного сприй­мання явищ довкілля. Дітям дається завдання: подивитися, помітити, відчути, подумати, відтворити, щоб кожна тема несла дитині відкриття, зроблені нею самостійно.

Спілкування з природою — важливе джерело емоційного збагачення, пробудження творчості. Треба навчити дітей спостережливості.

Під час екскурсії до зимового лісу можна запропонувати дітям 6—7-ми років такі творчі завдання:

• послухати пісню вітру, з'ясувати, що вона їм нагадує;

• помилуватися зимовими барвами і знайти найвиразнішу, на їх погляд, картину — порівняти її з рядками знайомих віршів:

1. Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває В гаю пташок вже нема...

(Леся Українка)

2. Білі мухи налетіли — Все подвір'я стало біле. Не злічити білих мух, Що летять, неначе пух...

(М. Рильський);

• роздивитися форми сніжинок, порівняти їх із зірочками, квітами, клаптиками мережива, ватними кульками тощо. Це роз­виває спостережливість дітей, збільшує їх кругозір;

ШіИИШііЩИііііШИИМнііііИ

• відшукати навкруги й розглянути чудові витвори зими, які вона виліплює зі снігу, виливає із льоду, може справжній «скульп­тор»;

• придивитися до бурульок, що висять на гілках дерев, знайти найтовщу (найдовшу, найпрозорішу), порівняти їхні форми;

• проспостерігати за польотом сніжинок, з'ясувати, що нага­дує їм снігопад; послухати снігопад та порівняти почуті звуки зі звуками опадання осіннього листя (листопаду); підібрати мелодію, яка підходить до явищ, що спостерігаються;

• придивитись, як змінюється танок сніжинок, коли вітер посилюється, поміркувати, яке слово характеризує рух снігу, який спостерігається (хуртовина, хурделиця, віхола, завірюха та ін.);

• милуватися пропорцією у природі (співвідношенням частин Цілого між собою), придивлятися уважно до кремезних стовбурів і тендітних гілочок; міркувати і зіставляти, що нагадує їм це пле­тиво.

Під час наступної зупинки на екологічній стежині вчитель повідомляє, що кожне дерево має свої особливості й пристосування До умов життя. Класовод називає ці особливості, а діти мотивують, Що це так, доводять правильність думки:

• сосна любить світло (дерево тягнеться до світла, нижні гілки У нього відмирають);

• ялина тіневитривала (крона її майже лежить на землі);

• сосна та ялина — вічнозелені (листочки-хвоїнки осипаються через кілька років, та й то не всі одразу).

З'ясувавши, що деякі кущі лісу використовуються як лікуваль­ні рослини, варто запропонувати дітям застосувати і перевірити це. Згадати, чи давала їм мама під час простудних захворювань пити чай з малиновим варенням, чи чай з гілочок малини, калини та інших кущів.

Також варто звернути увагу дітей на мешканців лісу і визна­чити такі завдання:

• уважно придивитися до снігу, звернути увагу на те, що він весь розмальований рисочками, цяточками. Встановити, які звірі та птахи це «пишуть» на снігу своїми лапками та хвостиками;

• прислухатися до звуків птахів, які можна почути у зимовому лісі, відтворити їх та порівняти з тими звуками, які діти чули під час весняної екскурсії до лісу, поміркувати, про що птахи взимку перемовляються між собою.

Далі вчитель пропонує дітям проспостерігати за поведінкою та Живленням птахів взимку. Разом встановлюють, чому зиму нази­вають не тільки холодною, а й голодною і хто потребує взимку нашої допомоги і чому. Цим самим класовод підводить дітей до необхідності створення для птахів «їдалень».

Звертаючи увагу дітей на проблеми охорони природи варто ставити питання дітям типу:

• що відбудеться у природі, якщо зникне певний вид тварин (лелека, орел степовий тощо). Доведіть свою думку.

Зупинившись біля «дятлової кузні», класовод спрямовує дітей на спостереження за процесом видовбування із шишки насіння. Діти розглядають використані шишки, згадують оповідання з читанки «Дятлова кузня» і роблять висновки щодо харчування дятла.

Побачивши білочку в зимовому лісі, проспостерігавши за її поведінкою, діти із задоволенням відтворюють її рухи.

Таким чином, під час проведення екскурсії діти не па­сивно сприймають інформацію вчителя, а вчаться бачити у звичайному незвичайне, слухати найхарактерніші звуки не­живої і живої природи, відтворювати звуки та рухи дов­кілля.

Для домашнього завдання вчитель може запропонувати дітям підшукати цікаві відомості про тварин, які зустрілися б у зимовому лісі.

На уроках потрібно виділити кілька хвилин, щоб вико­нати вправи на добір ознак предмета, визначення його властивостей. Це дає змогу пожвавити урок, виховує смак до напруженої розумової діяльності.

Наприклад:

• назвіть ознаки снігу, виділіть серед них істотні (холодний, білий, лапатий, колючий, м'який, синій, глибокий, пухнастий, дрібний, зірчастий);

• продовжіть ланцюжок слів, пов'язаних за змістом: степи— ковила—...

Для формування в учнів умінь виділення головних ознак поняття доцільно використовувати завдання на вилучення зайвого.

Наприклад:

• знайди «зайве» слово у рядку. Доведи правильність відпо­віді:

дуб, ясен, липа, береза, шипшина, ялина; ялина, сосна, дуб;

латаття біле, конвалія, звіробій, мороз; ь; синиця, горобець, ворона, ластівка, голуб, курка.

• Яка рослина заблукала в лісі? '* ожина, шипшина, полин, ковила;

у очерет, пирій, чистотіл, береза.

— Користуючись малюнком 38, впишіть у незаповнені клі­тки пропущені у словах літери. Прочитайте нове слово. Виберіть Пьки культурні (дикорослі) рослини.

а

Вправи на прогнозування, передбачення погоди, врожаю мають за мету формувати в учнів уміння висловлювати передбачення щодо розгортання дій, процесів, наслідків тощо. Використовуючи прикмети, варто давати дітям впра­ви на різнобічний аналіз об'єкта.

Наприклад:

— послухай прикмету. Підготуйся розповісти все, що тобі відомо стосовно неї. Доведи її правильність;

— знайди відомості в науково-популярній літературі про даний предмет. Використай їх для аналізу.

Сучасна дидактика рекомендує надавати перевагу тим методам, які передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивно­му засвоєнню знань. Тільки вміле їх поєднання дає можли­вість підвищувати ефективність навчання. Формування до­свіду пошукової діяльності учнів не лише має розвивальне значення, а й об'єднує процеси навчання і виховання, сти­мулює пізнавальні потреби.

Частину уроку учитель повинен відводити на самостійну пізнавальну діяльність школярів: у групах, парах чи інди­відуально.

Групові та парні види робіт краще застосовувати на уро­ках сільськогосподарської праці, уроках-екскурсіях, пред­метних.

Важливу роль у розвитку молодших школярів відіграє взаємоконтроль і самооцінка, які під час самостійної роботи підвищують її ефективність. Школярі поступово вчаться помічати помилки в товаришів, а з часом — уникати їх у своїй роботі. Застосування цього прийому розвиває в учнів самостійність, підтримує бажання вчитися.

Роботу на навчально-дослідній земельній ділянці слід організувати так, щоб праця приносила дітям задоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими у вико­нанні багатьох рухів, що потрібні у різних діях по догляду за рослинами. Тому на уроках сільськогосподарської праці треба виконувати вправи для пальців, погодженості дій правої та лівої руки.

Цим обумовлено те, що учні початкових класів мають виконувати різні види робіт (а не одноманітну роботу), які плануються під час вивчення певної теми.

Великі можливості для формування досвіду творчої ді­яльності, ефективного розвитку учнів має дослідницький метод на уроках сільськогосподарської праці. Учні спро­можні формувати нові поняття на основі тривалих спосте­режень з наступним встановленням причинно-наслідкових зв'язків, засвоювати властивості об'єктів шляхом експери­ментального «відкриття» під час дослідів (діти 1—4-х класів

уперше для себе відкривають те, як впливають на розвиток рослин строки посівів і посадок, проріджування, полив, боротьба з бур'янами тощо). Необхідно так організувати ро­боту на земельній ділянці, щоб діти разом з учителем планували хід роботи, відбирали матеріал для спостере­жень, дослідів, фіксували результати дослідів та доводили їх причину, робили висновки.

На уроках повинні переважати навчальні вправи, в яких передбачено поступове нарощування складності, звернення до теоретичних обґрунтувань, навчання дітей розміркову­вати.

□ Роль учителя в розвитку дитячої уяви на уроках природознавства та в позакласній роботі

Спілкування з природою сприяє розвиткові дитячої фан­тазії. Серед природи слова оживають у звуках, фарбах, дотиках. Діти вбирають побачене всіма органами чуття, їх охоплює почуття краси. Вони починають виділяти незви­чайне в навколишній природі. Слово має відобразити поба­чене, розвивати фантазію молодших школярів.

Велике значення у стимулюванні уяви має заохочення дитячої творчості. Учень повинен постійно включатися у різноманітні види творчих завдань на всіх уроках, які вчать дитину фантазувати.

На основі поєднання спостережуваного і набутого досвіду виникають образи наслідувальної уяви. Для її розвитку на уроках природознавства ефективні такі види завдань:

• Охарактеризуйте лісові квіти (конвалію, фіалку тощо). Спро­буйте точно визначити кольори та відтінки цих квітів. Помір­куйте, чи є характер у квітів і чи залежить він від їхнього кольору? На що (кого) схожі ці квіти?

• Подивіться на небо. Опишіть хмари. На що вони схожі?

Певну роль для розвитку наслідувальної уяви відіграють загадки про відомі об'єкти і складання власних загадок за аналогією. Запропонувавши дітям 3(2)-го класу загадки про дерева своєї місцевості за темою: «Дерева, кущі, трав'янисті рослини», варто запитати їх:

Широкі можливості для розвитку уяви дітей з'явля­ються у процесі розгляду ілюстрацій і малюнків до текстів, репродукцій картин, кадрів діафільму. Тут можуть бути такі види завдань:

• складання оповідання за картиною;

• вибірковий перегляд 3—4 кадрів діафільму, за якими від­творюється весь сюжет;

• словесний опис подій, які б могли продовжити зображене на картині.

Зорові образи, сприйняті дітьми, разом із словом — осно­ва дитячої фантазії.

Щоб досягти на уроці природознавства високої ефектив­ності для розвитку творчої уяви молодших школярів, варто запропонувати їм такі завдання:

• описи на основі спостережень у природі;

• складання казок, віршів, скоромовок;

• відтворення рухів тварин; зображення рослин (пантоміма) тощо.

Розглянемо методику складання казки. Спочатку вчи­тель переконує дітей у тому, що казку можна не лише читати й розповідати, а й складати самому, враховуючи те, що в казках усе говорить: і горобчик, стрибаючи з гілочки на гілочку, і листочок, що падає з дерева, і дерева, що ростуть навколо, і ласкаве сонечко.

Далі вчитель допомагає учням підібрати тему. Після цього діти вибирають зміст казки. Учитель радить їм про­водити спостережувальну роботу, наприклад за способом життя маленького сонечка, його будовою, забарвленням, пересуванням; пропонує висловити свою думку відносно того, чи приносить шкоду або користь та чи інша тварина (рослина) або предмет неживої природи, а потім викори­стати цей матеріал під час складання казки. Казка скла­дається дітьми шляхом копіткої співпраці вчителя з учнем: підбираються певні ознаки предметів, виражені у слові; зіставляються їхні властивості, складаються речення; знову проводяться додаткові спостереження й удосконалюється зміст казочки із використанням нових властивостей і під­бором характерніших для них слів. Після введення у зміст казки нових, характерних для предмета слів зміст казки набуває свого завершення.

Щоб у майбутньому класоводи вчили дітей складати казки, їх інсценізувати, проводити уроки мислення на при­роді, протягом навчання у вузі вони самі повинні вправ-лятися у таких видах роботи. Для цього у навчальному закладі, а також у школі мають бути створені умови для її організації: доцільно мати кімнату казок або на типовій пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці побу­дувати казкові будиночки, галявини, композиції для прове­дення відповідних заходів — країну Казкарію (мал. 39).

Казка, поряд з іншими видами творчої діяльності (скла­дання ребусів, загадок, приказок, чайнвордів, віршиків), відіграє велику роль у формуванні творчої особистості мо­лодшого школяра. Вона розвиває мислення, вчить думати, спостерігати, бачити, збагачує словниковий і фразеологіч­ний запас. Діти, які разом зі своєю вчителькою проводять уроки мислення безпосередньо у природі і складають ка­зочки на основі спостережень, стають творчими, добрими, чуйними людьми.

ВИСНОВОК

Успішне оволодіння учнями змістом знань залежить від умілого використання методів і прийомів, які забезпечують розвивальний характер навчання. Основними напрямками удосконалення методики навчання є розвиток активності й самостійності учнів у навчанні, творчого начала в розумовій праці, внесення в процес навчання елементів наукового пошуку, дослідження (необхідно, щоб діти з'ясували, що нове, незвичайне вони відкрили для себе), ширше засто­сування проблемного навчання, резервів колективних форм навчання в поєднанні з індивідуальним підходом до кож­ного учня, раціональне використання технічних засобів, наочності, удосконалення форм роботи з книгою на уроці. Учень повинен стати активним учасником процесу пізнан­ня. Лише за цієї умови вчитель спроможний формувати творчу особистість учня.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. З'ясуйте проблеми розвивального навчання в історії педа­гогічної думки.

1. Розкрийте особливості розвивального навчання на уроках природознавства. Мотивуйте свої судження.

2. У чому полягає розвивальний зміст природничої освіти. Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання

1. Випишіть до своїх конспектів із творів В. О. Сухомлинського п'ять висловлювань, що стосуються проблем розвивального на­вчання молодших школярів.

1. Під час проходження педагогічної практики розробіть си­стему вправ для формування творчої уяви молодших школярів під час вивчення певної теми (за вибором).

2. Розробіть і проведіть на лабораторному занятті фрагмент уроку з природознавства (за вибором), застосувавши різні зав­дання на тренування зорової пам'яті з відтворення сприйнятого об'єкта.

3. Опрацюйте журнали «Початкова школа», «Рідна школа» за останні роки. Підготуйте відповідь на питання: як у них висвітлена проблема формування творчої уяви молодшого школяра за допо­могою засобів природи?

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Особливості проведення уроків природознавства в умовах розвивального навчання.

1. Підвищення ефективності уроків ознайомлення з навколиш­нім та природознавства за допомогою розвивального навчання.

2. Розвивальне навчання як засіб активізації пізнавальної діяль­ності молодших школярів на уроках природознавства.

Словничок

Емпіричне узагальнення — коли на основі аналізу і порівняння зовнішніх, безпосередньо сприйнятих, ознак кількох об'єктів ви­значають загальну ознаку, яка не розкриває, проте, внутрішнього змісту.

Розвиток — 1) процес саморуху від нижчого (простого) до вищого (складного), який розкриває внутрішні тенденції і сутність явищ, веде до виникнення нового; 2) рух, який має певні ступені індивідуального розвитку людини, на яких відбувається перетво­рення кількісних змін у якісні.

Розвивальна функція — полягає в активізації процесу пізнан­ня, оволодінні логікою мислення, судження, у формуванні інтересу до навчання і пізнання навколишнього світу, у формуванні пози­тивних мотивів навчання, розвитку здібностей.

Теоретичне узагальнення — здійснюється завдяки поглибле­ному аналітико-синтетичному осмисленню виучуваних явищ, що дає змогу зрозуміти їх суть.

Уява — ознака творчих здібностей і шлях до успішного навчання в майбутньому; сприйняття образів, уміння передбачати, активно мислити.

8.3. ЗДІЙСНЕННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРАЦІ

Міжпредметні зв'язки — це дидактична умова підвищення наукового рівня знань учнів і удосконалення всього на­вчального процесу. Вони здійснюють у процесі навчання певні функції:

• узгодження в часі вивчення тем різних дисциплін;

• забезпечення розвитку наукових понять при вивченні різноманітних предметів;

• забезпечення єдиного підходу до формування в учнів умінь і навичок;

• систематизація й узагальнення знань, набутих учня­ми у процесі вивчення різних предметів;

• встановлення причинно-наслідкових зв'язків, що іс­нують у природі і які вивчаються в різних дисциплі­нах;

— передбачуваність міжпредметних зв'язків. Необхідність здійснення міжпредметних зв'язків під час

вивчення природничого матеріалу обумовлюється тим, що між двома послідовними уроками природознавства минає від трьох до семи днів, протягом яких молодші школярі роз­в'язують математичні задачі, вивчають граматичні правила, читають статті та вірші, наповнені яскравими образами.

На основі аналізу програм, підручників для початкової школи з української мови, читання, математики, природо­знавства, валеології наведемо приклади здійснення між­предметних зв'язків.

□ Міжпредметні зв'язки на уроках природознавства і сільськогосподарської праці з дисциплінами початкової школи

Зі своїх спостережень за природою учні, користуючись на уроках праці папером і картоном, виготовляють аплікації, орнаменти, вироби способом пап'є-маше. Наприклад, при формуванні способом пап'є-маше виробів криволінійних форм (кулі чи півкулі) учні 2—3-х класів виготовляють гриб, половину кавуна, половину дині, ділянки рельєфу тощо. Роблячи орнамент, діти вирізують листя різної фор­ми, силуети птахів та інших знайомих їм тварин.

Особливе значення у підвищенні ефективності трудового навчання відводиться урокам природознавства і сільсько­господарської праці в сільській школі.

На уроках сільськогосподарської праці важливо впрова­джувати в навчання молодших школярів технологію оброб­ки ґрунту, висаджування рослин, догляду за ними, врахову­ючи знання дітей, одержані на уроках природознавства.

Міжпредметні зв'язки трудового навчання і природо­знавства починаються зі знайомства дітей з навчально-до­слідною земельною ділянкою, у процесі якого вони дістають загальне уявлення про значення сільськогосподарської пра­ці в житті людей, умови росту рослин у відкритому ґрунті, вчаться підготовляти ґрунт до осінньої обробки (згрібання сухих рослинних залишків опалого листя), після чого на уроках природознавства знайомляться з прикметами осені у неживій природі (сонце гріє мало, йдуть затяжні дощі) і живій природі (листопад, дозрівання плодів, відліт птахів, підготовка тварин до зими). При цьому учні вчаться зна­ходити взаємозв'язки, які відбуваються у природі (еколо­гічне виховання школярів).

У програмі 3(2)-го класу з природознавства приділяється увага організації спостережень за природою і працею людей своєї місцевості в різні сезони. Діти спостерігають за висо­тою сонця на небосхилі, за вітром, за станом неба, опадами, сезонними змінами у житті рослин, тварин, за працею людей. Після вивчення теми «Термометр» вони вимірюють щодня температуру повітря. Розширення спостережень за природою, використання термометра для вимірювання теп­лових явищ дає можливість на вищому рівні вивчати тему «Рослини»: встановлювати ознаки пристосування рослин до життя у водоймах, лісах, садах, на полях, луках, а також розширювати поняття (дикорослі й культурні рослини). На заняттях із сільськогосподарської праці діти доглядають за рослинами, готують ґрунт і вирощують квіти у відкритому ґрунті, підготовлюють насіннєвий і посадковий матеріал, збирають урожай, відбирають і закладають вирощені коре­неплоди на зберігання, підводять підсумки дослідів з коре­неплодами. Питання про взаємозв'язки, що відбуваються у неживій та живій природі, діти вирішують під час вивчення теми «Поняття про екологію». Учні 4-го класу, вивчаючи на уроці природознавства тему «Спостереження за природою і працею людей твоєї місцевості», одночасно на уроках сіль­ськогосподарської праці проходять тему «Вирощування рос­лин. Збір урожаю овочевих культур». Під час вивчення розділу «Зображення земної поверхні на плані, карті, гло­бусі» учні знайомляться з горизонтом, орієнтуванням на місцевості, з компасом. Після вивчення цих тем молодші школярі щоденно спостерігають за флюгером, відмічаючи напрям вітру; продовжують фіксувати зміни в житті рослин і тварин, а також у праці людей. На заняттях сільсько­господарської праці у школярів формуються поняття про сезонні роботи на навчально-дослідній земельній ділянці з використанням знань, одержаних при проведенні щоденних спостережень за змінами, які відбуваються у природі та праці людей.

