§ 7.3. Твердження у фінансових звітах, щодо яких отримуються аудиторські докази

Порядок складання фінансової звітності в Україні визначається спеціальними правилами (принципами), які містять Положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Сукупність таких принципів становить концептуальну основу фінансової звітності.

Концептуальна основа, за якою складається фінансова звітність в Україні, визначається П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

1. автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

2. безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

3. періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

4. історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

5. нарахування та відповідності доходів і витрат, за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей;

6. повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

7. послідовності, що передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

8. обачності, згідно з якою методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

9. превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

10. єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Застосування єдиних принципів складання фінансової звітності має на меті забезпечити її якісні характеристики, які полягають у наступному:

1. інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації,

2. фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, дані у минулому,

3. фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності,

4. фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

   • фінансові звіти підприємства за різні періоди;

   • фінансові звіти різних підприємств.

Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Принципи складання фінансової звітності, а також якісні характеристики, які необхідно забезпечити, формують технологію процесу складання показників фінансової звітності.

Відповідальність за достовірне подання та розкриття інформації, яка міститься у фінансових звітах, несе керівництво підприємства. Ця відповідальність означає, що керівництво, яке подає звітність, робить твердження щодо визнання, оцінки, подання різних елементів фінансових звітів та розкриття пов’язаної з ними інформації.

Таким чином, у процесі аудиторської перевірки необхідно отримати докази, які підтверджують або спростовують відповідні твердження, що містять показники форм фінансової звітності та інформація приміток.

Показники форм фінансової звітності, як відомо, відрізняються за своїм характером. Так, статті Балансу — це моментні показники. Вони формуються шляхом групування сальдо по активних рахунках у статті активу та групування сальдо по пасивних рахунках у статті пасиву. Статті Звіту про фінансові результати — це інтервальні показники. Вони формуються шляхом відображення накопичених оборотів за звітний період по рахунках обліку доходів та витрат. Інформація, яка розкривається у примітках до фінансових звітів, може мати як інформацію, яка сформувалася в системі рахунків бухгалтерського обліку, так і іншу аналітичну (в тому числі текстову) інформацію. Отже, різні статті фінансової звітності містять різні твердження.

МСА 500 «Аудиторські докази» поділяє твердження, щодо яких збираються аудиторські докази, на три категорії.

I категорія тверджень. Твердження, які містять показники балансу, або твердження про залишки на рахунках на кінець періоду. Це такі твердження:

1. існування: активи, зобов’язання та частки участі у капіталі існують;

2. права і зобов’язання: підприємство утримує чи контролює права на активи, зобов’язання є зобов’язаннями підприємства;

3. повнота: відображені всі активи, зобов’язання та частки участі у капіталі, які мають бути відображені у звітності;

4. оцінка вартості та розподіл: активи, зобов’язання та частки участі у капіталі включені у фінансові звіти у відповідних сумах і будь-які остаточні коригування оцінки вартості та розподілу відображені у звітності відповідним чином;

Наприклад. Станом на 31 грудня 2007 року підприємство відобразило у статті «Товари» активу балансу суму 215,0 тис. грн. Інформація, яка подана у цій статті має за собою такі твердження керівництва підприємства:

1. існування — станом на 31 грудня звітного року такі товари існували й мали всі ознаки активу (тобто це — ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому).

2. повнота — підприємство може частину власних товарів передати на відповідальне зберігання на склади іншого підприємства. Проте вартість таких переданих товарів повинна включатися до складу власних оборотних активів. Тобто керівництво підприємства стверджує, що до складу статті активу «Товари» включено й вартість товарів, які зберігаються на іншому підприємстві.

3. права і зобов’язання — відомо, що підприємство може реалізовувати як власні товари, так і ті, що отримує за договорами комісії, отже не має на них права власності. Залишки нереалізованих товарів, які були отримані за договорами комісії, підприємство обліковує на позабалансових рахунках і не може включати до складу власних активів. Таким чином, керівництво підприємства стверджує, що стаття активу балансу «Товари» відображає вартість лише власних товарів за виключенням комісійних.

4. оцінка вартості та розподіл — з метою організації обліку руху товарів, обліковою політикою підприємства може визначатися застосування методу ціни продажу, за яким товари в роздрібній мережі обліковуються за ціною продажу, тобто з урахуванням торговельної націнки. Проте принцип історичної (фактичної) собівартості, який визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання, вимагає формувати статтю «Товари» без урахування торговельної націнки. Крім того, оборотні активи, до яких відносяться й товари, відображаються на звітну дату за найменшою з двох оцінок: або за вартістю придбання, або за чистою вартістю реалізації. Таким чином, при формуванні значення показника активу балансу «Товари» керівництво підприємства стверджує, що сума 215,0 тис. грн. не включає торговельної націнки, яка сформована на залишок товарів у роздрібній мережі, а також про те, що чиста вартість продажу залишків товарів перевищує суму 215,0 тис. грн.

II категорія тверджень. Твердження, які містять показники Звіту про фінансові результати або твердження щодо класів операцій та подій за період, що перевіряється. Це такі твердження: