БІЛЕТ 3
1.ТОКСИКОДЕРМІЇ
Токсикодермії (токсидермії) – хвороби шкіри, які розвинулись внаслідок дії різних речовин, що потрапили в організм через рот, дихальні шляхи, підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньовенно, через шкіру і слизові оболонки, якщо це стосується ліків, хімічних речовин.
Етіологія. Досить частою причиною токсикодермій є ліки (антибіотики, сульфаніламіди, анальгін, амідопірин, бутадіон, похідні барбітурової кислоти, вітаміни В1, В6, В12, навіть антигістамінові і кортикостероїдні препарати). Харчові токсикодермії трапляються рідше і можуть бути спричинені самим харчовим продуктом (харчові алергени) або речовинами, які утворились при тривалому зберіганні, псуванні, а також різними домішками (консерванти, барвники). Можливий розвиток токсикодермій внаслідок дії зубних металевих протезів і при металоостеосинтезі.
Патогенез. Основний механізм розвитку токсикодермій алергійний, рідко токсичний. Алергійне ураження шкіри реалізується через імунологічні механізми (В- і Т-імунітет), причому розвиваються різні типи алергійних реакцій. Медикаментозна алергія виникає внаслідок потрапляння в організм мінімальної кількості ліків, її прояви не відповідають фармакологічній дії ліків. Можливий розвиток перехресних реакцій. Підвищена чутливість до антибіотиків, сульфаніламідів, похідних піразолону зберігається до 10-12 років і більше. В окремих випадках маємо справу із ідіосинкразією (природженою непереносимістю деяких речовин), яка є одним із проявів атопії.
Клініка. Прояви токсикодермій різноманітні, на шкірі можуть з’являтися будь-які елементи висипки, крім горбиків і гум. За невеликими винятками симптоматика токсикодермій неспецифічна. Одна і та сама речовина може спричинити у однієї людини різні клінічні прояви. Однакова клінічна картина може розвинутись під впливом різних хімічних речовин. Частіше трапляється мономорфна висипка, рідше – поліморфна (плямисто-папульозна, плямисто-везикульозна, везикуло-бульозна та інші). Висипка на шкірі може поєднуватись із ураженням слизових оболонок, порушенням загального стану з підвищенням температури тіла.
Плямисті токсикодермії – еритематозні, геморагічні (пурпура), крапкові, розеольозні, кільцеподібні. Розміщуються ізольовано, можуть зливатись, утворюючи еритеми значних розмірів, аж до розвитку еритродермій. Згодом на поверхні плям з’являється лущення і вони можуть нагадувати рожевий лишай, при локалізації на долонях і підошвах епідерміс згодом відшаровується пластинами, іноді у вигляді рукавичок. Своєрідною формою плямистої токсикодермії є еритема 9-го дня Міліана, яка розвивається на 5-20-й день після початку вживання ліків, характеризується появою еритематозних плям значних розмірів аж до утворення дифузних еритем, які супроводжуються підвищенням температури тіла, навіть з менінгеальними явищами, артралгіями, головним болем. Перебіг у більшості випадків сприятливий.
Токсична меланодермія розвивається внаслідок впливу ліків (ацетилсаліцилова кислота, кальциферол, пеніцилін, метацикліну гідрохлорид, сульфаніламіди, фенацетин, левамізол, метотрексат, гормональні контрацептиви та інші), вдихання продуктів згоряння нафти, кам’яного вугілля. Ураження починається із появи слабкої еритеми переважно на обличчі, шиї, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок, рідше – на тулубі, гомілках. На поверхні невеличке висівкоподібне лущення. Згодом на тлі еритеми виникає сітчаста пігментація і фолікулярний кератоз на шкірі переважно верхніх кінцівок. Можливий розвиток телеангіектазій, атрофії, а також загальних явищ (головний біль, слабкість, втрата апетиту, схуднення).
Папульозні токсикодермії – дисеміновані гострозапальні напівкулясті міліарні, лентикулярні папули. Фенотіазини, стрептоміцин, тетрациклін, вітамін В1, препарати йоду, золота, антидіабетичні сульфопрепарати можуть спричинити висипку плоских, полігональних папул, які нагадують червоний плоский лишай, навіть кільцеподібний. Папули можуть зливатись у бляшки.
Вузлуваті токсикодермії – утворення болючих гострозапальних вузлів, що злегка підвищуються над рівнем шкіри із нечіткими обрисами. Причиною можуть бути сульфаніламіди, препарати йоду, брому, вакцини, похідні піразолону і саліцилової кислоти (протизапальні, анальгетики), грізеофульвін, циклофосфан, метотрексат.
Везикульозні токсикодермії – дисеміновані везикули із еритематозною облямівкою. Можливий розвиток везикул тільки на долонях і підошвах у вигляді дизгідрозу. Рідко розвивається універсальна набрякова еритема з везикуляцією, мокненням, набряком обличчя, кінцівок, утворенням імпетигінозних кірочок і згодом пластинчастим лущенням.
