5 Серпня 1963 р. В Москві — Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі, під водою.

Договір безстроковий і мав відкритий характер.

Франція і КНР договір не підписали.

Після цього з'являється ціла низка пропозицій:

• повна заборона ядерних випробувань

• заборона передачі ядерних матеріалів неядерним державам

• інспектування ядерних досліджень в мирних цілях.

• створення ланцюга спостережних пунктів для оповіщення у випадку раптового нападу.

• Припинення виробництва матеріалів, що розщеплюються.

• Польський лідер В. Гомулка — переробив “план Рапацького” — заморозити ядерну зброю в Європі.

Але:

• Договір про випробування ядерної зброї — максимальна межа, яку могли досягти лідери конфронтуючих блоків.

• Дискусії в НАТО щодо спільного контролю за ядерним керуванням — в східноєвропейських країнах — страх перед ядерною Німеччиною.

США з одного боку прагнули зближення з СРСР, з іншого — хотіли надати ФРН такий статус, який вона заслужила завдяки матеріальному внеску в союз.

Для СРСР — план створення багатосторонніх ядерних сил — це форма поширення ядерної зброї, хоча США планували це як елемент протидії його поширенню, щоби ФРН і Франція задовольнилися меншим, ніж незалежні ядерні сили.

• Розширення американської участі: у війні у В'єтнамі — додаткова напруженість у радянсько-американські відносини.

В ядерну епоху діє формула: “щоби удержати протилежну сторону від спокуси завдати удару першою, необхідно удатися до погрози відплатити”.

Але можлива і інша точка зору — єдиний шлях, що дозволяє запобігти напад — нанесення першого удару.

Стратегія контрсили — знищення військового потенціалу супротивника одним ударом.

Для нейтралізації — ефективний захист аеродромів і стартових майданчиків ракет — виключити можливість їх повного знищення.

Розробляються нові, дорогі форми оборони:

• ракети розташовуються в протиядерних шахтах, ракети “Поларіс” — на ядерних човнах.

• Система раннього сповіщення — є час підняти літаки в повітря і уберегти від знищення на землі.

Всі ці заходи — змусили обидві сторони зосередити увагу на стратегії нанесення відповідного удару, як засобу безпеки.

Головні проблеми контролю над озброєнням —

• як запобігти ядерній війні між ядерними державами

• як перешкодити приєднанню інших держав до “ядерної еліти”.

Проект договору про неросповсюдження обговорювався з 1965 року.

1 Липня 1968 року — відкритий для підписання.

Одночасно — в лондоні, Москві, і Вашингтоні.

Приєдналися Японія і ФРН.

Відмовились Франція і КНР. Індія, Пакистан, Куба, Бразилія, Ізраїль, Арабські країни, ПАР.

Терміном не 25 років.

Заборона на передачу ядерними країнами неядерним атомної зброї і контролю над ними.

Неядерні країни відмовлялися від спроб придбати ядерну зброю або контроль над нею.

Не обмежується право неядерних країн на мирне використання атомної енергії в мирних цілях.

За умови контролю з боку МАГАТЕ.

Ідея створення зон, вільних від ядерної зброї — 1956-1957 рр. —

Центральна Європа:

• не допустити Німеччину до ядерної зброї

• стримати США

На початок 70-х років США мали ≈ 7000 одиниць ядерної зброї на території країн НАТО.

2000 — на тихому океані

СРСР — в Чехословаччині, НДР, на кораблях ВМФ.

1 грудня 1959 р. — Договір про Антарктиду.

Фактично перший договір в галузі контролю на озброєнням — який підписали представники Заходу і Сходу після 1945 р.

Територія і акваторія нижче 60 градуса південної широти — перша географічна зона, вільна від зброї масового знищення.

1963 р. — Бразилія, Мексика, Болівія — сумісна декларація за підписання багатосторонньої регіональної угоди.

Тлателолко — 1967 р.

Були недоліки:

Дозволено ядерні мирні вибухи

Дозволено транзит

Розвиток військової техніки:

• головна частина з декількома боєголовками індивідуального наведення.

• Протиракетні комплекси

Збільшення витрат на гонку озброєнь.

Підштовхнуло держави до переговорів.

1969 р. — переговори про ОСО.

Стратегічне озброєння — ракети, бомби з літаків далекої дії.

— ракети зі стаціонарних, мобільних наземних позицій, з підводних човнів.

7