§ 1.2. Становлення аудиту в Україні

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався у 1991 році після набуття Україною незалежності. Офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося 1993 р. в наслідок прийняття Закону України «Про аудиторську діяльність», у якому визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування, а в 1993 році згідно з тим же Законом була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні.

Розвиток аудиту в Україні має три етапи:

1. 1987-1992 рр. — створення перших аудиторських структур;

2. 1993-1998 рр. — формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

3. 1999 р. - дотепер — діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики. За цей час з маловідомого терміну аудит перетворився на невід’ємний елемент економічних відносин.

На сучасному етапі розвитку національної економіки спостерігаємо значні зміни у методах і механізмах господарювання, зумовлені розширенням і зміцненням недержавних форм власності, приватизаційними процесами, розвитком міжрегіональних і міжнародних зв’язків, побудованих на ринкових засадах.

В Україні виникла нова категорія людей, реально здатних впливати на економічний, соціальний і політичний стан в державі, — категорія власників, їхньою характерною рисою є зацікавленість у стабільності, передбачуваності та відкритості всіх економічних та політичних процесів, що відбуваються у суспільстві, оскільки безпека будь-якого бізнесу визначається, насамперед, загальним становищем у державі і суспільстві.

Формування приватної власності зумовило виникнення низки нових професій в економічній сфері, де важливе місце належить аудиторам.

§ 1.3. Визначення аудиту

Зміст терміну аудит різними документами які регламентують здійснення аудиторської діяльності в Україні трактується по різному. Найважливіші серед них це Закон України «Про аудиторську діяльність» (надалі — Закон про аудит) та «Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики» (надалі — МСА).

Стаття 3 Закону «Про аудиторську діяльність» дає таке визначення:

Аудит — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиту фінансових звітів» дає таке визначення:

Аудит фінансових звітів — метою аудиту фінансових звітів є надання аудиторові можливості висловити думку про те, чи складені фінансові звіти (в усіх суттєвих аспектах) відповідно до застосовуваної концептуальної основи фінансової звітності. Аудит фінансових звітів є завданням з надання впевненості.

Порівняння цих двох визначень дозволяє виділити основні ознаки аудиту:

1. Аудит пов’язаний з проведенням процедур перевірки фінансових звітів,

2. В процесі аудиту висловлюється незалежна думка,

3. Сформоване судження має базуватися на концепції суттєвості інформації, яка міститься у фінансових звітах.

Термін «фінансові звіти» означає структуроване подання фінансової інформації, до складу якої, як правило, входять примітки, що додаються, зроблені на основі облікових записів та призначені для інформування про економічні ресурси чи зобов’язання підприємства на певну дату або про зміни в них протягом періоду часу відповідно до концептуальної основи фінансової звітності. Цей термін може означати повний пакет фінансових звітів, а також й окремий фінансовий звіт.

У відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» повний комплект фінансової звітності включає такі компоненти:

1. Баланс.

2. Звіт про фінансові результати.

3. Звіт про власний капітал.

4. Звіт про рух грошових коштів.

5. Примітки.

При складанні фінансової звітності в Україні використовуються Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку, які й формують концептуальну основу фінансової звітності в Україні. Відомо, що формування показників фінансової звітності може здійснюватися з використанням іншої концептуальної основи, наприклад, Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ). Таким чином, коли мова йдеться про аудит, то завжди мається на увазі, що буде робитися висновок стосовно повного комплекту фінансової звітності.

Управлінський персонал підприємства несе відповідальність за визначення концептуальної основи фінансової звітності, яку слід застосовувати для складання та подання фінансових звітів. Управлінський персонал відповідає також за складання та подання фінансових звітів відповідно до застосовної концептуальної основи фінансової звітності. Відповідальність управлінського персоналу включає:

1. розробку, впровадження та здійснення внутрішнього контролю складання та подання фінансових звітів, що не містять суттєвого викривлення внаслідок шахрайства або помилок;

2. вибір та застосування відповідних облікових політик;

3. здійснення попередніх облікових оцінок, які є обґрунтованими за обставин.

У той час як аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за складання та подання фінансових звітів згідно зі застосовною концептуальною основою фінансової звітності є відповідальністю управлінського персоналу суб’єкта господарювання при здійсненні нагляду особами, яким довірено найвище управління.

Аудит фінансових звітів не позбавляє управлінський персонал або найвищий управлінський персонал від відповідальності. У відповідності до статті 9 Закону України «Про аудиторську діяльність» органи управління суб’єкта господарювання несуть відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, які надаються аудитору (аудиторській фірмі) для проведення аудиту чи надання інших аудиторських послуг.

Аудит — це завжди незалежна перевірка, про що прямо зазначено у статті 3 Закону України «Про аудиторську діяльність».

МСА 200 не має у визначенні аудиту безпосередньо терміна «незалежність думки», проте дотримання незалежності є ключовою вимогою Кодексу етики професійних бухгалтерів, завдяки якій аудитор може забезпечити в процесі своєї діяльності виконання всіх вимог щодо фундаментальних принципів етики, таких як чесність, об’єктивність, професійна компетентність та належна ретельність, конфіденційність, професійна поведінка.

Формування незалежного судження аудитора стосовно достовірності повного комплекту фінансової звітності завжди проводиться на основі визначеного рівня суттєвості інформації, яку містять такі звіти.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

Аудитор повинен планувати і виконувати аудиторську перевірку з професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати обставини, які є причиною суттєвого викривлення у фінансових звітах.

Професійний скептицизм означає, що аудитор критично оцінює, ставлячи під сумнів, обґрунтованість отриманих аудиторських доказів та очікує на виявлення аудиторських доказів, які суперечать (чи ставлять під сумнів) достовірність документів, відповіді на запити та іншу інформацію, отриману від управлінського та найвищого управлінського персоналу.

Мова йде про те, що недоречно покладатися на надмірні узагальнення під час формування висновків на підставі проведених спостережень. Або коли аудитор робить запити на отримання якоїсь інформації, він, по-перше, завжди повинен пам’ятати, що отримана інформація має не остаточний доказовий характер, а лише тільки переконливий, а по-друге, не треба вважати, що керівництво підприємства завжди характеризується як доброчесне та чесне. Відповідно, пояснення управлінського персоналу не замінюють отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів для формування обґрунтованих висновків, що їх буде покладено в основу аудиторської думки.