2.1. Особливості правовідносин у сфері соціального захисту, їх склад та загальна характеристика

У теорії права правові відносини визначаються як суспільні зв'язки, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки [23, 338]. Правовими передумовами правовідносин є наявність юридичних норм, юридичних фактів і суб'єктів права. Сполучення цих факторів впливає на виникнення, зміну і припинення правовідносин.

Залежно від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів (сторін) правовідносин вони можуть бути абсолютними і відносними. В цілому розрізняють два типи юридичного зв'язку: відносний, який виникає між окремими особами (суб'єктами права), і абсолютний між суб'єктом права і суспільством. З урахуванням цього відносні правовідносини виникають у разі, коли конкретно визначені обидві сторони. Абсолютні правовідносини характеризуються тим, що названа лише одна сторона це кожен, чий обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від порушення суб'єктивного права (наприклад, абсолютними є правовідносини, що виникають з права власності, авторського права тощо).

Соціально-захисні правовідносини є відносними, оскільки нормами права чітко визначені всі учасники цих правовідносин та їх права й обов'язки.

Правовідносини мають вольовий характер, вони пов'язані з державною волею, вираженою в юридичних нормах, і з індивідуальним волевиявленням їх учасників. Правовідносини у сфері соціального захисту є вольовими. Для їх реалізації крім державної волі, вираженої у нормах права, також необхідно волевиявлення особи, яка реалізує своє конституційне право на соціальний захист, а також волевиявлення відповідного державного органу чи іншого уповноваженого державою суб'єкта щодо безпосереднього надання соціальних виплат чи послуг.

М.Л. Захаров вважає, що правовідношення з соціального забезпечення існує як конкретне видове правовідношення. З цього приводу він посилається й на думку B.C. Андрєєва, який зазначав, що правовідношення з соціального забезпечення це наукова абстракція, оскільки на практиці не виникає єдиного забезпечувального правовідношення, в якому громадяни реалізують свої права на всі види соціального забезпечення та обслуговування [9, 109].

Їх ядром є основне соціально-захисне правовідношення, яке виникає між фізичною особою та уповноваженим державою суб'єктом (органом праці та соціального захисту, соціальним фондом, органами Пенсійного фонду України, Накопичувальним фондом, недержавним пенсійним фондом, соціальними установами та закладами тощо) з приводу призначення та надання відповідної соціальної виплати чи послуги. Соціально-захисне правовідношення є основним у системі правовідносин у сфері соціального захисту і характеризується низкою ознак: 1) має комплексний характер, що зумовлено комплексним характером соціальних ризиків. Кожний з таких ризиків (хвороба, старість, тимчасова втрата працездатності, інвалідність, професійна хвороба, народження дітей тощо) з моменту їх настання у людини трансформується у відповідний юридичний факт, який слугує юридичною підставою для виникнення соціально-захисного правовідношення; 2) воно об'єднане єдиною цільовою спрямованістю здійсненням соціального захисту населення; 3) має єдину юридичну модель виникає між конкретним надавачем соціальних виплат і послуг і конкретним одержувачем таких виплат та послуг; 4) залежно від функціонального призначення воно є регулятивним. Регулятивні правовідносини виникають на підставі регулятивних норм, які містять у гіпотезі вказівку на юридичні факти, і юридичних фактів (наприклад, настання пенсійного віку, народження дитини тощо); 5) є матеріальним за змістом, оскільки його об'єктом завжди є відповідна грошова виплата або послуга; 6) за характером обов'язку соціально-захисне правовідношення є правовідношенням активного типу, яке виникає у результаті певних активних позитивних дій суб'єкта права та зобов'язаного суб'єкта.

Окрім основного соціально-захисного правовідношення у сфері соціального захисту виникають й інші правовідносини процедурні, процесуальні, організаційно-розпорядчі й охоронні.

Процедурні правовідносини у сфері соціального захисту залежно від цільового спрямування поділяються на відносини з приводу: встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення соціально-захисного правовідношення; реалізації права на відповідний вид соціальних виплат. Ці правовідносини, як правило, передують виникненню соціально-захисного правовідношення. Водночас вони можуть і супроводжувати це правовідношення (наприклад, при перерахунку пенсії), і завершувати його (наприклад, у разі зняття групи інвалідності).

Процесуальні правовідносини у сфері соціального захисту виникають у зв'язку з юридичним захистом порушеного права особи на соціальний захист, це правовідносини з приводу розгляду скарг стосовно питань соціального захисту.

Організаційно-розпорядчі правовідносини виникають у зв'язку з організацією здійснення соціального захисту. До цієї групи належать правовідносини щодо діяльності спеціальних соціальних фондів (страхових і нестрахових), управління цими фондами, діяльності відповідних соціальних установ, соціальних фондів та інших недержавних надавачів соціальних виплат та послуг, щодо визначення у межах наданих повноважень порядку та обсягу надання соціальних виплат та послуг, щодо збирання коштів на соціальний захист страхових внесків та збору на пенсійне страхування. Організаційно-розпорядчі правовідносини у сфері соціального захисту мають складну правову природу. Вони мають адміністративно-правові й фінансово-правові ознаки. Водночас ці відносини спрямовані на здійснення єдиної мети соціального захисту населення, тому вони входять до системи правовідносин у сфері соціального захисту.

Охоронні правовідносини виникають на основі охоронних норм і правопорушень. Вони пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності за порушення соціально-захисного законодавства.