Методи розроблення планових норм і нормативів

Швайка. Планування діяльності підприємства

Сучасні планові норми і нормативи повинні відповідати багатьом вимогам ринку і орієнтувати суб'єкти господарювання на досягнення високих результатів їх господарської діяльності. До основних вимог планових норм і нормативів відносяться: * наукова обгрунтованість і прогресивність; * реальність і стабільність; * об'єктивність і динамічність; * доступність і зручність. Цим вимогам в повній мірі відповідають норми і нормативи, визначені методом їх наукового обґрунтування. Вважається, що науково обґрунтованими є такі (з можливих варіантів норм за умов їх застосування), при яких досягається максимальний економічний результат. * Сутність наукового обґрунтування норм полягає у визначенні оптимального значення тієї чи іншої норми з врахуванням комплексу технічних, організаційних, економічних, соціальних, екологічних та інших факторів за умови дотримання вимог високої якості і технічних умов. Через високу трудомісткість цей метод розроблення норм і нормативів в практиці господарювання використовується рідко. Найбільш поширені в сучасному виробництві є аналітично-розрахункові методи встановлення норм і нормативів. * Сутність аналітично-розрахункового методу зводиться до виокремлення окремих елементів з єдиного процесу виконуваних робіт з використанням даних ресурсів; аналізу складу робіт, ресурсів та умов праці; проектування раціональних варіантів поєднання ресурсів; розрахунку потреби у відповідних ресурсах для конкретних виробничих умов. * Експериментальний або дослідний метод розроблення норм полягає у проведенні певних спостережень і експериментів у виробничих або лабораторних умовах, узагальненні отриманих даних та встановленні норм. * Сутність звітно-статистичного методу зводиться до еста чавлення норм на основі звітних або статистичних даних за певний період. Основою цих норм є середні фактичні витрати ресурсів. Такі норми не сприяють ефективному використанню обмежених ресурсів,однак в окремих випадках можуть використовуватися як тимчасові. В розробленні норм і нормативів на підприємствах беруть участь висококваліфіковані працівники функціональних служб і виробничих підрозділів. Так, трудові норми і нормативи створюють фахівці організації виробництва, технічної підготовки виробництва, технічного розвитку та ін. Деякі економічні нормативи формуються під впливом ринку і регламентуються законодавством. УВАГА! Створення і вдосконалення нормативної бази на підприємстві передбачають широке використання сучасних наукових методів розроблення норм, організацію первинного обліку всіх ресурсів, глибоке розуміння потреби в цій роботі.

Система планових показників

Швайка. Планування діяльності підприємства

Всесторонню оцінку діяльності підприємства можна дати з допомогою системи тахніко-економічних показників, які в цілому описують модель господарювання на певний період. В залежності від характеру поєднання показників, їх взаємодії можна визначити кінцеві результати функціонування суб'єкта господарювання, охарактеризувати його виробничу, соціально-трудову, інноваційну діяльність, встановити особливості взаємовідносин із зовнішнім середовищем. У відповідності з існуючою практикою планування всі основні показники групуються за такими напрямками діяльності підприємства: виробництво і освоєння нових видів продукції, матеріально-технічне забезпечення, інвестування, праця і соціальний розвиток, фінанси та ін. Напрямки діяльності підприємства повинні відображатися в окремих розділах поточного техніко-економічного плану і характеризуватися властивою їм системою показників. Всі напрямки діяльності підприємства можна розглядати як проміжні, з точки зору кінцевих Результатів, та як кінцеві для даної стадії виробництва або господарської функції. Отже, й система показників може розглядатися як сукупність вихідних, проміжних та кінцевих (підсумкових) показників, які через економічні механізми тісно взаємодіють між собою. Одним з основних планово-економічних механізмів є механізм рівноваги між виробництвом і споживанням. Тому план виробництва продукції повинен бути збалансованим з планом реалізації продукції. Однак виробництво і споживання відрізняються між собою рівнем пізнавальності та передбачуваності. Якщо обсяг виробництва в межах певного періоду часу роботи підприємства можна з досить високою точністю передбачити, то обсяг продажу передбачити складно. В практиці ринкового регулювання діє механізм взаємодії всіх планових показників з кінцевими результатами роботи, видами діяльності підприємства, стадіями виробництва, часом дії планів. Така всестороння взаємодія сприяє досягненню високих ринкових результатів. У процесі планування діяльності підприємства важливо реалізувати механізм відповідності методики визначення показників вимогам органів державної статистики. Це дозволить порівнювати результати діяльності окремих суб'єктів господарювання; формувати зведені галузеві, територіальні та державні показники і баланси. Деякі вітчизняні фахівці рекомендують систему планових показників групувати за певними ознаками: економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмету. За економічним змістом планові показники поділяються на натуральні та вартісні. Натуральні показники характеризують споживну кількість ресурсів (матеріалів, енергії, працівників, кількість устаткування, виробничу площу і т. д.). Вартісні використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, витрат, результатів і т. д. За економічним призначенням планові показники діляться на кількісні та якісні. Кількісні характеризують абсолютні обсяги виробництва та спожиті при цьому ресурси. Якісні — ефективність використання ресурсів і виробництва в цілому (матеріали)та енергоємність, фондовіддача, витрати на 1 грн. продукції, продуктивність праці, рентабельність тощо). За способом характеристики предмету виділяють абсолютні та відносні показники. Абсолютні характеризують предмет абсолютно. Відносні порівняння з іншими показниками або періодами. Вибір системи планових показників діяльності підприємства -- одна з важливих проблем методології планування, яка вимагає постійного вдосконалення у зв'язку зі змінами місця і характеру планування в механізмі господарювання та регулювання економіки підприємства.

