2. Види, рівні і форми комунікаційної діяльності
У ролі комунікантів і реципієнтів можуть виступати три суб'єкти, що відносяться до різних рівнів соціальної структури: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність (М)1 . Під соціальною групою розуміється сукупність людей, що мають однакові соціальні характеристики й усвідомлюють свою спільність у використанні займенника «ми»: ми – студенти, ми – батьки. Масова сукупність – багато людей, що зібралися стихійно, випадково – вуличний натовп, пасажири в транспорті, масова глядацька аудиторія, населення, суспільство в цілому. Вони можуть взаємодіяти один з одним, наприклад І — І, Г — Г, М — М, чи між собою, наприклад І — Г, І — М, Г — М и т. д. Абстрактно говорячи, виходить 9 видів соціальних комунікацій. Але цього мало. Комунікаційні дії можуть здійснюватися у формі наслідування, діалогу, керування. Діалог є взаємодія рівноправних партнерів, що можливо між суб'єктами однакового соціального рівня, а не різних рівнів, тому що різнорівневі суб'єкти, наприклад І та М, не є рівноправними. Між різнорівневими суб'єктами може бути наслідування або керування, але не діалог рівноправних учасників.
Ті види комунікаційної діяльності, де в ролі активного, цілеспрямованого суб'єкта виступає І, або Г, або М, будемо називати відповідно мікрокомунікацією, мідікомунікацією (від англ. «міді» – середнє; пор.: максі, міні.), макрокомунікацією ( макро з гр. – великий, довгий). Ті види, де І, або Г, або М виступають у ролі об'єкта впливу назвемо відповідно міжособистісною, груповою і масовою комунікацією, розуміючи під ними рівні соціальних комунікацій.
Можна виділити 7 форм мікрокомунікації, 5 форм мідікомунікації і 3 форми макрокомунікації. Кожна з форм виявляється на міжособистісному, груповому, масовому рівні. Систематизовано – 15 форм комунікаційної діяльності.
Для повноти картини можливих форм комунікаційної діяльності варто врахувати квазікомунікацію (від. лат. – ніби, майже, немовби), коли комунікант звертається до уявлюваного суб'єкта і знаходить відчуття діалогу з ним. Сюди відноситься феномен фетишизації, що Н. Кондратьєв описував так: «Людям починає здаватися, що речі володіють особливими надприродними властивостями бути цінністю, мати прерогативи святості, величі, джерела права. Інакше кажучи, люди починають наділяти речі фізично не притаманними їм властивостями, подібно тому, як дикуни приписували властивості всесильного божества бовдурам (ідолам)»2 . Створення всіляких «ідолів», «кумирів», культ вождів і т.д. має на меті створення всезнаючого і всемогутнього «квазікомунікаційного» партнера.
3. Види комунікаційної діяльності
3.1. Мікрокомунікація
У 7 формах мікрокомунікації, де індивідуальна особистість виступає як активний реципієнт (наслідування) чи активний комунікант (діалог, керування); а в ролі ж комунікаційних партнерів можуть бути або інший індивід, або соціальна група, або масова сукупність (суспільство в цілому). Зміст мікрокомунікації досить очевидний; на міжособистісному рівні — це або засвоєння форм поведінки, умінь, зовнішніх атрибутів обраного зразка для наслідування — копіювання зразка, або обмін ідеями, аргументами, пропозиціями між співрозмовниками — дружня чи ділова бесіда, або вказівки для виконання— команда. На груповому рівні можлива референція (те ж наслідування, але не окремою людиною, а соціальною групою, з якою індивід бажає себе ідентифікувати, наприклад, наслідування типу дворянського стану «нових росіян» чи притаманного аристократам духу; відзначимо, що зустрічається негативна референція, коли людина свідомо уникає ознак групи, які не приймаються нею; керівництво колективом –менеджмент, організація, лідерство в групі; нарешті на масовому рівні комунікаційні дії служать для соціалізації – освоєння людиною загальноприйнятих у суспільстві норм, вірувань, ідеалів, щоб «бути як усі», і авторитаризму, тобто деспотичного керування масами підвладних людей (абсолютизм, тиранія, самодержавство — політичні форми авторитаризму). Зазначимо, що діалогічні відносини індивіда з групою чи масою виключаються, тому що діалог можливий тільки між рівноправними партнерами. Імітація дружньої бесіди генерала із солдатами – це «квазідіалог».
Виникає важливе питання: чи можна навчитися мікрокомунікації? Це питання надзвичайно важливе для педагогів, ділових, людей (бізнесменів), менеджерів, політиків, (метод «маски» в журналістиці) що по суті справи є професіоналами мікрокомунікаційного спілкування. Цікавить це питання й людей, що бажають мати успіх у суспільстві, досягати ефектного самовираження й схвалення публіки. Існує безліч дотепних порад, рекомендацій, правил, наприклад: ніж говорити нісенітниці, то краще мовчати; люди слухаються не того, хто розумніший за інших, а того, хто голосніше за всіх говорить і т.ін.
З часів античності розвивається риторика — навчання про красномовство, висвітлена Платоном й Аристотеляем, у XX столітті як наукова дисципліна сформувалася стилістика, що вивчає мовні норми й особливості їхнього застосування, у навчальних закладах стали викладати культуру мови, а менеджерів і політиків почали навчати правилам ділового спілкування, соціальної конфліктологіі, мистецтву полеміки. Вироблені такі методичні рекомендації:
• Не говори незрозуміло; зміст мови повинний бути ясним для слухачів.
• Не говори нещиро; мова повинна відповідати реальним думкам, намірам, переживанням того, хто говорить.
• Будь послідовним і стеж, щоб наступні мовні акти були логічно зв'язані з попередніми.
• Мова повинна бути цілеспрямованою, у оратора повинний бути задум, реалізований у мові і т.д.
Особливо багато корисних порад стосується невербальних засобів мікрокомунікації: жести, міміка, поза, відстань між співрозмовниками, голос і інтонація проголошення мови. Мікрокомунікаційну діяльність не можна «вивчити» за книжками, немає готових рецептів, тому що вона становить собою мистецтво, тобто творчо-продуктивну, ігрову, а не репродуктивно-ритуальну діяльність. Успіх усякого усного виступу чи письмового повідомлення залежить насамперед від здібностей і талантів їхніх авторів. Допустимо, можна визубрити «Листа до сина» англійського аристократа Пилипа Честерфілда (1694—1773) чи простудіювати бестселери щасливого бізнесмена Дейла Карнегі (1888—1955), але це не гарантує духовної свободи, уміння «завойовувати друзів і впливати на людей» чи впевненості в публічних виступах. Проте дуже корисно познайомитися з цими класичними добутками3 .