На основі спостережень учні приходять до розуміння причин, що зумовлюють сезонність сільськогосподарських робіт, дістають конкретні уявлення про строки оранки, сівби, збирання урожаю тощо.

Зміст програм з сільськогосподарської праці і природо­знавства створює умови щодо реалізації міжпредметних зв'язків з метою формування в учнів знань про технологію рослинництва. Так, до програми з природознавства вміщені теми, що мають велике народногосподарське значення, яке забезпечує зв'язок навчання з життям і дає змогу ознайом­лювати учнів на уроках сільськогосподарської праці з техно­логією підготовки ґрунту до сівби, висівання насіння, до­гляду за рослинами, збирання врожаю тощо.

Міжпредметні зв'язки на уроках природознавства, української мови та читання

У читанках і текстах граматичних вправ міститься бага­тий природознавчий матеріал, розуміння якого спирається на спостереження учнів у навколишньому середовищі. Про­грама з української мови для 1—4-х класів передбачає природознавчі теми, що безпосередньо пов'язані з веденням

календаря природи і праці, з екскурсіями та предметними уроками: картини природи і праці людей у різні пори року; рослини; тварини; праця людей у місті і селі; наша місце­вість (орієнтування на місцевості, особливості природи). У 1-му класі вчитель повинен будувати свою роботу з україн­ської мови, спираючись на спостереження, які проводять діти.

Розглядаючи перші ілюстрації в букварі «Діти йдуть до шко­ли», «На ланах — збирання врожаю», учням можна поставити ряд запитань:

1. — Коли все це відбувається?

• Восени.

2. — Чим осінь не схожа на літо?

• Стало холодніше, сонце рідше виглядає з-за хмар, менше гріє, багато похмурих днів, часто йдуть дощі. Листя жовтіє, опа­дає, птахи відлітають у вирій. Ідуть осінні роботи на городах, у полі, в саду, на пришкільній ділянці.

3. Саме тут можна пригадати з дітьми і характерні особливості літа.

• В яку пору року цвітуть рослини, спіють ягоди, збирають жито, заготовляють сіно?

• Це літо. Влітку всі ходять в легких платтях, жарко, сонце буває довго на небі, дуже гріє, ідуть теплі дощі, бувають грози.

Знання, набуті учнями на уроках читання, необхідно поглиблювати, уточнювати на уроках ознайомлення з дов­кіллям. Так, матеріал з теми «Овочі, фрукти», використа­ний на уроці читання, діти пригадують на уроках озна­йомлення з навколишнім, вивчаючи теми: «Настала осінь», «Рослини».

На уроках ознайомлення з навколишнім учитель уперше ознайомлює дітей із умовними знаками календаря («ясно», «хмарно», «похмуро»). У читанці для 1-го класу є розділ «Зима-білосніжна», в якому представлені оповідання: «Взимку», «Чи є зима?», «Синичка» тощо, які необхідно зіставити із щоденними результатами спостережень учнів, що повідомляються під час проведення етапу «Хвилинка календаря». При цьому потрібно з'ясувати ознаки зими: стало холодно, почались морози, сонце рідко показується на небі, стоїть низько, дні стали коротші, річки замерзли, скрізь лежить сніг.

З'ясувавши ознаки зими на уроці ознайомлення з навко­лишнім під час проходження теми «Прийшла зима» і вра­хувавши відповідний матеріал читанки, учитель пояснює дітям, що тепер у календарі природи і праці в морозні дні необхідно буде ставити літеру «М», що означає «Мороз», сніг у календарі відмічатиметься зірочкою, яку вчитель пропонує намалювати. У кого малюнок неправильний, про­понує поспостерігати за формами сніжинок.

В оповіданнях і віршах зустрічаються прикметники, які характеризують сніг (білий, пухнастий, срібний, блиску­чий, мов біла скатертина, тощо). Наприклад, опрацьовуючи оповідання В. Сухомлинського «Хлопчик і сніжинка», учи­телю доцільно звернути увагу дітей на підбір прикметників та порівнянь при характеристиці сніжинки: «Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка, і красива, мов зірка». (Бондаренко Н. В. Мальва: Післябукварна читанка.) Працю­ючи над відповідним текстом, учитель повинен використо­вувати учнівські спостереження і щоразу, пояснюючи одне із таких слів, треба запропонувати дітям поспостерігати, наприклад, за снігом; пригадати слова, які б допомогли його описати. Це сприятиме збагаченню активного словника уч­нів, розвитку зв'язного мовлення та естетичному вихованню школярів.

Під час розгляду теми «Прийшла зима» дітям пропо­нується завдання:

— Складіть колективну розповідь про зиму. Нехай вам у цьому допоможе сніжинка.

Виконуючи його, учитель має запропонувати учням ви­користати слова з оповідань читанки. Так поступово мова учнів збагачується прикметниками, вони вчаться порів­нювати.

На уроках читання продовжується також ознайомлення з рядом природних явищ і формування в учнів відповідних понять. Спостереження при цьому допомагають учням кра­ще розуміти й чітко уявляти ті предмети і явища, про які йдеться. При цьому усна мова учнів збагачується рядом нових слів, за кожним з яких дитина бачить яскравий образ дійсності. Так, під час читання вірша Я. Щоголева «Заві­рюха» у 1-му класі потрібно звернути увагу на сильний вітер, що піднімається і несе сніг; навкруги нічого не видно (хуртовина). Дітям необхідно пояснити значення слів: «хур­товина», «завірюха». А під час читання оповідання М. Ко­цюбинського «Взимку» (1-й клас) необхідно звернути увагу дітей на зимове похмуре небо, з'ясувати поняття «похмуро»: все небо вкрилося хмарами, сонця не видно, воно сховалося за хмари (пригадати відмітки в календарі). Доцільно з'ясу­вати питання про користь снігу для рослин. Під час читання цього та інших оповідань («Сніг іде», «Пригріває сонечко»

ІШІІІІІІІІІІІІІІІІ

тощо) та віршів («Зима», «Сніжинки» тощо) слід звернути увагу на сніговий покрив як на характерну ознаку зими, а також поговорити з дітьми про їхні розваги взимку. Казку-загадку «Старик-роковик» (1-й клас) потрібно пов'язувати з календарем, повторити назви всіх місяців по сезонах, роз­глянути, що відмічено в кожному місяці, яка була погода, які зміни відбулися в природі (за картинками) восени, взимку тощо. При цьому важливо звернути увагу дітей на запис днів тижня в календарі.

На уроці природознавства під час вивчення теми «Лісо­степ і степ» (4(3)-й клас) потрібно пригадати твори, що вивчалися на уроках читання: оповідання О. Гончара «Асканійський степ» та вірш О. Олеся «Степ», у яких представлено прекрасний опис недоторканої ділянки степу в різні пори року. А вивчаючи особливості останнього місяця осені — листопада, можна використати матеріал, який діти проходили на уроках читання при опануванні тексту В. Скуратівського «У нас що не сільце, то своє слівце», в якому зазначені характерні особливості цього місяця, вира­жені у прислів'ях і приказках:

• листопад стелить землю листям, а грудень — снігом;

• листопадовий день, як заячий хвіст,— не встиг про­кинутися, як уже вечір на підході.

Здійснення міжпредметних зв'язків на уроках природо­знавства і читання під час вивчення об'єктів неживої і живої природи сприяє розвиткові природничих понять, фор­муванню екологічної культури молодших школярів.

Міжпредметні зв'язки на уроках природознавства, сільськогосподарської праці та математики

На уроках математики крім задач, узятих із підручни­ків, у кожному класі необхідно розв'язувати задачі на осно­ві числових даних, узятих безпосередньо із навколишнього життя. Щоб зрозуміти спостережуване явище, потрібно зро­бити деякі розрахунки.

Для відповіді на запитання про те, як змінилась погода за останній тиждень (місяць), діти повинні зробити різні підрахунки, щоб визначити зміну температури, кількість сонячних і похмурих днів тощо.

Результати спостережень дають багатий матеріал для усного рахунку. Наприклад, підрахунок кількості ясних і похмурих днів, різні обчислення для порівняння величин (яких днів було більше, на скільки), вправи на знаходження доданка (скільки всього днів) і залишку (скільки було днів у місяці без вітру). При оформленні календаря учні вправ-ляються в складанні і розв'язуванні задач на обчислення середнього арифметичного числа (середньодобова, середньо­місячна температура повітря) та інші.

Вивчаючи у 4(3)-му класі тему «Обертання та рух Землі», діти вчаться визначати, що таке рік, доба, день, ніч, при цьому вони використовують матеріал, вивчений у 3(2)-му класі на уроках математики під час проходження теми «Доба. Година. Хвилина. Секунда». Із використанням рані­ше засвоєних знань у дітей формується правильне поняття про рік і розвивається поняття про добу. Оформлюючи календар, вони також вправляються в практичному засто­суванні понять часу (доба, тиждень, місяць, рік).

Календар природи і праці містить багатий і різнома­нітний матеріал для складання задач на краєзнавчій основі.

Наприклад:

• Надійна принесла з екскурсії 5 жовтих листків і 4 зелені. Скільки всього листків принесла Надійна? (1-й клас).

• Микола засушив 10 листків. 4 листки він віддав для ка­лендаря. Скільки листків у нього залишилось? (1-й клас).

• Товщина снігу в лісі 45 см, на відкритій місцевості — ЗО см. На скільки більший сніговий покрив у лісі, ніж на відкритій місцевості? (2-й клас).

Спостереження і практичні заняття, що пов'язані з орієнтуванням на місцевості, вивченням видимого руху Сонця тощо, розвивають просторові уявлення учнів. Це допомагає їм в оволодінні геометричним матеріалом.

На уроках математики доцільно використовувати мате­ріал екологічного змісту. Дітям цікаво розв'язувати задачі, в яких представлено матеріал про пристосування живих організмів до навколишнього середовища, про взаємозв'яз­ки, що існують у довкіллі.

Наведемо приклади вправ і завдань екологічного змісту, які вчитель може використати на уроках математики в молодших класах, а також матеріал для бесід.

Під час вивчення мір довжини у 2(1)-му класі можна вико­ристати такі завдання:

1. Довжина крокодила 10 м, акули — 9 м, кита — 11 м. Визначте різницю довжини цих тварин.

2. Довжина дзьоба у лелеки 19 см, а в чаплі — на 6 см менша. Який завдовжки дзьоб у чаплі?

3. Одна черепаха проповзла 3 м, друга — на 1 м менше. Який шлях проповзла друга черепаха?

Вивчаючи міри часу у 3(2)-му класі, можна використати такі завдання:

1. Одна гусінь соснового шовкопряда за день з'їдає не менше 60 хвоїнок. Скільки хвоїнок вона з'їдає за 3 дні? за 7 днів?

2. Синиця виводить пташенят двічі на рік. За один раз може вилупитися 12 пташенят. Скільки пташенят буде у синиці за 2 роки? 4 роки? 6 років?

3. Мурашина сім'я протягом дня знищує 1 кг комах, завдяки чому захищає ліс площею 2500 м². Яку кількість шкідливих комах знищить мурашина сім'я за 5, 10, 15 днів, за місяць на цій площі?

4. Робочий день мурашок триває 17 годин. Протягом дня вони знищили 36 тисяч шкідливих личинок. Скільки шкідливих личи­нок може знищити мурашина сім'я за одну хвилину?

5. Сорока може прожити 27 років, ластівка — у три рази менше, ніж сорока, а ворона — на 40 років більше, ніж ластівка. Скільки років може прожити ворона?

Під час вивчення мір маси у 3(2)-му класі можна використати такі завдання:

1. Одна сова з'їдає за літо 1000 польових мишей, зберігаючи при цьому 1 тонну зерна. Скільки мишей знищать за літо і скільки тонн пшениці збережуть чотири сови?

2. Ліс площею 10 000 м² затримує 50 т пилу за рік. Скільки кілограмів пилу затримує ліс за 50 років?

3. 10 000 м² гречки дають 70 кг меду. Скільки меду дасть ділянка прямокутної форми завширшки 5 м і завдовжки 100 м?

Вивчаючи площу у 4(3)-му класі, можна запропонувати такі завдання, пов'язані з роботою молодших школярів на навчально-дослідній земельній ділянці:

1. На 100 м² землі потрібно 6 кг насіння огірків. Скільки насіння огірків потрібно, щоб засіяти ділянку квадратної форми, сторона якої 100 м?

2. Для засадження ділянки площею 100 м² потрібно 15 кг картоплі. Скільки картоплі потрібно, щоб засадити ділянку зав­ширшки 20 м і завдовжки ЗО м?

Отже, взаємозв'язок математики, природознавства і сіль­ськогосподарської праці сприяє осмисленню наявних знань стосовно нових явищ, розвитку логічного мислення, поглиб­ленню розуміння причинно-наслідкових зв'язків.

Здійснення міжпредметних зв'язків на уроках природознавства та образотворчого мистецтва

Знання про навколишній світ, рослини і тварин, яких діти набувають під час екскурсій та на предметних уроках, допомагають їм правильно намалювати ці об'єкти. Спосте­реження сприяють розвиткові просторових уявлень дітей, без яких їм важко будувати композицію малюнка, а також зображати предмети різної величини. Якщо, наприклад, дати учням завдання намалювати свою школу і дерева, що ростуть навколо неї, то виявиться, що більшість із них не звертає уваги ні на кількість поверхів шкільного приміщен­ня, ні на висоту дерев. Дехто з них малює високі дерева як невеличкі кущі, інші ж, навпаки,— удвічі вищі триповерхо­вого будинка. Після проведення екскурсії в природу діти зазвичай малюють правильно.

Під час екскурсій учні знайомляться з багатством фарб природи (колір неба, рослин, тварин). Це сприяє розвитку їх естетичних почуттів, якоюсь мірою прищеплює інтерес до мистецтва.

Із образотворчим мистецтвом тісний зв'язок має оформ­лення календаря природи і праці. Він здійснюється під час малювання з натури (замальовка оголених дерев восени, відльоту птахів, зимового пейзажу тощо).

Із записами в календарі пов'язане також тематичне ма­лювання, наприклад на теми «Зима», «Весна», «Збирання врожаю». У процесі оформлення календаря учні вчаться підбирати ілюстрації на задану тему, виділяти суттєві озна­ки явища, що спостерігається (листопад, снігопад тощо). Здійснюючи зв'язки на уроках природознавства та образо­творчого мистецтва, учитель підбирає матеріал, зв'язаний із проблемою екологічного виховання, водночас розв'язуючи такі завдання:

• ознайомлення дітей із конкретними об'єктами та яви­щами природи;

• усвідомлення учнями елементарних понять про еко­логічні зв'язки у природі;

• усвідомлення необхідності охорони природи, турботи про неї;

• розкриття значення естетичної цінності природи.

Використання матеріалу з валеології на уроках природознавства

Вивчаючи природознавство в початкових класах, необ­хідно використовувати матеріал з валеології — науки про здоров'я людини.

Під час вивчення у 4(3)-му класі розділу «Тіло людини й охорона здоров'я» учитель має використати матеріал, який діти проходили у 3(2)-му класі на уроках валеології, зокре­ма під час опанування тем «Людина як складна система», «Частини тіла людини», «Функції організму людини».

У 4(3)-му класі на уроках природознавства і валеології паралельно вивчаються окремі теми стосовно охорони здо­ров'я дитини. Так, вивчаючи на уроках природознавства скелет і м'язи, необхідно пригадати поняття, які діти за­своїли на уроках валеології: «постава», «правильна поста­ва», «неправильна постава», а також пригадати, що потріб­но робити для того, щоб зберегти правильну поставу в молодшому шкільному віці. Вивчаючи на уроках природо­знавства у 4(3)-му класі тему «Шкіра», необхідно зверну­тися до теми «Загартування», поданої в підручнику з валео­логії. Використовуючи, наприклад, матеріал з валеології на уроках природознавства під час вивчення розділу «Тіло людини й охорона здоров'я», учитель сприятиме кращому усвідомленню учнями навчального матеріалу.

Планування міжпредметних зв'язків — суттєва умова їх ефективного використання в навчальному процесі. Воно дає можливість виконувати основні вимоги програм, компен­сувати недоліки підручників із висвітлення проблем між-предметного характеру, сприяти поглибленню та розши­ренню знань учнів, активізувати їх навчально-виховну ді­яльність та доступно впроваджувати цілісну систему між-предметного навчання.

□ Міжпредметні зв'язки, природознавства з дисциплінами середньої школи

Навчання в початкових класах має базуватись на таких принципах навчання, зокрема, як системність і система­тичність. В основі реалізації принципу систематичності ле­жать такі вимоги, як поступовість і послідовність, коли наступне базується на попередньому, а попереднє з логічною необхідністю потребує наступного. На уроках природознав­ства в початкових класах учні, наприклад, вчаться опису­вати, порівнювати, зіставляти певні об'єкти і явища при­роди, класифікувати тощо. У початкових класах також виявляються всі навчально-виховні функції міжпредметних зв'язків. Враховуючи це, вчителі-предметники мають так поставити викладання, щоб набуті уміння і навички діти використовували на уроках фізики, хімії, біології, геогра­фії. У 1—4-х класах вони набувають елементарних знань про живу і неживу природу, усвідомлюють найпростіші зв'язки між предметами і явищами природи. Курс приро­дознавства готує базу для вивчення ботаніки, зоології, хімії, географії, фізики. Наприклад, уже в 1-му класі дитина вчиться розрізняти деякі види дерев (березу, дуб, ялину) за розміром, формою крони, кольором стовбура, формою лист­ків. У 3-му класі у неї вже формується поняття про дерева, кущі та трави, органи рослин. У 4-му класі — поняття про ліс, як сталу екологічну систему. Під час вивчення при­родних зон діти знайомляться з лісом як середовищем існу­вання певних рослин і тварин, з комплексом тісно пов'яза­них між собою природних умов: температура повітря і ґрунту, вологість, освітленість тощо. Закладаються основи для формування і розвитку поняття про біоценоз.

У вступі до початкового курсу фізичної географії (5-й клас) розглядається питання про організацію систематич­них спостережень у природі, в тому числі про організацію спостережень над сезонними змінами тваринного світу. Ана­логічні спостереження включено до програми з природо­знавства.

Встановлення міжпредметних зв'язків відіграє велику роль у розвитку понять на різних етапах уроку і завдяки таким методам навчання, як розповідь учителя, бесіда, робота з книгою тощо.

