Сучасні підходи до формування фінансової політики підприємства

Швайка. Планування діяльності підприємства

Перехід підприємств на ринкові основи господарювання призвів до істотних змін у фінансовому плануванні. Нестійка динаміка виробництва продукції (робіт, послуг), нерозвиненість маркетингової діяльності на підприємствах, криза не платежів та інші важко передбачувані явища в господарських зв'язках і грошових відносинах зумовили скорочення періодичності розробки фінансових планів, а на окремих підприємствах призвели до повної відмови від них. Однак ринок підвищує вимоги до підприємстві в забезпеченні платежів постачальникам за сировину, енергоресурси, матеріали, роботи і послуги; у виплаті заробітної плати своїм працівникам; проведенні своєчасних розрахунків з державним бюджетом. їх виконання можливе тільки при беззбитковій діяльності підприємств, достатній мобільності ресурсів та віддачі. Досягнути цього можна лише шляхом налагодженої фінансової роботи на підприємствах, яка забезпечить досить точний прогноз динаміки фінансових ресурсів в не-визначених умовах (істотні зміни в попиті на продукцію, зміни в цінах, податках та інших кон'юнктурних факторах). Важливу роль при цьому повинні відігравати поточні фінансові плани, які сприяють забезпеченню фінансової стійкості підприємств. Фінансовий план активно впливає на всі сторони діяльності підприємства через вибір об'єктів фінансування, скерування коштів в залежності від їх віддачі на ті чи інші заходи, сприяє раціональному використанню трудових, матеріальних і грошових ресурсів. З переходом до ринкових відносин змінився фінансово-кредитний механізм, а саме взаємовідносини підприємств з бюджетом в розподілі фінансових ресурсів, в тому числі прибутку. Ці зміни повинні відображатися в фінансових балансах підприємств, які в умовах ринкової економіки залишаються засобом визначення обсягів і джерел фінансових ресурсів підприємств, планування джерел акумулювання коштів та їх розподілу на потреби виробничого і соціального розвитку. Кожне підприємство потребує коштів для діяльності і розвитку. Отже, фінансовий працівник (менеджер) повинен, з одного боку, вивчати діяльність підприємства в комплексі, враховуючи короткотермінові і довготермінові операції, а з другого боку — дотримуватися виконання трьох основних функцій: * забезпечувати стабільне фінансування виробництва, тобто управляти грошовими засобами; * виділяти кошти для оплати довготермінового виробництва, тобто фінансування інвестицій та економічного зростання; * забезпечувати підприємство фінансами на найвигідніших умовах. З технічного та стратегічного погляду фінанси відіграють різну роль у діяльності підприємств, що різняться масштабами і профілем Діяльності. Для малих і середніх підприємств найважливіші фінансові проблеми пов'язані з господарським циклом, тобто з поточними операціями, тоді як для великих підприємств вони включають і довготермінові проблеми. Фінансове планування на промисловому підприємстві — це безперервний процес планування надходжень і використання фінансових ресурсів, встановлення оптимального співвідношення у розподілі доходів підприємницької структури. Фінансове планування охоплює всі сторони діяльності підприємства, забезпечує високий рівень управління витратами і доходами, результатом чого є підприємницький успіх, можливість вдосконалення матеріальної бази та соціального розвитку. Розробка фінансового плану грунтується на планах виробництва продукції, її номенклатурі, витратах, фінансових нормах і нормативах, даних про ринок та тенденції його розвитку. Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів, забезпечує необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об'єктами планування є доходи підприємства, взаємовідносини з державним бюджетом, позабюджетними фондами, інвестиційні та кредитні ресурси. Підприємства самостійно розробляють і схвалюють фінансові плани. Процес фінансового планування включає ряд послідовних стадій: розрахунки планових фінансових показників з використанням результатів попередніх розділів плану діяльності підприємства; розробка проекту фінансового плану; узгодження показників плану з акціонерами, банківськими установами тощо; розгляд проекту плану керівництвом підприємства і трудовим колективом; його доопрацювання; схвалення плану керівництвом підприємства з врахуванням результатів обговорення. В основі розробки фінансового плану лежить аналіз фінансово-господарської діяльності, в ході якого виявляються резерви підвищення ефективності роботи підрозділів підприємства; вплив зовнішнього середовища — економічних, фінансових, валютних, кредитних, конкурентних та інших умов, в яких здійснюється виробнича діяльність підприємства. В умовах ринкового господарювання в діяльності підприємства зовнішнє середовище є основним джерелом невизначеності, яка пояснюється багатомірністю, непередбачуваністю, неможливістю врахування впливу всіх змін, дій і взаємозв'язків в ньому. У фінансовій сфері ця невизначеність проявляється в найбільшій мірі. Саме впливом зовнішнього середовища визначається систематичний ризик. Для розробки фінансового плану підприємства необхідна належна інформаційна база. В якості такої бази використовуються: * постанови органів галузевого або територіального управління щодо розвитку підприємства; * завдання науково-технічних програм народногосподарського, галузевого та регіонального рівнів; * державні замовлення і контракти; * обсяг державних централізованих капітальних вкладень; * фінансові норми і нормативи; * результати попередньої роботи з замовниками; * інформація про стан ринку товарів (робіт, послуг); * матеріали аналізу виробничо-фінансової діяльності в базовому періоді; * планові показники інших розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства.

