1.9. Складання і призначення картограми екологічної придатності земель

За картограмами крутості схилів та агровиробничих груп ґрунтів складається картограма екологічної придатності земель, підґрунтям якої є існуюча класифікація земель України та поділ земель за еколого-технологічними групами.

Картограма використовується для визначення системи використання земель, проектування заходів щодо освоєння, поліпшення, меліорації земель, трансформації угідь та для впорядкування території землекористувань сільських, селищних рад.

На картограмі та в умовних позначеннях позначаються різними кольорами ділянки земель за еколого-технологічними групами придатності.

1) Землі, придатні під ріллю, для розміщення польових сівозмін із вирощуванням усіх культур районованих у даній природно-сільськогосподарській зоні, на схилах 0-3° - фарбуються помаранче­вим кольором (класи земель від 1-1 до 1-12).

2) Землі, придатні під ріллю, для розміщення ґрунтозахисних сівозмін, на схилах 3-7° - фарбуються гірчичним кольором (класи земель від 1-12 до 1-15).

3) Орні землі, які потребують постійного залуження, із схилами більше 7° та сильно змиті фунти фарбуються салатовим кольором (всі класи земель).

4) Землі, придатні для розміщення багаторічних насаджень (за експозицією схилів) позначаються умовним знаком відповідних багаторічних насаджень.

5) Землі, придатні переважно під сінокоси фарбуються світло-зеленим кольором (класи земель від 0-1 до ІІ-4).

6) Землі, придатні під пасовища фарбуються кольором мокрого асфальту (класи земель від III-1 до ІІІ-6).

7) Землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після проведення докорінної меліорації земель фарбуються блакитним кольором (класи земель від IV -1 до IV-3).

8) Землі, не придатні під сільськогосподарські угіддя фарбуються жовтим кольором (класи земель від IV -5 до ІV-6, а також фунти з піщаним механічним складом).

9) Порушені землі фарбуються червоним кольором (класи земель від VII-! до VІІ-2).

Класи земель, прийняті відповідно до тимчасових вказівок класифікації земель УРСР за 1985 р. і розроблені спеціалістами інституту "Укрземпроект", наведені у таблиці 8.

Межі масивів придатності земель позначаються суцільною лінією червоного кольору.

Крім того, на картограмі позначаються горизонталі суцільною лінією, водорозділи пунктиром червоного кольору, а тальвеги пунктиром синього кольору. Шифри і межі агровиробничих груп ґрунтів - пунктиром синього кольору

Склад категорій придатності і класів земель (згідно з номенклатурним списком агро-груп ґрунтів, затвердженим МСГ УРСР від 09.06.75 р.)

Таблиця 7

Розділ 2. Організація території новостворених землекористувань

2.1. Організація раціональної системи використання угідь

Основна мета організації раціональної системи використання угідь полягає у тому, щоб оцінити, проаналізувати і порівняти існуючий стан впорядкування території з проектом створення нових землекористувань та з тими вимогами, що висуває чинне законодавство і наукові теорії, передовий досвід та нові умови виробництва.

Розміщення угідь є невід'ємним аспектом усього пронесу проектування використання земель і в певній мірі вирішується при визначенні складу угідь, трансформації і визначенні системи вико­ристання угідь. Ці питання вирішуються за принципом від загального до окремого. Спочатку вирішують питання розміщення угідь за придатністю ґрунтів для певного виду угідь по масивах, а згодом конкретизують і намічають на плані межі проектних масивів угідь.

На організацію раціональної системи використання угідь впливають природні, соціально-економічні, організаційно-правові умови і просторове розміщення угідь.

Природні умови. Організація раціонального використання угідь здійснюється залежно від якості ґрунтів, рельєфу території і кліматичних особливостей об'єкта проектування.

