4. Труднощі, що супроводжують інвестування на ринку міжнародних інвестицій.

1. Психологічні бар’єри – незнання економіки, політики й культури інших країн, зокрема, нац. мови, а також методів торгівлі на фін ринках, порядку звітності і т.д. Інституціональні інвестори часто здійснюють свої міжнародні інв-ції через брокерів відповідних нац. ринків.

2.Інформ труднощі – складність отримання інфо про іноз ринки та емітентів з таким же ступенем вірогідності, як і про учасників нац. ринку. Проте амер, яп, деякі європ брокери надають також інфо про очікувані прибутки компаній і навіть рекомендують інвесторам компанії системи, які діють в реальному часі.

3.Юридичні складнощі – пов’язані з розміщенням капіталу та його поверненням разом з отриманим прибутком у свою країну, включаючи особливості оподаткування.

4. Додаткові витрати – трансакційні витрати (більш високі комісійні посередникам на іноз ринках, більш висока плата за оформлення угод, більш висока зар плата керівникам портфелів міжнародних інвестицій).

5. Цілі міжнародних інвестиційних компаній.

Міжн. інв-її пов’язані з тим,ю що дозволяють отримати більш високу якість, велику прибутковість портфелю, з меншим ризиком в порівнянні з чисто нац. інвестиціями.

Цілі міжнародних інвестиційних компаній:

• Розширення вир-ва, збільшення прибутку через освоєння нових ринків за кордоном.

• Досягнення економії в масштабах вир-ва.

• Збільшення прибутку за рахунок використання порівняльних переваг інших країн.

• Збільшення валютних ресурсів фірми.

6. Цілі міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій.

• Обхід тарифних митних та низки нетарифних протекціон. бар’єрів.

• Використання різниці щодо вартості ресурсів у різних країнах, в т.ч. використання різниці стосовно витрат вир-ва.

• Підвищення конкурентоспроможності й більшої активності , ніж у випадку зовн торгівлі, входження на ринки.

• Вивезення капіталу не лише в обхід митних бар’єрів, але й з метою одержання виграшу порівняно з нац. фірмами у сфері оподаткування.

• Отримання допомоги стосовно налагодження випуску техн. складової продукції.

• Разове отримання нових технол. у розрахунку на їхнє постійне постачання.

• Вирішення проблем навчання нац. кадрів.

• Отримання фін вигоди порівняно з імпортом товарів та іноз кредитів.

7. Якою має бути зовнішньоекономічна стратегія держави.

В залежності від того, обмежує чи стимулює держава ввезення (вивезення) товарів, інвестицій, розрізняють 4 види зовнішньекон стратегії держави:

1.стр. ізоляції - вилучення держави зі світових госп зв’язків. Проводиться винятково з політичних чи ідеологічних міркувань. Економічно не виправдана.

2.стр.протекціонізму – захисту внутр. ринку від іноз конкуренції. Приймається під тиском нац. підприємців, якщо нац. вир-во неконкурентоспроможне. Основний прийом протекціонізму – підвищення мит на імпорт аналогічних товарів.

3.Вільна торгівля – зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Як правило, здійснюється країнами, що лідирують на ринку і не побоюються підриву конкурентоспроможності своїх товарів.

4.стр. наповнення дефіцитного ринку – «протекціонізм навпаки». Ефективна тільки у випадку дефіцитного національного ринку.