Класифікація витрат на виробництво

Швайка. Планування діяльності підприємства

Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками: 1 За місцем виникнення. 2 За видами продукції (робіт, послуг). 3 За видами витрат. 4 За способом перенесення вартості на продукцію. 5 За залежністю від обсягу виробництва. 6 За календарним періодом. 7 За роллю в системі управління підприємством. За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями та іншими структурними підрозділами підприємства — наприклад, собівартість формного, друкарського, брошурувального, палітурного цеху, собівартість продукції дільниці комп'ютерного набору тощо. Витрати за місцем виникнення групуються з метою правильного формування собівартості окремих видів продукції, підвищення відповідальності підрозділів за правильне витрачання коштів на виробництво. По структурних підрозділах підприємства вони формують виробничу собівартість продукції. На підприємствах виробництво поділяється на основне та допоміжне. До основних відносяться цехи, які виготовляють основну продукцію, товари культурно-побутового та господарського призначення - скажімо, складальні, формні, друкарські, обробні, брошурувально-палітурні. До допоміжних відносяться цехи, які безпосередньо не беруть участі у виготовленні продукції, але забезпечують нормальну роботу основних цехів, — ремонтно-механічні (РМЦ), транспортні, будівельні, підготовки паперу та ін. Крім основних і допоміжних виробництв на підприємствах можуть бути обслуговуючі виробництва і господарства, діяльність яких спрямована на задоволення побутових потреб працівників підприємства. Витрати на роботи і послуги обслуговуючих виробництв обліковують окремо від основної діяльності підприємства і не включають до собівартості продукції та кошторису витрат на виробництво. До обслуговуючих виробництв і господарств відносяться: житлово-комунальне господарство, культурно-побутові установи, об'єкти соціального призначення. Витрати за видами продукції (робіт, послуг) групують з метою визначення фактичної собівартості як окремих видів продукції, так і всієї товарної продукції; встановлення відпускних цін; аналізу рентабельності та зниження собівартості окремих видів продукції. Всі витрати на виробництво в кінцевому рахунку включаються в собівартість окремих видів продукції (робіт, послуг) або груп одно рідної продукції. Групування за видами витрат (калькуляційні статті та економічні елементи) здійснюється в такому порядку. Групування за економічними елементами використовується при складанні кошторису витрат на виробництво. До складу кожного економічного елементу входять однорідні за своєю природою витрати незалежно від напрямку їх використання. Для всіх галузей промисловості затверджений однаковий перелік економічних елементів витрат. Це забезпечує співставимість величин і структури витрат на виробництво по галузях, окремих підприємствах за тривалий період часу. В промисловості дотримуються наступної класифікації витрат на виробництво за економічними елементами: > матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотних відходів) > витрати на оплату праці; > відрахування на соціальні заходи; > амортизація основних фондів та нематеріальних активів; > інші операційні витрати. Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість встановити співвідношення живої та уречевленої праці на підприємстві, визначає загальні тенденції в зміні структури витрат, визначає загальну потребу підприємства в матеріальних витратах, витратах на оплату праці, амортизаційних відрахуваннях та ін. Об'єднання витрат в калькуляційні статті здійснюється з рахуванням їх виробничо-технологічного призначення та місця виникнення. Перелік і склад калькуляційних статей витрат по галузях промисловості має ряд відмінностей, які зумовлені технічними та організаційно-економічними особливостями виробництва. В промисловості виділяються такі калькуляційні статті витрат: * сировина та матеріали; * покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; * зворотні відходи (вираховуються); * основна заробітна плата; * додаткова заробітна плата; * відрахування на соціальне страхування; * витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництво продукції; * витрати на утримання та експлуатацію устаткування; * загальновиробничі витрати; * загальногосподарські витрати; * втрати внаслідок технічного неминучого браку; * інші виробничі витрати; * позавиробничі комерційні витрати. В залежності від способів включення в собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі {накладні). До прямих відносяться витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення конкретного виду продукції, які можуть прямо включатися на собівартість калькульованої групи продукції або окремих замовлень (матеріали, витрати на оплату праці робітників та ін.). До непрямих (накладних) витрат, які не можуть відноситись прямо на калькульовану групу продукції або окреме замовлення, належать витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, загально-виробничі, адміністративні та інші витрати. Вони включаються до собівартості продукції непрямим шляхом — відповідно до рекомендацій галузевої інструкції з обліку та калькулювання собівартості продукції. Велике значення в економічній практиці має поділ витрат в залежності від обсягу виробництва. Відповідно до цієї ознаки розрізняють умовно-змінні (пропорційні) та умовно-постійні витрати. До умовно-змінних відносяться витрати, загальна сума яких збільшується пропорційно до обсягу виробництва. Це витрати на. основні матеріали, основну заробітну плату основних виробничих робітників, рушійну електроенергію тощо. В розрахунку на одиницю продукції при інших однакових умовах вони залишаються незмінними. Умовно-постійні витрати при збільшенні обсягів виробництва не змінюються або змінюються непропорційно. їх величина на облікову одиницю продукції є обернено пропорційною до обсягів виробництва. Це витрати адміністративні, загальновиробничі, збутові тощо. За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та одноразові. Поточні (звичайні) — це витрати, періодичність яких менша, ніж рік. Одноразові витрати здійснюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва впродовж тривалого часу. За значимістю в системі управління підприємством витрати поділяються на регульовані, нерегульовані та нормативні. Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величина встановлюється керівником функціонального підрозділу та їх рівень в значній мірі підлягає впливу менеджера. Нерегульованими називаються витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю. Всі змінні витрати, такі як сировина та матеріали, пряма праця та змінні накладні витрати, вважаються регульованими керівником Функціонального підрозділу. Витрати, які залишаються в основному незмінними (постійними), не можуть бути регульованими керівником функціонального підрозділу. До нерегульованих витрат відносяться:, орендна плата, страхування сплата податків, амортизація тощо. Нормативні — це такі витрати, по яких затверджені певні II норми і нормативи. До них підносяться : витрати на відрядження, представницькі витрати, оплата за навчання за договорами з навчальними установами, оплата процентів за користування кредитом, витрати на рекламу тощо.

