Номенклатура і склад статей витрат
Швайка. Планування діяльності підприємства
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), витрати операційної діяльності формуються за статтями витрат, до яких відносяться: * прямі матеріальні витрати; * прямі витрати на оплату праці; * інші прямі витрати; * загальновиробничі витрати; * адміністративні витрати; * витрати на збут; * інші операційні витрати. Слід зазначити, що у відповідності з ПБО-16 перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, Допоміжних матеріалів, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат: відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизації технологічного устаткування, електроенергія рушійна тощо. До складу загальновиробничих витрат включаються: 1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом: * оплата праці працівників апарату управління структурний під розділів; * відрахування на соціальні заходи; * оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва; 2) витрати на службові відрядження в межах встановлених норм; 3) витрати на повне відновлення основних фондів та капітальний ремонт (загальновиробничого призначення) у вигляді амортизаційних відрахувань; 4) сума сплачених орендарем процентів за користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними фондами. Орендна плата за надані в оперативну оренду приміщення не-житлового призначення включається до собівартості продукції (робіт, послуг) у розмірі, визначеному в договорі, а комунальної власності — не вище ставок орендної плати, встановленої місцевими органами державної виконавчої влади. 5) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології, організацією виробництва, поліпшенням якості, конкурентоздатності продукції, підвищенням її надійності та інших властивостей у ході виробничого процесу; 6) витрати на обслуговування виробничого процесу: * придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, інструментів, пристроїв та інших засобів на утримання виробничих приміщень та устаткування загальноцехового призначення; * проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування основних виробничих фондів, за винятком їх реконструкції та модернізації; * контроль за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг); * забезпечення правил техніки безпеки праці, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог; * забезпечення працівників спецодягом і спецхарчуванням у випадках, передбачених законодавством; 7) витрати на пожежну і сторожеву охорону; 8) знос малоцінних і швидкозношуваних предметів; 9) платежі з обов'язкового страхування майна цехів та окремих категорій працівників відповідно до законодавства; 10) втрати внаслідок технічного неминучого браку; 11) інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів і готової продукції, втрата матеріальних цінностей, оплата простоїв і т. д.). Загальновиробничі витрати поділяються на умовно-постійні та умовно-змінні. До складу адміністративних витрат підносяться витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: 1 загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); 2 витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; 3 витрати на утримання основних засобів загальногосподарського використання (оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання та водовідведення, охорона); 4 оплата професійних послуг (юридичних, аудиторських тощо); 5 витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс, телекс тощо); 6 амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; 7 витрати на врегулювання спорів у судових органах; 8 податки, збори, обов'язкові платежі; 9 оплата послуг банків; 10 інші витрати загальногосподарського призначення. До складу витрат на збут включаються витрати, пов'язані з реалізацією продукції (робіт, послуг): 1 витрати на переупаковку продукції на складах готової продукції; 2 оплата праці та комісійні винагороди за збут; 3 витрати на рекламу та дослідження ринку; 4Нітрати на перепродажну підготовку товарів, 5 витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; 6 витрати на утримання основних засобів, пов'язаних зі збутом продукції (оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції. До інших операційних витрат включаються: 1 (Нітрати на дослідження та розробки; 2 собівартість реалізованої іноземної валюти; 3 собівартість реалізованих виробничих запасів; 4 сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резервів сумнівних боргів; 5 втрати від операційної курсової валюти; 6 втрати від знецінення запасів; 7 нестачі та втрати від псування цінностей; 8 суми визнаних штрафів, пень, неустойок; 9 витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення; 10 інші витрати операційної діяльності.
Планування зниження витрат за техніко-економічними факторами
Швайка. Планування діяльності підприємства
В поточних техніко-економічних планах відображаються показники витрат, їх економія або перевитрата, спричинені змінами умов господарювання — збільшенням обсягів виробництва продукції, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, вдосконаленням організації виробництва та управління. Під факторами розуміють технічні, організаційні, економічні та інші зміни у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких с зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. В планах відображається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому періоді. Розрахунок зміни собівартості продукції за техніко-економічними факторами здійснюється в такій послідовності: 1 розраховуються питомі витрати на виготовлення 1 грн. продукції в базовому періоді;
3 розраховується зміна собівартості продукції в плановому періоді, зумовлена виливом техніко-економічних факторів (Зс); 4 формується загальна собівартість продукції планового періоду з врахуванням впливу техніко-економічних факторів:
До основних техніко-економічних факторів рекомендується відносити: * зміну обсягу виробництва; * зміну структури продукції; * зміну технічного рівня виробництва; * зміну організації виробництва та умов праці.