Інструментарій обґрунтування тактичних планових рішень

Швайка. Планування діяльності підприємства

Серед сукупності інструментів обґрунтування планових рішень важливе місце займають як традиційні: творчий підхід працівників, адаптивний пошук, система бухгалтерського обліку, аналіз аналітичних витрат, норма прибутковості на вкладений капітал, дисконтування, аналіз чутливості, перевірка стійкості, коригування параметрів проекту, так і нові засоби. Серед всіх засобів обґрунтування планових рішень творчий підхід працівників посідає найбільш важливе місце. Однак в теорії управління процес творчості управлінських працівників вивчений найменше. Його найчастіше пов'язують з індивідуальними характеристиками менеджера: його розумінням реальних цінностей, самосвідомістю, життєвою позицією, відношенням до ринку, мотиваційними факторами, авторитетом, кваліфікаційним рівнем, творчим потенціалом, патріотизмом. Однак ефективність планових рішень досягається не лише завдяки цим характеристикам, але й, в більшій мірі, інтуїцією, новаторством, винахідливістю, досвідом менеджера. Творчість у плануванні можна розглядати як здатність спеціаліста з планування розробляти і застосовувати нові, нетрадиційні планові рішення, оригінальні ідеї з обов'язковою їх реалізацією на практиці. Ідеї, закладені в план, самі по собі не можуть бути продуктивними, їх необхідно творчо реалізувати. Шлях від цінної ідеї до впровадження її в кінцевий комерційний продукт довгий і небезпечний, і творчість повинна охопити весь цей шлях. Спеціалісти з управління вважають, що єдиною можливістю збереження життєдіяльності підприємства, організації є створення умов для творчої праці і внесення змін. У процесі творчості важко означити певні стадії, оскільки він мінливий і може супроводжуватися тривалими перервами, бездіяльністю, а потім різкими вибухами ідей та пропозицій. Формально в процесі творчості виділяються такі етапи: підготовка, вивчення проблеми, збір даних, нагромадження гіпотез та альтернатив, синтез ідей, чітке формування ідей та їх перевірка. Важливу роль в цьому процесі відіграють передчуття, інтуїція, які є складовими процесу творчості і стимулюють його. При підборі творчих спеціалістів з планування необхідно врахувати такі характеристики: швидкість і гнучкість мислення, оригінальність, самостійність судження, імпульсивність поведінки, схильність до удосконалень, системного розгляду проблем. Адаптивний пошук базується на загальному розумінні проблеми. В роботі спеціаліста з планування з перебігом часу частина ситуацій повторюється. Отже, виробляється певний шаблон при прийнятті поточних рішень. Приймаючи управлінські рішення, можна використовувати старі виправдані життям стереотипи, пристосовуючи їх до нових умов. Необхідно відзначити, що не завжди певний досвід є позитивним засобом для пошуку планових рішень з наступних причин: 1 легко помилитися при оцінці проблеми — вона фактично може значно відрізнятися від тих, що уже мали місце в господарській практиці; 2 спеціаліст з планування може не пам'ятати механізму вирішенні! аналогічної проблеми в минулому; 3 негативні результати, отримані в минулому, можуть вселяти непевність, страх і затримати прийняття планового рішення. Система бухгалтерського обліку виступає в ролі джерела даних і моделі діяльності підприємства, яка імітує операції підприємства та результати його функціонування. Наприклад, на основі даних про рух грошових коштів можна спрогнозувати всі основні джерела і напрямки їх витрачання. Показники, з допомогою яких формується стратегія діяльності, та розробляються тактичні дії підприємства, можна звести в чотири групи: * показники платоспроможності; * джерела формування засобів; * використання ресурсів; * рентабельність. Метод аналізу граничних витрат дозволяє встановлювати і контролювати прибуткове співвідношення витрат і доходів підприємства. Якщо прибуток становить основну ціль підприємства, то аналіз граничних витрат є основним методом її досягнення. Аналіз граничних витрат при плануванні використовується для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги), визначення обсягів виробництва. Цей метод використовується у всіх випадках, коли можливо підрахувати граничні витрати і співставити їх з граничними доходами. Норма прибутку на «кладений капітал є важливим інструментом взаємозв'язку між доходами підприємства та його капіталом. З допомогою цього критерію визначається доцільність капітальних вкладень із різні заходи минулого і майбутнього. В практиці планування використовують декілька підходів до визначення норми прибутку на вкладений капітал (НІЖ): середньорічна норма прибутку на вкладений капітал:

