41

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ 1. Соціальний захист та його організаційно-правові форми……..5

1.1. Поняття соціального захисту та його структура в Україні…………..5

1.2. Організаційно-правові форми та види соціального захисту в Україні……………………………………………………………………………….10

Розділ 2. Правовідносини у сфері соціального захисту………………….22

2.1. Особливості правовідносин у сфері соціального захисту, їх склад та загальна характеристика……………………………………………………………22

2.2. Суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин у сфері соціального захисту……………………………………………………………………………….25

Розділ 3. Особливості управління у сфері соціального захисту населення…………………………………………………………………………….29

3.1. Організаційно-правові засади державного управління у сфері соціального захисту населення……………………………………………………..29

3.2. Правовий статус Міністерства соціальної політики України………..30

3.3. Інші органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в сфері соціального захисту населення………………………………………………32

3.4. Місцеве самоврядування і соціальний захист населення………….…36

Висновки…………………………………………………………………….39

Список використаної літератури………………………………………...41

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток України як соціальної і правової держави визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності загальносвітової культури, серед яких визначальне місце належить правам людини та створенню ефективного юридичного механізму їх забезпечення.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист і встановила систему державних гарантій здійснення цього права. В Україні трансформація суспільно-економічної системи у напрямі формування демократичної держави і ринкових відносин докорінно вплинула на зміну інституційної бази і моделі соціального забезпечення. Радянська модель соціального забезпечення, у якій держава відігравала роль єдиного організатора і фінансового донора, протягом останнього десятиріччя поступово трансформується в модель ринкової системи соціального захисту європейського типу.

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямків діяльності держави. Держава несе обов'язки по матеріальному підтриманню своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантуються захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Нині здійснення права людини на соціальний захист в Україні організовано у кількох організаційно-правових формах, які розрізняються за такими ознаками, як коло осіб, що підлягають забезпеченню; джерела і способи фінансування; види, умови та розміри забезпечення; органи, що надають забезпечення. Організаційно-правовими формами соціального захисту в Україні є: загальнообов'язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; спеціальний соціальний захист; додатковий соціальний захист для окремих категорій осіб.

Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 це право включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Визнання України соціальною державою (ст. 1 Конституції України), а також загострення соціальних проблем у зв'язку з переходом до ринкової економіки зумовили актуальність пошуку оптимальної системи державних засобів забезпечення соціальних прав людини і громадянина в Україні.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є правовідносини у сфері державного управління.

Предмет дослідження: управління в сфері соціального захисту населення.

Метою курсової роботи є дослідження управління в сфері соціального захисту населення.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити поняття соціального захисту та його організаційно-правові форми;

• охарактеризувати правовідносини у сфері соціального захисту;

• вивчити проблему державного управління у сфері соціального захисту.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Соціальний захист та його організаційно-правові форми

1.2. Поняття соціального захисту та його структура в Україні

У перші роки радянської влади проблеми соціального забезпечення досліджували Л. Забєлін, Н. Семашко, В. Дурденевський та ін. Зокрема, за визначенням Л. Забєліна, соціальне забезпечення - це частина заробітної плати робітничого класу, а також сукупність окремих актів, заходів, настанов, тобто діяльність людей, спрямована на підтримання стабільності майнового становища пролетаріату при настанні тих небезпек, які йому загрожують [11, 55].

За висновком B.C. Андрєєва, соціальне забезпечення становить сукупність певних соціально-економічних заходів, пов'язаних із забезпеченням матері і дитини, громадян у старості та в разі непрацездатності, з медичним лікуванням і обслуговуванням як важливим засобом профілактики і поновлення працездатності, а єдина державна система соціального забезпечення – один зі способів підвищення матеріального добробуту радянського народу. Система соціального забезпечення разом із системою охорони здоров'я та допомоги сім'ї гарантує громадянам низку основних прав [10].

У сучасних роботах соціальне забезпечення розглядається як система матеріального забезпечення та обслуговування громадян за віком, при хворобі, інвалідності, у разі безробіття, у випадку втрати годувальника, виховання дітей та в інших встановлених законодавством випадках [9].

М.Л. Захаров і Є.Г.Тучкова автори сучасного фундаментального підручника з права соціального забезпечення Росії, розглядаючи категорію соціального забезпечення, визначають її як один зі способів розподілу частини валового внутрішнього продукту шляхом надання громадянам матеріальних благ у цілях вирівнювання їхніх особистих доходів у випадках настання соціальних ризиків за рахунок цільових фінансових джерел в обсязі та на умовах, що суворо нормуються суспільством, державою, для підтримки їх повноцінного соціального статусу [14,15].

У другій половині XX ст. поряд з поняттям "соціальне забезпечення" з'явилося поняття "соціальний захист", яке дедалі ширше стало застосовуватися у міжнародних правових актах і зарубіжній юридичній практиці. і У Хартії основних прав трудящих Співтовариств (Європейський Союз, 1989 р.) у статті 10 так сформульовано право на соціальний захист: "Відповідно до національних нормативних положень кожний працівник у країнах ЄС має право на достатній соціальний захист і залежно від свого статусу і розміру підприємства, на якому він працює, користується відповідними соціальними благами. Особи, які не можуть увійти або знову вступити на ринок праці й не мають засобів до існування, повинні отримувати достатню соціальну допомогу з врахуванням особистих обставин". У Європейській соціальній хартії (переглянутій) (Рада Європи, 1996 р.) у 14 статтях конкретизуються різні аспекти соціального захисту.

