Розділ іі

структура управління освітою в австрії

наприкінці XVIII  на початку ХХ століття

Ретроспективний аналіз функціонування системи освіти на Буковині впродовж досліджуваного періоду свідчить, що її розвиток значною мірою залежав від діяльності імперських та місцевих органів управління.

Зміст понять управління і керівництва в педагогіці розкривається різними вченими по-різному. Якщо розглядати управління як елемент організованої системи, що забезпечує збереження певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програм і цілей, то таким елементом в освітній системі Буковини в кінці XVIII  на початку ХХ століття були очолювані кайзером державні органи, які здійснювали на неї цілеспрямований і планомірний вплив.

Буковинську систему управління освітою можна розглядати як чітко підпорядковану ієрархію органів, кожний з яких у свою чергу мав власну внутрішню структуру і виконував специфічні функції відповідно до освітнього ступеня.

Зміст, цілі, принципи та методи управління освітою на Буковині залежали від багатьох чинників. Одним з основних серед них була державна політика австрійського уряду стосовно освіти на окупованих територіях.

Система освіти у централізованій державі формується нею самою, вона визначає її структуру, основні засади функціонування та ієрархію управління, які базуються на провідних принципах освітньої політики [60, c.304]. Термін “освітня політика” ми розуміємо як комплекс принципів організації системи освіти, які опираються на ідеологічних та світоглядних позиціях, вироблених владними структурами. Вона впливає на постановку цілей і завдань для системи освіти, розробку методів і засобів їх досягнення [423, с.444]. У досліджуваний період австрійський уряд використовував освітню політику як вагомий інструмент для збереження та утримання державної влади та для формування ідеалу австрійського суспільства.

Освітня політика Австрії (Австро-Угорщини) кінця XVIII  початку ХХ століття була спричинена низкою історичних та соціокультурних детермінант. Найважливішими з них були: рівень економічного розвитку і стан науково-технічних основ виробництва; історичний досвід і європейські освітні традиції; інтереси та методи просвітницько-абсолютистської форми управління державою; політичний устрій монархії; розвиток психолого-педагогічної науки, досвід європейських шкільних систем; освіченість монарха та усвідомлення ним важливості освіти для могутності держави.

Всі ці особливості управління та освітньої політики Австрійської імперії позначилися і на розвитку структури керівництва освітою Буковини.

Виходячи з цього ми вважаємо доцільним розглянути, насамперед, особливості освітньої політики та шкільного законодавства Австрії, етапи їх еволюції протягом 1774 – 1918 років, враховуючи її велику залежність від поглядів того чи іншого монарха. У цьому розділі ми розглядаємо також діяльність центральних органів шкільного управління та державного нагляду за освітою в Австрії, побудова яких мала головним чином ієрархічний характер з поступовим розширенням прав регіонів. Ця тенденція відбилася і на управлінні шкільництвом Буковини, яке поступово отримувало автономний характер.