де Дер ~ середньорічний доход від заходу, тис. гри; Кп — первісні капіталовкладення, тис. грн; 2) середня норма прибутку на середню величину капіталовкладень:

3) середня норма прибутку на середню величину капіталовкладень:

де: І час використання заходу, роки; Д — сумарний доход за і років, тис. грн.; 4) середня норма прибутку на вкладений капітал за балансовою вартістю:

де: Кс — середньозважена величина капіталовкладень.

Дисконтування Описані вище методи обчислення НВК не враховують зміни вартості грошових доходів і витрат за період реалізації планового заходу. Тому важливим доповненням до розрахунку НВК є дисконтування доходу, тобто приведення його до моменту здійснення капіталовкладень. Приведення доходів майбутніх періодів до моменту здійснення капіталовкладень проводиться за формулою:

де Дп щорічний доход від капіталовкладень, розрахований на момент їх здійснення, тис. грн; К() — коефіцієнт дисконтування; і — рік приведення. Чим вищий дисконтований доход, тим ефективнішим є передбачуваний захід. При наявності альтернативних варіантів рішень господарських завдань в план доцільно включати варіант, який забезпечує найвищий дисконтований доход. Основним показником дисконтування є норма дисконту — умовний процент по альтернативних інвестиціях. При її розрахунку можна використовувати декілька методів. При першому методі норма дисконту дорівнює ставці банківського депозиту. Другий метод передбачає, що норма дисконту дорівнює процентній ставці по кредиту. При третьому — норма дисконту дорівнює граничній нормі рентабельності по галузі. Ефективність конкретного заходу визначається чистою дископто-

