2. Проблема істини в пізнанні.

Проблема відповідності знань об’єктивній реальності відома в філософії як проблема істини. Питання про те, що таке істина, по суті є питанням про те, в якому відношенні перебуває наше знання до зовнішнього світу, як встановлюється й перетворюється відповідність знань і об’єктивної реальності.

Багато в чому проблема достовірності наших знань про світ визначається відповіддю на одне з основних питань гносеології «Що є істина?». Існують різні трактування поняття «істина». Для одних – істина це відповідність знань дійсності. Для інших істина є те, що підтверджене досвідом. Для третіх істина є угодою між вченими, конвенцією. Для четвертих вона оцінюється з погляду корисності отриманого знання, з погляду ефективності його використання на практиці. Класична концепція істини пов’язана з першим визначенням. Вона виникла в глибокій старовині і розділяється представниками різних напрямів. Сучасне трактування істини, якої дотримується більшість філософів, полягає в наступному:

1. До дійсності відноситься як об’єктивна реальність, що існує зовні і незалежно від нашої свідомості, так і суб

1. ’єктивна реальність.

2. Пізнання разом з результатами і об’єктом пізнання нерозривно пов’язане з практичною діяльністю людини. Через практику здається об’єкт пізнання, в практиці реалізуються результати пізнання.

3. Істина є нескінченний процес, пов’язаний з переходом від неповного знання до повнішого знання. Остання теза пов’язана з поняттями «відносна істина» і «абсолютна істина», які з різних сторін характеризують знання про об’єкт

Абсолютна істина – а) вичерпне достовірне знання про природу, людину і суспільство (його не може бути); б) знання, які ніколи не можуть бути спростовані (земля кругла, людина смертна).

Відносна істина – це неповне, неточне знання, відповідне певному рівню розвитку суспільства, який обумовлює ті або інші способи отримання цього знання. Потому, кожна відносна істина – це лише сходинка, яка наближає нас до істини абсолютної. Але процес цей може тривати безконечно, бо на кожному етапі історичного розвитку ми відкриваємо нові властивості і сторони навколишнього світу і створюємо про нього все повніші й точніші знання. Цей постійний процес переходу від одних відносних форм об’єктивної істини до інших – найважливіше виявлення діалектики в процесі пізнання. Кожна відносна істина містить у собі частинку абсолютної і навпаки: абсолютна істина – межа безконечної послідовності істин відносних.

Слід мати на увазі те, що рівень відносної істини в процесі пізнання (з позиції кількості і якості знань) визначається двома важливими чинниками:

а) пізнавальною зацікавленість людини;

б) досконалістю інструментів пізнання (форм, методів, засобів і т.п.).

Нерідко в пошуках істини ми натикаємось на помилки. Це такий зміст свідомості, що не відповідає реальності, але сприймається за істину. Проте це не дає нам підстав для песимізму. Більше того, ми завжди повинні пам’ятати, що істина потребує постійної перевірки свого змісту з метою встановлення її адекватності щодо об'єктивної дійсності. Помилки, як правило, мають мимовільний характер, вони можуть виникнути в ході дослідження внаслідок цілого ряду причин – в ході спостережень, вимірювання, обчислення, міркувань, оцінок тощо. Тобто, помилки мають і гносеологічні, й психологічні, й соціальні підстави. Але уже факт наявності помилкових знань диктує необхідність відрізнити істинні знання від хибних.

Єдиного універсального, абсолютного і безперечного критерію істин не існує, хоча певні критерії її встановлення є. В сучасній філософській думці розрізняють практичний, логічний, і естетичний критерії істини. Основним є критерій практики, згідно якому вважається що істинним знанням є те, яке прямо чи опосередковано отримало своє підтвердження на практиці.

Згідно логічного критерію нове знання, яке претендує на істину, не повинно суперечити тим фундаментальним законам, які вже перевірені і підтверджені практикою.

Згідно естетичного критерію запорукою істинності повинна являтись краса ідеї, теорії чи гіпотези, їх гармонія, досконалість форм та внутрішня співвідносність та співмірність.

Крім вищевказаних критеріїв розрізняють і ряд інших: прагматичний, етичний, утилітарний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний та інші. Всі вони тим чи іншим чином сприяють можливості уникнути спотворення справжнього стану справ. Особливо небезпечним є спотворення істинного стану справ в сфері людського буття, в історичному процесі. Приклад тоталітаризму дає гірку можливість переконатися, як на догоду офіційній ідеології фальсифікується історія, спотворюється істина, для чого використовують найогидніші засоби, аж до знищення архівів чи вбивства свідків тих або інших подій. У цьому зв’язку дослідження таких оцінок пізнання, як корисність, істинність, некорисність і неправдивість, «вигідність» чи «невигідність» становить важливе завдання пізнання, особливо при дослідження практичної реалізації різних видів форм знання.