Планування фінансових результатів

Швайка. Планування діяльності підприємства

Планування фінансової діяльності підприємства тісно пов'язане з кінцевими результатами виробництва, найважливішим з яких в умовах ринку є загальний прибуток, або сукупний доход. Головне завдання кожної підприємницької структури в умовах ринкового господарювання полягає в організації виробничо-фінансової діяльності з метою найповнішого задоволення потреб населення в своїй продукції (роботах, послугах) та отримання найбільшого прибутку. За словами P.I.Акоффа, однією з соціальних функцій всякої промислової або комерційної корпорації є виробництво багатства, інша функція — його розподіл, завдяки чому стає можливим споживання. З фінансово-економічних позицій створене підприємством багатство визначається як різниця між виробництвом і споживанням, між витратами і результатами. УВАГА! Доход підприємства, або прибуток, в умовах ринку є основою самофінансування всіх видів виробничо-комерційної діяльності підприємства і соціальнo-трудових відносин персоналу. Максимізація прибутку є кінцевою метою стратегічного, тактичного та оперативного планування. В сучасній ринковій економіці головними джерелами отриманий доходів є праця, капітал, організація, інновації, довкілля. Існує багато організаційних форм людської діяльності, коли джерелом виникнення прибутку є один і єдиний фактор виробництва — праця людей. Однак виробнича діяльність підприємств, яка провадиться з метою отримання прибутку, здійснюється на основі залучення сукупності економічних ресурсів або факторів виробництва, і, насамперед, праці та капіталу, а також таких ринкових категорій, як організація виробництва і робочий час. Капітал і організація праці є важливою передумовою результативності діяльності — прибутку або збитку. Існуюче в Україні податкове законодавство під прибутком розуміє два різні економічні явища. Згідно з Законом України «Про оподаткування підприємств» прибутком вважається сума валових доходів, скоригована відповідним чином для потреб оподаткування. Прибуток як об'єкт оподаткування — умовна величина, яка визначає співвідношення між доходами і витратами за певний період. Цей показник визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з обліком прибутку. В класичному розумінні прибуток — це різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) та витратами на її виробництво і збут. Цей показник характеризує ефективність господарювання, спроможність підприємства відраховувати кошти до бюджету, здійснювати подальшу господарську діяльність. Прибутковість підприємства залежить від багатьох чинників, серед яких найважливішими є: обсяги виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг); номенклатура, асортимент продукції, її конкурентоспроможність; рівень продуктивності праці; витрати на виробництво і збут продукції; ефективність цінової політики; рівень управління виробництвом. У зв'язку з реформуванням бухгалтерського обліку традиційне поняття прибутку потребує певного переосмислення й уточнення. У бухгалтерському обліку під прибутком розуміють «суму, на яку доходи перевищують пов'язані з їх одержанням витрати» (ПБО-3, п.4). Положення про бухгалтерський облік передбачає відповідну класифікацію доходів; * доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) (Дреал); * інші операційні доходи (Дін ()ІГ); * доходи від участі в капіталі (Дка„)', * фінансові доходи (Дфін) тощо. У ПБО-3 розрізняють декілька видів прибутку: * валовий прибуток (Пвал) — різниця між доходами від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (Среая):

операційний прибуток (Поп ) — доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інший операційний доход мінус собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати (Вад), витрати на збут (В.і(і) та інші операційні витрати (Він.от):

де Попод — прибуток підприємства для оподаткування, тис. гри.; Сопт -- ставка оподаткування, %. Законом передбачена єдина ставка оподаткування для підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності — ЗО відсотків. За ставкою 15 відсотків оподатковується прибуток від реалізації інноваційного продукту. З прибутку, крім податку на прибуток, підприємства сплачують: податок з власників транспортних засобів, податок на землю, податок на майно. Податок з власників транспортних засобів (Лтр) підприємства сплачують за ставками, передбаченими на одиницю потужності двигуна в залежності від кількості і характеристики транспортних засобів. Податок на землю (Птел() розраховується в залежності від площі, яку займає підприємство, групи дислокації підприємства і диференційованої ставки податку за квадратний метр земельної площі. Податок на майно підприємства в Україні не передбачений чинним законодавством. Плата за користування довгостроковими кредитами банків (Пк) теж справляється з прибутку підприємства. прибуток від звичайної діяльності (П.м) — операційний прибуток плюс доходи від участі в капіталі, інші фінансові доходи мінус фінансові витрати (В(р), втрати від участі в капіталі (Вук), інші витрати звичайної діяльності (Він):

Згідно з діючим в Україні від 22 травня 1997 р. Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» сума податку на прибуток визначається від оподаткованого прибутку (Пап0). Прибуток для потреб оподаткування визначається шляхом зменшення валового доходу (ВД) на суму валових витрат (ВВ) та амортизаційних відрахувань (А):

Величина податку на прибуток (податкове зобов'язання) розраховується за формулою:

Розрахунок планової величини прибутків підприємства доцільно робити, дотримуючись форми № 2 «Звіт про фінансові результати» (таблиця 9.1.). Таблиця 9.1. Фінансові результати діяльності на 2003 рік, тис. грн.