де: Д(И,. .. ДОІ приведений дисконтований доход за кожний рік, тис. грн.; і — номер проектного року; і — сума інвестицій, тис. грн. Аналогічно доходам приводяться витрати, які передбачаються в плановому періоді. Процес приведення витрат отримав назву компаундінгу. Якщо процес дисконтування доходів зменшує їх номіналі, ну величину, то компаундінг капітальних вкладень їх збільшує. Аналіз чутливості Цей метод дозволяє оцінити вплив зміни умов реалізації рішення або одного з вихідних параметрів на його ефективність. Якщо залежність між умовами і результатом є значною, то це означає, що заплановане рішення має високий ступінь ризику. Аналіз чутливості використовується у таких випадках: 1 При визначенні факторів впливу на реалізацію запланованого рішення. Інформація про рівень впливу факторів на результати сприяє розробці додаткових заходів по запобіганню небажаним подіям. 2 Для порівняльного аналізу проектів з метою включення одного з них в план. Оцінюється чутливість кожного варіанта до змін різних факторів (наприклад, цін, податків, обсягу продажу, курсу валют і т. д.). Переваги надаються найменш чутливим проектам. У таких випадках послідовно проводяться розрахунки: * визначається найбільш ймовірне (базове) зменшення факторів; * розраховується показник ЧДВ при базових значеннях; * розраховується показник ЧДВ при змінах значення фактору (в певних межах); * попередня процедура послідовно повторюється для всіх факторів; * по кожному фактору порівнюється чутливість проекту і визначаються найважливіші з них. Методи оперативно-календарного планування координують діяльність підприємства в напрямі досягнення поставленої цілі за умов оптимального використання наявних ресурсів. Детальна характеристика кожного з інструментів оперативно-календарного планування розглядається у розділі IV. На великих підприємствах у процесі планування широко використовуються економіко-математичні моделі, в яких об'єкт планування або процес описується з допомогою математичних залежностей (рівнянь, нерівностей). При внутрішньому виробничому плануванні застосовуються такі економіко-математичні методи; * теорії ймовірності; * математичного програмування; * імітації; * теорії графів. В основі моделей, які базуються на використанні теорії ймовірності і математичної статистики (стохастичні моделі), лежать теорії: * аналізу кореляцій та регресій; * дисперсного аналізу; * масового обслуговування; * ігор; * статистичних рішень; * статистичних випробувань; * запасів; * розкладів. Моделі математичного програмування в залежності від властивостей функцій діляться на такі класи: * моделі лінійного програмування, в яких використовується лінійна залежність між плановими параметрами; * моделі нелінійного програмування, в яких деякі функції нелінійні; * моделі цілочислового програмування, в яких змінні в рівняннях за своїм змістом можуть мати лише обмежене число дискретних значень; * моделі параметричного програмування, якщо вихідні значення змінних змінюються в певних межах; * моделі стохастичного програмування, якщо з їх допомогою вирішуються задачі екстремуму при наявності випадкових параметрів в їх умовах; * моделі динамічного програмування, які допомагають пошуку оптимальних рішень за кінцевими результатами попередніх рішень; * моделі блочного програмування, які дозволяють з найбільшою точністю отримати оптимальні вирішення задач великих розмірів за рішенням задач з меншим числом змінних обмежень. В плануванні імітація — це створення моделі реальної господарської ситуації та маніпулювання нею з метою обгрунтування планових рішень. Імітаційні моделі широко застосовуються при вирішенні задач; > розподілу капітальних вкладень в умовах можливого ризику; > складання кошторисів витрат з метою максимізації прибутку підприємства; > планування операцій виробничого циклу; > складання графіків руху транспорту; > управління запасами; * планування найму і підготовки кадрів і т. д. Імітування — достатньо складний процес, який залежить під специфіки модельованого об'єкта, тому сфера його застосування є обмеженою. В процесі оптимізації планових рішень використовуються моделі, які базуються на математичній теорії графів. Окремим видом таких моделей є моделі сітьового планування та його оновлений варіант — система ПЕРТ, яка реалізується у двох варіантах: * ПЕРТ/час; * ПЕРТ/eumpamu. Метод ПЕРТ/час мас такі особливості: сітьовий графік, часові оцінки, визначення резервів часу і критичного шляху, прийняття оперативних заходів з коригування графіку. По методу ПЕРТ/витрати сумарні витрати розбиваються на більш дрібні елементи, аж поки вони не досягнуть величин, при яких стає можливим їх планування і контроль. Ці елементи — вартість окремих видів робіт.

Зміст і завдання плану виробництва і реалізації продукції

Швайка. Планування діяльності підприємства

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і продажу продукції є центральним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньовиробничого планування. Ринок вимагає: випуску адресної продукції та виконання різноманітних робіт і послуг; оновлення продукції з ініціативи покупців і, відповідно, частих закупок ресурсів; планування наступальних дій на конкурентів; здійснення продуманих бюджетних витрат і т.д. Гнучка виробнича політика підприємства може входити в конфлікт з цілями окремих підрозділів і служб, які налаштовані на масове виробництво, обмежену кількість видів продукції, стабільні плани, стійкий фінансовий стан, пасивне відношення до конкурентів. У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями,, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами. Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують: * основну мету виробничої діяльності підприємства та його структурних підрозділів; * обсяги і терміни виробництва продукції (робіт, послуг); * виробничі потужності підприємства, цехів і дільниць та збалансування з ними річних обсягів виробництва; * розподіл запланованих робіт за основними цехами виконавцями за мовлень; * вибір засобів і методів досягнення запланованих показників, рівень завантаження технологічного устаткування; * обґрунтування методів і форм організації виробництва запланованої продукції, контроль за виконанням плану виробництва і реалізації продукції. Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалізувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визначати попит. Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може виробити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу. При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію підприємства, яка складається з попиту промислових підприємств і організацій, населення, державних установ. Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, пори року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що, відповідно, відображається в планах випуску. * Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропозиції всіх видів продукції (робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного періоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу. Сукупна пропозиція залежить від технічного рівня виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропозиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мірі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогнозувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, залежить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі. її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної виробничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі. На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту розробляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують: * можливості зберігання готової продукції; * потребу в позаурочній праці або простої робітників; * передачу частини роботи підрядникам; * тайм або звільнення працівників. З врахуванням сукупної пропозиції та сукупного попиту формуються агреговані плани сукупних обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) відповідної номенклатури та асортименту. Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпеченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат. Виділяють три основні тактики планування сукупного обсягу виробництва. Перша тактика — постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту. Різницю між величиною сукупного попиту і обсягом випуску продукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасів продукції (рис. 4.1.),

Рис. 4.1, Модель взаємодії постійного обсягу виробництва і потенціалу та змінного попиту Ця модель планування сукупного обсягу виробництва може використовуватися на підприємствах, які випускають продукцію для населення та організацій. Ці види продукції не втрачають своїх споживчих якостей при тривалому зберіганні, тому при коливаннях попиту вона може зберігатися на складах у виді запасів. Друга тактика — обсяг випуску продукції, який враховує зміни попиту при постійній величині виробничого потенціалу. Різниця між величиною випуску продукції і виробничим потенціалом регулюється в залежності від того, що переважає, шляхом організації понадурочної роботи, передачі частини роботи субпідрядникам, надання відгулів, здачі майна в оренду тощо (рис. 4.1,).

