3.1. Організаційно-правові засади державного управління у сфері соціального захисту населення

Відповідно до статті 3 Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Держава дбає про соціальний захист своїх громадян, забороняє використання примусової праці, створює робочі місця, забезпечує підготовку кадрів відповідно до суспільних потреб, нормальні умови праці, вільний вибір місця праці, професії чи трудової діяльності тощо, а також матеріально підтримує своїх громадян, гарантує захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди. Державне управління в сфері соціального захисту включає діяльність пов'язану із правами громадян на достатній життєвий рівень, соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, виходу на пенсію та в інших випадках передбачених чинним законодавством. Спеціальним органом, який уповноважений від імені держави впроваджувати в життя соціальну політику є Міністерство праці та соціальної політики України.

Кошти, що виділяються на забезпечення гарантій і виплату допомоги, отримуються різними шляхами як за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, так і з бюджету та інших джерел [12, 392].

Законодавство України в сфері соціального захисту населення включає норми Конституції України, Кодексу законів про працю України, законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про збір на обов'язкове пенсійне страхування", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності" та ряду інших.

Державне управління в сфері соціального захисту населення включає діяльність щодо правового та соціального захисту інтересів таких категорій населення як інваліди та особи, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Ці правовідносини регулюються спеціальним законодавством, серед яких закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стратегічними цілями держави є підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей, забезпечення зайнятості населення, гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло, переорієнтація державної політики на сім'ю тощо.

Для досягнення цих стратегічних цілей необхідно розв'язання таких основних завдань, як стабілізація рівня життя населення, сприяння розвитку України, як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення конституційних прав і гарантій населення, поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою, збалансованість соціальних витрат держави, наближення Українського законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, декларацій і рішень ООН, конвенцій Міжнародної організації праці, інших міжнародних норм.

Значну роль у забезпеченні соціальних гарантій для громадян відведено завданням реформування у сферах соціального забезпечення, соціального страхування та пенсійного забезпечення.