Зміна обсягу виробництва спричиняє зміну величини умовно-постійних витрат на 1 гри. продукції. Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою:
де Сбал.п. -- загальні витрати на виготовлення продукції в базовому періоді, тис. грн.; ТПбаз — обсяг випущеної продукції в базовому періоді, тис. грн. визначаються загальні витрати на виготовлення продукції в плановому періоді на основі базового рівня витрат:
де ТПпл — плановий обсяг випуску продукції, тис. грн. 5 визначається рівень витрат на 1 грн. продукції в плановому періоді:
6 розраховується зміна собівартості продукції за рахунок техніко-економічних факторів:
де dmtcm — частка умовно постійних витрат н собівартості продукції базового періоду; ТПпл. - приріст (зменшення) обсягів виробництва за планом, %. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багато номенклатурному виробництві. Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нової продукції, зміною економічної кон'юнктури. При визначенні зміни витрат за рахунок структурних зрушень питомі витрати у плановому та базовому періодах приймаються незмінними. Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за Формулою:
де і' — кількість видів продукції. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних і трудових витрат.
Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:
де Н, Н — норми витрат матеріальних ресурсів на облікову одиницю продукції до і після впровадження заходів; Цс, Ц" — ціна облікової одиниці матеріальних ресурсів відповідно до і після впровадження заходів, гри.; ВПn — кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця року. Таблиця 8.2. Розрахунок зміни витрат на виробництво продукції за техніко-економічними лактонами, тис. грн.
де Ссп — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції впровадження технічних засобів, тис. грн.; С," — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції після впровадження технічних засобів, тис. грн.
де tc- tп ~ норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції до і після впровадження заходу, год.; гтсс, гтсн — годинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходу, гри,; ЗП() середній розмір додаткової заробітної плати, %; С.С. — розмір відрахування від зарплати на соціальні потреби, %. Вплив окремих факторів узагальнюється у зведеному розрахунку зміни витрат на виробництво продукції за техніко-економічними факторами. Під час зведеного розрахунку важливо забезпечити взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків, не допустити повторного врахування впливу окремих видів змін у виробництві на операційні витрати. Результати розрахунків зводяться у форму таблиці 8.2.
Калькулювання собівартості окремих видів продукції
Швайка. Планування діяльності підприємства
Калькулювання — комплексна система економічних розрахунків з визначенням витрат виробництва на випуск продукції та собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Завданням калькулювання собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) є формування інформації про величину витрат па всіх стадіях виготовлення продукції з метою визначення прибутковості виробництва, контролю за витратами, відшукання резервів економії матеріальних, трудових, фінансових ресурсів. Істотно підвищується роль калькуляційних розрахунків собівартості в умовах ринку при створенні дієвого проти витратного механізму, який спрямований на найкраще задоволення суспільних потреб при мінімальних витратах живої та уречевленої праці. У формуванні противитратного господарського механізму центральне місце відводиться економічним і техніко-економічним нормативам, які регламентують витрати матеріальних і трудових ресурсів. Його функціонування передбачає наявність чіткої системи обліку, яка забезпечить оперативність, своєчасність і достовірність інформації про витрати та результати діяльності всіх ланок виробництва. Калькуляційна робота на підприємствах організовується відповідно до обліку витрат на виробництво і збут продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів. ♦ науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво; ♦ визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; Економія трудових витрат розраховується за формулою: ♦ вибір методів розподілу накладних витрат; *розмежування витрат за періодами; * вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці. Усі загальні принципи конкретизуються на окремих підприємствах із врахуванням специфіки галузі та особливостей виробництва. Між обліком витрат і калькулюванням фактичної собівартості продукції існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Це проявляється, з однієї сторони, в тому, що основою для визначення собівартості продукції є дані бухгалтерського обліку витрат на виробництво; а з другої сторони, облік витрат організовується з такою деталізацією, яка необхідна для калькулювання, контролю та управління собівартістю продукції. При всіх відмінностях в методиці і техніці обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в цілому вона базується з економічної точки зору на послідовній реалізації принципу «витрати -випуск - результат». Організаційно облік витрат — це документування всіх витрат, їх групування по центрах витрат, об'єктах виробництва, оперативне виявлення відхилень від діючих норм витрат. Калькулювання полягає у проведенні ряду послідовних розрахунків, метою яких є локалізація врахованих по статтях калькуляції витрат, які відносяться до продукції підприємства, його структурних підрозділів. Основні етапи калькуляційних розрахунків в системі виробничого обліку собівартості продукції можна представити наступним чином: * групування первинних витрат за калькуляційними статтями витрат і за об'єктами обліку витрат; * розподіл накладних витрат між. окремими об'єктами обліку; * оцінка незавершеного виробництва; * розподіл витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом; * розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та калькуляційної одиниці; Аналітична побудова виробничого обліку передбачає вибір об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулювання. * Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів: підприємство, виробництво, цехи, стадії, операції, окремі замовлення. * Під об'єктами калькулювання розуміють вид продукції визначеної споживчої вартості. Номенклатура об'єктів калькулювання залежить від типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації. У поліграфічній промисловості об'єктом калькулювання є замовлення, стадії поліграфічного виробництва. Об'єкти калькулювання мають економічний зв'язок з калькуляційними одиницями, які представляють собою одиницю виміру калькуляційного об'єкту. Калькуляційна одиниця служить засобом виміру споживчої вартості продукту. Наприклад, в поліграфічній промисловості на практиці використовують такі калькуляційні одиниці: 1 Натуральні фізичні одиниці — І арк. набору, 1000 фарб.