При складанні фінансових звітів, і, відповідно, при плануванні діяльності підприємницьких структур розраховуються: прибуток, що залишається після оподаткування, прибуток від надзвичайних подій до і після оподаткування, чистий прибуток, нерозподілений прибуток. Прибуток, який залишається на підприємстві після сплати всіх податків і обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних фондів, називається чистим (нерозподіленим) прибутком (Пчист) або прибутком колективу (Пкол):

Він надходить в розпорядження власників підприємства або в розпорядження трудового колективу підприємства (якщо підприємство державне). В практиці господарювання використовують декілька методів планування прибутку від реалізації продукції. На невеликих підприємствах найчастіше використовують метод прямого по асортиментного розрахунку. На основі даних плану випуску і реалізації продукції та середніх договірних цін проводяться розрахунки за формою таблиці 9.2. Таблиця 9.2. Розрахунок планового прибутку від реалізації продукції на 2003 рік

На великих підприємствах використовують аналітичний метод планування прибутку від реалізації продукції. Цей метод ґрунтується на вивченні та врахуванні факторів, які впливають на рівень прибутку і рентабельності в базовому і плановому періодах. Послідовність розрахунків зводиться до наступного: 1 Визначається очікуваний прибуток від реалізації продукції в базовому періоді. 2 Проводиться коригування очікуваного прибутку від реалізації продукції за факторами, які формують прибутковість і рентабельність в базовому періоді і які необхідно враховувати в плановому періоді. 3 Визначаються темпи зміни обсягу реалізації, індекси зміни цін на ресурси, зміни базової рентабельності. 4 Формується з врахуванням факторів повна собівартість реалізованої продукції за планом і визначається прибуток від реалізації продукції.

Баланс доходів і видатків (бюджет підприємства)

Швайка. Планування діяльності підприємства

Взаємозв'язок виробничого і фінансового планування забезпечується балансом доходів і видатків на поточний період. В цьому документі знаходить відображення рух всіх фінансових ресурсів підприємства. Кожне підприємство самостійно визначає форму і розробляє власний порядок складання балансу доходів і видатків, який включає такі розділи: 1 Доходи і надходження коштів. 2 Витрати і відрахування. 3 Кредитні взаємовідносини з банками. 4 Взаємовідносини з бюджетом. Для складання планового балансу доходів і видатків використовуються дані про виробничо-господарську діяльність підприємства в плановому періоді, плановий прибуток, його використання, амортизаційні відрахування, приріст власних оборотних коштів, обсяги і джерела капіталовкладень, надходження і сплата ПДВ та інші розрахунки. Плановий баланс доходів і видатків підприємства складається за формою таблиці. Таблиця 9.3. Плановий баланс доходів і видатків, тис.грн.

У першому розділі «Доходи і надходження» можуть відображатися кошти централізованих джерел фінансування (для держав них підприємств); прибуток та економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; надходження від функціонування об'єктів соціальної сфери (гуртожитків, дошкільних дитячих установ і т. д.); акцизний збір та ін. Якщо баланс доходів і видатків складено правильно, то різниця між першим і другим розділами дорівнює сумі різниць платежів в бюджет і кредитних взаємовідносин з бюджетом. На великих підприємствах для перевірки правильності складання балансу, контролю за використанням коштів вдаються до складання спеціальної перевірочної таблиці або шахового балансу.

Новим видом фінансового планування на вітчизняних підприємствах стало бюджетування. Продовження таблиці 9.3. В загальному вигляді бюджет — це кошторис доходів і видатків всіх господарських підрозділів підприємства, його функціональних служб і організацій. Складання фінансових бюджетів служить основою внутрішньогосподарського оперативного планування, спів вимірювання витрат і результатів. Кожне підприємство розробляє декілька основних видів поточних фінансових бюджетів: * матеріальний бюджет відображає потребу підприємства в певних видах сировини, матеріалів, необхідних для виконання виробничої програми; * трудовий бюджет — характеризує планові потреби трудових ресурсів на здійснення всіх видів виробничої діяльності; * бюджет адміністративних витрат — відображає планові витрати підприємства на здійснення основних управлінських функцій; * бюджет готівки — визначає рух потоків грошових коштів підприємства, його доходів і видатків, характеризує рівень ліквідності; * бюджет додаткових вкладень капіталу призначений для визначення додаткових грошових ресурсів на оновлення продукції, розширення сфери діяльності, придбання виробничих фондів, за міну активів тощо. За способом врахування впливу стохастичних факторів на діяльність підприємства розрізняють: * статичний бюджет — в якому всі показники визначають на початок, планового періоду і не коригують впродовж: року; * змінний (динамічний) бюджет — показники якого постійно коригують після завершення певного періоду до змін поточних умов господарювання; * гнучкий бюджет — складений для кількох можливих обсягів діяльності внаслідок впливу стохастичних факторів (зміна валютного курсу, податкових ставок, інфляція тощо). Приклад складання гнучкого зведеного бюджету доходів, витрат і фінансових результатів діяльності підприємства наведений в таблиці Таблиця 9.4. Гнучкий бюджет доходів, витрат і фінансових результатів діяльності підприємства, тис. грн.

Складання бюджетів здійснюється з використанням таких методів: * метод нарощування, сутність якого полягає у врахуванні показнків попереднього бюджетного періоду з відповідними коригуваннями динаміки змін у майбутньому; * пріоритетний метод, який грунтується на звітних даних і передбачає обґрунтування пріоритетних напрямків відносного скорочення або збільшення бюджетних сум; * бюджетування з нульової точки (2ВВ — бюджетування), при якому на основі детального аналізу операцій та нормативів використання ресурсів формуються точні і найбільш обгрунтовані планові показники. Бюджетування, як правило, розпочинається зі складання бюджету продажу (реалізації). Далі формуються бюджети виробництва, запасів готової продукції, собівартості, фінансових результатів, руху грошових коштів, капітальних інвестицій тощо. Інформацію з окремих бюджетів використовують для формування зведених операційних і фінансових бюджетів загалом. Взаємозв'язок бюджетів виробничого підприємства показано на рис. 9.1.