Ця тактика застосовується на підприємствах трудомістких та наукомістких галузей, оснащених дорогою технікою, або на підприємствах, де використовуються висококваліфіковані працівники і де створення запасу продукції є неможливим чи обходиться дорого (наприклад, літако-, суднобудування, аудиторські, медичні послуги, видавнича справа тощо). Третя тактика — змінний попит і обсяг випуску при змінній величині виробничого потенціалу (рис. 4.З.). Такої тактики дотримуються в трудомістких виробництвах, на сезонних роботах. Різниця між величиною випуску і виробничим потенціалом (в частині персоналу) регулюється шляхом звільнення і найму працюючих, виходячи з виробничої необхідності; а в частині основних виробничих фондів — здачею в короткотермінову оренду, виконанням позапланових робіт.

В процесі розробки оптимального плану виробництва з мінімальними загальними витратами використовується одна з наведених тактик або їх поєднання в залежності під конкретної виробничої ситуації.

Методи формування виробничої програми підприємства

Швайка. Планування діяльності підприємства

При плануванні виробничої програми підприємства необхідно враховувати: * дані про роботу підприємства у звітному періоді; * перспективний план виробництва продукції (робіт, послуг); * прогноз потреби у продукції підприємства; * державний контракт (замовлення) на продукцію підприємства; * результати самостійного спеціального вивчення попиту на продукцію підприємства; * договори на виробництво та поставку продукції; * рівень спеціалізації та кооперування виробництва; * ринкові ціни на основні види продукції (робіт, послуг) підприємства; * заходи по збільшенню виробничих потужностей; * дані про незавершене виробництво, залишки нереалізованої продукції. При формуванні виробничої програми підприємства виділяють декілька груп продукції: 1 продукція за державним контрактом (замовленням); 2 продукція, визначена на основі ринкового попиту, за замовленнями споживачів, торгівельних організацій; 3 продукція, випущена з власної ініціативи підприємства для продажу на ринку; 4 продукція, яка використовується для внутрішніх потреб у плановому періоді. Кожна підприємницька структура формує свою виробничу програму самостійно :з врахуванням ресурсів підприємства й отримання найкращих результатів господарювання. При цьому враховуються вимоги: дотримання встановлених термінів поставок продукції, рівномірність завантаження виробничих потужностей, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції. Особливістю формування виробничої програми в умовах ринку с те, що визначальними орієнтирами масштабів, асортименту, якості, ціни продукції виступають параметри ринку продукції (робіт, послуг): ємність ринку, ступінь насиченості, інтенсивність насичення, параметри продукції підприємств-конкурентів, ефективність антимонопольно політики. Основна мета формування виробничої програми полягає в - оптимізації номенклатури і асортименту продукції для укладання договорів на її виготовлення та поставку; максимальному використанні виробничого потенціалу; забезпеченні стійких фінансових результатів господарювання. Для реалізації поставлених цілей виділяються такі напрями планової діяльності: пошук підприємницьких партнерів; виявлений резервів виробництва і реалізації продукції; виявлення і свідомий вплив на формування певних потреб споживачів. В умовах ринкової невизначеності можуть використовуватись різні методи формування виробничої програми. рівневе прогнозування, послідовне прийняття планових рішень, створення ситуаційних планів, лінійне програмування, диверсифікація продуктів і ринків тощо. Важливою умовою зменшення невизначеності в плануванні є розширення ринкової інформації про споживачів і конкурентів, про попит і пропозицію і т. д. * Рівневе прогнозування — це процес передбачення очікуваного обсягу продажу і прибутку за трьома рівнями: мінімальний, імовірний, максимальний. * Мінімальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визначається шляхом розрахунку рівня беззбитковості, порівняння його значення з обсягами укладених договорів (контрактів). Він забезпечує підприємству малоприбуткове або безприбуткове виробництво. * Імовірний очікуваний обсяг виробництва і продажу враховує реальні можливості збільшення цін на продукцію підприємства при її реалізації на ринку, укладання додаткових договорів (контрактів) на випуск (продаж) продукції. При такому обсязі виробництва фінансовий стан підприємства поліпшується, позиції на ринку зміцнюються. * Максимальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визначається на основі реальної оцінки виробничого потенціалу підприємства та ефективності його використання при сприятливій ситуації на ринку. Такий обсяг виробництва забезпечує стабільний і стійкий стан підприємства, добрі ринкові позиції, перспективний розвиток. Рівневе прогнозування забезпечує підготовку до можливих негативних наслідків господарювання, попереджає про наближення несприятливих умов для підприємницької структури, обумовлює вищий рівень обгрунтованості управлінських рішень і планових завдань. За умов застосування методу рівневого прогнозування важливо прогнозувати критичний обсяг реалізації, який вказує на гранично мінімальну величину договорів поставки, що забезпечує підприємству вихід за межі банкрутства. Він характеризує таку величину продажу продукції чи виконаних робіт (послуг), за якої витрати на виробництво і збут продукції будуть дорівнювати доходу від продажу. Чим більша величина продажу порівняно з критичною, тим більше прибутку отримає підприємство. Критичний обсяг реалізації визначається порівнянням суми продажу продукції (ВР) і суми витрат на її виробництво та збут (ВО). Можливості продажу обмежуються виробничою потужністю і ринковою ціною. Витрати на виробництво і збут продукції розглядаються у вигляді трьох складових частин: 1 постійні витрати, які не залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції (ПВ): амортизація, податок на майно, страхування, реклама, дослідження тощо; 2 Прямі змінні витрати, які прямопропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції (ПЗ). До них належать матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби; 3 накладні змінні витрати, які непропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції і не підлягають чіткому розрахунку та нормуванню (НЗ). До них належать витрати на утримання та експлуатацію устаткування, комерційні витрати і т. д. Різницю між виручкою від продажу (ВР) і операційними витратами (ВО) визначає прибуток від операційної діяльності (П„„). В управлінні реалізацією продукції і витратами для зменшення критичного обсягу реалізації найбільш прийнятними є зміна ціни продажу і скорочення постійних витрат. У першому випадку зростає величина прибутку, а в другому — зменшуються відносно необов'язкові витрати. Суму прибутку і постійних витрат називають маржинальным доходом (МД).

