10 Курс Джавахарлала Неру та Індіри Ганді у внутрішній та зовнішній політиці

Першим прем’єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру. Після вступу Індії на шлях незалежності розпочалася нова епоха в житті її народу, пе­ред яким постало історичне завдання — подолання колоніального минулого та вибір нового шляху розвитку.

Економічний курс Дж. Неру передбачав створення державного сектору в промисловості, покликаного зайняти передові позиції. Держава також опікува­лася приватним капіталом, який зміцнював свої позиції. Крім того, створювався змішаний сектор, фінансування якого здійснювалось і державою, і приватними особами (переважно це були підприємства сучасних галузей економіки). Отже, промисловість мала три сектори:

державний — важка промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв’язок;

змішаний — сучасні галузі економіки;

приватний — легка та харчова галузі.

Західні країни, насамперед Велика Британія та США, ділилися з Індією своїм технічним досвідом, надавали кредити, укладали кошти в індійську про­мисловість. Конкуренція на індійському ринку змушувала західних підприємців пом’якшувати умови надання допомоги

В аграрній сфері стан справ був значно гіршим. Головна соціальна проблема ін­дійського села — малоземелля більшості сільських трудівників — вирішувалася з величезними труднощами.

У зростанні виробництва зернових певну роль відіграла «зелена револю­ція» — комплекс агротехнічних заходів, пов’язаних із застосуванням високовро­жайних сортів культур, добрив, сучасної сільськогосподарської техніки

Разом із чотирма країнами Азії (Пакистан, Індонезія, Бірма, Цейлон) Індія стала ініціатором скликання конференції в індонезійському м. Бандунг у квітні 1955 р. У її роботі взяли участь керівники урядів 29 держав Азії та Африки. Бан­дунзька конференція, на якій провідна роль належала Індії та КНР, які виступи­ли від імені більшості населення земної кулі (понад 2,5 млрд) на підтримку ми­ру та національної свободи

Світова енергетична криза в середині 1973 р. — на початку 1974 р. призве­ла до кількаразового збільшення витрат на імпорт нафти, за рахунок якої по­кривалися 2/3 потреб Індії в цьому виді сировини.

Сталося різке зниження рівня виробництва в енерге­тиці, що негативно позначилося на промисловості.

Тим часом опозиція консолідувала свої сили. Депутати парламенту від пра­вих партій об’єдналися в «Джаната парті» (Народна партія), яка у 1977 р., при­йшла до влади, але не могла втримати її надовго.

11 Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI

На позачергових виборах до Народної палати в січні І980 р., викликаних уря­довою кризою, Індійський національний конгрес Індіри — ІНК(І) — досяг значно­го успіху, отримавши 2/3 мандатів. Індіра Ганді після 33-місячної перерви знову стала на чолі уряду, який продовжив курс реформ лівоцентристського спрямування

На загальних виборах до центрального парламенту в грудні 1984 р. індійський народ рішуче висловився за підтримку національної єдності та суверенітету рес­публіки. У переконливій перемозі ІНК(І), який здобув рекордну більшість депу­татських мандатів (401 із 508), важливу роль відіграла загальнонаціональна хвиля

Уряд Раджива Ганді (1984-1989) ужив рішучих заходів для забезпечення закон­ності й порядку. Він проголосив основни­ми завданнями внутрішньої політики по­дальше зміцнення єдності країни, боротьбу проти сепаратистських елементів і «ста­рих ворогів» індійського суспільства — бідності, безробіття, неписьменності, хво­роб.

Хронічним явищем стало безробіття (у 1985 р. —

25 млн осіб), зростали корупція та зловживання вла­дою в апараті правлячої партії, що, звісно, викликало обурення різних верств індійського суспільства.

Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій створили блок під назвою «Національний фронт», який переміг на виборах у листопаді 1989 р. У новому коалі­ційному уряді провідні позиції посіла релігійно-гро- мадська організація «Бхаратія джаната парті» (БДП).

Новий уряд роздирали суперечності, він виявився недіє­здатним. У травні 1991 р. було призначено дострокові вибори до парламенту. Під час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористи вбили Р. Ганді, але це не змогло завадити перемозі партії ІНК(І), яка сформувала уряд на чолі з Нарасімха Рао

Проте уряд ІНК(І) не зміг вирішити всі проблеми. На виборах у травні 1996 р. перемогу здобула опозиційна БДП. Її лідер Атал Біхарі Ваджпаї став новим прем’єр-міністром Індії. Самостійно керувати державою ця партія не змогла, через що почали створюватися коаліційні уряди. На певний час

Отже, Індія вступила в XXI ст. ядерною державою, що продемонструвало можливості її економіки. Однак найбільша у світі демократія, як часто нази­вають Індію журналісти, має багато проблем як в економічній, так і в полі­тичній сферах. Основні з них — низький рівень доходів населення, яке вже пе­ревищило мільярд, і сепаратизм етнічних меншин, що підриває цілісність країни