Наприклад, під час вивчення на уроці географії різних типів ґрунтів корисно запитати в учнів, що вони знають про ґрунти з курсу природознавства (діти вивчали склад ґрунту, його значення в житті рослин, тварин, людини; властивості, утворення і роль живих організмів у цьому процесі, мають загальні уявлення про родючість ґрунту, добрива).

У 3(2)-му класі на уроці природознавства, вивчаючи тему «Водойми», діти ознайомлюються з матеріалом про життя моря. А у 5-му класі на уроці географії до теми «Гідросфера» включено матеріал про природні багатства океанів і морів, про їх рослинний і тваринний світ.

На уроках природознавства в початкових класах встанов­люється вплив світла, температури, повітря і вологи на ріст і розвиток рослин. На основі цих знань в учнів під час вивчення курсу ботаніки формуються і поглиблюються по­няття про різноманітність рослинного світу, його об'єктивну реальність.

Курс ботаніки розпочинається темою «Загальне ознайом­лення з квітковими рослинами», в якій потрібно коротко узагальнити знання учнів про рослини з курсу початкової школи. У 3(2)-му класі формуються елементарні поняття про органи рослин. У 5-му класі глибше і детальніше ви­вчаються будова і функції основних органів квіткових рос­лин, а також їх вегетативне і насіннєве розмноження.

ІР" „ і,. , ,^,..„,„мшшішШшЦ., шшш^^лштлш

Розглядаючи у 2-му класі теми «Утворення опадів», «Колообіг води в природі», дуже важливо сформувати у дітей правильне розуміння причини дощу. Вони повинні усвідомити, як утворюються хмари, що таке дощ, яке зна­чення має вода в житті рослин, тварин. Учитель повинен довести дітям, що дощ, блискавка, грім — це звичайні природні явища.

Щоб підтвердити свої слова, вчитель нагріває воду у відкритій посудині і процес випаровування прискорюється. Тримаючи над парою тарілку зі снігом, учитель показує, як вона вкривається краплинами води. Краплини більшають і, відриваючись від таріл­ки, падають назад у посудину. Учні роблять висновок, що колообіг води відбувся: вода — пара — вода. «Таємниця» появи дощу стає зрозумілою. Учні розуміють, що для появи дощу потрібні певні об'єктивні умови (тепло і холод).

У 1—4-му класах, зазвичай, не можна детально пояснити дітям причину грому і блискавки. Але їм треба пояснити, що у хмарах скупчується багато електричних зарядів, при розряджуванні яких і виникає іскра (блискавка), що супро­воджується звуком (громом). При цьому необхідно зазначи­ти, що у старших класах на уроках фізики вони самі зможуть викликати блискавку і грім (малої сили) за допо­могою фізичних приладів.

У курсі природознавства за 3(2)-й клас даються елемен­тарні поняття про воду і вивчаються теми: «Властивості води», «Вода — розчинник», «Зміни стану води при охо­лодженні, нагріванні», «Колообіг води в природі». У 4-му класі цей матеріал поглиблюється.

ВИСНОВКИ

Реалізація міжпредметних зв'язків відіграє важливу роль у формуванні в учнів початкових класів міцних і глибоких знань, допомагає формуванню в них ефективної, єдиної за змістом системи знань і умінь. Здійснення взаємозв'язків природознавства і сільськогосподарської праці з іншими навчальними дисциплінами із використанням міжпредмет­них зв'язків підвищує пізнавальну активність молодших школярів, забезпечує краще засвоєння програмного мате­ріалу.

Формування і розвиток природничих понять на основі застосування знань і вмінь з інших дисциплін дає змогу істотно підвищити якість викладання кожного предмета зокрема.

Встановлення зв'язків у знаннях з різних предметів по­винно проводитися не лише учителем, а й учнями.

Спираючись на набуті знання з інших предметів, учень спроможний охопити думкою і порівняно швидко опанувати складніші знання і вміння. Таке підвищення рівня здат­ності до засвоєння і узагальнення нового навчального мате­ріалу становить розвивальний ефект навчального здобутку молодших школярів. Використання в шкільній практиці тих зв'язків, за якими здійснюється міжпредметне пере­несення мислительних дій та операцій, є необхідною умовою повноцінного інтелектуального розвитку учнів. Тому дітей потрібно систематично привчати застосовувати знання з інших предметів.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Як ви розумієте міжпредметні зв'язки? Дайте визначення.

1. Як вирішується проблема міжпредметних зв'язків у педа­гогічній теорії і практиці?

2. Наведіть приклади здійснення міжпредметних зв'язків при­родознавства з дисциплінами середньої школи.

Завдання

1. Підготуйте фрагменти уроків природознавства (за вибором) із використанням міжпредметних зв'язків:

• з математикою;

• з читанням;

• з мовою;

• з образотворчим мистецтвом.

2. Підготуйте фрагмент уроку сільськогосподарської праці (за вибором) із використанням міжпредметних зв'язків:

• з математикою;

• з читанням.

Словничок

Міжпредметні зв'язки — 1) дидактична умова, яка забезпечує послідовність відображення у змісті шкільних природничо-наукових дисциплін об'єктивних взаємозв'язків, які діють у природі; 2) одна з

особливостей змісту освіти, яка висловлюється в узгодженні на­вчальних програм і виявляє себе в навчанні у принципі систе­матичності; 3) передбачають спільну узгодженість змісту освіти з різних дисциплін, побудову і відбір матеріалу, які визначаються як спільною метою освіти, так і оптимальним урахуванням навчально-виховних задач, обумовлених специфікою кожної дисципліни; 4) зв'язки, які передбачають використання знань одного навчаль­ного предмета під час вивчення іншого.

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Вивчення досвіду роботи вчителів початкових класів з питан­ня реалізації міжпредметних зв'язків на уроках природознавства.

2. Здійснення міжпредметних зв'язків на уроках сільськогос­подарської праці. Профорієнтаційна робота.

3. Взаємозв'язок природознавства з іншими навчальними дис­циплінами як фактор стимулювання пізнавальної активності мо­лодших школярів.

8.4. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРАЦІ

Питання про диференційований підхід до учнів у процесі навчання ґрунтується на індивідуальних відмінностях, які передусім полягають у рівневі підготовленості дітей до сприйняття нових знань.

Практичне здійснення індивідуального підходу почина­ється з перевірки готовності дитини до шкільного навчання.

Необхідність урахування індивідуальних особливостей учнів під час навчання визначається даними психолого-дидактичних досліджень: інтервал між часом засвоєння матеріалу учнями з різним рівнем підготовки дуже вели­кий. Це пояснюється тим, що діапазон індивідуальних від­мінностей у здібностях першокласників, за даними Ю. 3. Гільбуха, можна охарактеризувати співвідношенням 1:15. Тобто, якщо навчальні можливості найслабшого учня взяти за одиницю, то здібності найсильнішого станови­тимуть 15 одиниць.

Основне призначення диференційованих завдань — за­безпечити для кожного учня оптимальний характер пізна­вальної діяльності у процесі навчальної роботи.

Диференціація навчання в умовах впровадження класно-урочної системи передбачає організацію одночасної роботи на уроках різних груп учнів. Деякі науковці, аналізуючи прийоми диференційованого навчання, поділяють учнів на чотири групи (І. М. Чередов).

Найоптимальнішим є поділ класу за трьома нестабіль­ними групами учнів: типологічні, змінні, динамічні. (С. П. Логачевська, Т. М. Байбара).

□ Вимоги до організації диференційованого навчання

У сучасній школі визначають дві форми диференціації: профільну і рівневу. Сутність профільної диференціації по­лягає в напрямленій спеціалізації освіти в царині стійких інтересів і здібностей школярів з метою максимального їх розвитку в заданому напрямку. Поглиблене вивчення про­понує достатньо підвищений рівень підготовки школярів, який дозволяє досягти високих результатів і разом з тим обмежує кількість учнів. На сьогодні у школі використо­вують такі форми профільної диференціації, як факуль­тативні заняття, класи з поглибленим вивченням окремих предметів та інші.

В умовах початкової школи перевагу варто надавати рівневій диференціації, яка полягає в тому, що учні поділя­ються на групи, кожна з яких навчається під керівництвом учителя за однаковими програмами і підручниками, але отримує різний рівень знань. Згідно з концепцією плану­вання кінцевих результатів навчання на кожному уроці вчитель намічає мінімальний, обов'язковий — базовий — рівень знань, на основі якого формуються знання вищого рівня. Учні, виходячи зі своїх можливостей, запитів та здібностей, вибирають для себе за допомогою вчителя пев­ний рівень навчання. Відзначимо, що склад кожної групи динамічний, багато питань розглядається усім класом без поділу на групи. Крім того, можливий перехід учнів з однієї групи в іншу. Щоб організувати урок з диференційованими завданнями, вчитель визначає базовий рівень навчання (основний мінімум, яким повинні оволодіти всі учні), а також додатковий матеріал (у межах програмних вимог) для кожної групи. Учитель планує, який матеріал буде вивчати­ся колективно, з усім класом, а яким кожна група буде ово­лодівати самостійно, під безпосереднім керівництвом учи­теля.

-"- - її "^шшшшт

Щоб мати надійну основу для диференційованої роботи, треба систематично проводити облік виконання завдань уч­нями: спеціальному зошиті фіксувати помилки, труднощі у засвоєнні матеріалу кожного учня з усіх предметів протягом року. Ці завдання масового контролю знань сприятимуть поліпшенню саморегулювання пізнавальної діяльності уч­нів, формуванню в них самоконтролю, а вчителеві допо- ' можуть у здійсненні індивідуального підходу до учнів, у керівництві процесом навчання.

Для того щоб прискорити темп роботи учнів, потрібно привчати їх оволодівати послідовністю операцій під час виконання завдань, бути уважними і тренувати пам'ять. Завдання для самостійної роботи слід максимально конк­ретизувати, розчленувати на складові. Визначаючи час на самостійну роботу, не слід забувати, що на третьому і четвертому уроках стомленість дітей значно підвищується, тому слід уникати тривалих й одноманітних за способом виконання завдань.

Різноманітні завдання враховують можливості кожної групи, отже, вони сприятимуть:

• відновленню і відтворенню необхідних логічних зв'яз­ків для засвоєння матеріалу;

• встановленню зв'язків попереднього матеріалу з но­вим;

• визначенню шляхів заповнення прогалин у знаннях учнів;

• осмисленню логічних операцій як дійових і законо­мірних у диференціації навчального процесу;

• активізації пізнавального процесу у зв'язку з поси­ленням розумової бази учнів шляхом використання дидактичного матеріалу, який підготовлено вчителем із урахуванням їхніх розумових здібностей.

Основне призначення диференційованих завдань — за­безпечити для кожного учня оптимальний характер пізна­вальної діяльності у процесі навчальної роботи.

Для диференціації завдань на уроках природознавства пропонується умовно розподілити учнів на групи.

Перша група — учні глибоко і свідомо засвоюють перед­бачені програмою знання з природознавства, а також знання про способи виконання предметних, мислительних і пізна­вальних дій. На їх основі оволодівають уміннями:

а) предметними (користуватися термометром, планом, картою, гномоном, визначати масштаб, розрізняти рослин і тварин за різними природними угрупованнями тощо);

б) мислительними (аналізувати, абстрагувати, порівню- вати, протиставляти, встановлювати взаємозв'язки, уза- гальнювати);

в) пізнавальними (спостерігати, виконувати досліди і практичні роботи, працювати з підручником та іншою літе- ратурою).

Діти цієї групи з інтересом виконують різні завдання, виявляють активність і самостійність, цікавляться додат­ковою інформацією про природні об'єкти. Тому на уроках їм слід давати творчі завдання проблемно-пізнавального спря­мування, інколи з елементами дослідництва.

Друга група — учні засвоюють знання, однак, відтво­рюючи їх, часто не можуть довести власну думку, пояснити окремі терміни. Застосовуючи предметні, мислительні чи пізнавальні вміння, допускають неточності в окремих діях та їх послідовності. Школярі виявляють певний інтерес до поставлених завдань, проте до роботи включаються лише за вимогою вчителя. Беруть участь у позакласних і позауроч-них заходах з природознавства.

Дітей слід привчати до тривалих трудових зусиль, озбро­ювати засобами навчальної діяльності, вчити об'єктивно оцінювати свою діяльність.

Третя група — учні засвоюють лише окремі факти, не володіють прийомами предметної, інтелектуальної і пізна­вальної діяльності. До поставлених завдань інтересу не виявляють. Працюють тільки під безпосереднім контролем учителя.

Школярів необхідно привчати самостійно працювати без­посередньо на уроці. Для цього широко застосовувати всі методи заохочення, стимулювання, використовувати дидак­тичний матеріал, розвивати мовлення і мислення дітей.

Визначаючи шляхи й прийоми диференціації навчальної діяльності школярів, потрібно дотримуватись певних умов, що сприяють ефективності застосування диференційованих завдань, а саме:

• застосовувати диференційовані завдання систематич­но, майже на кожному уроці, але не перетворювати їх у стандарт. Для цього необхідно враховувати тему уроку, дидактичні цілі, готовність учнів;

• як правило, диференціація навчання проводиться у межах фронтальної роботи, коли учні розв'язують загальні навчальні завдання;

• перед застосуванням диференційованих завдань треба передбачати шляхи, якими кожен з учнів має прийти

до розв'язання поставленої перед ним мети і, від­повідно, визначати роботу кожного. Кінцевим резуль­татом зусиль учителя й учнів має бути засвоєння програмного матеріалу всіма школярами; — диференціація навчання здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи.

□ Способи і прийоми диференціації завдань

Найоптимальнішим варіантом навчального процесу є органічне поєднання на кожному занятті колективних форм роботи з індивідуальними.

Індивідуалізація навчання запобігає відставанню слабо-встигаючих і забезпечує розвиток інтересів, нахилів, здіб­ностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей, особливостей психіки.

Ключові поняття підходу до диференціації — це прийом багаторазового пояснення нового матеріалу, вибір учням завдань за варіантами для самостійної роботи на основі самооцінки своїх можливостей, завершення уроку вико­нанням спільної роботи (С. П. Логачевська).

Багаторазове пояснення нового матеріалу дає змогу після короткого пояснення способу виконання роботи запропо­нувати сильним учням відразу ж переходити до самостійних завдань (за варіантами), середнім — закріплювати знання, опираючись на «педагогічну підказку», слабким — повтор­но прослухати зміст теми і поміркувати з учителем.

Постійно залучаючи дітей до виконання завдань за ви­бором, необхідно створювати об'єктивні можливості для стимулювання позитивних мотивів навчання. Навіть слаб­кий учень поступово відчуватиме своє зростання, якщо вчитель завжди помічатиме його успіхи і підтримуватиме їх, використовуючи всілякі допоміжні засоби.

Враховуючи рівні пізнавальної самостійності учнів, вчи­тель має використати потенціальні можливості всіх за до­помогою поєднання фронтальних, індивідуальних, групових і парних форм роботи, будувати урок таким чином, щоб визначити для кожного найраціональніший шлях здобуття знань. Для цього потрібно застосовувати картки з конк­ретними завданнями. На картках чітко формулюються ди­ференційовані завдання, які дають змогу учням у межах однієї й тієї самої теми підключатися до відповідних ситу­ацій, що сприяє розвитку їх мислення, допомагає вільно оперувати засвоєним матеріалом, а також поєднувати мате­ріал, що вивчається, з раніше опрацьованим, конкретизує їх у вигляді таблиць, схем, навідних питань, опорних слів, визначає систему цих завдань та прийоми роботи з ними. Опрацювавши матеріал з усім класом, необхідно підклю­чати кожного до виконання завдань за картками. Учням з низьким рівнем пізнавальної самостійності пропонуються завдання рецептивного характеру, із середнім — вправи репродуктивного плану за зразками, а з високим — репро­дуктивного характеру за зразком і без зразка та елементами творчості. Таким чином, кожен учень одержує на уроці конкретне завдання і виробляє певні уміння й навички на доступному йому рівні. Ті, хто справився з роботою швидше, одержують додаткові картки із диференційованими завдан­нями, а решта продовжує за допомогою вчителя працювати. Отже, перед класом стоїть одна мета, але прийоми роботи для її досягнення різні. Суть диференційованих завдань полягає не в полегшенні чи спрощенні програмового мате­ріалу, а у визначенні оптимального шляху, по якому піде учень, щоб досягти поставленої мети.

Способи і прийоми диференціації завдань на уроках при­родознавства можна звести до:

• диференціації за ступенем складності змістової сто­рони;

• диференціації за ступенем складності операційної сто­рони;

• диференціації за ступенем пізнавальної самостійності учнів (Т. М. Байбара, С. П. Логачевська).

Диференціація за ступенем складності змістовної сторо­ни — це добір різноманітних завдань, прокласифікованих на: завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоре­тичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру.

Усі три групи школярів мають виконати однакові зав­дання, але з різними елементами знань — уявленнями або поняттями про об'єкти і явища природи, взаємозв'язки і взаємозалежності між ними.

Наприклад, у 3(2)-му класі на уроці-екскурсії «Весняні зміни у неживій і живій природі» діти проводять спостереження за дере­вами. Які вони в цю пору року?

Завдання для учнів І групи:

— Проведи спостереження за листяними деревами. Які зміни відбулися з ними навесні?

Для учнів II групи:

• Проведи спостереження за листяними деревами: березою, кленом, липою. Які зміни відбулися з цими деревами навесні?

Для учнів III групи:

• Проведи спостереження за листяним деревом — березою. Зроби висновок, як вона змінилася з приходом весни.

Мета роботи — одна для всього класу. Однак, щоб вико­нати завдання, діти І групи повинні актуалізувати поняття «листяне дерево» і зіставити загальне з одиничним, тобто розпізнати, які дерева належать до листяних і зробити загальний висновок. Завдання для II групи простіше: зна­йти зазначені об'єкти, провести спостереження за кількома з них і зробити відповідний висновок. III група націлена на конкретне спостереження за одиничним об'єктом.

Таким чином, кількість об'єктів, якими оперують молод­ші школярі, варіюється, що спричинює зміну характеру і ступеня узагальнення нових знань.

Під час обговорення побаченого вчитель пропонує розпо­вісти про зміни, які сталися з деревами навесні. Спочатку він заслуховує відповіді слабких учнів, їхню розповідь до­повнюють середні учні, а загальний висновок роблять най-сильніші, решта його повторює.

Такий підхід не тільки забезпечує виконання завдань кожним учнем відповідно до його можливостей, активізує пізнавальну діяльність, а й дає змогу поступово органі­зувати усвідомлений перехід до вищого рівня узагальнення знань.

При диференціації за ступенем складності операційної сторони учням різних навчальних можливостей пропону­ється однакова за характером, але різна за складністю (з різною кількістю операцій) діяльність над однаковими елементами знань.

Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв'язання посильної задачі стимулює бажання до подаль­шої праці та підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього пропонуються завдання з нарощуванням ступеня складності.

Приклади поступового нарощування складності тренувальних вправ на уроці природознавства. І. 1. Гра «Що зайве?»

2. Скласти оповідання з деформованого тексту.

Як виробляють хліб?

а) з печі виходять рум'яні, пахучі хлібини;

б) виграє золотим колосом хлібне поле;

в) навесні хлібороби доглядають за посівами;

г) на поле виїжджають комбайни і збирають урожай;

д) хліб починається з зернини;

е) у млині зернові потоки переробляють на борошно; є) восени колгоспники сіють добірне зерно;

ж) автомати замішують тісто, подають у піч. Домислити, що відбувається далі.

2. 1. Переказати зміст оповідання за малюнками.