При такому обсязі виробництва забезпечується безприбутковий статус підприємства. Наприклад: ринкова ціна одиниці продукції перебуває на рівні 12 грн.; сума постійних витрат підприємства на плановий період складає 3500 грн.; умовно змінні витрати на одиницю продукції становлять 7 грн. Критичний (беззбитковий) обсяг виробництва продукції за таких умов складе: 3500 : (12 - 7) - 700 одиниць Ситуаційне планування знайшло широке застосування на американських і японських фірмах. Вітчизняні підприємства використовують його рідко. Процес ситуаційного планування передбачає послідовне виконання таких дій: * визначення ключових факторів середовища щодо впливу на планові результати діяльності підприємства; * розроблення нормативного плану, в якому враховується імовірність впливу виробничих факторів на кінцеві результати діяльності підприємства; * визначення для кожного виду продукції ряду припущень щодо ситуацій, відмінних від стандартної, з врахуванням яких розробляється автономний план. Припущення враховують можливість випадкових обставин, змін у зовнішньому середовищі, які можуть впливати на кінцеві результати негативно або позитивно. Ситуаційний план передбачає поведінку кожного виконавця в тій чи іншій ситуації; * розроблення механізму переходу від нормативного плану до ситуаційного при виникненні відповідних обставин. Ситуаційне планування забезпечує певні переваги в процесі формування виробничої програми та її реалізації за мінливого ринкового середовища. Керівники і виконавці планів отримують можливість оперативної дії при настанні несприятливих умов, що були передбачені планом. Наприклад, зміна попиту на поліграфічні послуги зумовлює введення вдію ситуаційного плану розширення випуску продукції (робіт, послуг) або його згортання; виконання певного обсягу робіт по кооперації або формування запасів продукції на складі. При формуванні річної виробничої програми необхідно забезпечити максимальний доход, високу фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Це зумовлює відбір і включення на план виробництва конкурентоспроможної та високодохідної продукції. В західних підприємницьких структурах з цією метою використовують матрицю БКГ. В умовах багато продуктового виробництва, економічної невизначеності, виробничої нестабільності та фінансової нестійкості доцільно Рис 4.4. Графік критичного обсягу виробництва і реалізації продукції Критичний обсяг реалізації продукції визначається за формулою:

