Розділ і Становлення і розвиток українського шкільництва Буковини як наукова проблема (хvііі – на початку хх століття)

Мета розділу – простежити складний процес становлення і розвитку українського шкільництва Буковини. Це важлива наукова проблема, без аналізу якої неможливо зрозуміти джерела змісту і методичних засад діяльності українських шкіл. З цією метою розглядаються передумови розвитку українського шкільництва напередодні входження краю до складу Австрійської імперії, які у тій чи іншій мірі сприяли або ускладнювали цей процес.

Відповідно до становлення саме українського шкільництва в умовах іншомовної державності і складних соціальних і національних відносин розглядаються його головні етапи. На кожному з них під впливом багатьох політичних, соціальних, національних, економічних, релігійних та інших факторів відбувалася зміна структури навчальних планів, типів шкіл та змісту їх навчальної діяльності.

1.1. Стан українського шкільництва напередодні входження краю до складу Австрійської імперії та передумови його розвитку

На початку XVІIІ ст. складаються безпосередні передумови, які в основному й визначили особливості розвитку Буковини під час входження її до Австрійської імперії (1774-1918 рр.). Серед цих передумов необхідно виділити:

Національно-етнічні передумови.

Хоч роль Австрії у більшості прогресивних змін в історії Буковини незаперечна, але внесок корінних жителів Буковини теж не можна ігнорувати.

За національно-етнічним складом значну частину жителів становили українці, румуни, євреї, крім того в краї жили німці, вірмени, поляки, угорці, словаки, цигани, греки. За даними А.Жуковського, національний склад населення Буковини наприкінці XVІIІ ст. був таким: 69% українців, 26% румунів, 5% - інших національностей. Отже, край площею понад 10 тисяч квадратних км. з населенням близько 75 тис. осіб, що його приєднала Австрія у 1774 році, в етнічному відношенні являв собою конгломерат культур і народів [367, с.28]. Аналіз різноманітних джерел, що стосуються національного складу населення Буковини на час її приєднання до Австрії, свідчить про відсутність єдиної думки на це питання. Історичні факти підтверджують те, що Буковина, особливо її північна частина, була українським краєм. За звітом першого військового генерал-губернатора Буковини Габріеля фон Сплені від 14 лютого 1781 року, українці складали переважну більшість населення (з 23 тисяч родин тільки 6 тисяч вважалися молдавськими, або “волоськими”, як їх тоді називали) [641, с.33-34]. На жаль, фон Сплені не цікавила національна приналежність населення, а тільки конфесійна й державна. Саме тому він усіх місцевих жителів краю називав молдаванами, що й призвело пізніше до багатьох політичних перекручень [641, с.40-41].

Так, ще радовецький єпископ владика Доситей Херескул вказував на те, що більше половини населення Буковини розмовляє “руською мовою”. Але щодо етнічного складу Буковини на той час найбільш авторитетним є висновок М.Грушевського, який писав: “Вона була залюднена українським селянством, що сиділо на землях воєводських, боярських, монастирських. Ця північна, українська Буковина творила округ Чернівецький, але разом з нею був захоплений також округ Сучавський, переважно румунський, і так як нова Галичина під Австрійською властю була зліплена з земель українських і польських, так і нова Буковина мала характер українсько-румунський: північна українська, полуднева румунська” [63, с.474].

За даними С.Смаль-Стоцького, наприкінці 1775 року у 250 селах Буковини мешкали головним чином селяни, які змушені були відбувати панщину. Водночас нараховувалася невелика кількість дідичів і духовенства, купців, ремісників і урядників. Економічно і соціально привілейованими класами були дідичі, шляхта і частина духовенства, але найбільше виділялися серед них молдавські бояри. Менша шляхта ділилася на масіліїв, рупташів і звичайних шляхтичів. Духовенство “…дїлило ся на чорне і біле духовенство. Чорне: черці і черницї переживали в монастирях, котрих було на Буковинї поверх 30 і удержували ся почасти з дібр монастирских, а почасти з жебранини. Сьвітске, біле духовеньство не мало нїякого сталого доходу, а жило з приходів за треби” [523, с.18].

Історичні передумови.

Буковина була приєднана до Австро-Угорщини юридично у травні 1775 року за угодою, укладеною між Австрією та Туреччиною в Константинополі. Відповідно до неї Австрія одержала північну частину тодішньої Молдавії - Буковину площею понад 10 тисяч квадратних км. з населенням 75 тис. чоловік, три чверті з яких складали українці [367, с.46].

Історичні обставини, що передували цій події, яскраво змальовані С.Смаль-Стоцьким: “Конець 18-го віку важний для нас ще і з иньшої причини. Звісно, що Русь, колись могуча і славна, обезсилена татарським погромом, розсипалась на дрібні куснї. Галичину заняла Польща; Україну, Волинь і Поділє Литва; угорска Русь належала до угорских, відтак до австрийських королїв і цїсарів, а буковинська до Молдавії, властиво-ж до Туреччини. По кровавій, славній і енерґічній оборонї своєї волї в першій половинї 17-го в. подїлилась вона наново, бо лївобережна Україна піддала ся московскому цареви. Розірвані частини, пробуваючи без найменьшої звязи з собою, коротали своє житє. Аж при кінци 18-го в. почали вони знов лучити ся, так що Русь наша найшла ся лише під двома державами: Австро-Угорщиною і Росиєю” [523, с.13].

Після приєднання Буковини до Австрії в краї була встановлена тимчасова військова адміністрація, яка керувала тут упродовж 12 років.