В реальних ринкових умовах господарювання необхідно розробляти план руху готівки, проводити постійний контроль за ходом її використання (таблиця 9.5.)- Бюджет готівки деталізує вхідні (доходи) та вихідні (видатки) грошові потоки на плановий період часу. Таблиця 9.5. Бюджет готівки на підприємстві, тис. грн.

Річний бюджет готівки враховує такі види витрат: закупівля мате ріалів, витрати на оплату праці, придбання устаткування, виплата дивідендів, податкові вилучення. В процесі формування планових бюджетів готівки допускається застосування спрощених розрахунків потреби в грошових ресурсах в залежності від прогнозованого обсягу продажу продукції. Основою для складання звітних бюджетів служать фактичні фінансові показники підприємства. У звіті про виконання бюджету порівнюють заплановані та фактичні показники, розраховують відхилення і вказують їх причини. Відхилення від бюджету бувають позитивними та негативними. Позитивні відхилення — це такі, при яких фактичний доход перевищує запланований, а фактичні витрати менші, ніж бюджетні. Негативними є відхилення, коли фактичний доход менший, ніж запланований, а фактичні витрати більші, ніж бюджетні. В залежності від причин виникнення відхилення зумовлюються плануванням та організацією діяльності. Відхилення, зумовлені плануванням, пов'язані з помилками, допущеними під час складання прогнозів, визначення витрат, доходів, калькулювання планової собівартості, обгрунтування цін тощо. Відхилення, зумовлені організацією діяльності, є результатом дій персоналу підприємства або непередбачених подій у його діяльності. Бюджетування узгоджує дії та інтереси різних підрозділі» підприємства, спонукає до вищої обґрунтованості планів діяльності, створює передумови для аналізу витрат, оцінки ефективності і результативності діяльності управлінського персоналу.

Планування фінансових показників

Швайка. Планування діяльності підприємства

Фінансові планові і звітні документи не дають якісної картини фінансового стану підприємства. Аналіз і оцінка системи фінансових показників виявляють критичні моменти в його діяльності, визначають причини, сприяють прийняттю обгрунтованих управлінських рішень. Фінансові показники підприємства можна виділити в декілька груп. Показники ліквідності (короткотермінової платоспроможності) В активі балансу підприємства можна виділити чотири групи ліквідних засобів. Перша група - високоліквідні засоби — грошові кошти в касі, на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, інші грошові кошти. Друга група — менш ліквідні засоби, що включають розрахунки з дебіторами, зменшені на величину безнадійної заборгованості. Третя група — низько-ліквідні засоби, які включають запаси і витрати у вигляді готової продукції. Четверта група — неліквідні засоби, до яких відносяться основні засоби, нематеріальні активи, устаткування, капітальні вкладення. Показники ліквідності характеризують рівень платоспроможності і включають поточний коефіцієнт ліквідності (загальний коефіцієнт покриття) та миттєвий показник ліквідності (коефіцієнт абсолютної ліквідності, швидкого реагування, коефіцієнт «кислотного тесту»). Поточний коефіцієнт ліквідності змінюється залежно від галузі. В промисловості він є прийнятим на рівні — 2, в сфері послуг — 1, м торгівлі — 1.5.

Де Апот - поточні активи підприємства; Ппот. — поточні насипи підприємства. Миттєвий показник ліквідності визначає, якою мірою підприємство спроможне у разі падіння товарообігу покрити свої короткотермінові зобов'язання перед кредиторами. Для своєчасного виконання своїх зобов'язань перед кредиторами необхідно, щоб цей показник був рівним і більше. Чим вищий цей показник, тим кращим є фінансовий стан підприємства. Показники заборгованості підприємства Коефіцієнт заборгованості показує, який відсоток активів фінансується за рахунок боргу. Чим нижче значення цього показника, тим нижчим с фінансовий ліверидж, який означає фінансування інвестицій за рахунок позик. Ще одним показником заборгованості є співвідношення довгострокової заборгованості та власного капіталу або співвідношення довгострокової заборгованості та сумарних активів. Він показує, якою мірою підприємство фінансує свої активи за рахунок довгострокового боргу. При прийнятті управлінських рішень важливо мати інформацію про можливості підприємства щодо сплати процентів за свої борги. Для цього використовують коефіцієнт кратності процентів

де Преал - сума прибутку від реалізації продукції, тис. грн.; Пр — сума процентів за рік, тис. грн. Показники прибутковості (доходності) Показники прибутковості — найбільш поширені інструменти вимірювання успіху підприємства. До цих показників окрім валового доходу, валового і чистого прибутку відносяться: коефіцієнти валового і чистого прибутку, коефіцієнт окупності власного капіталу, чистий доход на акціонерний (власний) капітал, рентабельність. де З — запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві. Для визначення загальної суми ліквідності використовується показник cash flow (потік готівки):

* Коефіцієнти валового і чистого прибутку визначаються за формулами: де Пвал — валовий прибуток підприємства, тис. гри.; Пчист - чистий прибуток підприємства, тис. гри.; Вреал - доход (виручка) від реалізації продукції, тис. гри. * Коефіцієнт окупності власного капіталу визначається:

де КвІІ — сума власного капіталу, тис. гри. ♦ Коефіцієнт окупності загального капіталу за балансом:

де К -- сума загального вкладеного капіталу, тис. гри. * При плануванні фінансових показників розраховують коефіцієнти рентабельності коштів підприємства:

де Пв(ІЯ, Поп, Пнист — валовий, операційний і чистий прибуток підприємства, тис. гри.; С„реал — повна собівартість реалізованої продукції, тис. гри. Чистий доход на акціонерний (власний) капітал визначається:

де Пвал. і Пми- — сума загальних активів і пасивів підприємства, тис. гри. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів Малі і середні підприємства використовують власні і позичені кош-ти. Позичені кошти повинні залучатися тоді, коли це підвищує рентабельність власних коштів. В практиці господарювання збільшення або зменшення рентабельності оборотних коштів за рахунок отримання кредиту з врахуванням його платності називають ефектом фінансового важеля (ЕФВ), ЕФВ показує зміну рівня рентабельності власних обігових коштів у зв'язку із залученням позичених коштів і визначається за формулою: де ЕР — рівень економічної рентабельності, %; СП — ставка плати за кредит, %; ЗК -— залучені кошти, тис. грн'.; ВК — власні кошти, тис. гри.; ЗК : ВК -- плече важеля. Використовуючи кредит, підприємство може збільшувати або зменшувати рентабельність власних обігових коштів за рахунок процентної ставки за кредит і співвідношення позичених і власних обігових коштів. Чим більшою є величина залучених коштів, тим довший важіль, а, отже, і ризик підприємства, пов'язаний з оплатою своїх зобов'язань. До показників фінансового важеля відноситься показник боргу:

де Пзаг — загальні пасиви підприємства, тис. гри.; А.заг ■— загальні активи підприємства, тис. гри. Якщо Кборг і більше, то підприємство має ослаблену здатність до майбутніх позик, високий рівень боргів. Ще одним показником фінансового важеля с рівень покриття процентів, який характеризує здатність підприємства сплачувати відсотки по боргах з отриманих доходів:

де ВД ----- сума валового доходу підприємства, тис. гри., ПР — сума на виплату процентів за рік, тис. гри. У сучасному фінансовому плануванні широко використовується показник Альтмана, який характеризує ймовірність банкрутства підприємства, його фінансову стійкість. Він визначається за формулою:

де Рпот. , Рзаг — поточні і загальні резерви підприємства; В(аКЦ — вартість звичайної акції. Якщо загальний рахунок Z перевищує 2,6, то підприємство мас стійкий фінансовий стан. Якщо Z-рахунок менший за 1,1, то організація близька до банкрутства. . Показники активності (оборотності) Ця група показників характеризує ефективність використання підприємством економічних ресурсів. Як правило, показники активності відображають співвідношення між величиною продажу продукції та окремими елементами ресурсів. В цю групу показників включаються: * коефіцієнт обороту запасів; * коефіцієнт обороту основних засобів (фіксованих активів); * коефіцієнт обороту рахунків до оплати (оборот дебіторської заборгованості). І* Коефіцієнт обороту запасів характеризує рівень збалансування запасів підприємства, оцінює швидкість проходження товарів від закупівлі ресурсів до продажу готової продукції:

де Bкр.чист. — сума чистого продажу в кредит, тис. гри.; ДЗ - сума дебіторської заборгованості, тис. гри. Чим вищим с. даний показник, тим коротшим є час між продажем товарів та їх оплатою (отриманням коштів).

Планування розподілу прибутку і потреби у зовнішньому фінансуванні

Швайка. Планування діяльності підприємства

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» прибуток, який залишається на підприємстві, використовується за рішенням трудового колективу або власника. В процесі його розподілу формуються грошові фонди цільового призначення: *фонд розвитку виробництва; * фонд соціальних потреб; * фонд матеріального заохочення; * резервний (страховий) фонд; * дивідендний фонд. Підприємства самостійно визначають суми або співвідношення у спрямуванні фінансових ресурсів на різні потреби розвитку. Фонд розвитку виробництва (ФРВ) витрачається на задоволення потреб підприємства, які пов'язані з технічним переозброєнням, вдосконаленням технології, проведенням науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєнням нових та модернізацією традиційних нидів продукції, поповненням власних оборотних коштів. Фонд соціальних потреб (ФСП) формується з метою сприяння соціальному розвиткові колективу підприємства: утримання об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних установ, будинків і баз відпочинку, клубів, спортивних закладів тощо); будівництва, реконструкції і капітального ремонту житлового фонду і об'єктів соціально-культурної сфери; проведення оздоровчих, культурно-масових заходів; інших аналогічних витрат (здешевлення харчування на підприємстві, оплати транспорту працівникам підприємства тощо). Резервний (страховий) фонд (ФР) створюється па випадок погіршення фінансового стану підприємства в результаті зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Для акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю створення резервних фондів t обов'язковим. їх розмір визначається статутними документами. Прибуток колективу може використовуватись для створення спільних підприємств, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів юридичних осіб. Певна сума прибутку (в межах 4 відсотків загальної суми оподаткованого прибутку) може спрямовуватися на добровільні внески і благодійні цілі. Ця сума звільняється від оподаткування. З прибутку колективу відшкодовуються збитки і видатки, які згідно з чинним законодавством не відносяться на зменшення валового прибутку. Зф = Іа-Вф де Іа — заплановані інвестиції в актини підприємства (основний капітал, оборотні засоби), тис. гри.; Вф — внутрішні джерела фінансування за планом (резерви, прибуток, амортизаційні відрахування). Іа=Апл-Ппл де Апл — планова величина приросту загальних активів, тис. гри.; Ппл— планова величина приросту поточних пасивів (зобов'язань), тис. три. Величина внутрішнього фінансування визначається:

де Птст — чистий нерозподілений прибуток колективу за планом, тис. гри.'; Д — планова сума дивідендів, тис. гри. Після визначення величини зовнішнього фінансування доцільно розрахувати показники ефективності його залучення: чистий дисконтований доход, індекс доходность внутрішню норму лоходності, період окупності.

Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства

Швайка. Планування діяльності підприємства

Важливим етапом внутрішньовиробничого планування є складання оперативних планів виробничо-господарської діяльності підприємства на поточний період. Оперативне планування забезпечує: ♦ своєчасне та якісне виконання поточних завдань, передбачених річними планами діяльності підприємства; ♦ ритмічне виробництво відповідно до встановлених обсягів, номенклатури, термінів виготовлення продукції та її поставки споживачам (замовникам); * раціональний розподіл ресурсів підприємства — технічних, матеріальних, трудових, фінансових; * конкретизацію і доведення завдань цехам, дільницям, бригадам, робочим місцям з регламентацією їх виконання; ♦ розробку календарно-планових нормативів — тривалості виробничого циклу, оптимального розміру партії деталей і випуску продукції, величини розділів ♦ своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, напівфабрикатами, інструментами; ♦ складання графіків руху предметів праці в часі та просторі, доведення їх до виконавців; ♦ координацію роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць; * контроль і регулювання ходу виробничого процесу та роботи підприємства. Виконання цих завдань забезпечить чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства, своєчасний випуск продукції відповідно до встановлених термінів, стабільність діяльності підприємства. * Оперативно-виробниче планування — це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами, оперативним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставлених завдань. У сучасній теорії операційного менеджменту оперативно-виробниче планування розглядається як багаторівневе, структуроване на різні блоки і стадії робіт. Розрізняють три рівні оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний. За характером використовуваних методів планові роботи в ОВП поділяють на три послідовно виконуваних блоки: * об'ємне планування; * календарне планування; * оперативне регулювання (диспетчерування). Основне завдання об'ємного планування — розробка конкретних виробничих завдань і показників цехам, розподіл виробничої програми за підрозділами підприємства з врахуванням термінів її поставки замовникам (споживачам) та визначенням черговості робіт (замовлень). За умов ринкової нестабільності та невизначеності щодо обсягів робіт на найближчий період на одних підприємствах і постійних типових замовлень на інших, проблеми черговості запуску робіт у виробництво, визначення режимів роботи структурних підрозділів, залучення до виробничого процесу супідрядників, виконання роботи «на склад» набуло особливого значення. Однак на практиці вона виконується з використанням трудомістких і малоефективних систем ручного планування черговості на основі здорового глузду та оцінки виробничої ситуації. Календарне планування передбачає визначення термінів початку і кінця робіт в основних цехах, термінів їх передачі з цеху в цех, передачі виробів на склад готової продукції, замовнику або в реалізацію. Вихідними даними для складання календарних плані служать обсяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконуваних робіт, терміни поставок продукції на ринок (замовникові). Суть оперативного регулювання полягає в оперативному контролі за ходом виробничої діяльності, його координації та регулюванні при виникненні збоїв у виробництві або зміні завдань, а також в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів. Продумане та якісне виконання основних завдань оперативно-виробничого планування сприяє реалізації зведених тактичних і стратегічних планів діяльності підприємства, поліпшує всі основні показники його роботи, сприяє організації ритмічного і рівномірного завантаження цехів і дільниць впродовж усього планового періоду (таблиця 10.1.). Таблиця 10.1. Вплив ОВП і Р на результати економічної діяльності підприємства

Оперативно виробниче планування на підприємстві здійснюється в декілька етапів: попередні розрахунки, складання планових завдань і графіків, внесення змін в оперативні плани і графіки. Система оперативно-виробничого планування і регулювання роботи включає сукупність основних елементів: * вибір та обґрунтування планово-облікових одиниць для кожного структурного підрозділу підприємства; * формування цехових і дільничних виробничих завдань (програм); * розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ; * розробка календарно планових нормативів; * календарні графіки проходження замовлень у виробництві. Суть вибору та обгрунтування планово-облікових одиниць полягає в оптимальному укрупненні або деталізації номенклатури виробничої програми стосовно кожного рівня оперативного планування -•• від більш загальних одиниць на заводському рівні до більш детальних — на рівні цеху, дільниці. Так, обсяг книжкового замовлення на поліграфічному підприємстві визначається кількістю примірників, аркушо-відбитків, фарбо-відбитків. На рівні формного цеху — кількістю фарбо-форм, аркушів набору. На рівні дільниць: складання тексту — кількістю знаків; виготовлення ілюстративного матеріалу — кількістю квадратних сантиметрів; монтажу — кількістю полос і форм; виготовлення форм — кількістю фізичних друкарських форм. Суть розробки календарно-планових нормативів зводиться до нормування ходу виробничого процесу в часі. Критерієм ефективності при виборі обсягів партії виробів можуть слугувати: * найменша кількість і тривалість переналадок устаткування; *- максимальне завантаження устаткування; * мінімальна тривалість виробничого циклу; * найменший обсяг незавершеного виробництва; * найменші витрати на виробництво продукції.