2. Скласти опис тварини за опорними словами (за аналогією).

3. Скласти оповідання за планом.

4. Розглянувши малюнок, домислити, що було до і після зображених подій.

5. Скласти оповідання з власного життя (на основі спостережень).

3. При закріпленні умінь користуватись масштабом (3-й клас) учитель дає завдання обчислити відстань між населеними пунк­тами, якщо на плані вона дорівнює:

а) 15, 22, 18 см. Масштаб плану: 1 см — 13 км;

б) 8, 12 см. Масштаб плану: 1 см — 5 км;

в) 3 см. Масштаб плану: 1 см — 2 км.

Поступове ускладнення завдань відкриває учням можли­вість переходу на більш високий рівень пізнавальної діяль­ності. Завдання пропонуються на спеціальних картках із вказівкою на вимоги до їх виконання або на дошці. Дітям дозволяється самим вибирати завдання (легке чи склад­ніше). Це формує відповідну самооцінку учнями своїх мож­ливостей.

При диференціації за ступенем пізнавальної самостій­ності учнів завдання цього виду однакові для всього класу зі змістовно-операційного погляду, проте різняться мірою допомоги вчителя тій чи іншій групі школярів.

До цієї групи належать завдання з різними елементами допомоги. їх призначення — цілеспрямовано змінювати процес пошуку способу розв'язування даного питання. Мета завдань: додаткова конкретизація (малюнок, схема, крес­лення); розв'язання допоміжних завдань, що приводять до розв'язання основного завдання; вказівка на прийом роз­в'язання; навідні запитання; наочне закріплення тощо.

У завданнях для І групи учнів визначається лише мета, а шляхи її досягнення вони шукають самі. Учням II групи до

завдання додається підказка, на що слід звернути особливу увагу, працюючи над завданням. З учнями III групи деталь­но розбирається послідовність мислительних операцій, необ­хідних для пошуку розв'язання.

Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльно­сті. Поступово кількість необхідної інформації для учнів II і III груп зменшується. Але зменшення залежить від здобуття учнями певних навичок розв'язування пізнавальних зав­дань, тому значну увагу треба приділяти оволодінню шко­лярами прийомами аналізу і синтезу, порівняння, абстра­гування й узагальнення.

Під час складання таких завдань треба використовувати різноманітні способи і прийоми надання допомоги учням, а саме:

• конкретніше сформульоване те саме питання;

• пояснювальний малюнок до запитання, схема;

• детальне пояснення ходу виконання завдань;

• послідовний аналіз змісту завдання;

• система навідних запитань, які не містять підказки;

• план розв'язання (відповіді).

Залежно від мети, поставленої вчителем на уроці, завдан­ня можна використати для опитування учнів, закріплення чи повторення вивченого, узагальнення набутих знань (усно чи письмово). Для зручності роботи зі здійснення дифе­ренційованого підходу, тексти завдань доцільно перенести на картки. Наведемо приклади диференційованих завдань.

Тема: «Природа. Нежива і жива природа. Рослини — частина живої природи» (3(2)-й клас).

1. Назвіть характерні ознаки будови квіткових рослин.

2. Накресліть у зошиті схему та заповніть її.

Тема: «Плоди і насіння» (3(2)-й клас).

1. Як розповсюджуються плоди й насіння рослин? Які в них є пристосування для цього?

2. Які пристосування до розповсюдження плодів і насіння в бузини, горобини, клена, лопуха?

3. Накресліть у зошиті таблицю і заповніть її.

Назви рослин	Розповсюдження плодів і насіння
	вітром	водою	тваринами	людиною	самороз-киданням

Тема: «Дерева, кущі, трав'янисті рослини».

1. Розкажіть про різноманітність рослин. В які групи об'єд­нують рослин?

2. Накресліть у зошиті таблицю і заповніть її.

Групи рослин	Особливості будови
Дерево
Кущ
Трав'яниста рослина

3. Порівняйте малюнки дерева і куща. Накресліть у зошиті таблицю і заповніть її.

.Назви рослин	Подібність	Відмінність
Яблуня
Смородина

Тема: «Ґрунт та його охорона» (3(2)-й клас).

1. Що називають ґрунтом? Які речовини є у ґрунті?

2. Накресліть у зошиті схему і заповніть її.

Склад ґрунту

_ 1 І І

3. За номерами малюнка запишіть у зошиті назви органів рослини.

З. Коренева система більше заглиблена в ґрунт у рослини, що росте на вологому ґрунті, чи на сухому?

Вивчаючи розділ «Жива природа» у 3(2)-му класі, вчитель може запропонувати такі диференційовані завдання:

а) розкажіть про значення зелених рослин у природі і житті людини;

б) розкажіть про значення зелених рослин у природі і житті людини, використовуючи терміни: «будівельні матеріали», «сиро- вина», «озеленення», «охорона рослин»;

в) розкажіть про значення зелених рослин у природі та житті людини, даючи відповіді на запитання: яку роль відіграють росли- ни у підвищенні родючості ґрунту, збільшенні виробництва м'яса,

ішшшшшІшіШіііііішіішііішШ^

ІІіИШІІІ

молока та інших харчових продуктів? Як охороняється природа в нашій країні?

Подаючи тему «Степова зона», учитель може використати такі завдання:

а) розкажіть, як пристосувалися рослини до життя у степовій зоні;

б) розкажіть, як пристосувалися до життя у степовій зоні ковила, перекотиполе, тюльпан;

в) розглянь таблицю, назви пристосування цих рослин до жит- тя в умовах степу.

Під час роботи на навчально-дослідній земельній ділянці для з'ясування питання про однорічні, дворічні та багаторічні рослини учням 3(2)-го класу можна запропонувати такі диференційовані завдання:

Завдання 1:

а) запишіть, чим відрізняються багаторічні, дворічні й одно- річні рослини.

б) намалюйте схему розвитку капусти. Укажіть, до яких рос- лин за тривалістю належить капуста?

в) знайдіть на навчально-дослідній ділянці рослини різної три- валості життя. Дайте пояснення.

Завдання 2:

а) укажіть, які умо- ви потрібні для кіль- чення (проростання) насіння?

б) укажіть, чи по- трібне світло для кіль- ¹" чення насіння? Які перші ознаки його кільчення?

в) розгляньте малю- нок. В якій зі склянок Щ

проросте насіння? Чо- 1 2 з Ц

му ви так вважаєте?

Виконання домашніх завдань потребує від молодших школярів різноманітної практичної і розумової діяльності. Залежно від характеру діяльності одні завдання направлені на відтворення знань, засвоєних на уроці (які ознаки весни у неживій природі ти спостерігав сьогодні?), інші завдання пов'язані з репродуктивною діяльністю дитини, тобто ви­вчення матеріалу на уроці мало аналогічний характер, але у домашньому завданні змінились об'єкти й умови його вико­нання (наприклад, на уроці під час розгляду теми «Птахи взимку» вивчались снігур і дятел, а додому дано завдання провести спостереження за синицею і скласти розповідь про \* одна група завдань має творчий характер, для виконання недостатньо знань, засвоєних на уроці. ІХЯ такого плану потребують від учнів встановлення ЇХ зв'язків у природі, роботи з аналізу фактичного |>1алу. Прикладом таких завдань є виявлення причин ЗГО або пізнього прильоту птахів у цьому році порів-3 минулим. Для виконання завдання учням треба аналізувати весь комплекс умов неживої і живої при­роди в цьому році.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи викладене, підкреслимо, що підвищення ефективності проведення уроків природознавства значною мірою залежить від створення і використання нових мето­дичних прийомів, які б максимально враховували індивіду­альні інтереси і здібності учнів, сприяли їхньому всебічному розвитку, тобто забезпечували диференційований підхід в організації навчально-виховного процесу.

Вивчення розвитку мислення учнів, оперативного вияв­лення їхньої готовності до вивчення конкретного навчаль­ного матеріалу створюють умови для поділу дітей на тим­часові групи безпосередньо на уроці. З однієї групи до іншої діти переходять залежно від рівня оволодіння конкретним матеріалом у системі уроків, а іноді й під час одного уроку. % У диференційованому підході з'являються широкі мож-юсті для організації допомоги кожному учневі. Цього «на досягти в тому випадку, якщо спрямувати навчаль-ІЙ процес так, щоб орієнтуватися не на середнього учня, а іховувати наявність різних за успішністю груп учнів і іанувати для них різні за складністю завдання, застосо-|ГЮЧИ різноманітні методи і прийоми, засоби вивчення Мого питання, його закріплення і перевірки знань.

Діяльність учителя має бути спрямована на те, щоб Мсного учня навантажити матеріалом, який відповідав би рго можливостям. Варіанти диференціації самостійних завдань для різних щ мають бути такі: для сильних учнів пропонуються ідання, які передбачають елементи творчої діяльності, .РДЛЯ середніх — репродуктивні, для слабких — завдання, ^.виконані з допомогою вчителя.

Диференційований підхід у процесі навчання значно по­легшує засвоєння програмного матеріалу менш підготовле­ними школярами і сприяє розвитку більш підготовлених, розвиває їхні пізнавальні інтереси, творчу ініціативу. Він дає змогу збільшити активний час для кожного учня на уроці.

Диференційовані завдання є ефективним засобом здійс­нення індивідуального підходу в організації навчальної ді­яльності.

Індивідуалізація і диференціація навчальних вправ допо­магають учителю з невеликою затратою часу на їх під­готовку оптимізувати навчання учнів.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Як ви розумієте проблему індивідуалізації та диференціації навчального процесу при викладанні природознавства?

2. Назвіть відомих вам педагогів, психологів, методистів, учи-телів-новаторів, які займаються даною проблемою.

3. Як відбувається розподіл молодших школярів на групи для диференціації навчальних завдань з природознавства?

Завдання

1. Проаналізуйте статті з проблеми диференційованого навчан­ня молодших школярів у журналах «Початкова школа», «Рідна школа» та ін. З'ясуйте підходи різних учених (психологів, педагогів, методистів) до даної проблеми.

2. Розробіть диференційовані завдання з природознавства для їх використання на різних етапах уроку (тема за вибором).

3. Наведіть приклади диференційованих навчальних завдань за рівнями:

• складності змістової сторони;

• складності операційної сторони;

• самостійного пізнання учнів.

4. Під час проходження педагогічної практики розробіть урок з використанням диференційованих завдань, зіставивши їх мету і зміст з рівнем знань і розвитку учнів. Чи вдалося вам завдяки таким завданням дійти до кожного учня?

Словничок

Диференціація навчання передбачає:

1. застосування методів, організаційних форм, спрямованих як на підтягування відстаючих у навчанні, так і на поглиблення знань учнів, що вчаться з випередженням;

2. застосування системи навчальних прийомів, створення опти­мальних режимів для інтенсифікації пізнавальної діяльності учнів із різним рівнем знань на кожному етапі уроку з метою ефективного засвоєння матеріалу; досягнення всіма школярами однакової мети, але різними шляхами;

3. вивчення психічних та фізичних можливостей учнів, реаль­ного рівня їх досягнень (знань, умінь, розвитку, вихованості).

Моделюючи диференційовані завдання для певного класу, вчи­тель має враховувати індивідуально-психологічні особливості шко­лярів і добирати такі види робіт, які б забезпечували якісне засвоєння навчального матеріалу, формували стійке уміння і на­вички, не зупиняли рівня знань сильніших учнів та підіймали се­редніх і слабких до рівня сильних.

Диференційований підхід — система заходів, яка включає реалізацію програми ліквідації прогалин, розвиток учнів, стиму­лювання в них бажання вчитися.

Індивідуалізація — організація навчального процесу, за якого вибір способів і темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Диференціація навчальних завдань на різних етапах уроку природознавства.

2. Здійснення диференціації навчання молодших школярів на уроках ознайомлення з навколишнім.

3. Диференціація навчальних завдань на уроках довкілля.

8.5. РОЛЬ ІНТЕГРАЦІЇ У ПІДВИЩЕННІ ЯКОСТІ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ПРИРОДОЗНАВСТВА

Стан сучасної системи освіти вимагає нових шляхів удоско­налення методів навчання у зв'язку з тим, що з кожним роком до шкільних програм включається все більше нової інформації, що збільшує навантаженість дітей.

Особливість сучасної науки — інтеграція знань про роз­виток навколишнього світу і суспільства. Для дітей до­шкільного віку характерна цілісність сприймання навко­

лишнього. Зі вступом до школи ця цілісність руйнується через кордони між окремими предметами. У результаті знання, які здобувають діти при вивченні різних предметів, мало пов'язані між собою. Якісно новий рівень синтезу знань — інтегровані предмети й уроки, які об'єднують навколо певного поняття чи теми різнорідні знання. Синтез цих знань допомагає показати об'єкт з різних боків, роз­крити взаємозв'язок явищ, навчити аналізувати, порівню­вати, узагальнювати. Спостереження показують, що учні початкових класів, одержавши підготовку з тих чи інших предметів, не можуть застосувати набуті знання і вміння під час вивчення інших предметів. їм не вистачає самостійності мислення, вміння застосовувати ці знання в подібних або нових ситуаціях. Це відбувається внаслідок взаємної не­узгодженості занять з різних предметів.

Одним із ефективних шляхів вирішення такої проблеми можуть стати інтегровані уроки, спрямовані на творчий пошук, всебічний розвиток особистості кожного школяра зокрема. Інтеграція тісно пов'язана з диференціацією на­вчання.

Диференціація переважно пов'язана з використанням методів аналізу, індукції і передбачає розподіл цілісної системи на окремі галузі знань, а інтеграція застосовує методи синтезу, дедукції, узагальнення та ін. й об'єднує окремі галузі знань у певну систему.

Основними закономірностями сучасного наукового знан­ня виступають:

• діалектична єдність інтеграції та диференціації, які складають дві взаємопроникаючі сторони розвитку наукового пізнання;

• перевага тенденцій інтеграції над диференціацією;

• зростання рівня складності інтеграції науки у зв'язку з ускладненням її предмета, структури та функцій;

• зростання швидкості та потужності інтегративних процесів;

• інтенсивне формування нових дисциплін, які виника­ють на стику старих, виникнення комплексних наук;

• зміцнення зв'язків між суспільними, природничими і технічними науками.

Одним із напрямків методичного оновлення уроків у початкових класах є проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, які об'єднані навколо однієї теми. Цей підхід має за мету інформаційне й емоційне збагачення сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок використання цікавого матеріалу, що дає змогу різнобічно пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань. Цим самим вирішують існуючу в предметній системі суперечність між розрізненим по предметах засвоєнням знань учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини.

Окремі аспекти вдосконалення навчання і виховання школярів з питання інтеграції, міжпредметних зв'язків у навчанні розглядались такими видатними педагогами-кла-сиками, як Я. А. Коменський, Д. Локка, І. Гербарт, М. Пе-сталоцці, К. Ушинський та ін., у роботах сучасних педагогів І. Д. Звєрева, М. А. Данілова, В. М. Максимової, О. Я. Сав-ченко, М. М. Скаткіна, В. І. Бондаря, О. А. Комар та ін. і вчених-психологів О. Н. Кабанової-Меллер, Н. Ф. Тализіної, Ю. А. Самаріна, Г. І. Вергелеса та ін.

Інтеграція — процес зближення і зв'язку наук, який відбувається разом із процесами диференціації. Він являє собою високу форму втілення міжпредметних зв'язків на якісно новому ступені навчання.

Суттєвими ознаками інтеграції є:

• на основі взаємодії різнопредметні знання, що інте­груються (забезпечується об'єднання часткового знан­ня в загальне), систематизуються в окремі ознаки, поняття, категорії за рахунок операцій групування, класифікації, типізації;

• у процесі інтеграції здійснюються якісні та кількісні перетворення взаємодіючих елементів, які сприяють становленню цілісності. Окремі навчальні предмети тісно пов'язані із предметами і явищами довкілля. І чим більше їх злиття, тим повніше знання дітей про предмет;

• процес інтеграції різних навчальних дисциплін має свою логіко-змістову структуру, яка виникає на базі подібності, що визначається шляхом порівняння, гру­пування і класифікації;

• інтегрування змісту навчальних дисциплін має особ­ливу структуру, яка дає можливість практично фор­мувати загальнопредметні уміння.

Інтеграція змісту навчальних дисциплін сприяє підви­щенню наукового рівня навчання, бо забезпечує природні зв'язки між виучуваними процесами і явищами навколиш­нього світу, розкриваючи його матеріальну єдність. При цьому розвивається діалектичне і системне мислення учнів,

гнучкість розуму, вміння переносити і узагальнювати знан­ня з різних предметів і наук.

Реалізація ідеї інтеграції може підняти початкову освіту на новий рівень розвитку, підвищити ефективність навчаль­но-виховного процесу в школі. Одним із перспективних шляхів інтеграції є створення нових курсів за рахунок об'єднання (злиття) двох чи більше споріднених навчальних дисциплін. Такий шлях дозволить зменшити число пред­метів, які вивчають в школі, знизити обов'язкове наванта­ження, уникнути неефективного вивчення предметів, на які відводиться мало часу.

У концепціях створення національної школи інтеграція змісту освіти розглядається як важлива умова повноцінної реалізації усіх її функцій, на основі інтеграції навчальних курсів уже створені окремі програми. До них, у першу чер­гу, належить художня праця, оскільки художньо-трудова діяльність учнів на заняттях безпосередньо пов'язана з роз­витком зору, координацією рухів, мовленням і мисленням.

У 1—2-му класах вивчається інтегративний предмет «Ознайомлення з навколишнім світом», який містить різно­манітні відомості з багатьох галузей — географії (включа­ючи краєзнавство), біології, геології, фізики, астрономії, техніки, хімії, історії, екології. Фактично це не один на­вчальний предмет, а послідовність із декількох цілком само­стійних інтегративних предметів. Він вирішує ряд зав­дань — реалізує раннє формування багатьох природознав­чих понять, дає уявлення про картину світу в цілому та місце людини в ньому, забезпечує серйозну підготовку до наступного вивчення природничих предметів. Предмет «Ознайомлення з навколишнім світом», з урахуванням віко­вих особливостей учнів, їх реальних пізнавальних можли­востей, можна розглядати як початок роботи із засвоєння школярами таких категоріальних зв'язків, як людина — людина, людина — природа, людина — суспільство, люди­на — історія, які в цілому відображають зв'язок людина — світ. Ознайомлення з навколишнім світом синтезує не лише природничі знання, а й елементи фольклору, етнографії, суспільствознавства, етики тощо.

У багатьох областях України класоводи проводять уроки з експериментального курсу «Довкілля» для 1—3-го класів (автори В. Р. Ільченко, К. Ж. Гуз, С. І. Собокар), рекомен­дованого Міністерством освіти України. Це інтегрований курс, програмою якого передбачені елементи знань з еколо­гії, народознавства, краєзнавства, валеології, філософії, фі­зики, хімії, астрономії, об'єднаних на основі фундаменталь­них закономірностей природи та основ народної педагогіки.

Згідно з експериментальною програмою з природознав­ства (розділ «Довкілля», 1—3-й класи) вийшла рекомендо­вана Міністерством освіти України хрестоматія для почат­кових класів загальноосвітніх навчальних закладів (Упо­рядник О. А. Біда).

Однією зі спроб інтегрування змісту навчання грамоті, математиці та ознайомленню з навколишнім у 1-му класі чотирирічної початкової школи є підручник «Горішок» (автори Н. М. Бібік, М. С. Вашуленко, Л. П. Кочіна).