Ґрунтовий покрив впливає на вибір способу продуктивного ви­користання земель. Так, придатні ґрунти для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур використовуються у складі орних земель і багаторічних насаджень, для розміщення зерно-просапних сівозмін, садів або виноградників. Еродовані ґрунти, які розміщенні на схилах від 3° до 7° використовуються у складі ріллі, на схилах більше 7° - у складі сінокосів, на них проектують ґрунто­захисну систему землеробства, на ґрунтах з супіщаним та піщаним механічним складом розміщують сидеральні сівозміни або ділянки заліснюють. На торфово-болотних та глейових ґрунтах доцільно розміщувати лукопасовищні сівозміни або кормові угіддя.

Під час проектування слід ураховувати і особливості природної рослинності окремих масивів земель.

Бідні на поживні речовини ґрунти, які непридатні для вирощування сільськогосподарських культур, використовуються для розміщення господарських дворів та шляхів і інших несільськогосподарських об'єктів. На територіях із складним рельєфом проектується контурно-меліоративна система організації території угідь.

Водний режим впливає на формування проектної структури земельних угідь та посівної площі сільськогосподарських культур. Так, перезволожені і заболочені ділянки земель, які за ґрунтами придатні для вирощування сільськогосподарських культур, після осушення плануються для інтенсивного використання угідь у кожній із прийнятих систем.

Соціально-економічні умови. Організація раціонального викорис­тання угідь залежить від їх оптимальної структури, від спеціалізації господарства в рослинництві та тваринництві, від трудових ресурсів, від матеріально-технічного забезпечення всіх галузей сільсько­господарського виробництва, від забезпечення громадського тваринництва кормами та можливого виробництва органічних добрив та отримання мінеральних добрив. Найвагомішою ознакою економіч­ного розвитку сільськогосподарського виробництва є якісний стан земельних ресурсів та вибір прогресивних форм господарювання і управління виробництвом.

Раціональне розміщення і використання угідь повинно забезпечити оптимальні умови життя, праці та відпочинку мешканців сільської (селищної) ради.

Організаційно-правові умови. За сучасних умов способи організації використання угідь визначаються власне суб'єктами господарювання з урахуванням якісного стану земель, природних умов, якісного матеріально-технічного забезпечення та вибраної спеціалізації розвитку господарства. Зміни у формах власності на землю, на нерухоме майно, реєстрацію прав на них, методи господарювання та управління земельними ресурсами, здійснюєть­ся в рамках правового поля чинного законодавства. Переведення одного виду угідь в інше відбувається відповідно до проектів організації території землекористувань, а вилучення та надання земель для інших не сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до проектів відведення земель за вимогами Земельного кодексу України.

Загалом раціональна система використання угідь вирішується в проектах організації території кожного землекористування, розташованого на території однієї сільської або селищної ради, який розглядається і затверджується кожним землекористувачем і погоджується цією радою.

Просторове розміщення угідь. При розміщенні угідь на території новостворених агроформувань передусім намічають ділянки для житлового, господарського будівництва, магістральних та внутрігосподарських шляхів. Згодом розміщують ділянки садів, ягідників, хмільників, виноградників та інших видів багаторічних насаджень. Залежно від дії процесів водної та вітрової ерозії планують систему протиерозійних гідротехнічних споруд і лісомеліоративних насаджень (водорегулюючих, полезахисних лісосмуг та суцільних лісонасаджень). Перезволожені ділянки проектуються для розміщення природних кормових угідь, і після осушення можуть використовуватися, залежно від якості ґрунтів, у складі орних земель. За наявності на території водних джерел (річок, ставків та водоймищ) створюють прибережні смуги по їх берегах. Розміри прибережних смуг і режим їх використання регулюються Земельним та Водним кодексами України. Під ріллю виділяють решту території з найліпшими ґрунтами, які придатні для вирощування районованих сільськогосподарських культур. Вивчається можливість укрупнення контурів орних земель для поліпшення їх конфігурації. Встановлюються сівозмінні масиви, їх розміри та структура посівів сільськогосподарських культур. Загалом забезпечується створення збалансованих, з урахуванням природних умов, соціально-економічних чинників та правових норм, екологічно-стійких агроландшафтів.