Висновки до і розділу

Комплекс передумов (національно-етнічних, соціально-економічних, культурно-освітніх), які зумовили особливості розвитку українського шкільництва на Буковині під час входження її до складу Австрійської імперії, мав досить суперечливий вплив на цей процес. З одного боку, переважна більшість українців, що населяли край, вплив Великої України, ліберальна політика Австрії щодо освіти сприяли зародженню і розвитку народного шкільництва. З другого ж боку, цей процес гальмувався низьким рівнем розвитку економіки краю, перевагою сільського господарства, низьким культурним рівнем населення, невеликою кількістю інтелігенції, її пасивністю та слабкими зв’язками з народом, монополією церкви на освіту, німецьким та румунським тиском на культуру і освіту українців.

Як свідчить аналіз архівних матеріалів, процес розвитку українського шкільництва на Буковині включає такі головні етапи: започаткування австрійської системи освіти з поодинокими елементами використання української мови в народних школах (1774-1786 рр.); боротьба за розвиток українського шкільництва в умовах об’єднання Буковини з Галичиною і штучного гальмування цього процесу (1786-1849 рр.); послаблення польського впливу на шкільництво внаслідок надання статусу автономії Буковини (1849-1867 рр.); започаткування нової народної школи зі світським характером навчання, розширення мережі використання у школах української мови (1867-1895 рр.); переломний момент у розвитку шкільництва, своєрідний ренесанс української школи на Буковині та зміна постановки мети навчання і виховання національно освіченої молоді (1895-1914 рр.); занепад українського шкільництва в роки Першої світової війни (1914-1918 рр.). Проте загальна тенденція до розвитку української освіти і культури вже не могла бути призупиненою, вона залишалася в народній свідомості, у поглядах та діяльності кращих освітніх діячів Буковини.

Варто відзначити, що в процесі розвитку українського шкільництва на Буковині, у становленні його змісту та виховних ідеалів плідно взаємодіяли дві провідні тенденції: народні національні витоки і традиції та вплив європейської педагогіки і культури.

Еволюція становлення навчальних планів народних та загальноосвітніх шкіл свідчить про те, що цей процес, як і розвиток національної свідомості українців, відбувався у нерозривному зв’язку та під впливом світового європейського економічного, соціального і культурного прогресу. Буковинська культура і освіта вижили завдяки відкритості до загальнолюдських цінностей. Адже ізольованість і закритість нації – це її духовна і економічна смерть.

Еволюція структури навчальних планів народних шкіл Буковини свідчить про поступове, але невпинне збагачення змісту української освіти за такими напрямами: демократизація розробки та впровадження навчальних планів, тобто поступове залучення педагогічної громадськості до їх розробки та удосконалення; підвищення пізнавальної та практичної цінності початкової освіти від елементарних знань до широкого вибору дисциплін естетичного, краєзнавчого, господарчого характеру; розширення мережі народних шкіл та їх типів; посилення регіонального та шкільного компонентів у змісті освіти.

До провідних тенденцій у розвитку структури навчальних планів середньої ланки освіти можна віднести: диференціацію освіти на гуманітарну і реальну; збагачення культурного та духовного рівня учнів спочатку за рахунок стародавніх мов, а далі шляхом посилення вагомості рідної мови і культури; невпинне підвищення ролі естетичного та фізичного виховання; нейтралізацію впливу церкви на зміст освіти при збереженні її впливу на духовний світ учнів.

Оцінюючи тиск німецької мови і культури на зміст освіти народів Буковини, варто зазначити, хоча він і зумовлював онімечення значної частини молоді і гальмував залучення буковинських українців до рідної мови і культури, але у той же час саме цей фактор відігравав певну позитивну роль, відкриваючи їй шлях до європейської культури. В історичному плані онімечування не відбулося, з цього процесу протистояння поступово зростала національна свідомість спочатку вузького кола мислячих людей, а потім і широких мас населення. З’явилася нова генерація української інтелігенції, яка увібрала в себе найкращі риси і культурні надбання свого народу і досягнення культури і освіти інших народів. Цей процес позначився і на розвитку шкільництва.

Історичний досвід Буковини свідчить про органічний зв’язок розвитку національної освіти пригнічених народів та становлення їх власної інтелігенції. Констатуючи, що однією з важливих причин відставання шкільництва протягом багатьох років була незначна кількість української інтелігенції, необхідно підкреслити, що без наявності умов для її розвитку не може бути прогресу у культурі та освіченості нації. Це положення актуальне і сьогодні: держава повинна плекати інтелігенцію, створювати умови для реалізації її можливостей. Тому не випадково є підстави для тривоги з приводу процесу зниження її матеріального і культурного рівнів та професіоналізму, що безумовно впливає на розвиток національної школи.