-відб., 1000 прим, 2 Умовно-натуральні — 1000 фарб.-відб. ф-ту 60x90 см. 3 Вартісні одиниці — грн. 4 Одиниці робіт — замовлення. 5 Одиниці часу — машино-день, машино-година, нормо-годна. З усього комплексу калькуляційних одиниць для калькулювання собівартості використовують один вимірник, який розглядається як основний. Як правило, він співпадає з одиницею виміру обсягу продукції. В поліграфічній промисловості таким вимірником прийнято вважати 1 грн. та 1 замовлення. Вид калькуляції визначається її призначенням, часом, на який вона розрахована, а також способом її складання. За призначенням і часом складання калькуляції поділяються на попередні і кінцеві. До попередніх відносяться планові, проектні і нормативні калькуляції. Кінцеві — це звітні калькуляції, які складаються після виготовлення продукції і характеризують фактичну собівартість продукції. За охопленням витрат калькуляції поділяються на повні, виробничі, окремих видів робіт і процесів, технологічні. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. В масовому неперервному виробництві калькуляція складається за визначений період часу (місяць, квартал, рік) і характеризує середню собівартість виготовленої продукції за цей період. В індивідуальному та дрібносерійному виробництвах калькуляції складаються після виконання всіх робіт по замовленню. За вихідними даними для визначення собівартості виділяються планові, нормативні, технічні і звітні калькуляції. Планова калькуляція собівартості окремих видів продукції являє собою розрахунок витрат на виробництво конкретного виду продукції (робіт, послуг), напівфабрикатів власного виробництва в плановому періоді. Для економічного обгрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв і цехів, модерні нації устаткування, при випуску нових видів продукції, розробці нових технологічних процесів використовують проектні (перспективні) калькуляції. Вони складаються на основі техніко-економічних нормативів використання ресурсів, діючих цін, кошторисної вартості основних фондів, діючого рівня оплати праці. В залежності від мети проектні калькуляції складаються по всьому переліку витрат, що входять в собівартість або за окремими видами витрат. Нормативна калькуляція складається на основі діючих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Нормативна калькуляція розробляється за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих на підприємстві норм витрачання матеріальних, енергетичних, трудових, технічних, фінансових ресурсів. Вихідні дані для складання нормативної калькуляції: 1 маршрутно-технологічні карти виготовлення замовлення; 2 норми витрат основних матеріалів, напівфабрикатів, електроенергії; 3 номенклатура матеріалів, їх ціна; 4 поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції, дані про умови оплати праці; 5 нормативи фінансових витрат; 6 інші дані для складання нормативної калькуляції. Нормативні калькуляції складаються при бізнес-плануванні; на стадіях укладання договорів та узгодження цін на виконання замовлень; при оцінці браку та залишків незавершеного виробництва. Взаємозв'язок планової і нормативної калькуляції проявляється в тому, що нормативна калькуляція на окремі замовлення виступає основою при складанні планової калькуляції. Звітна калькуляція визначає фактичну собівартість продукції. Вона формується за даними бухгалтерського обліку витрат в розрізі калькуляційних статей витрат. Ці калькуляції використовуються для складання звітності з собівартості, визначення прибутковості. Система калькулювання витрат залежить від специфіки продукції та технології її виробництва. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі виділяють дві системи калькулювання: за окремими замовленнями і за окремими процесами (переділами, стадіями). У кожній із систем калькулювання може здійснюватися за повними виробничими витратами (сума прямих і непрямих виробничих витрат) або тільки за змінними (прямі матеріали, пряма заробітна плата, змінні непрямі витрати). Калькулювання за замовленнями — це система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат на кожний індивідуальний виріб або окрему невелику партію виробів. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного обліку витрат, де зазначаються найменування, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці. Вся первинна документація складається з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень. Прямі витрати відносяться безпосередньо на замовлення, а накладні розподіляються пропорційно прийнятій базі на окремі замовлення (пропорційно до кошторисних ставок, прямої заробітної плати робітників тощо). Для остаточного складання калькуляції собівартості продукції підсумовують усі враховані на замовлення прямі і непрямі витрати та вираховують з цієї суми вартість невикористаних матеріалів, напівфабрикатів та відходів. Позамовне калькулювання ускладнюється необхідністю: > щомісячної оцінки вартості незавершеного виробництва, що є доволі трудомістким процесом; > заповнення великої кількості первинних документів. Система калькулювання витрат за замовленнями схематично показана на рисунку 8.1.