де ПВ — сукупні умовно постійні витрати, грн.; з/п — ринкова ціна одиниці продукції, грн.; 3Пз/п., — питомі умовно-змінні витрати, гри. використовувати матриці типу «ефект-випуск». Всі види продукції ранжуються за системою показників «рентабельність-частка в структурі випуску». Ранги визначаються за максимальними параметрами показників. Приклад ранжування п'яти видів продукції поліграфічного підприємства, включених у виробничу програму, наведений в таблиці 4.1. Таблиця 4.1. Ранжування планових показників продукції

Найбільшу частку на ринку має книжково-журнальна продукція (47,6%), найменшу — бланкова (5,7%). За рангом рентабельності вся продукція поліграфічного підприємства розміщується в такій послідовності: Д, В, А, Г, Б. Для точного визначення місця кожного виду продукції будується діаграма її розміщення на координатах «рентабельність-частка в структурі».

Побудована діаграма свідчить, що явні переваги щодо забезпечення ефективності виробництва (міжкоординатна площа) має продукція А та В. Однак ця інформація може служити лише одним з орієнтирів включення тих чи інших замовлень у виробничу програму підприємства. Для прийняття кінцевого рішення необхідно враховувати показники витрат та обмеження основних ресурсів виробництва, швидкість реалізації продукції, своєчасність поступлення коштів і т. д. у процесі розробки виробничої програми формуються номенклатурний та асортиментний плани підприємства. * Номенклатура — це класифікований перелік матеріальних цінностей, які створюються на підприємстві і за своїм економічним призначенням відносяться до продукції виробничого споживання (група «А») та особистого споживання (група «Б»). * Асортимент — це перелік і співвідношення окремих видів продукції в складі окремої номенклатурної групи, які відрізняються між собою параметрами, зовнішнім оформленням, призначенням та іншими характеристиками. Виділення номенклатурних і асортиментних груп продукції в складі виробничої програми дозволяє забезпечити добротну обґрунтованість планових показників та більш оперативне виготовлення продукції на підприємстві; врахувати рівень використання виробничих потужностей, Виробнича програма промислового підприємства розробляється «ланцюговим методом» за структурними підрозділами в порядку, зворотньому до ходу технологічного процесу. При цьому обґрунтовуються обсяги і терміни випуску продукції. Виробнича програма основних цехів підприємства використовується для розробки планових завдань для допоміжних та обслуговуючих підрозділів (ремонтних, транспортних, складських, заготівельних і (т. Д.) та управлінських служб (маркетингової, технологічної, виробничої, фінансової, постачальницької тощо). При плануванні обсягів виробництва і реалізації продукції враховуються платні послуги підприємств населенню. Платні послуги населенню можуть здійснювати підприємства, які мають в своєму складі такі підрозділи: * будівельний або ремонтно-будівельний; * ремонтно-механічний; * автогосподарство та авторемонтні служби; * житлово-комунальні; * дошкільні дитячі установи; * об'єкти громадського харчування; * будинки культури, клуби, спортивно-оздоровчі та профілактичні заклади; * готельне господарство тощо. Обсяг платних послуг визначається можливостями спеціалізованого підрозділу та попитом на відповідні послуги. Виробнича програма підприємства повинна відповідати наявному виробничому потенціалу.

Характеристика системи вимірників обсягів виробництва і реалізації продукції

Швайка. Планування діяльності підприємства

При плануванні обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) використовується система вимірників, які поділяються на: натуральні, вартісні та трудові. * Натуральні вимірники виробничої програми використовуються при подальших розрахунках виробничої потужності, визначенні потреби підприємства в сировині, матеріалах, енергії, технологічному та транспортному обладнанні, формуванні виробничих планів основних і допоміжних виробництв. Продукція промислових підприємств характеризується широким асортиментом, що зумовлює використання великої кількості натуральних вимірників. Розрізняють фізичні та умовні натуральні вимір пики продукції, Вартісні вимірники використовуються для розрахунку обсягів товарної, валової, реалізованої продукції, цехового випуску продукції. В обсяг товарної продукції підприємства включається вартість: готової продукції (ГП), напівфабрикатів (НФ), призначених для реалізації за межами підприємства, послуг населенню (ПІШС), робіт промислового характеру (РПХ), використовуваних для власних потреб і на сторону:

До готової продукції відноситься продукція, яка відповідає стандартам, технічним умовам та вимогам щодо якості, виробництво якої повністю завершене на даному підприємстві і яку здано на склад готової продукції. Обсяг готової продукції визначається за формулою: Напівфабрикати — це продукція, процес виготовлення якої повністю завершений на певній стадії виробництва, яка передасться для подальшої обробки в інші цехи або на склад готової продукції для реалізації за межами підприємства. Обсяг напівфабрикатів для реалізації за межами підприємства визначається аналогічно до визначення обсягів готової продукції.