Термін "соціальний захист" вживається у Конституції України (ст. 46 та ін.), у національному законодавстві, науковій та публіцистичній літературі, у зарубіжній юридичній практиці. Поняття цього терміна по-різному трактується у законодавчих актах. У науковій літературі неодноразово робилися спроби дослідити цей феномен соціального і політичного буття і досягти взаєморозуміння.

Аналіз застосування терміна "соціальний захист" свідчить, що він застосовується в широкому, вузькому, спеціальному і додатковому значеннях.

У широкому значенні соціальний захист становить зміст соціальної функції держави і є системою економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав людини і громадянина в державі. У такому разі йдеться про всі заходи держави, спрямовані на забезпечення її соціальної функції. У цьому аспекті елементи соціального захисту притаманні різним сферам суспільних відносин, у яких реалізуються соціальні права громадян, – сферам застосування праці, соціального страхування, соціальної допомоги, охорони здоров'я, освіти, житлової політики.

На думку московського вченого Е.Е. Мачульської, у широкому значенні під соціальним захистом розуміють діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, які впливають на особистість, створення умов для самовизначення й утвердження в житті [15, 4].

М.О. Буянова вважає, що соціальний захист більш широке поняття, і хоч основні питання соціального захисту громадян належать до права соціального забезпечення, соціальний захист здійснюється також і за допомогою інших галузей права трудового, цивільного, житлового, сімейного, екологічного права та ін. [11, 56]

У вузькому значенні розуміння соціального захисту становить власне соціально-захисну діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків.

Зокрема в літературі система соціального захисту населення визнається системою більш високого порядку, що включає як складову систему соціального забезпечення, а державне соціальне забезпечення розглядається як гарантія соціального захисту населення.

М.Л. Захаров і Є.Г. Тучкова доходять висновку, що соціальне забезпечення є одним із основних способів соціального захисту населення при настанні соціальних ризиків [14, 18-19].

Французький дослідник Анна Воло Життлер зазначає, що сферу дії соціального захисту можна окреслити трьома великими комплексами: соціальне забезпечення, соціальна допомога, додатковий соціальний захист [13]. Така думка найбільше відповідає системі соціального захисту, що складається, зокрема, в Україні.

У сучасний період одним із важливих моментів у країнах ЄС є зміна підходів до визначення соціального захисту. Традиційно він розуміється як заходи, що вживаються для захисту громадян від соціальних ризиків, таких як втрата роботи, хвороба, старість, інвалідність або втрата годувальника тощо. Тому і часто вираз "соціальний захист" розуміється як синонім терміна "соціальне забезпечення", який зазвичай вживався для означення грошових соціальних виплат населенню. На Європейському форумі ЄС, що відбувся у Брюсселі в 1998 р., було запропоновано включати у соціальний захист забезпечення життєдіяльності громадян у широкому розумінні, включаючи не тільки соціальне забезпечення, а й соціальну інтеграцію, отримання освіти, охорону здоров'я, І забезпечення житлом, надання соціальних послуг тощо [11, 57].

У Конституції України соціальний захист розуміється як система заходів і щодо захисту населення від соціальних ризиків. Саме такий зміст закладено у статтю 46, де встановлено "право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом". За змістом статті та з огляду на соціальні ризики, забезпечення котрих передбачено в ній, право на соціальний захист подібне до права на соціальне забезпечення. Однак організаційно-правова система, яка створена в Україні для забезпечення населення від соціальних ризиків, ні за своїм складом, ні за своєю суттю не дає підстав застосовувати до неї термін "соціальне забезпечення" [1]. І ось чому.

В Україні закладено правові та інституційні основи нової системи соціального захисту. Ця система характеризується такими ознаками.

По-перше, у Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і встановлено державні гарантії його здійснення.

По-друге, створено численне соціально-захисне законодавство (термін "законодавство" тут застосовується нами в найширшому значенні), яким передбачається юридичний механізм надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг саме у певних випадках, які за міжнародно-правовою практикою отримали назву "соціальних ризиків".

По-третє, хоч у цій системі поки що немає єдиного правового акта, котрий закріпив би загальні засади саме соціального захисту, все ж у ній наявний системний характер актів, що врегульовують відносини у сфері соціального захисту, та їх функціональне "згрупування", спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків.

По-четверте, в інституційному плані національна система соціального захисту включає: 1) всі організаційно-фінансово-правові форми, за допомогою яких безпосередньо здійснюються соціальні виплати і надаються соціальні послуги окремим громадянам у разі настання соціальних ризиків, це соціальне страхування, фінансування за рахунок податків, державна соціальна допомога, недержавне соціальне забезпечення; 2) непрямі заходи соціального захисту, які набувають дедалі ширшого застосування.

В Україні структурна соціального захисту включає такі складові:

А. Державний соціальний захист.

I. Загальна система соціального захисту:

1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

2) державна соціальна допомога.

II. Спеціальний соціальний захист.

III. Додатковий соціальний захист.

Б. Недержавне соціальне забезпечення:

1) недержавне пенсійне забезпечення;

2) недержавні соціальні послуги.

Таким чином, соціальний захист можна визначити як систему юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів і заходів у державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Узагальнюючи викладене, слід підкреслити два основних положення стосовно системи соціального захисту: по-перше, роль держави як головного організатора системи соціального захисту населення; по-друге, феномен соціального ризику як підставу, що виокремлює соціальний захист серед інших способів матеріального забезпечення громадян.