Калькулювання за процесами -- це система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або їх сукупності, результатом яких є напівфабрикати. Сутність цієї системи полягає в тому, що витрати відносяться не на окремі замовлення, а на окремі процеси. Розрізняють простий і складний попроцесні методи калькулювання витрат. Простий попроцесний метод калькулювання витрат застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію ' на яких відсутнє незавершене виробництво. Система калькулювання витрат за процесами поліграфічного виробництва схематично показана на рисунку 8.2.
Складний попроцесний метод калькулювання витрат застосовується на підприємствах, які випускають продукцію широкої номенклатури та асортименту, мають значний обсяг незавершеного виробництва. При цьому облік витрат здійснюється за кожним видом продукції, а собівартість формується з врахуванням собівартості незавершеного виробництва за балансовим співвідношенням:
де Сп -- собівартість виготовленої продукції, тис. грн.; Сн.п. — собівартість незавершеного виробництва на початок планового періоду, тис. гри.; Воп — операційні виграти за планом, тис. грн.; Снк — собівартість незавершеного виробництва на кінець планового періоду, тис. грн.; Система калькулювання витрат за складним попроцесним методом показана на рисунку 8.3. Оцінка незавершеного виробництва проводиться згідно з П(С)ВО 9 «Запаси» за одним з вибраних підприємством методом. Важливим етапом в калькулюванні витрат є вибір способу врахування постійних виробничих витрат у собівартість продукції. За повнотою відображення витрат у собівартості продукції виділяють систему обліку повних витрат і систему обліку неповних витрат. Система обліку повних витрат передбачає включення у собівартість продукції усіх виробничих витрат та непрямих загальновиробничих витрат. До виробничих витрат відносяться прямі витрати (заробітна плата основних працівників, зайнятих виготовленням продукції; соціальні збори, пов'язані з цією зарплатою; матеріально-енергетичні ресурси) і частина постійних витрат, пов'язаних з управлінням і обслуговуванням діяльності кожного виробничого підрозділу. Така позиція відповідає методу калькулювання, який називається absorption costing. За цим методом на собівартість кожної одиниці продукції відносяться змінні та певна частина всіх постійних виробничих витрат.
У системі фінансового обліку загальновиробничі витрати спочатку розподіляються між незавершеним виробництвом і собівартістю реалізованої продукції. У системі виробничого (управлінського) обліку загальновиробничі витрати розподіляють за конкретними об'єктами витрат (виробами, процесами, підрозділами) пропорційно до певної бази розподілу (машино-годин, людино-годин, прямої заробітної плати, матеріальних витрат тощо). На основі прийнятої бази розподілу визначають кошторисну ставку (Кгт) — ставку розподілу накладних витрат:
Кошторисна ставка може бути єдиною для всіх підрозділів підприємства або встановлюється індивідуально для кожного підрозділу. Система обліку змінних витрат грунтується на визначенні собі вартості продукції лише за змінними виробничими витратами та визначенні витрат періоду, які включають операційні витрати та постійні виробничі витрати. Така модель відповідає методу, який у світовій практиці обліку називається direct costing. Цей метод має свої переваги і недоліки. До переваг належать: * легкість отримання інформації про собівартість продукції; * уникнення розподілу постійних загальновиробничих витрат; * оцінка залежності доходу від обсягів реалізації продукції; * більша відповідність звітів про доходи і витрати вимогам інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень. До недоліків методу можна віднести: * більші трудовитрати при розподілі витрат на змінні та постійні; * деяка невідповідність принципам підготовки фінансових і податкових звітів; * відсутність інформації про повні витрати підприємства. де В,накл. — величина накладних витрат, тис. грн.; Врб — величина розрахункової бази, тис. грн. Метод direct costing передбачає здійснення формування собівартості продукції тільки на основі змінних витрат, а постійні виробничі витрати вважаються витратами періоду.