Завдяки підручникові нового типу молодші школярі змо­жуть засвоювати базовий рівень умінь і навичок читати, лічити, розв'язувати задачі, спілкуватися, а також опа­новувати загальні уявлення, поняття, уміння виконувати дії, необхідні для спеціальної орієнтації в навколишній дійсності.

Крім інтегрованих курсів слід зазначити можливу інте­грацію різних предметів. Інтеграція між навчальними пред­метами не відштовхує предметної системи, а є шляхом її удосконалення, подолання недоліків і направлена на по­глиблення взаємозв'язків і взаємозалежностей між предме­тами.

Матеріал чинних програм та підручників для початкової школи дозволяє об'єднувати деякі близькі за змістом теми, поняття з різних предметів для формування у школярів цілісного уявлення про явища, події, світ у цілому.

Проведення інтегрованих уроків у початковій школі — справа досить нова. Тому деякі класоводи мають проблеми з вибором тематики, добором матеріалу; плутають викорис­тання міжпредметних зв'язків з інтеграцією матеріалу.

Міжпредметні зв'язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення теми. Це деякі моменти уроків, що сприяють глибшому сприйманню й осмисленню якогось конкретного поняття. Припустимо, на уроках чи­тання у 3-му кл. під час проходження теми «Прийди, весно, з радістю!» учитель у вступній чи узагальнюючій бесіді активізує увагу дітей на ознаки картин природи в середині чи наприкінці весни, використовуючи дитячі малюнки на весняну тематику. У даному випадку вочевидь міжпред-метний зв'язок уроків природознавства і малювання. Якщо ж класоводом проводиться урок на тему «Художній образ весни», на якому зінтегрований зміст з кількох предметів, а

учні включаються у різні види діяльності, створюючи у своїй свідомості й уяві літературно-художній образ весни, то такий урок вважатиметься інтегрованим. Особливість інте­грованого уроку — поєднання блоків знань з різних пред­метів.

Розглянемо, чим відрізняється інтеграція від міжпред-метних зв'язків:

Інтеграція	Міжпредметні зв'язки
поєднання змісту матеріалу в єдине ціле; взаємопроникнення предметів за змістом; матеріал вивчається доско­нало, а не лише згадується; поняття розглядається з точки зору різних предметів.	пригадуються певні ознаки по­няття стосовно певного пред­мета; пригаданому матеріалу приді­ляється мало часу; поняття згадується поверхово, мимохідь; між поняттями в предметах проводяться паралелі.

На інтегрованому уроці завдяки організації пізнання кожному учневі програмується шлях від дій спільних з чителем до самостійних; від діяльності за наслідуванням — до творчої.

Керуючись сукупністю дидактичних цілей кожного уро­ку, зокрема тих, що відводяться на вивчення того чи іншого розділу програми, вчитель знаходить найоптимальніше по­єднання інтегрованих засобів навчання, уникаючи небажа­ного нагромадження видів діяльності, що тільки стомлює дітей.

Співвідношення видів інтегрованих уроків на різних ета­пах навчання визначається віком, ступенем підготовленості, розвитком дитини. Чим слабше підготовлений учень, чим менше розвинені його пізнавальні можливості, тим більшою має бути питома вага уроків з ігровою, предметно-прак­тичною, образотворчою та музичною діяльностями. Основне завдання школи — надання знань дитині та підготовка ЇЇ до життя в суспільстві. Для цього треба встановити певну залежність між поняттями. Тобто об'єднати розрізнені пред­мети, інтегрувати Їх. У початковій школі знання доцільно інтегрувати на рівні предмета і на рівні споріднених пред­метів. У початковому навчанні доцільно використовувати, розвивати і впроваджувати внутрі- та міжпредметні зв'язки для використання інтеграції навчальних предметів. Про­водячи уроки з її елементами, вчителеві доводиться само­стійно визначати зміст навчального матеріалу, питому вагу видів діяльності з різних предметів. При цьому важливо чітко визначити, яку головну мету має цей інтегрований урок, як він сприятиме цілісності навчання, формуванню знань на якісно новому рівні. Залежно від цього на ньому буде рівне співвідношення між матеріалом, який долуча­ється з різних предметів. Метою уроків, побудованих на інтегрованому змісті, є створення передумов для різнобіч­ного розгляду учнями певного об'єкта, поняття, явища, формування системного мислення, збудження уяви, пози­тивно-емоційного ставлення до пізнання.

Для того щоб здійснювати інтеграцію навчального мате­ріалу, спочатку треба встановити зв'язки при вивченні основних програмних понять, на основі аналізу діючих програм для 1—4-го класів. Щоб визначити кількість уроків інтегрованого змісту, треба завчасно проаналізувати кален­дарне планування і добрати питання з програми, близькі за змістом або метою використання.

Щоб зінтегрувати уроки, можна об'єднати певні теми в блоки. Розглянемо приклад.

Тема «Рослинний світ» вивчається протягом року, весь мате­ріал поєднується в єдиний блок знань з різних предметів за даною темою. На уроках природознавства цю тему широко розкривають розділи «Рослини поля, лісу, луків», «Охорона природи (еколо­гічне виховання)». На уроках математики учні роблять обчис­лювальні розрахунки, порівнюючи і використовуючи числові дані про рослини, їх застосування у господарстві, медицині, побуті тощо. На уроках трудового навчання учні безпосередньо мають справу з деревиною (виготовлення стека, який потім використо­вується у роботі з пластиліном). Дитячі твори, малюнки, пісні, вірші, присвячені рослинам, повніше розкривають суть теми.

Про воду як джерело життя для всього живого на Землі учні дізнаються з уроків природознавства, читання; про роботу води, її використання у кількісному відношенні повідомлять на уроках математики; вода як чудодійний живий образ — тема з рідної мови; ріка (озеро, море) у художньому відтворенні — тема уроку з образотворчого мистецтва, а свято Трійці у народних звичаях висвітлює урок народознавства. І як узагальнення вивченої теми — презентація знань учнів, де кожна відповідальна за певне завдання група учнів має змогу відтворити воду як «головного героя» у своїх цікавих розповідях і повідомленнях, у малюнках, віршах, піснях, загадках, прислів'ях, вишивках тощо, тобто у всіх творчих напра-цюваннях з попередніх уроків.

Розділи «Вода» і «Водойми» дають можливість сплану­вати інтегровані уроки на весь навчальний рік. Ті самі наочні посібники, таблиці, картини, діафільми тощо мо­жуть бути використані на багатьох уроках лише з певним творчим підходом відповідно до мети, теми, що висвітлю­ється.

Таким чином, весь навчальний матеріал можна вивчити у певному зв'язку різних предметів, за допомогою учнів, а самі уроки при цьому не будуть дублюватись.

У 1-му класі школярі на уроках математики набувають поняття про відрізок.-

На основі знань про відрізок на уроках природознавства вивчаються правила дорожнього руху (розмітка, пішохід­ний перехід). Тобто використовуються опорні зв'язки.

Супутні зв'язки можна виділити під час здійснення уч­нями сільськогосподарських робіт. Вони висівають насіння та висаджують розсаду, вимірюють відстань між лунками, проводять обчислення.

У разі ознайомлення з таким поняттям, як температура, можна виділити перспективні зв'язки між уроками приро­дознавства та праці. Адже макет термометра виготовляється учнями на уроках праці, а на уроках природознавства про­водяться вимірювання температури повітря, тіла, води тощо. Перспективні зв'язки також можна встановити під час проведення уроків сільськогосподарської праці. Спо­стереження за температурою ґрунту, обчислення часу по­садки культур, або їх збирання, полив та ін.

Сформована в нашій країні система початкової шкільної освіти потребує достатнього для даного віку дітей обсягу знань, формування яких здійснюється під час вивчення окремих дисциплін: читання, мова, математика, природо­знавство та ін. Зрозуміло, що завдання початкової школи — надати міцні знання й уміння з основ наук. Але такий диференційований підхід не завжди себе виправдовує, не дозволяє сформувати в учнів цілісне уявлення про природу, місце і роль людини в ній та взагалі життя людини в суспільстві.

Інтегровані уроки найкраще проводити як вступні до теми або узагальнюючі. Враховуючи конкретність мислення молодших школярів, неуважність, важливого значення слід надати опорним таблицям для проведення інтегрованих уроків.

Етапи підготовки і проведення інтегрованого уроку: а) аналіз рівня підготовленості учнів;

б) ознайомлення учителя з матеріалом суміжних пред- метів:

• аналіз і зіставлення програмного матеріалу кожного навчального предмета;

• визначення міжпредметних об'єктів для вивчення;

• добірка матеріалу, що найбільшою мірою відповідає головній меті уроку, рівню підготовки учнів, мате­ріальному оснащенню класу;

• складання логічних завдань, добір унаочнення, підго­товка ТЗН;

в) оформлення вчителем матеріалів, підібраних з кож- ного навчального предмета, у сценарій, продумування пере- ходів, висновків. В основі цієї роботи лежить забезпечення формування в учнів цілісних уявлень;

г) безпосереднє проведення інтегрованого уроку, на яко- му оцінки учням виставляються з кількох предметів одно- часно (О. А. Комар).

У проведенні інтегрованих уроків існують певні проб­леми: корегування розкладу, новий підхід до структури уроку, його методики.

До числа методів і прийомів, які сприяють успішному здійсненню інтеграційного підходу, належать:

• евристичні бесіди;

• екскурсії;

• творчі роботи;

• робота з наочністю;

• самостійні роботи;

• розв'язування математичних задач на краєзнавчій основі з природничим сюжетом;

• робота з підручником з кількох предметів;

• інтегровані тексти;

• практичні роботи;

— розв'язування інтегрованих пізнавальних задач тощо. Можна провести два уроки разом: урок розвитку мови і

мовлення та урок образотворчого мистецтва, об'єднавши їх спільною темою. За таких умов інтеграція навчання може бути засобом зменшення тижневого навантаження.

Інтегрований урок містить різноманітні прийоми збага­чення чуттєвого досвіду, активізації уяви та управління словесною творчістю: способи організації спостережень за весняними квітами та побудова евристичної бесіди за вра­женнями від духовного спілкування з природою.

На цих уроках поєднуються спостереження зі словесною творчістю, щоб не перевтомлювати учнів одноманітністю.

І., ,

і пи і їм І

Дітям пропонується групова діяльність — скласти діалоги і виразно, з елементами сценічного мистецтва прочитати їх. Заслуговує уваги також використання перфокарток за мі­рою допомоги та рівнем творчості. їх мета — індивідуалізу­вати словесну творчість дітей, активізувати в них запас образних висловлювань, способів творення мистецьких об­разів.

Мета інтегрованого уроку — збагачення чуттєвого досві­ду, розширення кругозору дітей, створення мотиву мис­тецької діяльності — бажання передати власне бачення краси; удосконалення узагальнених способів мовленнєвої діяльності.

Різноманітні способи інтеграції навчального матеріалу особливо необхідні у малокомплектних школах.

Найчастіше інтегровані уроки у початкових класах про­водить один учитель. Але в деяких випадках їх можуть вести і два спеціалісти (наприклад, класовод і викладач інтегрованого курсу «Народознавство» — урок удвох).

ВИСНОВОК

Синтез деяких ознак, властивостей, що вивчаються окремо у споріднених навчальних предметах, може забезпечуватися на інтегрованих уроках. Такі уроки емоційно збагачують навчально-виховний процес, допомагають учителю різно­бічно і системно сформувати необхідні уявлення та поняття. Різні види діяльності (художньо-трудова, малювання, чи­тання, слухання тощо), притаманні урокам інтегрованого змісту, роблять їх цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання та школи в цілому.

Інтегровані уроки вносять привабливу для учнів новиз­ну, знімають суворі кордони предметного викладання, да­ють відчутні результати в розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів, а найголовніше — допомагають дітям сприймати важливі поняття, явища цілісно й різнобічно.

Інтегрування навчального матеріалу є якісно відмінним способом структурування та засвоєння програмного змісту, що робить системний виклад знань можливим у нових органічних взаємозв'язках. Інтегроване навчання дозволяє систематизувати й узагальнити знання, набуті під час ви­вчення різних предметів, сформувати цілісне уявлення про навколишній світ.

Інтегровані уроки дають можливість ліквідувати дублю­вання, економлять час, дають більші можливості для взаєм­ного використання знань.

Створення інтегрованих курсів — один із перспективних шляхів удосконалення навчально-виховного процесу.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Розкрийте основні ознаки інтеграції природознавства з іншими навчальними предметами.

2. Чим відрізняються уроки інтегрованого змісту від викори­стання міжпредметних зв'язків? Змотивуйте свою відповідь. Наве­діть приклади.

3. Які етапи підготовки і проведення інтегрованого уроку можна виділити? Охарактеризуйте їх.

4. Які, на вашу думку, методи і прийоми сприяють успішному засвоєнню інтеграційного підходу? Змотивуйте відповідь. Наведіть приклади.

Завдання

1. Використовуючи орієнтовну тематику і зміст програмного матеріалу для проведення уроків інтегрованого змісту, які пропонує Н. Присяжнюк у журналах «Початкова школа» (№ 8, 10 за 1996 р., № 2, 6 за 1997 р.), розробіть і проведіть інтегрований урок на лабораторному занятті з методики природознавства (інтеграція уроків за вибором).

2. Під час проходження педагогічної практики у школі, розро­біть і проведіть інтегрований урок з природознавства і математики; природознавства і позакласного читання.

Словничок

Інтеграція — 1) об'єднання частини в одне ціле; 2) об'єднання, злиття у відомих межах в одному навчальному предметі узагаль­нених знань тієї чи іншої галузі; 3) єдність яких-небудь елементів, а також їх об'єднання, яке супроводжується ускладненням, зміц­ненням зв'язків між ними; 4) процес зближення і зв'язку наук, який відбувається разом із процесами диференціації. Він являє собою високу форму втілення міжпредметних зв'язків на якісно новому ступені навчання, що сприяє створенню нового цілого «моноліту знань». Визначаються зміст і умови інтеграції:

а) наявні елементи, які мають бути засвоєними;

б) знання об'єктивних передумов для об'єднання елементів;

в) не сумативне, а синтезуюче об'єднання елементів;

г) результатом синтезу елементів є система, якій притаманні якості цілісності.

Вважається, що поняття «інтеграція» було впроваджено в науку в 1927 році англійським ученим Г. Спенсером.

Інтегрований урон— будь-який тип уроку, до загального змісту якого входить інтегрований матеріал для:

а) засвоєння;

б) застосування;

в) кращого розуміння учнями;

г) перевірки засвоєного учнями інтегрованого змісту. Міжпредметні зв'язки — дидактична форма відображених у

навчально-виховному процесі зв'язків, залежностей між предме­тами і явищами об'єктивного світу.

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Підвищення ефективності уроків природознавства через інтегрування змісту навчання.

2. Шляхи забезпечення інтеграції природознавства з іншими навчальними предметами: математикою, читанням тощо.

8.6. ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ

ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ПРИРОДОЗНАВСТВА І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРАЦІ

Екологічна культура — це особливе світорозуміння, що відображає такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує гармонійну єдність.

Одним із завдань екологічного виховання є вироблення в особи соціальної активності, яка проявляється в оберіганні рослинного та тваринного світу, свідомому ставленні та любові до рідної природи, здатності сприймати та глибоко відчувати її красу-

Забруднення навколишнього середовища є одним із най­суттєвіших факторів» Щ° негативно впливає на тривалість життя і здоров'я людей і збільшує небезпеку генетичних порушень.

Екологічні умови, що склалися в Україні, не можуть не відобразитися на стані рослинного і тваринного світу. За­бруднюються водні джерела, збіднюються степи, у багатьох місцях природне середовище стає непридатним для життя.

Значна територія України постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця трагедія призвела до тяжких еко­логічних та економічних наслідків, згубно відбилася на здоров'ї людей.

Назріла гостра необхідність активного екологічного ви­ховання і навчання всіх верств населення, починаючи з найменших — дошкільних груп дитячих садків — і закін­чуючи факультативами екологічного характеру для керів­ників різного рангу в усіх сферах народного господарства. Турботою про екологічне благополуччя природного середо­вища для сучасних і майбутніх поколінь, досягненням висо­кого рівня екологічної культури повинні бути максимально пронизані шкільні і вузівські програми, науково-дослідні тематики, навчальні методичні посібники.

Розробляючи конспекти уроків, учитель має передбачи­ти, які методи і прийоми роботи використати, який до­датковий матеріал ввести, щоб розширити знання дітей про природу, пробудити інтерес до пізнання навколишнього сві­ту, навчити захоплюватися його красою і різноманітністю.

Проблема збереження навколишнього середовища — одна з найгостріших проблем сучасності. Важливою ланкою в системі екологічного виховання є початкова школа. Лю­бити, оберігати і примножувати багатства природи треба вчити з раннього дитинства. Високий рівень екологічної культури школярів може сформувати лише вчитель з від­повідальним ставленням до навколишнього.

Здійснюючи екологічне виховання, треба маги на увазі, що ми живемо в епоху, коли природні ресурси перестали бути практично невичерпними; людина повинна не просто споживати плоди природи, а й власною працею створювати необхідні умови для примноження багатства і краси при­роди.

Екологічні проблеми вже сьогодні впливають на всі сто­рони життя — господарську діяльність, культуру, світо­гляд, мораль. Все більше вони проникають у зміст освіти.

Сьогодні зміст екологічного характеру органічно вклю­чається до всіх напрямків навчання і виховання підроста­ючого покоління, до всіх ланок системи безперервної освіти: сім'я, дитячий садок, школа, вуз, підвищення кваліфікації.

Завдання екологічної освіти і виховання — прищепити підростаючому поколінню правильні погляди на взаємо­зв'язок людини з природою, навчити бачити результати свого впливу на навколишнє середовище, сприяти вироб­ленню екологічного мислення і свідомості.

Формування екологічної культури підростаючого поко­ління — одне з найважливіших завдань сьогодення. Вихо­вувати в дітей відповідальне ставлення до природи — це складний і довготривалий процес. Його результатом по­винно бути не лише оволодіння відповідними знаннями і уміннями, а й розвиток уміння і бажання активно захи­щати, поліпшувати природне середовище.

Поняття «екологічна культура» вживається в наш час у різних аспектах.

По-перше, це поняття розглядається як органічна складова всієї культури суспільства і характеризує сферу взаємодії людства з природою. У такому розумінні поняття екологічної культури має історичний характер і визнача­ється дослідниками як сукупність досягнень суспільства в його матеріальному та духовному розвиткові, закріплених у звичаях, етичних нормах, в усталених стереотипах ставлен­ня людей до природи, поведінці у природному середовищі.

По-друге, у педагогічному аспекті поняття «екологіч­на культура» вживається для визначення рис особистості, що передбачає наявність у людини відповідних знань і пере­конань, підпорядкування практичної діяльності вимогам раціонального природокористування. У такому розумінні екологічна культура є показником свідомого, відповідаль­ного ставлення особистості до природи.

Екологічна культура суспільства й екологічна культура особистості пов'язані між собою.

Екологічна культура населення — це екологічна освіче­ність, свідоме ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні.

Екологічна освіта і виховання — це педагогічний про­цес, спрямований на формування екологічної культури особистості.

У початковій школі екологічне виховання здійснюється у напрямках:

• виховання любові до природи;

• виховання вміння поводити себе в природному се­редовищі;

• встановлення екологічних взаємозв'язків у природі;

• виховання активної життєвої позиції стосовно навко­лишнього середовища.