Номенклатура і склад економічних елементів

Швайка. Планування діяльності підприємства

Витрати операційної діяльності формуються за економічними елементами, перелік яких наведено вище і який відповідає вимогам Типового положення, ПБ0—І6, іншим нормативним матеріалам. До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених в процесі виробництва: * сировини і основних матеріалів; *купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; * палива та енергії; * будівельних матеріалів; * запасних частин; * тари та пакувальних матеріалів; У допоміжних та інших матеріалів. Вартість матеріальних ресурсів формується з цін їх придбання без врахування податку на додану вартість (ПДВ) та кількості спожито го (використаного) ресурсу. В ціну матеріальних ресурсів включаються витрати на тару й упаковку (окрім дерев'яної та картонної) :і врахуванням можливостей її повторного використання (бочки від фарби, оліфи, лаку). З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів. До зворотних підходів відносяться задишки сировини, матеріалів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і які частково втратили свої споживчі якості вихідного матеріалу. В поліграфічній промисловості, наприклад, до зворотних відходів відносяться залишки паперу, целофану на гільзах, зрив ролевого паперу, обрізки паперу, картону, палітурної тканини, фотоплівки тощо. Зворотні відходи можуть використовуватись підприємством для реалізації як відходи або па господарські потреби, для виготовлення продукції широкого вжитку. До витрат на оплату праці належить основна і додаткова заробітна плата виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам, і службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами відповідно до законодавства, індексація заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). До витрат на оплату праці належать: 1) заробітна плата працівників за виконану роботу згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці; 2) вартість продукції, яка видається працівникам у порядку натуральної оплати у межах, що не перевищують тарифної частини оплати праці і належать до основної заробітної плати; 3) надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів у розмірах, передбачених законодавством (за роботу у нічний час, за сумісництво професій, розширення зон обслуговування, роботу у важких, шкідливих умовах праці та інші); 4) оплата щорічних відпусток (або компенсації за них), праці неповнолітніх, оплата часу, пов'язаного з виконанням державних обов'язків, проходженням медичних оглядів та інші; 5) одноразові винагороди за вислугу років; 6) виплати працівникам, звільненим з підприємства у зв'язку з реорганізацією, скороченням штатів; 7) оплата навчальних відпусток і відпустки перед початком роботи випускникам навчальних закладів; 8) оплата за виконання нижче наведеної оплачуваної роботи у випадках, передбачених законодавством; 9) оплата за роботу у вихідні та святкові дні; 10) різниця в окладах при тимчасовому заступництві; 11) оплата праці студентів, які проходять виробничу практику на підприємстві і залучаються до виробничого процесу; 12) оплата праці позаштатних працівників. До відрахувань на соціальні заходи належать обов'язкові відрахування за встановленими нормативами до коштів на оплату праці на державне соціальне страхування, Пенсійного фонду, державного фонду сприяння зайнятості населення, індивідуальне страхування персоналу підприємства, соціальний захист, інші соціальні потреби. До елементу «Амортизація основних фондів і нематеріальних активів» належить сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, включаючи й прискорену амортизацію. Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів покликана покрити витрати підприємства на придбання та поліпшення основних фондів. Виходячи з цього побудована система нарахування амортизації диференційована за групами основних засобів. Загальним для всіх груп є метод нарахування амортизації від залишкової вартості основних засобів. Амортизація нематеріальних активів і прискорена амортизація здійснюються за відповідними нормами з первісної (відновної) вартості. Законодавством встановлені такі норми амортизації у відсотках до залишкової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду: група 1 — 5 відсотків, група 11—25 відсотків, група III—15 відсотків. Нарахування амортизації здійснюється за кожним об'єктом основних засобів незалежно від часу введення його в експлуатацію. Для правильного нарахування амортизації підприємства повинні дотримуватися встановленого податковим законодавством порядку визначення балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду. Вона визначається за такою формулою:

де В бaл — балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду; Вд'™ — балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному; В,"т — сума витрат на поліпшення групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному; В™6 — вартість виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному; Апоц — сума амортизаційних відрахувань за період, що передував звітному. До елементу «/мімі операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу перелічених вище елементів: 1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом: * службові відрядження у межах норм; * оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних з виробництвом продукції; * оплата робіт із сертифікації продукції; * оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління, обчислювальних центрів, засобів сигналізації та зв'язку, оплата ліцензій та інших державних дозволів для ведення господарської діяльності; 2) платежі з обов'язкового страхування майна, що належить до складу основних фондів; 3) сплата відсотків за короткотермінові кредити та позики банків, пов'язані з поточною виробничою діяльністю; 4) витрати на виготовлення і придбання бланків цінних паперів; 5) витрати на реалізацію продукції: * відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних, страхувальних витрат; *оплата експортного мита і митних зборів; * реклама і перепродажна підготовка товарів; 6,) витрати на пожежну і сторожеву охорону; 7 ) витрати на організований набір робочої сили; 8) обов'язкові відрахування до позабюджетних фондів (сприяння конверсії; на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; інноваційний фонд); 9) витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продукції, якщо це передбачено умовами реалізації, в межах 2% її вартості; 10) плата за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів; 11) плата за землю; 12) платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів; 13) податок з власників транспортних засобів; 14) витрати на оприлюднення річного звіту; 15) інші витрати, не включені й перелічені вище.