Види і системи оперативно-виробничого планування

Швайка. Планування діяльності підприємства

Оперативно-виробниче планування виконується в масштабі підприємства, по цехах основного і допоміжного виробництв фахівцями виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів — виробничо-диспетчерським бюро або диспетчером цеху спільно зі спеціалістом виробничого відділу. В залежності від сфери застосування та об'єктів планування розрізняють: заводський, цеховий, дільничний види оперативно виробничих планів. ♦ Заводське планування передбачає встановлення загальних параметрів, взаємопов'язаних виробничих завдань цехам, забезпечення узгодженості у їх роботі над виконанням виробничого завдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів, проектно-технологічних, планово-економічних та інших функціональних служб підприємства. Ефективне міжцехове планування сприяє своєчасному оперативному випуску продукції, виконанню договірних зобов'язань на поставку продукції, уникненню простоїв та зупинок виробництва : організаційно-технічних причин. Змістом цехового і дільничного планування є розробка планів графіків для виробничих дільниць; робочих місць; складання планових завдань на короткі терміни (робочий день, тиждень, декаду, місяць); оперативний контроль і координація роботи дільниць, робочих місць, ліній. Функції оперативно-виробничого планування і регулювання (ОВП і Р) наведені в таблиці 10.2. Таблиця 10.2. функції ОМІ і Р

У сучасному виробництві широко застосовуються різні системи оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами. Системи оперативно-виробничого планування — це сукупність методик і технологій планової роботи, які характеризуються рівнем централізації управління, об'єктом регулювання, переліком календарно-планових показників, характером руху продукції у виробництві (таблиця 10.3.). Таблиця 10.3. Характеристика систем оперативно-виробничого планування

Найголовнішими є подетальна, позамовна і некомплектна системи оперативного планування та їх різновиди. * Подетальна система планування призначена для умов стабільного, високоорганізованого виробництва. В основі цієї системи лежить планування такту і ритму роботи потокових ліній, виробничих дільниць, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних запасів та підтримання розмірів їх на розрахунковому рівні. Застосування цієї системи вимагає розробки складних календарних планів за всіма операціями технологічного процесу випуску продукції. Тому цю систему планування використовують при обмеженій і стійкій номенклатурі продукції в умовах серійного і крупно-серійного виробництва, тобто у малопродуктовому виробництві. Позамовна система оперативного планування застосовується переважно в одиничному та дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою продукції і незначними обсягами робіт (послуг). Об'єктом планування в цьому випадку є замовлення, яке включає декілька типових робіт. Ця система планування базується на розрахунках тривалості виробничого циклу та нормативах випередження, з допомогою яких встановлюються бажані замовником терміни виконання замовлень. Некомплектна система застосовується, головним чином, у серійному машинобудівному виробництві. Планово-обліковою одиницею служать вузли, сформовані за певними ознаками, В окремих виробництвах розрізняють попроцесну, потокову організацію та роботу у фіксованій позиції. Попроцесна обробка передбачає організацію такого виробничого процесу, при якому кожна технологічна операція виконується в певному місці з використанням спеціалізованого устаткування і спеціально підготовленого персоналу. Виробнича потужність кожної одиниці устаткування різна, що зумовлює необхідність проміжних складів, потребу в додаткових площах для зберігання напівфабрикатів в очікуванні вивільнення робочого місця для виконання наступної операції. В процесі виробництва за такою схемою предмети праці переміщуються складними маршрутами, що призводить до перерв в роботі і потреби в транспортних засобах і додаткових виробничих площах.

Складання оперативно-виробничих планів на підприємствах різного типу виробництва

Швайка. Планування діяльності підприємства

На підприємствах з масовим типом виробництва основною формою руху предметів праці є потік. Характерною ознакою цих підприємств є високий рівень спеціалізації робочих місць, постійне закріплення за ними певних виробів, що дозволяє планувати запуск і випуск по кожній назві деталей відповідно до потреби в них на конвейєрі.За цих умов оптимальною вважається система планування за ритмом випуску. Вона передбачає синхронізацію роботи, вирівнювання продуктивності всіх спряжених ланок виробництва відповідно до такту випуску готового продукту. У масовому виробництві використовуються також системи ОВП за термінами міжцехових подач, за стандартними термінами міжцехових подач, «на склад». Основною планово-обліковою одиницею в цій системі для заготівельних, обробних цехів є деталь, а для збірних — готовий виріб. Основною ланкою планування служить потокова лінія. Основними календарними нормативами є такт, швидкість потокової лінії, величини заділів. Відповідно до річних, квартальних і місячних планів випуску продукції в натуральному виразі з врахуванням календарно-планових нормативів розробляються календарні плани і графіки. На підприємствах серійного типу виробництва зі стабільною номенклатурою виготовлення виробів їх випуск здійснюється рівномірно. На кожному робочому місці обробляються вироби кількох видів. Об'єктом оперативно-виробничого планування служить партія деталей. Оптимальною вважається комплектна та подетальна система планування за рівнем забезпеченості і за добовим графіком, а прогресивною можна вважати систему неперервного оперативно-виробничого планування. На підприємствах одиничного типу виробництва замовлення постійно змінюються, що ускладнює міжцехове, цехове планування, призводить до нерівномірного завантаження устаткування по видах робіт. У цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що викликає тривалі міжопераційні і міжцехові перерви в роботі. Основною вимогою до ОВП в одиничному виробництві є раціональна організація руху предметів праці. Об'єктом планування є замовлення, до термінів виконання якого входить час виробництва, випробування, технічна підготовка. На підприємствах одиничного типу використовуються такі системи: ♦ позамовна (при короткому циклі складання виробу); ♦ комплектно-вузлова і комплектно-групова (при тривалості складального циклу понад І місяць); ♦ «на склад» (при виробництві уніфікованих і нормалізованих деталей). Терміни випуску продукції і тривалість виробничого циклу лежать в основі всіх календарних розрахунків. Календарно-планові задачі для невеликих підприємств з обширною номенклатурою продукції успішно вирішуються вручну, а при великій номенклатурі — тільки зі застосуванням обчислювальної техніки. В оперативне) календарному плануванні використовується ланцюговий метод, суть якого полягає в тому, що виробничі завдання, терміни виготовлення визначаються у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від складання (комплектування) готового виробу до виготовлення окремих комплектуючих. У будь-якому виробництві при календарному плануванні враховується час початку і закінчення кожної операції. Операції відрізняються між собою тривалістю виконання: одні — більш трудомісткі, інші — менш трудомісткі. На основі інформації про тривалість кожної технологічної операції розробляється календарний графік проходження замовлень у виробництві. З метою запобігання значним обсягам незавершеного виробництва, організації узгодженої роботи фахівці визначають критичний шлях. Визначення критичного шляху — важливий етап організації ефективного виробництва, оперативно-календарного планування, тому що він свідчить про пріоритетність виробничих операцій. Метод критичного шляху — це метод календарного планування, при якому оцінюється мінімальна тривалість виробничого процесу шляхом розрахунку нормативного часу, необхідного для виконання найбільш тривалої операції. Критичний шлях виробничого процесу виготовлення умовної продукції показано на рис 10.1.