Поняттям «екологічне виховання та освіта» визнача­ється єдина система заходів, направлена на формування тих якостей людини, які необхідні для гармонійних відносин суспільства та природи.

□ Використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках природознавства

Майбутнє природи і людства залежить від того, якими ми виростимо і виховаємо наших дітей. Для цього на уроках природознавства потрібно використовувати матеріал, який би сприяв екологічному вихованню учнів.

Під час вивчення у 3(2)-му класі розділу «Повітря», зо­крема його природоохоронної спрямованості, учитель може використати такий матеріал.

Народна мудрість мовить: «Необхідний, як повітря». І справді, без їжі людина може жити 5 тижнів, без води 5 днів, а без повітря — 5 хвилин.

Учені вважають, що переважну частину кисню на нашій пла­неті поставляє флора (решту — фітопланктон). Проте за останні 500 років людиною знищено 2/3 лісів, що вкривають землю; тільки за останні 100 років втрачено 40 % існуючих на планеті лісових масивів (зараз на ліси припадає лише 20 % суходолу).

У результаті кількість кисню в атмосфері зменшується щорічно на 10—15 т. Вміст же вуглекислого газу порівняно із серединою минулого століття зріс на 10—12 %.

Значною мірою «з'їдають» кисень автомашини, літаки тощо.

Під час вивчення розділу «Вода», зокрема при з'ясуванні питання про постачання нашої країни доброякісною питною водою, слід ознайомити дітей із такими відомостями:

Надзвичайно важливий компонент біосфери, необхідний для життєдіяльності людини,— це вода. Загальні її запаси на нашій планеті великі, проте на кожні 100 л вологи на Землі 97 л солоні на смак і наповнюють моря й океани, а на нашу долю залишається лише 3 л питної води, з яких більше 2 л міститься у полярних льодах Арктики та Антарктиди.

З усіх факторів життєзабезпечення на Землі водний чи не найважливіший. Особливого значення фактор забезпечення добро­якісною питною водою набуває у містах, де на сьогодні сконцент­рована основна частина жителів нашої країни, і тому вплив може мати найвизначальнішу ознаку.

За даними відповідних державних органів, комунальне водо­постачання в Україні характеризується такими показниками:

• із поверхневих джерел водопостачання подається 75 % всієї води;

• з 24 обласних центрів 4 (Запоріжжя, Одеса, Вінниця, Жито­мир) використовують для водопостачання поверхневі води, 7 міст (Херсон, Суми, Чернігів, Луцьк, Луганськ, Львів, Полтава) — переважно, або виключно, підземні води, а решта має змішане водопостачання. Сучасне використання запасів підземних вод ста­

новить 22 %. За цих умов найреальнішим шляхом поліпшення питного водопостачання міського населення є інтенсифікація ви­користання підземних вод. Це, звичайно, нелегка та дорога справа. Проте та екологічна обстановка, яка склалася в Україні, потребує його здійснення. Мова йде про збереження національного гено­фонду, а відповідно й існування нашої держави.

Найбільше можливостей для здійснення екологічного виховання відкривається під час вивчення теми «Різно­манітність природи нашої Батьківщини». У цій темі потріб­но зупинитися на рослинах, які характерні для кожної природної зони і перебувають під охороною. Слід сказати, що в кожній природній зоні створені заповідники, де ці рослини найпоширеніші. Доцільно глибше ознайомити уч­нів із рідкісними видами рослин місцевої флори. Необхідно наголошувати, що охороняти треба не тільки рідкісні види, які занесені до Червоної книги, а й інші види рослин.

Так, вивчаючи тему «Степи. Природа і праця людей у степах. Охорона природи степів» дітям буде цікаво дізна­тися про рослини, яким загрожує зникнення (ковила, адоніс весняний, півонія вузьколиста тощо).

Вивчаючи у 3(2)-му класі теми «Ліс. Рослини лісу своєї місцевості. Охорона лісу», називаючи прикмети весни, слід зупинитися на ранньоквітучих рослинах (ряст, проліски, підсніжники, сон-трава).

Під час вивчення тем, пов'язаних з охороною рослин, у 1—-4-му класах слід звернути увагу на лікарські рослини навколо нас та правила їх збирання, що спрямовані на збереження як окремих видів, так і цілих масивів лікар­ських рослин.

Поширення і популяризація знань про лікарські рослини допоможуть правильно організувати збір цінної рослинної сировини на місцях.

Під час проходження розділів «Природні зони України», «Дикі і свійські тварини», «Мешканці водойм», «Бур'яни поля та городу тощо» вчителі початкових класів можуть використати матеріал про захисні пристосування рослин і тварин.

Щоб діти не завдавали шкоди метеликам, жукам, жаб­кам, мурашкам, птахам, квітам, кущам, деревам, вони повинні мати певні знання про життя тваринного і рослин­ного світу. Молодші школярі оволодівають елементарними знаннями про навколишнє середовище, набувають навичок щодо сприятливих умов життя, вчаться розуміти зв'язки, що існують у природі.

• Проблеми охорони природи на уроках природознавства

Нині природа відчуває на собі зростаючий вплив людини. Важко перерахувати види людської діяльності, які нега­тивно впливають на природну флору і фауну: це й інтен­сивний розвиток промисловості, й будівництво нових міст, розробка корисних копалин, створення водосховищ, роз­орювання цілинних земель, забруднення атмосфери, ґрунту, води відходами виробництва, витоптування поверхні землі, масовий збір квітучих рослин для букетів тощо. Небезпека повного знищення загрожує деяким видам рослин і тварин. Отже, охорона рослинного і тваринного світу — справа надзвичайно важлива, яка потребує прийняття термінових заходів. Тому охорона природи стала загальнодержавною справою.

Це зобов'язує всіх громадян брати активну участь в охороні природи, особливі обов'язки накладає й на учнів шкіл. До участі в охороні природи залучається дедалі біль­ше людей різного віку й професій. В Україні діють това­риства охорони природи та юних друзів природи тощо/

Сучасним станом охорони тваринного і рослинного світу зумовлено створення центрів порятунку тварин і рослин, успішно регулюється чисельність видів, здійснюється управління ресурсами та ін^ Виконання цих програм мож­ливе лише за участю всього суспільства і кожної людини зокрема. Отже, необхідні знання, конкретне ознайомлення широких верств населення з «Червоною книгою», видами рослин і тварин, занесених у неї. Такими знаннями повинні оволодівати й учні початкових класів.

• Роль екскурсії в природу в екологічному вихованні учнів початкових класів

Однією із форм роботи з молодшими школярами щодо екологічного виховання є екскурсія в природу. Мета екскур­сії — навчити дітей читати книгу природи, бережливому ставленню до неї, спостерігати, встановлювати взаємозв'яз­ки між об'єктами та явищами. Якщо під час екскурсії діти помітять мертве джерельце, занесене мулом, вони мають вичистити його та здійснювати за ним постійний контроль.

Подорожуючи в природу, учні можуть спостерігати, як розкривається квітка, випаровується земля, як пташка годує своїх пташенят, вчить їх літати. Все цікаве, що діти

побачили чи відчули, вони узагальнюють, а потім роз­повідають батькам, учням у класі.

Під час екскурсії в парк, ліс діти набувають знань про наш край, про дотримання певних правил поведінки в природі.

Останнім часом досить поширеним засобом природоохо­ронної освіти дітей стали екологічні стежини, якими кла-совод проводить екскурсії в різні пори року. Розробці сте­жин мають передувати теоретичні та практичні заняття з вивчення природних особливостей місцевості.

При розробці навчальної екологічної стежини вчитель повинен включити у зміст екскурсій ті знання, які дозво­лять глибше зрозуміти цілісність природи, розкрити необ­хідність вивчення екологічного стану природних систем і підтримки екологічної рівноваги в них, показати вплив антропогенного фактора і його значення для життя при­родного комплексу. Під час створення екологічної стежини вчителю необхідно працювати над відбором і вивченням об'єктів. Він дає характеристику біоценозів, що передбачені у маршруті (ділянки хвойного та мішаного лісу, галявина в лісі, мурашник, птахи лісу, узлісся тощо).

Під час екологічних екскурсій необхідно встановити при­чини скорочення чисельності та зникнення окремих видів, а також з'ясувати, як самі учні оцінюють ставлення людей до природи, формувати правила поведінки дітей у навколиш­ньому середовищі.

□ Здійснення міжпредметних зв'язків для посилення екологічного виховання молодших школярів

Важливу роль у порятунку живої природи відіграє літе­ратура, адже вона є в кожній оселі освіченої людини. Малі діти вчаться читати — і перші твори у них здебільшого про природу (про рослин, тварин), всілякі мандрівки. Художні твори багатьох авторів (О. Копиленка, 0. Іваненко, В. Біан-кі, Г. Скребицького, М. Сладкова, С. Маршака тощо) міс­тять чимало фактів природознавчого характеру і висвітлю­ють багато природничо-наукових і соціальних ідей. Напри­клад, кожен твір збірки О. Копиленка «Як вони пожи­вають» розкриває дітям таємниці природи. Його оповідання збуджують у юних читачів інтерес до природних явищ, заохочують до самостійних спостережень за життям птахів та звірів, виховують бережливе ставлення до рідної при­роди.

Простежити за тим, як пробуджується природа весною, які цікаві явища відбуваються в природі, як з'являються перші ніжні зелені листочки, якими ароматами наповню­ється земля, допоможуть твори М. Пришвіна, А. Варто, Є. Чарушина, Д. Павличка та ін.

Інколи вважають, що головне навантаження з екологіч­ного виховання повинно здійснюватись під час викладання природознавства. Це неправильно. Екологічне виховання може вестись і у процесі викладання інших дисциплін. В кожній із них закладено свій екологічний потенціал. Завдання — виявити його і використати.

У початкових класах особлива увага вихованню любові до природи має приділятися на уроках ознайомлення з навколишнім, природознавства, сільськогосподарської пра­ці, на уроках мови, математики тощо. Здійснюватися воно повинно головним чином через матеріал природничого ха­рактеру.

На уроках мови треба підбирати тексти, які мають при­родничу спрямованість. Звичайно, сам текст без коментарів учителя не буде засобом виховання. Тому вчитель постійно має акцентувати увагу учнів на тих явищах чи об'єктах, про які йдеться в тексті, доповнює їх цікавими розповідями.

На уроках сільськогосподарської праці школярі вчаться вирощувати рослини. Отже, є можливість привчити їх до свідомих дій у природі, виходячи із принципу «не по­шкодь!». Для екологічного виховання дуже важливо, щоб діти зрозуміли, яке значення для рослини має їх робота, чому її треба виконувати так, а не інакше. Ці знання приводять до розуміння залежності рослин від навколиш­нього середовища.

На уроках математики під час складання задач класовод може запропонувати дітям взяти за основу цифровий мате­ріал, одержаний в результаті проведених спостережень за змінами, що відбуваються в довкіллі, в куточку живої природи та на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці.

□ Роль змісту навчання у вирішенні проблеми екологічного виховання учнів початкових класів

У час перебудови і становлення національної школи однією з основних є проблема створення підручників, наси­чених матеріалом, що знайомить з історією рідного краю, народними традиціями, природою. Вже почали створюва­

тись підручники на альтернативній основі. Вийшли такі пробні підручники: «Материнка. 1-й клас», авт. Д. Черед­ниченко; «Ластівка. 2-й клас», «Біла хата. 3-й клас». «Пи­санка. 4-й клас»,— авт. О. Верес, побудовані за принципами сезонності та концентричності підбору навчальних текстів.

Формування екологічної культури — це скоординована тривала робота всього суспільства. До основних шляхів її формування слід віднести передусім екологічну освіту та виховання, екологізацію всіх сфер економіки.

Послідовне досягнення мети і завдань екологічної освіти потребує розробки системи змісту, методів і організаційних форм навчально-виховного процесу, міждисциплінарного підходу, адже екологічне виховання повинно перебороти такий вид освіти, як розрізненість формуючих знань, ізо­льованість шкільних дисциплін.

У початковій школі доцільно викладати пропедевтичний предмет «Основи екології». Програму з цього предмета скла­дено за принципом концентризму. Вона містить перелік основних тем даного предмета, уявлень, понять, які вво­дяться для молодших школярів. Зміст програми, загальний обсяг навчального матеріалу визначаються фактичними можливостями його засвоєння.

Розділ програми «Нежива і жива природа» передбачає формування уявлень і понять про неживу (сонце, зірки, повітря, вода, ґрунт) і живу (рослини, тварини, людина) природу, умови існування живих організмів, пристосування рослин і тварин до природного середовища, культурні ланд­шафти, рівновагу в екосистемі, колообіг речовин.

У розділі «Сезонні явища та їх вплив на стан рослин і тварин» розглядаються зміни у неживій природі рідного краю за сезонами. На основі спостережень встановлюється залежність між тривалістю світлового дня та сезонними змінами в житті рослин, тварин та праці людей, періодич­ність станів неживої та живої природи. Під час екскурсій екологічною стежкою молодші школярі вчаться встановлю­вати причинно-наслідкові зв'язки.

У третьому розділі йдеться про Землю як унікальну планету Сонячної системи, про необхідні умови існування живих організмів (ґрунт, вода, повітря, сонячне світло); про Землю як сукупність взаємозв'язаних організмів і середо­вища, взаємозв'язки між неживою природою і тваринами, між тваринами; про колообіг речовин, рух води, повітря і роль сонячної енергії в цих процесах; про унікальну роль зелених рослин для забезпечення енергетичного зв'язку між Космосом і Землею; про Землю як глобальну екосистему.

Розділ «Місце і роль людини в природі» розкриває за­лежність людини від навколишнього середовища, зміни екосистем під дією природних і людських факторів, необ­хідність змін у ставленні людини до природи.

В останньому розділі програми розглядаються законодав­чі акти, широка система заходів щодо охорони природних багатств України та здоров'я населення, народні методи загартування організму людини, правила поведінки в при­роді, Червона книга України, раціональне використання природних багатств, охорона природи своєї місцевості.

Ми сподіваємося, що викладання в школі дисциплін екологічного профілю дасть можливість поліпшити еко­логічне виховання молодого покоління.

Програма опублікована в журналі «Початкова школа» № 11 за 1998 р., с. 39—41.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. Як ви розумієте поняття «екологічна культура» молодших школярів?

2. У чому полягає екологічне виховання молодших школярів? Завдання

1. Розробіть фрагмент уроку на тему: «Рослини лісу своєї місцевості. Охорона лісу». Підберіть матеріал для здійснення еко­логічного виховання молодших школярів.

2. Знайдіть на карті природну зону України «Степи». Укажіть, які і де знаходяться в ній рослини та мешкають тварини, занесені до Червоної книги України.

3. Підготуйтесь до проведення дидактичної гри «Подорож при­родними зонами України» з метою визначення та характеристики рослин і тварин різних природних зон України, занесених до Червоної книги України.

Тести

1. Назвіть рослини лісостепу, занесені до Червоної книги Укра­їни:

а) тюльпан Шренка, відкасник осотовидний, лілія лісова;

б) відкасник осотовидний, лілія лісова, підсніжник звичайний;

в) відкасник осотовидний, лілія лісова, підсніжник звичайний, дзвоники карпатські.

2. Назвіть тварин лісостепів, занесених до Червоної книги Укра­їни:

а) кіт лісовий, борсук звичайний, тхір світлий;

б) борсук звичайний, тхір світлий, садовий вовчок, ктир гігант- ський;

в) борсук звичайний, тхір світлий, стрепет, дрохва.

3. Назвіть рослини степів, занесені до Червоної книги України:

а) півонія тонколиста, тюльпан Шренка, нарцис вузьколистий, сон великий;

б) півонія тонколиста, тюльпан Шренка, латаття біле, ковила дніпровська;

в) півонія тонколиста, тюльпан Шренка, нарцис вузьколистий, дзвоники карпатські.

4. Назвіть тварин степів, занесених до Червоної книги України:

а) махаон, стрепет, дрохва, борсук звичайний, орел степовий;

б) стрепет, дрохва, орел степовий, їжак вухатий, перев'язка звичайна, махаон;

в) заєць білий, махаон, стрепет, дрохва, кіт лісовий, орел сте- повий.

5. Назвіть тварин лісової зони, занесених до Червоної книги України:

а) саламандра плямиста, тритон карпатський, заєць білий, ро- пуха очеретяна;

б) заєць білий, ропуха очеретяна, жук-олень;

в) заєць білий, ропуха очеретяна, жук-олень, стрепет.

6. Назвіть тварин Криму, занесених до Червоної<книги України:

а) білобочка чорноморська, афаліна чорноморська, кіт лісовий;

б) білобочка чорноморська, афаліна чорноморська, полоз лео- пардовий;

в) білобочка чорноморська, афаліна чорноморська, горностай.

7. Назвіть рослини Криму, занесені до Червоної книги України:

а) чебрець прибережний, шафран вузьколистий, дзвоники кар- патські.

б) чебрець прибережний, шафран вузьколистий, вовчі ягоди кримські, білотка альпійська.

8. Назвіть тварин Карпат, занесених до Червоної книги України.

а) кіт лісовий, стрепет, дрохва, сова довгохвоста;

б) кіт лісовий, тритон карпатський, вусач альпійський, сова довгохвоста;

в) стрепет, кіт лісовий, вусач альпійський, дрохва.

9. Назвіть рослини Карпат, занесені до Червоної книги України: а) айстра альпійська, арніка гірська, дзвоники карпатські, бі- лотка альпійська, шипшина донецька;

б) айстра альпійська, арніка гірська, дзвоники карпатські, бі- лотка альпійська, нарцис вузьколистий;

в) айстра альпійська, арніка гірська, дзвоники карпатські, нар- цис вузьколистий, сон великий, шипшина донецька.

Словничок

Екологія — 1) наука, що досліджує сукупність взаємовідносин організмів із середовищем їх існування; 2) наука про взаємозв'язки та взаємовідносини біологічних систем різного рівня (особин, популяцій, видів, біоценозів) із навколишнім середовищем; 3) комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот (людину включно).

Екологія рослин — 1) наука про взаємовідношення рослин та рослинних угруповань із середовищем; 2) розділ екології, що ви­вчає взаємодію та взаємозалежність між рослинними організмами, а також між ними і середовищем їхнього існування.

Забруднення природи — забруднення середовища, викликане будь-якими природними факторами незалежно від впливу людини на природні процеси. Наприклад, виверження вулкана.

Заповідник — ділянка простору, на якій законом зберігається непорушно весь природний комплекс і ведуться наукові дослі­дження. Заповідники бувають біосферні, природні, еталонні тощо.

Засмічення — вид фізичного забруднення навколишнього се­редовища побутовими і промисловими відходами.

Контроль — перевірка відповідності контрольованого об'єкта за встановленими вимогами.

Культура екологічна — культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов'язаних із пізнанням, освоєнням чи перетворен­ням природи. Складається зі знання екологічних норм, їх розуміння, усвідомлення необхідності виконання, формування почуття відпо­відальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі у їх виконанні. Передбачає дотримання норм природоохоронного законодавства, зміцнення законності у справі охорони навколишнього середовища.

Охорона природи — комплекс заходів, пов'язаних з охороною і раціональним використанням природних багатств і вихованням у людей розумного, бережливого ставлення до природи.

Природокористування — використання природних ресурсів, природного середовища.

Червона книга — список рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин; анотований перелік видів та підвидів за даними про сьо­годення й минуле, поширення, чисельність, причини їх скорочення, заходи охорони.

