3.4. Місцеве самоврядування і соціальний захист населення

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення: здійснюють управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, культури, фізичної культури і спорту, організують їх матеріально-фінансове забезпечення; призначають на посаду і звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства; створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від встановлених нормативів; надають громадянам встановлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах (групах) з подовженим днем; організують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; організують медичну допомогу населенню, надають встановлені пільги і допомогу, пов'язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; сприяють у необхідних випадках громадянам у призначені їм пенсій; призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; видають одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха; вживають заходів до поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо [8, 456].

Діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язана з широким колом суб'єктів суспільства. Допомогу органам соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники профспілкових органів входять до складу медико-соціальних експертних комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для призначення державних пенсій документи, вивчають причини інвалідності і травматизму та розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах створюються ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального забезпечення, обстежують побутові і житлові умови пенсіонерів та інших громадян, яким потрібен соціальний захист. Для працевлаштування інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного і загальноосвітнього рівня створені спілки глухих і сліпих.

Висновки

Дослідивши управління у сфері державного захисту населення, можна зробити наступні висновки:

У перші роки радянської влади проблеми соціального забезпечення досліджували Л. Забєлін, Н. Семашко, В. Дурденевський та ін. Зокрема, за визначенням Л. Забєліна, соціальне забезпеченняце частина заробітної плати робітничого класу, а також сукупність окремих актів, заходів, настанов, тобто діяльність людей, спрямована на підтримання стабільності майнового становища пролетаріату при настанні тих небезпек, які йому загрожують.

Нині здійснення права на соціальний захист в Україні організовано у декількох формах, які розрізняються за такими ознаками: 1) коло осіб, що підлягають забезпеченню; 2) джерела і способи фінансування; 3) види, умови та розміри забезпечення; 4) органи, що надають забезпечення.

Організаційно-правова форма соціального захисту - це об'єднана спільними принципами та методами здійснення сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення.

Ядром соціально-захисних правовідносин є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом (органом праці та соціального захисту, соціальним фондом, органами Пенсійного фонду України, Накопичувальним фондом, недержавним пенсійним фондом, соціальними установами та закладами тощо) з приводу призначення та надання відповідної соціальної виплати чи послуги. Соціально-захисне правовідношення є основним у системі правовідносин у сфері соціального захисту і характеризується низкою ознак.

Стратегічними цілями держави є підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості населення, гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло, переорієнтація державної політики на сім'ю тощо.

Спеціальний орган, який уповноважений від імені держави здійснювати соціальну політику є Міністерство праці та соціальної політики України.

Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони та умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції

Іншим органом, що здійснює управління в соціальній сфері, а саме здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення є Пенсійний фонд України (центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України), який здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Положення "Про Пенсійний фонд України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2011., та інших нормативних актів, що регламентують відносини у цій сфері.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. ст. 141.

2. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України // Відомості Верховної Ради від 09.07.2003 № 1058-IV. № 49-51, ст. 376.

3. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІІІ // Офіційний вісник України. 2000. № 44. Ст. 1876.

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про створення Пенсійного фонду України" від 01.06.1994.

5. Указ Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від від 06.04.2011 № 384/2011 // Офіційний вісник України. 2011. № 9. С. 30.

6. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене Указом Президента України від від 06.04.2011 № 389/2011 // Офіційний вісник України. 2011. №35. Ст. 1482.

7. Законодавство України про пенсійне забезпечення. К., Юрінком Інтер. 1999. 400 с.

8. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. Харків: Право, 2001. 528 с.

9. Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР. М.: Юрид. лит., 1980 .

10. Андреев B.C. Правовые проблемы социального обеспечения в СССР // Совет, государство и право. 1967. № 2. С. 31.

11. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. К.: Знання, 2005. 615 с.

12. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник. Тернопіль: Карт-бланш, 2004. 579 с.

13. Життлер А.В. Організація соціального забезпечення у Франції: Конспект лекції.; К., 1993. С. 3.

14. Захаров М.Л., Тучкова Э.Г. Право социального обеспечения России: Учебник. М.: БЕК, 2001.

15. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие для вузов. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Книжный мир, 1999. С. 4.

16. Мітчел В. Регулювання недержавного пенсійного забезпечення: Пер. з англ. // Соц. політика і соц. робота. 1998. -№ 3. С 16-28.

17. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опыт, уроки для России // Вопр. экономики. 1998. № 8. С. 76.

18. Право социального обеспечения: Учеб. пособие / Под ред. К.Н. Гусова. М.: Проспект, 1999. С. 11-12.

19. Роик ВД. Модернизация системы социальной защиты и место в ней социального страхования // Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ. 2003. № 10 (203).

20. Статків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному забезпеченні // Право України. 1998. № 1.; С 115-119.

21. Статків Б. Правовідносини у сфері соціального забезпечення: Конспект лекції. Чернігів, 2003.

22. Статків Б.І. Особливості встановлення деяких юридичних фактів у пенсійному забезпеченні. Чернігів: ЧЮК "Юрист", 1997. 49 с.

23. Теория государства и права: Учеб. пособие для вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. М.: Изд. группа "НОРМА; ИНФРА-М", 1998.

24. Трудовое и социальное право зарубежных стран: основные институты: Сравнительно-правовое исследование / Под ред. Э.Б. Френкель. М.: Юристъ, 2002.

25. Чубарова Т.В., Исаченко Т.М. Европейский Союз и проблемы социальной защиты стран-участниц // Труд за рубежом. 2000. № 3. С. 104.