Система калькулювання змінних витрат забезпечує отримання інформації щодо зміни сегмента діяльності, оптимізації виробничої програми підприємства, управління запасами, ціноутворення та ін. Описані вище методи калькулювання собівартості продукції широко застосовуються у обіговій практиці. Однак у вітчизняному П(С)БО 16 про них немає й згадки. Українських фахівців згідно з Положенням зобов'язують однаково розподіляти загальновиробпичі витрати між готовою продукцією і незавершеним виробництвом і повністю відносити їх на витрати періоду. При цьому загальновиробничі витрати рекомендується поділяти на постійні (ті, що не розподіляються) та змінні (ті, що розподіляються). До постійних загальновиробничих витрат відносяться непрямі витрати виробництва, які залишаються відносно постійними незалежно від обсягу виробництва, наприклад: знос, експлуатація будівель, обладнання тощо. До змінних загальновиробничих витрат відносяться непрямі витрати виробництва, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва, наприклад: витрати на допоміжні матеріали, оплата праці допоміжного персоналу.
В кінці 80-тих років в США почали використовувати нову систему калькулювання витрат, яку назвали калькулювання на основі діяльності, її метою було визначити взаємозв'язок між накладними витратами та обсягами виготовленої продукції. Цей метод калькулювання передбачає групування накладних витрат за основними видами діяльності з подальшим їх розподілом між видами продукції, за критерієм необхідності окремих операцій та видів діяльності для виготовлення конкретних видів продукції. Для цього всі операції та види діяльності поділяються на чотири групи: 1 ті, що можна віднести до певного виробу (замовлення) — складання, верстка, читання коректури, виготовлення друкарських форм, приладка форм, друкування і т. д.; 2 ті, що можна віднести до певної партії виробів (переналадка устаткування, транспортування); 3 ті, що можна віднести до певного виду продукції (ремонт устаткування); 4 операції та види діяльності на рівні підприємства (навчання персоналу, зв'язок, реклама, охорона тощо). Накладні витрати, які мають спільний фактор витрат, об'єднуються в групи. При цьому постійні накладні витрати розглядаються як довгострокові змінні, які залежать від зміни величини відповідного фактора. Накладні виграти розподіляються між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат вибирають відповідний фактор розподілу, а потім розраховують величину цих витрат на одиницю фактора. Приклад калькулювання витрат і визначення фінансових результатів на основі методу виробничої діяльності наведено в таблицях. Таблиця 8.3. Вихідні дані
Таблиця 8.4 Розрахунок витрат на одиницю фактора
Такий метод калькулювання витрат та визначення фінансових результатів служить основою поопераційного управління.
Складання кошторису витрат на виробництво
Швайка. Планування діяльності підприємства
Кошторис витрат — це зведений план всіх витрат підприємства на певний період виробничо-фінансової діяльності. Він визначає загальну суму витрат виробництва за всіма видами ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та іншими напрямами витрат. До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з виготовленням і продажем продукції (робіт, послуг), а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання робіт, які не входять до основної діяльності підприємства. В процесі розроблення кошторису витрат на виробництво використовуються три основні методи: кошторисний, зведений, калькуляційний. * Кошторисний метод є найбільш застосовуваним, бо забезпечує тісний взаємозв'язок і приведення до єдиної системи розрахунків комплексного плану. За цим методом всі витрати на виробництво групуються за економічними елементами. * Зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попереднє розроблення та зведення в єдину систему витрат за цехами основного та обслуговуючого виробництва. * Калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції (робіт, послуг), запланованих до випуску, і враховує зміну залишків незавершеного виробництва. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції. До зведеного кошторису витрат на виробництво не включаються витрати підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство), а також витрати невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства тощо). Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на квартали) складається на основі таких розрахунків: * витрат на сировину, матеріали, технологічне паливо й енергію в основному виробництві; * основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальне страхування; * кошторисів витрат цехів основного виробництва; * кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; * кошторисів загальновиробничих, адміністративних та збутових витрат; * кошторису інших операційних витрат. У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси. Розрахунки зведеного кошторису витрат на виробництво здійснюють у формі таблиці. Таблиця 8.6. Завдання витрат на виробництво, грн.
Кошторис витрат на виробництво продукції складається на певний період часу (рік, квартал, місяць) і відображає витрати за економічними елементами (таблиця 8.7.). Таблиця 8. 7. Плановий кошторис витрат на виробництво на 2003 рік
