1.2. Характеристика основних напрямів соціально-педагогічної роботи з дітей з особливими потребами

Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями спрямована на те, щоб адаптувати соціум, а людину, яка має проблему, до життя в суспільстві.

Одним з напрямків роботи соціального педагога є робота з дітьми з різними фізичними та психічними відхиленнями. Соціально-педагогічна підтримка цих дітей здійснюється в умовах навчально-виховного закладу в таких рамках:

1. Соціальна паспортизація даних дітей тобто своєчасне виявлення даної категорії дітей, фіксації їх анкетних даних.

2. Відвідування даних дітей на дому і складання акту обстеження житлово-побутових та моральних умов проживання в сімї.

3. Застосування до цієї категорії дітей психокорекційних методів роботи.

4. Виявлення творчих обдарувань, нахилів, реклама творчих здобутків дітей з різними фізичними та психічними відхиленнями на рівні села міста, в яких вони проживають. Ствердження їхнього особистісного ”я”.

5. Виховання в соціумі гуманного відношення до дітей з обмеженою дієздатністю.

6. Організація дозвілля, зайнятості в гуртках, клубах, секціях тощо.

7. Здійснення матеріальної допомоги сімям, в яких проживають такі діти, тобто здійснення соціального захисту.

8. Проведення просвітницької роботи для батьків цих дітей, педагогів, вихователів.

9. Пошуки спонсорів для здійснення соціального захисту даної категорії дітей [16, c. 239].

Дуже важливе значення при спілкування з дітьми з особливими потребами має мова. Соціальні педагоги повинні проводити відповідну роботу з оточенням (соціумом) дитини з особливими потребами відносно навішування на них ярликів.

Ось приклади мовних виразів, які передбачають неповагу до іншої людини (не використовуйте жоден із наведених ярликів).

1. Неповноцінний, негативний, і, мабуть, зануда (Людина, яка значно гірша від інших).

2. Хворий на церебральний параліч.

(Звучить як неособовий предмет стосовно особистості).

3. Благодійність.

(Часто організовується для допомоги людям, які не відчувають дискомфорту від того, що вони є інвалідами. Більшість таких людей не хочуть проявів благодійності до себе. Необхідно знайти інші шляхи зняття барєрів, знайти можливості розділити життя один одного так само, як ви кожного дня приймаєте душ, або готуєте їжу. Благодійність по відношенню до нас стимулює сегрегацію, а ми бажаємо почуття єдності).

4. Соціальні працівники.

(Слід описувати умови, а не людину. Якщо описуються умови, виникає враження, що ви розміщуєте людей у різні пакети або файли).

5. Каліка.

(Цей ярлик малює картину: “ніхто не хоче виглядати так, бути обєктом жалю всіх”).

6. Глуха або німа людина.

(Людина без мови. Німий звучить як дурний. Втім, ці люди є справжніми професіоналами у спілкуванні знаковою мовою. Вони розуміють мову тіла краще, ніж більшість людей, які чують).

7. Хвороба.

(Інвалідність не є хворобою. Люди, які мають інвалідність, можуть бути здоровими, як інші люди).

8. Неповноцінний [16, c. 240].

(Неповноцінними є сходи, важкі двері, кнопки, що надто високо розташовані, місця паркування тощо. Суспільство створює неповноцінність людей своїм небажанням до змін).

9. Бідність.

(Інвалідність не відображає багатство особистості. Від характеру людини залежить наповненість її життя).

10. Страждає від хвороби.

(Люди з особливими потребами не завжди страждають від своєї інвалідності. Якщо хто-небуть завжди не чув – це частина його особистості як і колір очей).

11. Нещасний.

“Існує лише одне нещастя – використання цього слова, яке є неприємним) [16, c. 240].

У людей з особливими потребами виникають загальні особистісні проблеми, які мають таку основну специфіку:

1. Комплекс неповноцінності, відчуття неспроможності виконувати важливі людські функції, підвищена потреба в захисті;

2. Відчуття несхожості на інших, відчуженість від інших;

3. Почуття самотності внаслідок обмеженості контактів із зовнішнім світом, підлеглість у контактах, низький рівень симпатії;

4. Екзистенційні проблеми, відчуття втрати життєвого смислу.

Загальною рисою, яка обєднує ці проблеми, є те, що всі вони повязані з недостатнім опануванням життєвих умінь і навичок, невмінням адаптуватися в навколишньому світі, неможливістю використовувати особистісні ресурси для розязання життєвих завдань. Наведені вище особистісні проблеми можна вирішувати за допомогою різних психологічних методів – консультування, бесіди, гри, різних видів групової роботи, тренінгів [16, c. 242].