Роботи промислового характеру включають вартість капітального ремонту, модернізації устаткування, вартість нестандартного обладнання, виготовленого на підприємстві, інші роботи і послуги допоміжного виробництва. Обсяг товарної продукції планується в гуртових діючих цінах підприємства та в порівняльних цінах відповідного року, Валова продукція відображає загальний обсяг виробництва промислової продукції підприємства і включає товарну продукцію та зміну залишків напівфабрикатів власного виробництва на початок і кінець планового пeрioду:

де Цобл.од — гуртова ціна облікової одиниці продукції, гри.; ВПІшт — випуск даного виду продукції в натуральному виразі.

де НФпр — обсяг напівфабрикатів на початок планового періоду, тис. гри.; НФкр — обсяг напівфабрикатів на кінець планового періоду, тис. гри. Показники товарної і валової продукції включають вартість, створену минулою працею, і не відображають ефективності роботи структурних підрозділів підприємства, а також внеску підприємства галузі в національний доход країни. Ця умова викликає необхідність застосування показника чистої продукції, що включає заробітну плату з нарахуваннями і прибуток. Величина чистої продукції розраховується шляхом виключення з гуртової ціни продукції (товарної продукції) витрат на матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби і напівфабрикати, амортизації.

ЧП=ТП-МВ-А Де MB -- сумарні матеріальні витрати планового періоду, тис. гри.; А — сума амортизаційних відрахувань планового періоду, тис. гри. Обсяг валової продукції планується у порівняльних цінах. Це дозволяє виявити динаміку виробництва, продуктивності праці тактику інших показників за ряд років. Реалізованою продукцією вважається продукція (роботи, послуги), повністю виготовлена на підприємстві, відвантажена замовникові та оплачена ним. До складу реалізованої продукції відноситься: товарна продукція, зміна залишків готової продукції на складі відвантаженої, але не оплаченої на початок і кінець планового пeрioду

де ТпР. ~ обсяг товарної продукції на складі, відвантаженої, але не оплаченої замовниками на початок планового періоду, тис. гри.; ТПк.р. — обсяг товарної продукції на складі, відвантаженої, але не оплаченої замовниками на кінець планового періоду, тис, грн. Цеховий випуск продукції — це вартість продукції, процес виготовлення якої повністю завершення в даному цеху (дільниці) підприємства, яка передана за відповідною документацію для подальшої обробки в інші цехи підприємства. При плануванні обсягів виробництва у вартісному вираженні необхідно враховувати часову вартість грошей. Загальновідомо, що гроші, отримані сьогодні, мають вищу вартість, ніж гроші, отримані завтра. Причинами цього є інфляція, процентний доход, ризик. Тому при розробці плану необхідно враховувати можливе знецінення планових коштів у майбутньому та оцінювати майбутні кошти сьогоднішніми критеріями. Метод порівняння різночасових коштів називається дисконтуванням. Якщо необхідно визначити теперішню вартість майбутніх поступлень, то проводяться необхідні підрахунки за формулою:

Як видно з таблиці 4.2., при нормі дисконту 5% місячних 10 тис. грн., які поступлять через півроку, сьогодні мають вартість 7,46 тис. грн.

Як видно з таблиці 4.3., при нормі дисконту 5% місячних 10 тис. грн. сьогодні будуть еквівалентні 13,4 тис. грн. через півроку. Перерахунки поточних і майбутніх поступлень у еквівалентні величини шляхом дисконтування дозволяють спеціалістам з планування більш обгрунтовано і якісно розробляти плани, враховуючи майбутні і поточні витрати та результати. Трудові вимірники використовуються для визначення рівня продуктивності праці, встановлення чисельності основних і допоміжних робітників, кількості технологічного обладнання, режиму роботи підприємства, цеху, устаткування. При цьому розрізняють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом, повну трудомісткість. Технологічна трудомісткість — це сумарні витрати праці робітників, котрі виконують основні технологічні операції:

де 1шт. — норма часу на виконання облікової одиниці продукції, год.; ВПнат — випуск даного виду продукції в натуральному виразі; n — кількість технологічних операцій. Трудомісткість обслуговування та управління виробництвом розраховусться шляхом множення чисельності відповідних категорій працівників на кількість відпрацьованих годин.

де Σ — постійна норма дисконту (в плануванні вона враховує місячний рівень інфляції); i — час в місяцях (роках); Гм - майбутня сума грошових поступлень, тис. грн.; (1 + Σ)' — коефіцієнт дисконтування. Якщо необхідно визначити майбутню вартість теперішніх коштів, то розрахунки виконуються за формулою: