Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту

Валютно-фінансові умови – порядок визначення платежу валюти і виду системи розрахунків, валютних обмовок.

Валюта ціни (валюта угоди) – валюта, яку використовують для вираження ціни у контракті. Переважно використовують найстабільнішу на момент укладення угоди валюту. Якщо розрахунки здійснюють за клірингом, то валюта, як правило, відповідає валюті клірингу.

Валюта платежу – валюта, за якою здійснюють оплату товару, послуг за контрактом. Інколи вона відрізняється від валюти ціни, особливо коли контрактні ціни встановлюються на біржах, аукціонах, під час проведення операцій за клірингом чи за фіксації ціни в рахунковій одиниці. У такому випадку валюта ціни є формою страхування ризику зміни курсу валюти платежу.

Умови розрахунків залежать від країн-учасниць зовнішньоторговельного контракту, виду товару, кон'юнктури товарного ринку, наявності міжурядових угод, банківських звичаїв тощо. Наприклад, сировинні й продовольчі товари продають із використанням готівкових розрахунків, машини й обладнання - кредиту. Біржові товари (зернові, метали, ліс, нафтопродукти) продають і купують на основі загальноприйнятих умов, запроваджених у світовій практиці.

Валютно-фінансові умови, які мають бути передбачені в договорі (контракті):

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів або вартість робіт (наданих послуг), виконаних згідно з договором (контрактом), та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних, сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії — "на вимогу" та "умовна"; умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контакту без зміни гарантій).

Усі валютно-фінансові умови контрактів сторони уточнюють на основі домовленостей. Під час імпорту товарів з розвинених капіталістичних країн ціни фіксують у валюті країни-постачальника, а з країн, що розвиваються, – у валюті третьої країни: платежі здійснюють у тій самій валюті.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають під час експортно-імпортних операцій і продажі товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної спроможності через погіршення умов торгівлі.

Захисні застереження застосовують для зменшення валютних ризиків. Розрізняють:

• двосторонні застереження – здійснюється перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу. Застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються.

• односторонні застереження використовують у торгівлі з розвиненими країнами; на їх основі також перераховують суму платежу.

Застереження може бути одновалютним за умови, що валюти ціни і платежу однакові та визначені залежно від курсу іншої валюти.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі створення зустрічних вимог і зобов'язань у дивній валюті (хеджирування). Використовуються також валютні опціони. Це привілей, що здобувається при сплаті відомої премії однією особою (банком, фірмою) з метою надання іншій особі права чи купити продати валюту за погодженим курсом у любий день протягом визначеного періоду, або відмовитися від угоди без відшкодування збитків.