Метод оцінки та аналізу програми подібний до методу критичного шляху, але базується на статистичних (фактичних) оцінках тривалості виробничих операцій. Він використовується в тих випадках, коли тривалість окремих операцій не можна підрахувати. Широке застосування отримали наступні методи: ♦ графіки Ґанта; ♦ плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт; ♦ система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми (ЛОБ). * З метою у зв'язки в часі виконання окремих робіт Г. Ґант у 1917 р. запропонував графічний метод, який пізніше отримав назву «графіки Ґанта». Для планування і контролю робіт з виробництва окремих виробів будуються діаграми (графіки), які показують стан виготовлення окремих компонентів виробу (рис. 10.2.).

Кожна лінія на графіку може означати конкретне завдання (виріб, його частину) і, в свою чергу, може розбиватись на окремі етапи робіт. Наприклад, проектування, виготовлення, випробування, технічний контроль. Кожна лінія на графіку відповідає даті початку і закінчення роботи. З допомогою цього графіка можна порівнювати фактичне виконання робіт з планом. Шани -графіки з виділенням проміжних етапів робіт передбачають розбиття виконуваних робіт на окремі етапи, стадії, (рис. 10.3.).

Цей метод вимагає графічного зображення робіт (проектування, виготовлення, випробування), необхідних для виробництва кінцевого продукту. Він може використовуватися у всіх видах управлінських робіт, які вимагають планування та контролю за виконанням операцій за графіком. Оперативне регулювання роботи підприємства

Швайка. Планування діяльності підприємства

Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві досягається узгодженою діяльністю всіх його структурних підрозділів. На результати діяльності кожного структурного підрозділу мас: вплив ряд факторів, які необхідно своєчасно виявляти і запобігати їх негативному впливу, оскільки нехтування ними порушить нормальний хід виробничого процесу. Це зумовлює необхідність забезпечення постійного контролю за ходом виробництва, виявлення відхилень і прийняття заходів з їх усунення. Моніторинг виробничого процесу здійснюється шляхом порівняння фактичних термінів випуску продукції, її обсягів з плановими величинами. * Завдання оперативного регулювання виробничого процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку виробництва; виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень; прийнятті оперативних заходів з попередження та усунення відхилень; координації поточної діяльності взаємопов'язаних елементів. Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації. Своєчасність поступлення інформації, її достовірність безпосередньо виливають на якість програм і завдань. У виробничій практиці, незважаючи на стабільність цехових програм, неминуче виникають зміни і відхилення, які вимагають коригування раніше складених планів. Ці зміни і відхилення зумовлені відсутністю необхідних матеріалів, виникненням браку, аварійним ремонтом устаткування і т. д. Своєчасний, повний і точний облік всіх відхилень дозволяє оперативно регулювати хід виробництва, скеровувати його протікання відповідно до плану. Вирішити цю проблему можна шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві. Така система повинна відповідати ряду вимог: * високої оперативності збору та обробки інформації; * відсутності дублювання в роботі кожної ланки системи; * забезпечення попередньої обробки інформації; * запобігання передачі надлишкової інформації; * можливості синтезу інформації для управлінських потреб; * економічної ефективності. Інформація про хід виробництва включає: * випуск продукції та її складових за рік, по кварталах, місяцях і всіх структурних підрозділах; * поступлення на склад напівфабрикатів, комплектуючих виробів та їх видача у виробництво; * рух предметів праці по операціях технологічного процесу з реєстрацією початку і кінця кожної; * рух заділів; * брак; * поступлення матеріалів у цех та їх видача на робочі місця; * час роботи і простоїв устаткування; * час ремонтно-профілактичних робіт; * витрачання матеріально-енергетичних ресурсів за їх видами.