Пустульозні токсикодермії пов’язані із впливом йоду, брому, хлору, фтору, які виділяються із шкірним салом і тому висипань найбільше на обличчі, грудях, верхній частині спини. Вони складаються із пустул та вугрів у вигляді гострозапальних напівкулястих папул із пустулою на верхівці. Вугрі від йоду менших розмірів і їх завжди більше. Причиною вугреподібної висипки можуть бути вітаміни В6, В12, ізоніазид, фенобарбітал, літій, азатіоприн.
Бульозні токсикодермії – це або дисеміновані бульозні елементи із еритематозною облямівкою (пемфігоїдна токсикодермія), або локалізовані (фіксована бульозна токсикодермія). Можуть також проявлятись у вигляді багатоформної ексудативної еритеми чи еритродермії. Йодисті бульозні токсидермії локалізуються переважно в складках, на шиї, обличчі. Можуть бути великі бульозні елементи із ексцентричним ростом і схильністю до нагноєння, розвитку вегетацій на місці ерозій, що нагадують вегетуючий пемфігус, висипання може локалізуватись і на слизових оболонках.
Токсикодермії, що нагадують багатоформну ексудативну еритему, можуть бути спричинені отруєнням бензином, чадним газом, впливом ліків, у тому числі антигістамінових препаратів.
Токсикодермії типу алергічного васкуліту можуть спричинити антибіотики, сульфаніламіди, амідопірин, барбітурати, антикоагулянти, вітамін В6, бутадіон, ацетилсаліцилова кислота, препарати йоду.
Нікотинова кислота при тривалому вживанні може бути причиною змін шкіри, що нагадують чорний акантоз, галогени – туберозну бромодерму чи йододерму (горбасті бляшки синюшного-червоного кольору, вкриті гнійними кірочками, під якими розвиваються папіломатозні розростання).
Перебіг токсикодермій гострий, однак в окремих випадках може тривати впродовж тижнів, місяців. Токсикодермії можуть супроводжуватись загальними явищами (підвищення температури тіла, нездужання, головний біль), прискоренням ШОЕ, лейкоцитозом, еозинофілією, анемією, тромбоцитопенією, агранулоцитозом, поєднуватись із алергічними чи токсичними вісцеропатіями (міокардит, гепатит, нефрит тощо).
Патогістологічні зміни в шкірі нехарактерні.
Диференціюють токсикодермії із сифілітичною розеолою (не спричиняє суб’єктивних відчуттів, не лущиться, не зливається, не підвищується над рівнем шкіри, анамнез, позитивні серореакції), рожевим лишаєм, псоріазом, псоріазоподібними сифілідами, червоним плоским лишаєм, вугровою хворобою, багатоформною ексудативною еритемою, герпетиформним дерматитом Дюрінга тощо.
Лікування призначається лікарем. По можливості усунути етіологічний чинник. У випадках дисемінованої висипки показана загальна терапія (тіосульфат натрію, хлорид чи глюконат кальцію внутрішньовенно, антигістамінові препарати, аскорбінова кислота, аскорутин, ентеросорбенти, сечогінні, послаблюючі препарати, в тяжких випадках – кортикостероїди). Зовнішньо - індиферентні збовтувані суміші, аерозолі із кортикостероїдами (оксициклозоль, оксикорт, полькортолон та інші), кортикостероїдні мазі. Із їжі виключають харчові алергени.
Профілактика полягає в усуненні контактів із речовинами, які підозрюються як етіологічні чинники.
Найтяжчою формою токсикодермії є синдром Лайєлла, або токсичний епідермальний некроліз.
2.Дерма
Будова шкіри
Шкі́ра (грец. derma, лат. cutis) — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектру зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції, обмінних і багато інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості.
Шкіра складається з епідерміса, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).
Епідерміс включає в себе п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар -базальний- розташовується набазальної мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин),блискучий(2-4 ряду без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.
Дерма, або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів -сосочковогошару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастогошару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язовіволокна, які надають шкірі міцність і еластичність.
Підшкірно-жирова клітковина складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів.
Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвореня, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва - придатки шкіри:
Нігті;
Волосся;
Пір'я;
Пух;
шкірні залози, які включають в себе:
сальні залози, які виділяють шкірне сало, яке служить смазкою для волосся і захищає шкіру;
потові залози, які виділяють з організму води і розчинені продукти обміну речовин. Випаровування поту є важливим етапом терморегуляції.
молочні залози (розвинені у жінок) виробляють грудне молоко, яке має дуже важливе значення для годування немовлят.
Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також іх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.
Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.
Функції шкіри
Захисна (бар'єрна[1]) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати і попадання води ззовні.
Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.
Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.
Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.
Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.
Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.
Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.
Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень
Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції[2]