8.7. ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ ДОВКІЛЛЯ

Сьогодні все більше стає питання естетичного виховання школярів. Сучасні школярі — господарі майбутнього. Тому їм необхідно навчатися на належному рівні оцінювати пре­красне, відчувати, розуміти прекрасне і разом з тим діяти відповідно до засвоєних естетичних знань.

Великі можливості має шкільний курс природознавства щодо вирішення даної проблеми. У кожній навчальній темі з природознавства можна виділити матеріал, який стосу­ється естетичного виховання. Процес пізнання дітьми при­роди відбувається здебільшого на інтелектуальній основі. У ньому переважає інформація про природу і відчувається брак емоційно образної.

Учитель під час контакту дітей з природою повинен до­биватися чіткої диференціації кольорів та відтінків, форм, звуків, запахів у природі. Ці ознаки інформують про зв'язки у природі, характерні особливості існування та розвитку природних об'єктів. Естетичне виховання стимулює власти­ву дітям від народження здатність відчувати і сприймати прекрасне в природі й мистецтві, яке відображає красу природи; а також розуміти цю красу й розвивати потребу самим створювати прекрасне. Разом з тим естетичне вихо­вання сприяє тонкому розумінню закономірностей природи. Тому йому треба приділити значну увагу. В початкових класах класоводи мають переважно опиратися на відчуття і переживання дітей: естетичні, моральні. Молодші школярі вчаться спостерігати за природою, бачити і розуміти її красу. Діти виконують елементарні роботи по догляду за мешканцями живого куточка та за рослинами на навчально-дослідній земельній ділянці.

Естетичне виховання молодших школярів слід проводи­ти комплексно, в тісному взаємозв'язку з іншими предме­тами, особливо з гуманітарними.

Для збагачення уроку інтелектуальними почуттями значну роль відіграє емоційна підготовка учнів до засвоєння нового матеріалу.

Складний взаємовплив зовнішніх і внутрішніх умов по­роджує жаданий результат — позитивні емоції, серед яких найсильнішою є радість пізнання. Через сплеск позитивних емоцій молодші школярі переживають почуття краси.

Дітям цього віку доступні естетичні враження від краси спостережуваного.

Відродження української національної школи передба­чає естетизацію всіх ланок навчально-виховного процесу. Джерелом такого підходу виступає культура українського народу, яка є унікальною і неповторною. Важливою умовою успішної розбудови системи національної освіти є створення теоретичного базису естетичного виховання особистості.

Естетичне сприймання природи не вичерпується її сен­сорним пізнанням. Завдання учителя — піднесення сприй­мання на належний емоційно-образний рівень та організа­ція оцінної діяльності учнів. З цією метою у процес без­посереднього контакту дітей з природою доцільно вводити запитання оцінного характеру, творчі завдання, яскравий художній матеріал — поезію, пісні, загадки, казки тощо.

Могутнім фактором естетичного розвитку індивіда ви­ступає слово.

Слово в системі засобів навчання повинно стати ефектив­ним знаряддям естетичного виховання школярів, оскільки у шкільних підручниках та посібниках для молодшого шко­ляра вміщено багато високохудожніх прозових і поетичних творів, у яких відображена наша дійсність.

На уроках природознавства при опрацьовуванні текстів необхідно формувати образне мислення і виробляти в учнів навички естетичного сприймання змісту твору. Наприклад, починаючи у 2(3)-му класі вивчення розділу «Жива приро­да» (Природознавство, 2(3)-й клас. Авт. Т. М. Байбара, Н. С. Коваль) під час читання тексту підручника, варто звернути увагу дітей на те, як впливають рослини на есте­тичні почуття. Учитель повинен розповісти, що рослини прикрашають наше життя, як вони цвітуть.

Вивчаючи тему «Лісостеп і степ» (Природознавство, 4(3)-й клас. Авт. Н. С. Коваль, Л. К. Нарочна), під час чи­тання тексту звертається увага На красу степу навесні, коли він стає схожий на різнобарвний килим — зацвітають тюль­пани, фіалки, незабудки, горицвіти, півонія вузьколиста тощо. Вивчаючи розділ «Пори року» (осінь), дітям необхід­но запропонувати вірш Н. Забіли «Осіннє листя» (Приро­дознавство, 3(2)-й клас. Авт. Л. С. Коваль, Л. К. Нарочна), в якому описано характерні особливості осіннього сезону. Класовод може запропонувати дітям прочитати слова: «... А листя з них зривається і пісеньку співа ...» і звернути їхню увагу на те, що у природі листопад створює певні звуки, а також запропонувати дітям під час екскурсії, яка буде

проведена в лісі (парку, лісосмузі тощо), послухати лис­топад, проспостерігати за опаданням листя.

На уроках природознавства дітям необхідно пропонувати додаткові тексти, зміст яких спрямований на формування в учнів художнього смаку, виховання почуття прекрасного, любові до рідної природи, рідного краю, людей творчої праці.

Такі твори здатні викликати в учнів естетичну насолоду, прагнення творити добро. Передати свої враження від поба­ченого і почутого допоможе образне слово (творчість класи­ків, видатних майстрів слова). Неперевершені зразки опису природи можна знайти у творах О. Пушкіна, К. Паустов-ського, М. Пришвіна, Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Со-сюри, М. Рильського та багатьох інших майстрів слова.

Могутнім засобом естетичного виховання є краса довкіл­ля. З метою поглиблення естетичного сприймання природи впроваджується детальне вивчення особливостей кожної пори року. Через безпосереднє усвідомлення колоритної гами певного сезону з'ясовується неповторність і цикліч­ність природних явищ, одночасно встановлюється функціо­нальний зв'язок між ними. Тому для вивчення сезонних змін у природі програмою з природознавства передбачено ряд уроків-екскурсій у світ навколишнього середовища в різні пори року, щоб учні могли безпосередньо сприймати й розуміти красу сезонних змін лісів, луків, полів.

Проте до організації екскурсій «у природу» вчителі вису­вають ряд дидактичних вимог. Таке «недовантаження» емоційної сфери дитини негативно впливає на її ставлення до навколишнього середовища.

Під час підготовки до таких уроків класоводу слід врахо­вувати, що екскурсії відіграють велику роль у розумінні прекрасного у природі. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа. Діти, особливо молодші школярі, часто не помічають її краси. Необхідно постійно розвивати в них прагнення бачити й чути, а не тільки спостерігати природу.

Під час проведення екскурсії класовод має так спряму­вати спостереження за предметами довкілля, щоб картини рідної природи викликали у дітей радісні почуття від зустрі­чі з красою рідного краю; навчити вихованців чути музику лісу, спів трави, тріщання льоду, бачити танок сніжинок, падаючого листя, насіння. Однак потрібно дати дітям змогу не тільки милуватися квітами, а й спрямовувати їхні роз­повіді на те, якими їм запам'ятались дерева, квіти, пташки, звірі під час екскурсії, прогулянки до лісу тощо. Це вих Буватиме в дітей почуття прекрасного, навчатиме дивити< ь на все, що оточує їх, допитливими очима, бачити прекрасне у буденному. Важливо підключити до процесу сприйняті я всі органи чуття: зір, нюх, слух, дотик. Доцільно ставити перед дітьми завдання, які б спрямовували їхню увагу на естетичні властивості об'єктів природи, зацікавлювали. У відповідний момент необхідно обов'язково звертати увагу на форму листя різних рослин, на строкату ковдру луків, на ліс, що синіє вдалині, на темну перед дощем річку, на грозові хмари тощо.

Естетичні почуття виникають і у сприйманні ароматів природи. Необхідно, щоб діти відчули і медовий запах липи, і солодкуватий — білої акації, і ледь гіркуватий — берези, вдихнули тонкі пахощі ялинової хвої, прілого листя. Сприй­мання запахів збагачує естетичні почуття людини.

Під час проведення екскурсії необхідно створити умови, які б сприяли виробленню почуття задоволення від вико­нання навчальних завдань: цікаві запитання, ігри тощо.

Спільність естетичної та ігрової діяльності має велике значення. Гра, створюючи радісний, емоційно піднесений настрій, розвиває водночас пізнавальні можливості учнів, стимулює творчість, сприйняття дійсності.

Приклади запитань, завдань, ігор.

• Чим відрізняється кора молодої берези від старої?

• Чим відрізняється сосна від ялини? Порівняйте сосну та ялину.

Відповідаючи на ці запитання, учні не обмежуються оглядом тільки однієї рослини. Вони спостерігають за кіль­кома рослинами, порівнюють їх, роблять відповідні виснов­ки. Необхідно продумати до кожної теми-екскурсії коротко­часні спостереження, практичні роботи, які приводять до цікавих висновків:

• Проспостерігайте та розкажіть про об'єкт, який, на вашу думку, є найпрекраснішим.

• Розкажіть, що вам найбільше запам'яталось під час екс­курсії.

• Проспостерігайте за рухом у природі. (Ця гра полягає в детальному вивченні особливостей руху того чи іншого природного об'єкта і його пантомімічному відображенні. Інші учні намага­ються впізнати, що саме спостерігав виконавець).

• Підготуйтесь до конкурсу на кращу гірлянду з осіннього листя.

Умова: листочки потрібно сколоти так, щоб було видно посту­повий перехід від зеленого до жовтого або від жовтого до червоного кольору.

Зробіть висновок, що осінь — найбарвистіша пора року, її можна назвати «карнавалом кольорів».

Підберіть слова-характеристики, що відображають красу осені (барвиста, різнокольорова, строката, святкова тощо).

— Упізнай листя на дотик (гра).

Умова: із заплющеними очима обмацати листок, проана­лізувати особливості його форми та характер поверхні і визначити назву дерева.

Естетичне виховання можна здійснювати різнобічно, оскільки в розпорядженні класоводів, які викладають при­родознавство, є різні види мистецтва — поезія, музика, живопис, а крім того — чудова природа нашої великої Батьківщини. Тому для естетичного виховання молодших школярів є можливість широко використовувати міжпред-метні зв'язки. Так, на уроках читання, коли матеріал містить природничі факти, треба використовувати художнє слово, картини, музичні твори, а також знання, здобуті на уроках природознавства.

Вивчаючи у 1-му класі поезію М. Познанської «Пролісок», слід відмітити її високі художні якості. Перше читання вірша учителем має передати музичне звучання квітів, викликати в уяві першо­класників барвисту картину квітучої галявинки, дихнути насто­яним на лісових пахощах чистим весняним вітерцем. Цей віршик навчає бачити прекрасне у звичайному. Вивчення в 1-му класі теми «Весна» варто почати з прослуховування музики П. І. Чай-ковського «Пори року». Стисло розповісти дітям про життя і діяльність композитора. Слухаючи музику, кожен по-своєму уяв­ляє дзюрчання весняних струмочків, спів птахів. Під час розгляду репродукцій картини І. І. Левітана «Велика вода» діти побачене зіставляють з музикою.

Важливу роль в естетичному вихованні дітей відіграють і твори образотворчого мистецтва. Успішна реалізація естети-ко-виховних можливостей цих творів залежить від ство­рення сприятливих умов для їх повноцінного сприймання. Образотворче мистецтво може бути засобом активізації сприймання прекрасного в житті та мистецтві.

Виконання молодшими школярами домашніх завдань, пов'язаних із спостереженнями, також розвиває дітей есте­тично. Наприклад, діти одержують завдання замалювати фарби неба під час сходу або заходу сонця. Краса багатьох явищ природи не може зрівнятися ні з якими картинами і розповідями. її треба побачити своїми очима.

Після проведення екскурсії дітям можна запропонувати на уроках образотворчого мистецтва зробити зарисовки за вибором:

• Що найбільше вразило під час екскурсії?

• Листяні і хвойні дерева.

• Пристосування рослин до життя в лісі.

• Фарби осіннього лісу тощо.

Поєднання навчальної і позакласної роботи з естетичного виховання дає змогу ще більше вивчити рідну природу, зрозуміти її красу, пояснити її взаємозв'язок.

Велику роль в естетичному вихованні відіграють свята врожаю, барвисті вечори на захист «зеленого друга», худож­ні виставки букетів.

Учителі, які систематично здійснюють естетичне вихо­вання учнів, досягають позитивних результатів. Особливо широко можна використовувати з цією метою світ живої природи, представлений на пришкільній навчально-дослід­ній земельній ділянці та в куточку живої природи.

ВИСНОВОК

Озброюючи учнів на уроці природознавства знаннями про предмети і явища неживої та живої природи, класовод повинен виховувати у дітей уміння бачити і розуміти все прекрасне в довкіллі. Вивчаючи об'єкти природи, потрібно систематично звертатись до сфери дитячих почуттів. Поряд із інтелектуальним пізнанням природи потрібно вміти організовувати емоційно-естетичне її освоєння школярами. Діти повинні зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об'єкт наукового вивчення та практичної діяльності люди­ни, а й є джерелом естетичних емоцій і почуттів. Це акти­візує учнів, забезпечує краще засвоєння знань, підводить до глибшого пізнання природи.

Естетичне виховання має велике дидактичне значення, через те що здійснюються можливості для всебічного засто­сування міжпредметних зв'язків. Більшість навчальних за­нять, на яких відбувається естетичне виховання, обладнані додатковою наочністю, зокрема репродукціями художників-пейзажистів, фотокартками, листівками, діафільмами тощо. Разом з тим естетичне виховання сприяє розвитку уваги і спостережливості учнів початкових класів.

И !і!

ІШІІІІІІІІІІІІІІ І , ІІШІИ

Завдання для самостійної роботи студентів

8.8. ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ

Запитання

1. Роль довкілля в естетичному вихованні дітей.

2. Охарактеризуйте суть естетичного виховання учнів 1—4-х класів у здійсненні міжпредметних зв'язків.

1. Доведіть роль слова як могутнього фактора естетичного розвитку молодших школярів.

Завдання

1. Знайдіть у творах В. О. Сухомлинського рекомендації щодс проведення уроків «під блакитним небом». Визначте їх роль ¹ вирішенні проблеми естетичного виховання молодших школярів

2. Опрацюйте журнали «Початкова школа», «Рідна школа» метою виявлення того, як висвітлена в них проблема естетично виховання у початковій школі. Які публікації викликали у вас най>

бІЛЬШИЙ Інтерес? ЧОМУ?

3. Використовуючи матеріал журналів «Початкова школа^ «Розкажіть онуку», «Пізнайко», розробіть урок на тему: «Дерева кущі, трави». Підберіть відповідний матеріал щодо здійснення есте тичного виховання молодших школярів. Проведіть його на лабо­раторному занятті.

Словничок

Естетичне виховання — вироблення відповідного ставлення д| дійсності, до мистецтва; виховання естетичного смаку й естетична емоцій.

Споглядання — форма чуттєвого, естетичного освоєння гармо* нії навколишньої природи.

Орієнтовні теми курсових робіт

1. Естетичне виховання молодших школярів на уроках прирО дознавства в 1—4-х класах.

2. Естетичне виховання молодших школярів у позакласних при родничих заходах.

1. Роль творчості В. О. Сухомлинського в естетизації навчаль ного процесу в початковій школі. ¹

3. Здійснення естетичного виховання молодших школярів зав дяки використанню міжпредметних зв'язків.

Народознавчий підхід у навчально-виховному процесі спри яє формуванню загальнолюдської моралі, готовності викс нувати заповіти батьків. Використання досвіду, накопи ченого попередніми поколіннями, допомагає впроваджувати в навчально-виховний процес все цінне з народної мудрості, активно залучати школярів до засвоєння спадщини свого народу, адже дитина, позбавлена можливості спиратися на досвід людства, не може розвиватись повноцінно.

Особливого значення ця проблема набуває в початкових класах. Адже добре відомо, що діти цього віку відріз­няються підвищеною емоційністю, яскравим сприйманням навколишнього, що створює сприятливі умови для залу­чення їх до вивчення історії народу.

Розбудовуючи національну школу, необхідно врахову­вати надбання освіти інших країн, і насамперед, наш націо­нальний скарб — етнопедагогіку, досвід січових, братських, монастирських та ін. шкіл України (Києво-Могилянської академії, Києво-Печерського та Острозького колегіумів), пе­дагогічну спадщину Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Гру-шевського, І. Огієнка, Г. Ващенка, С. Єфремова та їн., по­шуки вчителів, учених. Пошукам раціональних шляхів її здійснення присвячено ряд концепцій, створених останніми роками.

Наукою і багатовіковою практикою переконливо доведе­но, що українська школа справді національна тоді, коли ґрунтується на українській етнопедагогіці, українській на­ціональній системі впливу на формування особистості й за орієнтаційний еталон має народні чесноти, норми христи­янської моралі, гармонію родинно-громадсько-шкільного виховання.

Звичайно, немає окремо, скажімо, національної хімії, фізики, математики, біології чи кібернетики. Зате націо­нальними є ті науки, що стосуються етносу, природи, еко­логії, фольклору, історії держави, виховання, побуту, літе­ратури, ментальності (склад розуму, самобутнього способу мислення та світосприймання).

Педагогіка, за слушним визначенням К. Ушинського, не лише наука, а й мистецтво, а воно, як правило, має своє національне вираження. Окрім того, педагогіка, як наука й мистецтво, належить до особливої сфери — формування особистості з притаманними їй національними рисами й почуттями.

Оптимальність функціонування української національ­ної школи-родини відбувається за наявності міцної етно-педагогічної основи. Такої точки зору дотримувались усі провідні українські педагоги, зокрема Г. Сковорода, П. Ку­ліш, К. Ушинський, О. Духнович, І. Огієнко, Ю. Дзерович, П. Холодний, Ю. Федькович, І. Бажанський, С. Русова, А. Волошин, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. Життя молод­ших школярів повинно будуватися з урахуванням народних традицій трудового, родинно-сімейного, морально-естетич­ного та духовного виховання.

Формування і розвиток української національної школи є одним із найважливіших факторів національного відро­дження України в період її незалежності. Початки такої організації навчально-виховного процесу є підставою для оптимістичних перспектив. Тут важливі ініціатива і твор­чість освітян. Як підкреслюється в Державній національній програмі «Освіта XXI століття», в основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Школа має продовжувати сімейне виховання, працювати в тісному зв'язку з батьками, налагоджувати взаємозв'язок між шко­лою та родиною, бо це — основна передумова підвищення ефективності навчання та виховання дітей, рівня їхніх знань. Основою змісту навчально-виховної роботи з дітьми мають бути традиції та культурні надбання нашого народу.

Проблема відродження національної культури і шляхи її реалізації в загальноосвітній школі розробляється зараз багатьма дослідниками (М. Г. Стельмахович, Ю. Д. Руденко, П. Р. Ігнатенко, В. В. Стрілько, Н. П. Сивачук, К. І. Чорна, О. О. Любар, Д. Т. Федоренко та ін.).

Колектив авторів розробив концепцію «Педагогіка наро­дознавства» (Пріоритетні напрямки організації позаурочної виховної роботи з учнівською молоддю), згідно з якою на­родна педагогіка складається з рідної мови, усної народної творчості, різноманітних народних мистецтв (пісенне, му­зичне, декоративно-прикладне), національних традицій, звичаїв, обрядів, національної символіки, народних ігор, сімейно-цобутової культури, тобто створених віками куль­турно-освітніх цінностей. Автори концепції підкреслюють, що материнська пісня, рідний край, природа України, бабусині казки та дідусеві розповіді про героїчне історичне минуле — це цілющі джерела для розвитку і становлення особистості.

