2. Досвід інших країн з організації процесу запозичення коштів зі світового ринку позикових капіталів для фінансування державних витрат.

Концепції щодо позитивного впливу дефіциту як антикризового інструменту бюджетного регулювання.

Концепції ґрунтуються на вченні Дж. М. Кейнса про необхідність збільшення попиту у кризовий період за рахунок збільшення державних видатків загалом та зміну структури компонентів внутрішнього попиту зокрема.

Причинами падіння виробництва протягом останніх десятиліть були збої в роботі фінансових ринків, що виливалось у виникнення банківської паніки та збільшення недовіри між кредитором та позичальником. Позичальники забирають свої кошти, вони не перебувають у обігу, загальна швидкість обігу зменшується, а отже, зменшується і грошова маса. Зменшення внутрішнього попиту, внаслідок посилення заощаджувальних тенденцій, із одночасним зменшенням грошової маси приводить до нестачі фінансових ресурсів для нарощування виробництва підприємствами і до його реального падіння. Тобто, поява розриву у кругообігу коштів, а також ослаблення тісної прив'язки руху коштів до протилежного руху матеріальних потоків у реальній економіці, зумовлюють дисбаланс національної економіки і кризові явища.

Зважаючи на це, все більшої актуальності набирає практика використання дефіциту бюджету як ключового інструменту щодо усунення кризових наслідків. Адже держава, як позичальник із найвищим кредитним рейтингом може стати посередником між потенційним кредитором, який не довіряє іншим позичальникам, крім держави, і суб'єктами економічної діяльності, здійснити державні запозичення, і спрямувати відповідним чином ці фінансові ресурси в економіку, збільшуючи внутрішній попит і одночасно підтримуючи кругообіг коштів.

Спрямовуючи отримані у борг ресурси в галузі, які з тих чи інших причин не отримують належної уваги з боку приватного сектора, стимулюючи компоненти внутрішнього попиту (інвестиції чи споживання), частка у ВВП яких є нижчою від оптимального рівня, уряд, може прямо впливати на структуру економіки, підвищуючи добробут суспільства.

Негативна роль державних запозичень – витіснення приватних інвестицій із внутрішнього ринку внаслідок обмеженості його інвестиційної здатності. В довгостроковій перспективі держава не повинна підміняти собою банківську систему та її інвестиційну діяльність.

Тому, в країнах ЄС законодавчо було обмежено дефіцит сектора загальнодержавного управління нарівні 3 % від ВВП. Отримана критична межа є науково-обґрунтованою. Дотримання цього рівня дефіциту надає змогу країнам ЄС при середньостатистичному темпі економічного зростання у 3 % та інфляції у 2 % утримувати рівень державного боргу в граничнодопустимих межах - 60 % від ВВП.

Основні способи використання дефіцитного фінансування для подолання кризових явищ:

1) збільшення державних видатків;

2) зменшення рівня оподаткування;

3) кредитування приватного сектора із запозичених коштів;

4) участь держави у капіталі фінансових інститутів, що потребують фінансової підтримки в умовах фінансової кризи, та їх часткова або повна націоналізація;

5) взяття державою боргових зобов'язань приватного сектора, в тому числі і через викуп неліквідних та безнадійних активів.

Вибір способу використання дефіцитного фінансування залежить від причин, що зумовили уповільнення чи падіння виробництва.

Заходи 1 та 2 ефективно діють в умовах, коли безпосередня причина падіння виробництва не пов'язана із функціонуванням фінансових ринків.

Втручання держави у роботу фінансових ринків почало практикуватися в останні декілька десятиліть, коли збої у роботі останніх все більше відображаються на темпах економічного зростання.

Разом з тим не слід абсолютизувати ці положення.

Велика депресія у США на початку 30-х років, в основі якої була дестабілізація фінансових ринків, була подолана без втручання держави. Натомість держава, за допомогою дефіциту бюджету, здійснювала фінансування громадських робіт із розвитку інфраструктури, стимулюючи внутрішній попит та сприяючи підвищенню ефективності виробничого процесу приватного сектора і збільшенню пропозиції товарів та послуг.

В умовах банківської кризи на початку 80-х років способи використання дефіцитного фінансування були іншими. Більшість розвинутих країн взяли курс на зменшення податкового тиску для бізнесу з метою стимулювання пропозиції товарів та послуг. Зокрема у США у 1981 році був прийнятий закон про податкові пільги при проведенні досліджень та експериментів, який передбачав зменшення податку на прибуток на 25 % від додаткових видатків на НДККР в порівнянні із затратами на ці цілі за попередні три роки. Аналогічні заходи були вжиті і в інших розвинутих країнах, зокрема у Великобританії та Ізраїлі.

На початку 90-х років уряди ряду скандинавських країн, у яких було зафіксоване падіння виробництва внаслідок дестабілізації на фондовому ринку, підтримали їх роботу шляхом придбання привілейованих акцій, що найбільше впали у ціні, а також здійснювали кредитування приватного сектора у сферах, які найбільше потерпали від збурень на фінансових ринках.

Для подолання фінансової кризи у 2008 році, яка, в свою чергу, зумовила падіння виробництва, подібна практика використовувалась у Великобританії, США, Нідерландах та інших країнах.

Однак, незважаючи на тенденцію щодо збільшення втручання держави у роботу фінансових ринків через рекапіталізацію банківської системи, надання державних кредитів, гарантій тощо, уряди не відмовилися від використання податкового та видаткового механізмів для стимулювання НТП.