Сутність та еволюція стратегічного планування

Швайка. Планування діяльності підприємства

Стратегічне планування — відносно молодий вид управлінської діяльності підприємств. Його витоки відносяться до 50-х років XX ст., коли в підприємницькій діяльності широко застосовувалося перспективне. Планування. Воно було значним кроком уперед в науці управління, бо дало можливість підприємцям розширити горизонти майбутнього, пов'язати поточну діяльність з більш масштабними завданнями. В кінці 1960-х років на зміну перспективному приходить стратегічне планування, за якого діяльність підприємства стає більш об'ємною, оскільки охоплює, крім елементів внутрішнього середовища, зовнішні аспекти — соціальні і політичні, поведінку споживачів, дії конкурентів, замінників тощо. У процесі розвитку стратегічного планування створено чисельні методи і моделі стратегічного аналізу, формальні способи вирішення завдані. Пік популярності стратегічного планування припав на кінець 70-х початок 80-х років XX ст., коли його розглядали як панацею, радикальний спосіб вирішення будь-яких проблем підприємства. Однак у 1980-х роках виявилась обмеженість у застосуванні формальних методів стратегічного планування. Основними причинами нього стали: * посилення значення людського, гуманітарного фактора у підприємництві; * розвиток концепції корпоративної культури, «внутрішньофірмової демократії», протиріччя в методах стратегічного планування і нових течіях в менеджменті; * зросла невизначеність ділового середовища, зменшилася передбачуваність змін. Уданий час стратегічне планування розглядається як функція менеджменту. Воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з гуманізованим підходом, використання творчого, інтуїтивного підходу. Його розглядають не як універсальний засіб досягнення успіху в підприємництві, а як основу для функціонування підприємницьких структур. Стратегічне планування розглядається як фундамент, на якому здійснюється вся система управлінських функцій. Стратегічне планування — це інструмент, з допомогою якого формується система цілей функціонування підприємництва та об'єднуються зусилля всього колективу з їх досягнення. Загальновідомо, що стратегічне планування отримало свій розвиток у військовій галузі. Воно означало мистецтво військового керівництва знаходити правильні шляхи для досягнення перемоги. В сучасних умовах сфера застосування стратегічного планування значно розширилася і охоплює всі сторони суспільного життя, у тому числі й економіку. В період переходу до ринкових відносин більшість підприємницьких структур усвідомила значення стратегічного планування і прагне використовувати його методи в своїй практичній діяльності. Широке застосування стратегічного планування у вітчизняній практиці господарювання стримується низьким рівнем знань про методи і засоби розробки стратегічних планів та їхньою недостатньою адаптованістю до умов національного ринку. Стратегічне планування — неперервний творчий процес, зумовлений невизначеністю майбутнього та необхідністю внесення змін в цілі підприємницької структури, зумовлені впливом зовнішнього та внутрішнього середовища. Основне завдання стратегічного планування полягає в забезпеченні нововведень та організаційних змія, необхідних для функціонування підприємства та його конкурентоспроможності. Стратегічне планування можна розглядати як процес, що виконує декілька функцій: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішні координація та регулювання, організаційні зміни. Стратегія функціонування підприємницької структури формується не лише на забезпеченні отримання високих фінансових результаті, розширенні бізнесу, задоволенні ринкового попиту, але й на ефективному використанні матеріальних, трудових, інформаційних, фінансових ресурсів, постійному зниженні витрат виробництва. Тому ефективний розподіл ресурсів між: різними сферами діяльності, пошук оптимальних шляхів їх використання с важливою функцією стратегічного планування. Адаптація підприємницьких структур до зовнішнього середовища передбачає систему дій з пристосування підприємства до зміни ринкових умов господарювання — використання його переваг та зменшення загроз. Функція координації та регулювання передбачає узгодження зусиль структурних підрозділів підприємства для досягнення стратегічної цілі, передбаченої стратегічним планом. Стратегія підприємства — це складна система цілей і завдань, закріплених за відповідними структурними підрозділами і виконавцями. Для реалізації стратегії необхідна координація дій всіх учасників. Функція внесення організаційних змін проявляється в проведенні різних організаційних перетворень на підприємстві — перерозподілі управлінських функцій, повноважень, відповідальності; створенні мотиваційної системи для досягнення стратегічних цілей. При цьому дуже важливо, щоб ці дії були результатом стратегічного передбачення, а не реакцією на господарську ситуацію. Стратегічне планування як окремий вид управлінської діяльності висуває ряд вимог до фахівців апарату управління: вміння моделювати господарські ситуації, виявляти необхідність і характер змін на підприємстві, розробляти стратегію змін, використовувати надійні методи, реалізовувати стратегію. Сучасні темпи змін в економіці — дуже високі, тому їх врахування в діяльності підприємств є надзвичайно важливим. Стратегічне планування * дозволяє прогнозувати майбутні проблеми і можливості підприємств, сприяє зменшенню ризику при прийнятті рішень, * забезпечує інтеграцію цілей і завдань всіх структурних підрозділів і виконавців. УВАГА! Основна перевага стратегічного планування полягає у вищому рівні обгрунтованості планових показників, більшій ймовірності реалізації планових сценаріїв розвитку подій, ніж при традиційному техніко-економічному плануванні. У вітчизняній практиці управління підприємствами стратегічне планування застосовується рідко, хоча в останні роки увага до нього значно зросла. Поряд з перевагами стратегічне планування має ряд недоліків, які обмежують сферу його застосування, позбавляють універсальності при вирішенні господарських завдань. Недоліки стратегічного планування: * стратегічне планування не має чіткого алгоритму розробки * реалізації; * конкретний інструментарій стратегічного планування залежить від особистих здібностей спеціаліста, його професійного досвіду та інтуїції: * процес стратегічного планування вимагає значних витрат часу, ресурсів і не завжди забезпечує отримання результату. Наслідки помилок стратегічного планування значно серйозніші порівняно з помилками управлінських рішень і дій іншого характеру, особливо при прогнозуванні випуску нової продукції, виборі напрямків вкладання коштів, обґрунтуванні нових можливостей бізнесу. З метою забезпечення результативності стратегічне планування повинне доповнюватися заходами підвищення організаційної культури, зміцнення виконавської дисципліни, вдосконалення обробки даних. Стратегічне планування є результативним за умов: * доповнення стратегічного планування поточним; * щорічної деталізації стратегічних планів розвитку; * збереження тісного зв'язку стратегічного плану з річним фінансовим планом; * вдосконалення механізму стратегічного планування.