7. Філософія Просвітництва.

Доба Просвітництва майже вписується в рамки XVIII ст. В основі поглядів філософів-представників цієї доби лежала перш за все впевненість у могутності людського розуму, в його необмежених можливостях, у прогресі і на­уці, які створюють передумови для економічного й соціального благоденства. На прапорі просвітників написано: "Наука і прогрес!" Від проблем методо­логії та субстанційності основ буття філософи переключаються до проблем людського життя, суспільства та перспектив його розвитку.

Цей умонастрій зародився ще в XVII ст. Тому Ф.Бекона, Гоббса, Де­карта та ін. можна цілком правомірно вважати провісниками Просвітництва, оскільки саме в них знайшла своє відображення віра в безмежні можливості знання, науки, освіти. Але особливого розвитку ідеї Просвітництва набира­ють у творчості англійських його представників - Джона Локка, Джона Толланда, шотландської школи - Томаса Ріда, Адама Сміта, Девіда Юма та ін. У франції ідеї Просвітництва розвивали Ф.Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д.Дідро, П.Гольбах, Ж.Ламетрі, а в Німеччині - Г. Лесінг, І.Гердер і молодий І.Кант.

Джон Локк (1632-1704) продовжував розробляти емпіричну методо­логію пізнання. Він рішуче від­кинув вчення про вроджені ідеї Декарта і єдиним джерелом пізнання проголошує досвід, оскільки вважав, що в розумі немає нічого такого, чого б раніше не було у відчуттях людини. Філософ визнавав лише наявність у людини прихильності до тієї чи ін­шої діяльності. За ступенем очевидності він виділяє три види знання: вихідне (безпосереднє, чуттєве), яке дає знання одиничних речей; демонстративне, що здобувається через умовиводи, порівняння, відношення понять; ін­туїтивне знання - безпосередня оцінка відповідності чи невідповідності ідей одна одній.

Важливе місце у спадщині Дж.Локка посідають ідеї про державу і суспільство. Він першим розробляє принципи природного права й обґрунтовує необхідність його трансформації від природного до громадянського стану, до державного управління.

Цінні ідеї в цю добу були висловлені і іншими представниками. Першим серед них назвемо Шарля Луї де Монтеск'є (1689-1755), який зробив спробу пояснити буття людини й суспільства як природно зумовлений процес. Однак Монтеск'є надміру зважав на геогра­фічні відмінності на землі, які ніби то є визначальними для формування сус­пільного устрою, звідки випливає багатоманітність законів і форм правління.

В основі філософії історії Франсуа Марі Вольтер (1694-1778) виходив з ідеї прогресивного розвитку суспільства незалежно від божественної волі. Його соціально-політичні погляди мають яскраво виражену антифеодальну спрямованість. Боровся проти кріпосництва, виступав за рівність громадян перед законом, вимагав пропорційних до майна податків, свободи слова то­що.

Оригінальну концепцію історії розробив Жан-Жак Руссо (1712-1778). Центральною проблемою в нього була нерівність між людьми та шляхи її подолання. Він гостро критикував феодально-станові відносини та деспотич­ні режими. Виступав проти майнової нерівності, яка виникла як наслідок приватної власності. Висловлювався за демократію й громадянські свободи. Був палким прихильником теорії суспільного договору, в результаті якого між людьми панує дружба і гармонія й назавжди буде усунено війни.

Представниками матеріалістичного атеїстичного напрямку у францу­зькому Просвітництві був Жюльєн Офре де Ламетрі (1709-1751), Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), Поль-Анрі Гольбах (1723-1789), Дені Дідро (1713-1784). Долаючи онтологічну непослідовність своїх попередників та деяких сучасників, всі вони виступали з позицій матеріалізму в його механіс­тичній формі. Релігію розглядали як духовну зброю гноблення простих лю­дей, опору тиранії. Шлях звільнення від релігії та марновірств вбачали в осві­ті людей. Слід при цьому зважити і на непослідовність, що дає про себе знати в поглядах філософів цієї доби. Так, у XVIІ-ХVIII ст. набув певного поширення ідеалістичний сенсуалізм, найвидатнішими представниками якого були Джордж Берклі (1685-1753) та Девід Юм (1711-1776). Будучи переконаним прихильником релігії, Берклі критикував матеріалізм, не сприймаючи матерію навіть у тому обмеженому розумінні, як це було у Фоми Аквінського («найслабкіший вид буття»). Оскільки у пізнанні ми не можемо, на думку Берклі, відриватися від наших відчуттів, які дають вам уявлення про речі, то поняття "матерія" є штучним, вигаданим. Адже сприймаємо ми не матерію, а лише певні властивості речей - форму, колір, смак і т.д., сприйняття яких Берклі називав ідеями. Отже, річ є не що інше, як комплекс ідей. Сукупність ідей оточуючих нас речей і явищ, які ми не сприймаємо (бо обмежені місцем і часом), існує лише в розумі Бога.

Беркліанську, суб'єктивно-ідеалістичну критику матеріалізму повністю поділяв Д.Юм.

І все ж позитивне значення філософії Просвітництва безсумнівне. При­наймні вона засвідчила плюралізм думок у рамках цілого ряду філософських проблем, що сприяло всебічному розгляду людини і світу та відношень між ними. Заслуговує сама ідея прагматичного призначення філософії Про­світництва, яка переслідувала мету вдосконалення людини й суспільства. Цілий ряд понять і категорій, що зародилася в добу Просвітництва, не втра­тили своєї актуальності в наступні епохи аж до наших днів.