Позакласна робота з природознавства дає змогу поглиби­ти, розширити знання дітей про навколишній світ, розви­вати дитячу допитливість і кмітливість. У невимушеній обстановці діти набувають знань, які нагромадив наш народ протягом всього свого розвитку. Використання елементів народознавства в окремих видах роботи дуже важливе на сучасному етапі. Дітей треба навчити не просто спосте­рігати, а й бачити, чути цей бентежний світ, щоб вони відчули потребу пильно придивлятися до навколишнього, помічати поруч дивне й загадкове, приховане від лінивого ока, використовуючи при цьому народний календар. І всьо­го цього можна досягти, використовуючи елементи народо­знавства. Кожен народ, нація протягом багатьох віків ви­робили власну духовність, якою має оволодіти дитина в сім'ї, дитсадку, школі й далі — у вузі. Народною духовністю повинні бути пройняті всі навчальні предмети і навчальні заходи. Лише за таких умов підростаюче покоління стає народом своєї країни, нацією.

Нині опановують зразки національної культури. Викори­стовуючи народознавчий матеріал на уроках природознав­ства, можна цікаво збагатити, урізноманітнити програмний народознавчий матеріал. Використовуючи джерела народної мудрості, учитель знайомить дітей з історією свого народу, його звичаями, побутом. Великий ігровий матеріал дає ди­тячий фольклор; ігри, віршики, казки, забавлянки роблять урок цікавим.

Національна початкова школа має широко використо­вувати жанри усної народної творчості на уроках та у позакласній роботі, забезпечуючи дидактичні, виховні, роз-вивальні цілі. Тому вчитель має постійно звертатися до народної творчості.

Одним із цікавих жанрів є примовка. Деякі з примовок надзвичайно широко використовуються в народній традиції.

Примовки є елементом обрядової культури українців. Ці невеличкі тексти є компактним вираженням традиційних народних уявлень про навколишній світ, про природу ре­чей. У минулому примовки мали магічне призначення. їх виконання в тій чи іншій ситуації мусило вплинути на навколишній світ, природу, людину. Наведемо кілька при­кладів.

Коли дикі гуси летять, то підкидають угору трохи соломи і кажуть: «Гуси, гуси, нате вам на гніздо». Потім цю солому зби­рають, роблять з неї гніздо для квочок; тоді квочка виведе стільки

((И** шштшшышттмммтштт « ^ »^_>л<>.^^,||||| ||_;

курчат, на скількох яйцях була підсипана — жодного бовтуна не буде.

6 травня — свято Юрія. В цей день до сходу сонця обсипають подвір'я свяченим маком, він е оберегом від усіх хвороб. Обси­паючи маком, примовляють: «На всякий лик сиплю мак».

Дожинаючи свою ниву, господар колись не зрізав усі стебла повністю, а останні колоски залишав, зав'язуючи їх по-особли­вому. Казали, що це — Спасова борода. Потім зерна зі Спасової бороди сіють між стебел, примовляючи: «Роди, Боже, на всякого долю — і бідного, і багатого».

Особливо активно потрібно на уроці природознавства використовувати загадки, прислів'я, приказки, народні прикмети. Це дає змогу розширити уявлення про народну творчість.

Серед дидактичних засобів значне місце посідає загадка, де вона розглядається як засіб розвитку, навчання, вихо­вання.

Загадки — один із найдавніших і найпоширеніших видів народної творчості. У давнину загадка мала певне значення, слугувала засобом перевірки мудрості, мала пізнавальну цінність: за допомогою загадок народні знання, народна мудрість передавалися поколінням.

Загадка стала засобом розваг молоді на вечірках, своєрід­ною розумовою грою, змаганням у кмітливості. Вмінню відгадувати загадки в давні часи надавалося велике зна­чення, воно було мірилом мудрості й розуму.

Якщо розглядати загадку з точки зору її змісту, то неважко помітити, що вона являє собою логічне завдання. У загадці дається характеристика предмета чи явища, а сам предмет не називається.

Відгадати загадку — значить на основі вказаних у за­гадці ознак визначити предмет, тобто розв'язати логічне завдання. Основне призначення загадок — перевірити кміт­ливість людини, оцінити її знання, спостережливість, до­питливість.

Загадки розвивають процес мислення — аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, привчають до са­мостійності мислення, розвивають такі якості розуму, як тямущість і кмітливість.

Загадка може бути використана для того, щоб зосередити увагу дітей на понятті, яке вивчається або закріплюється на заняттях з метою уточнення, конкретизації знань дітей про предмети і явища природи, їх призначення. При цьому загадки підбираються, згідно з метою заняття і рівнем розвитку дітей. Відгадування загадок можна планувати як складову частину занять з природознавства. Вони можуть бути використані під час ігор, спостережень за явищами. На уроці ознайомлення з навколишнім у 2-му класі під час вивчення теми «Весна» варто запропонувати загадки про весну.

Старий дід мости помостив, Молода прийшла — мости розвела.

(Весна)

Мене просять, чекають,

А як покажусь — утікають.

(Дощ)

Сидить дід за подушками І стріляє галушками.

(Град)

Вийшла звідкись гарна дівка, На ній стрічка-семицвітка; А де з річки воду брала, Там коромисло зламала.

(Веселка)

Вирощуючи на навчально-дослідній земельній ділянці овочеві культури та усвідомлюючи їх характерні особли­вості, молодші школярі легко впізнають зашифровані у віршиках характерні особливості овочів, за якими вони доглядають.

У парнику народилась, виросла в городі. Маю голову товсту і коротку ногу.

(Капуста)

Товстенька бабуся Завжди у кожусі, Спробуєш роздіти — Будеш сльози лити.

(Цибуля)

Товстий Гнат — При землі не впізнать, А як вирвеш, борщик звариш, Тоді й похвалиш.

(Буряк)

До скарбів українського фольклору належать прислів'я та приказки. Вони тісно пов'язані з щоденним життям і побутом людини.

Люди протягом віків спостерігали за природою, поміча­ли, що між її явищами існує певний зв'язок.

Прислів'я — висловлювання з приводу почутого та поба­ченого. Здебільшого це віршовані народні вислови, в яких виражено повчальний життєвий досвід і мудрість народу. Близькими до прислів'їв є приказки, іноді це скорочені прислів'я, але без властивого їм повчального значення.

Наприклад:

У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка недобачає. В своєму оці і сучка недобачає;

Праця людину годує, а лінь марнує. Праця людину годує.

На уроках природознавства класовод має пояснити, що прислів'я і приказки відображають життєві правила, норми поведінки:

Неправдою світ пройдеш, та назад не вернешся.

У своїй роботі вчитель початкових класів може викори­стовувати прислів'я для пояснення змісту навчального ма­теріалу з сільськогосподарської праці. Наприклад, у період весняних робіт на навчально-дослідній земельній ділянці можна використати такі прислів'я:

Не той молодець, що починає, а той, хто завершує. Весняний день рік годує.

У народних прислів'ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей осо­бистості. В них прославляється працелюбність, розсудли­вість, прислів'я викривають ледачих:

Дружно люди візьмуться — гори здадуться. Дружній череді і вовк не страшний. Одна бджола мало меду носить. Дружні сороки орла заклюють.

Складовою культурно-історичного досвіду є народні при­кмети. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозв'язком явищ у природі та праці.

Народні прикмети — складова народної метеорології, медицини, астрономії, хліборобської справи, моралі тощо. У прикметах відображена синівська любов до рідної землі, природи, необхідність їх збереження. Народні спостере­ження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події: «Ранній грім — родючий рік».

За допомогою народних прикмет вчитель переконує дітей в цілісності природи. Наприклад, класовод має пояснити учням 2-го класу тему «Нежива і жива природа», що «Лас­тівки літають низько — перед дощем», «Риби вискакують із води і ловлять комах — на дощ». Він разом із учнями з'ясовує, що перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони опускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах.

Характеризуючи прислів'я: «Квітень — з водою, тра­вень — з травою», учителю слід звертатися до спостережень самих учнів. Діти мають висловлювати свої судження, на підставі чого робити висновок щодо взаємозв'язків у при­роді.

Народні свята були пов'язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші на­родні свята пов'язані з досвідом мудрості і краси людей праці.

Традиції, звичаї та обряди безпосередньо пов'язані з народним календарем, дозволяють зрозуміти учням, що історична пам'ять зберегла єдність людини з природою.

Ознайомлення учнів 3-го класу з народним агрокален-дарем — важливий фактор у формуванні в учнів почуття господаря рідної землі, в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Використовувати такий матеріал доцільніше посезонно. Народний агрокалендар побудований за систе­мою свят, дат, подій, які в певній послідовності відміча­ються протягом року.

Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навко­лишнього середовища, звичаями, обрядами, святами, які відзначали наші предки.

Прихід весни, оновлення природи, оранка і сівба, догляд за культурами й збирання врожаю, закінчення польових городніх і садових робіт та підготовка до зими — ці віхи у річному циклі життєдіяльності людини відображені у свя­тах та подіях народного календаря, що супроводжувалися відповідно обрядовістю.

шшшіііміі

З весною найбільше пов'язано народних прикмет. Так, «на теплого Олексія (ЗО березня) щука лід хвостом розбиває», день Юрія (6 травня) пов'язаний з богом сонця, Ярилом — покро­вителем весни, родючості, весіль.

Багато свят і в літньому народному календарі. У на­родній творчості оспіване таке свято, як Івана Купала (7 липня). Це свято давало практичні поради щодо погоди: «Після Івана Купала не треба Жупана», «По Петрі на дворі пусто, а в полі густо», «Минув Спас — держи рука­виці про запас».

Певну роль у житті українського народу відігравали символи.

Символи — це обереги етнічної пам'яті: верба над ста­вом; калина в лузі; тополя край дороги; явір над водою; соняшник на городі тощо.

Під час вивчення розділу «Природа рідного краю», зо­крема рослинного світу, буде доцільним використання ціка­вого матеріалу про калину, вербу, тополю та інші рослини. Символом любові до рідного краю, до неньки України є калина.

Із покоління в покоління народ передавав повагу і любов до калини. У калині, кажуть, материна любов і мудрість, а ще це символ дівочої краси та ніжності. Коли випікають весільний коровай, неодмінно уквітчують його калиною. її цвітом чи ягодами оздоблюють весільне гільце молодої. Калина символізує дружбу народів, могутність Вітчизни. Калина — це і пам'ять. Пам'ять про матір, про найдорожчу людину у світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих саджали калину.

В Україні особливу шану й популярність, крім калини, мали такі дерева, як верба, дуб, тополя, явір, липа. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Знаючи ці його властивості, селяни використовували дубові колоди на нижні вінці (підвалини) при будівництві житла.

Тополю теж вважали символом України. її саджали, якщо народжувалась дівчинка, у непомітному місці. Вона була ліками від малого зросту і незграбної постави.

Вивчаючи рослин садів, зокрема квіткових, таких як чорно­бривці, вчитель може розповісти про їх історію, тісно пов'язану з українським побутом. Чорнобривці у народі називають по-різному: жовтяки, бархатки, тому що яскраві суцвіття виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих, оран­жевих, червонясто-коричневих барв. Але найпоширеніша назва — чорнобривці. їх назва пов'язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні святкові жіно­чі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та Чорні голівки-чорнобривці.

У період відродження української державності й куль­тури повертаються до вжитку народні традиційні свята, обряди та звичаї.

Велику виховну силу мають традиції, звичаї та обряди, пов'язані з народним календарем, що є також складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо).

Звичаї народу — це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному мину­лому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя.

Засвоєні й примножені не одним поколінням традиції і звичаї містять у собі духовні, моральні цінності (ідеї, ідеа­ли, погляди, норми поведінки тощо), які мають величезне значення для сучасної системи сімейно-шкільного вихо­вання.

Звичаї й обряди зимових свят спрямовані на прослав­лення життя, його вічне оновлення, підбиття підсумків минулого року, утвердження творчих планів на майбутнє, оспівування господарської діяльності, мудрості хазяїна тощо.

У зимові свята на Україні здавна шанували 19 грудня Святого Миколая, 7 січня — Різдво Христове, народження Ісуса Христа. 14 січня — Новий рік.

Усі стихійні сили природи умиротворяються та закли­каються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі. Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів в Україні. Слід також зазначити, що кутя — це символ врожаю, писанка — це символ наро­дження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охо­роняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються (так вони вірили) разом із весною, із воскресінням природи, від русалок, мавок, перелесників. Купало — це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибу­тами.

До навчального процесу з природознавства потрібно вво­дити народні звичаї та обряди. Матеріал про ведення здо­рового способу життя, правила особистої гігієни буде ціка­

вим при вивченні розділу «Будова організму і охорона здо­ров'я».

У темі «Мішані ліси» доцільно розповісти учням про знання українців про специфічні особливості птахів, хижих звірів цієї зони, ставлення до них людини.

Найулюбленішими в Україні птахами були сокіл та орел, як символ свободи й гордовитості, а також лебідь, зозуля. З особ­ливою симпатією ставилися до лелеки як птаха сонця, котрий приносить в оселю щастя. Лелека викликав у людей прихильність ще й за здатність знищувати жаб, до яких селяни ставилися не завжди прихильно.

У кожній родині наші пращури навчали правилам народ­ного етикету. Тому учням 1-го класу можна запропонувати привітання.

Здавна існував у нас звичай: зайшов до хати — зніми капелюх і вклонися, до господарів привітайся «Доброго вечора у вашій хаті», «Мир вам, добрі люди», «Здорові були». Побачиш, що хтось працює, побажай йому: «Щоб легко починалося, та добре скін­чилося»; «Аби хазяйська хата була світла, кріпка і багата»; «Щоб люди не минали, та до хати заглядали». Ці вислови мають рів­ноправно існувати поряд із загальновживаними формами звертань, привітань і побажань.

У формуванні першооснов моральної культури молодого покоління необхідно враховувати вплив національного ха­рактеру. Складається національний характер, як відомо, впродовж століть, вбираючи кращі риси представників нації під впливом історичних, релігійних та інших подій. Основ­ними рисами українського національного характеру є щед­рість, совісність, увага до інших, повага до людини, праце­любність, милосердя тощо. Ці якості й утворюють змістовну основу моральної культури.

Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм мож­ливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінностями свого народу, розуміти мету і сенс життя.

У формуванні певних позитивних рис молодших школя­рів певну роль відіграє українська народна казка, яка нале­жить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим і дітям. Казка — це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу.

Найсуттєвішою особливістю казки як виду народної творчості є фантазія, що теж надзвичайно імпонує молод­шим школярам. Так, звірі і птахи в казках розмовляють людською мовою. За допомогою казок, які вчитель вико­ристовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це по­легшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил куль­турної поведінки.

Вивчаючи правила поведінки в гостях, на уроках озна­йомлення з навколишнім, можна інсценувати казку «Ли­сичка та журавель», проілюструвати її прислів'ями. (Уміла готувати, та не вміла подавати. Не роби комусь, що собі не мило). Після цього вчитель може запропонувати вихован­цям самостійно сформувати правила на основі цієї казки.

Існує величезна кількість так званих героїчних та при­годницьких казок, у яких виражена одвічна мрія людини пізнати світ, опанувати водну стихію, повітряний океан, пустелі (наприклад, «Кирило Кожум'яка», «Чоботи-скоро-ходи», «Голубий килим» тощо). Окремі фрагменти цих та інших казок можна використати на відповідних уроках природознавства.

У молодших класах широкого розповсюдження набули легенди.

Легенди і казки про рідкісні рослини сприяють форму­ванню в учнів екологічної культури, стимулюють виник­нення у них бажання захищати їх, висаджувати на подвір'ї, у садку, на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці. Створені руками дітей куточки зникаючих рослин закладатимуть у них підвалини дбайливого ставлення до природи.

Велике значення у застосуванні традиційних засобів впливу на учнів мають українські народні ігри, що спря­мовані на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих.

З давніх-давен прихід весни зустрічали веснянками — хоровими піснями з іграми й танцями. У веснянках оспі­вується пробудження природи, висловлюються надії на доб­рий урожай. Весняні дитячі ігри дуже схожі на старовинні веснянки: «Подоляночка», «Мак», «Ластівка», «А ми просо сіяли». їх можна використати під час проведення «Свята квітів», «Свята врожаю» тощо.

Під час екскурсій можна організувати різні ігри, в яких учні випробовують себе у ролі народних лікарів, визначають за зовнішнім виглядом і запахом рослини у вузликах. Це історія, мудрість народна. її поради вчать відчувати серцем наш земельний дивосвіт, відповідати за майбутнє України.

ВИСНОВОК

Народознавчий підхід забезпечує всебічне і глибоке засво­єння учнями всього культурно-історичного шляху розвитку рідного та інших народів. Розкриття навчального матеріалу всіх основ наук, змісту освіти в народознавчому аспекті створює сприятливі умови для виховання високоморальної особистості, повноправного господаря країни, палкого па­тріота й інтернаціоналіста. Використання елементів народо­знавства на уроках та в позакласній діяльності відіграє важливу роль у формуванні національної української куль­тури.

Завдання для самостійної роботи студентів

Запитання

1. У чому Ви вбачаєте шляхи відродження національної укра­їнської школи? Обґрунтуйте свою думку, наведіть фрагменти уроків.

1. Які вчені стояли на теренах українського народознавства?

2. У чому полягає значення народознавчого підходу у процесі вивчення природознавства?

1. Які вам відомі українські народні свята? Схарактеризуйте їх обряди.

Завдання

1. Прочитайте народні прикмети. Визначте, які характерні озна­ки даного сезону в них представлені. Обґрунтуйте свою відповідь:

Квітневий шпак — весни гонець. Весняна квітка сніг проломлює. Була б водиця, а зелень народиться. Щука хвостом лід розбиває.

2. Складіть фрагмент уроку (за вибором) із використанням народного календаря.

3. Підберіть звичаї та обряди українського народу, які можна використовувати на уроках природознавства та в позакласній роботі.

3. Підберіть серію загадок, приказок та прислів'їв про пред­мети і явища природи в різні пори року. Використайте їх у про­веденні уроків під час проходження педагогічної практики.

Тести

1. Основа обрядовості свята «Трійці»:

а) культ рослин і тварин;

б) культ рослинності;

в) культ тварин.

2. Символи, що притаманні українському народу — це:

а) береза, явір, ялина, липа;

б) верба, явір, калина, чорнобривці.

3. Народні свята, які відзначаються у грудні:

а) Варвари, Третя Пречиста, Калета, Воздвижения;

б) Миколи, Варвари, Калета.

4. Народне свято, яке святкують тільки жінки:

а) Явдохи;

б) Варвари.

5. Свято, на яке весна зиму перемагає:

а) Юхима;

б) Благовіщення.

Словничок

Етнопедагогіка — наука про досвід народу у справі виховання молоді, про його педагогічні погляди, наука про педагогіку побуту, сім'ї.

Звичаї — неписані закони, якими користуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

Народознавство — сукупність знань про народ, його похо­дження, розселення, історію, національну культуру, побут.

Педагогіка народознавства — 1) неписаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, що створюється народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується; 2) систематичний пошук, творче співро­бітництво учнів, батьків, педагогів, усієї громадськості в ім'я орга­нізації навчання дітей як радісної та змістовної життєдіяльності, а не як нудного додатка до життя. Педагогіка народознавства розглядає навчально-виховний процес як ланку безперервного історичного буття рідного народу, нації. Це всебічне теоретичне і практичне оволодіння учнями краєзнавчим, зокрема фольклорним, геогра­фічним, етнографічним матеріалом.

_{ІІІІіІІІ}