5. Акціонерне товариство: правова природа, види.

Акціонерне товариство засновується у формі товарист­ва, що є юридичною особою, капітал якого розподілений на рівні частини (акції). Акціонери не відповідають по зобов'я­заннях товариства своїм особистим майном, їхня відпові­дальність по зобов'язаннях товариства проявляється у ризику втратити той капітал, який вони вклали в акції.

У французькому законодавстві акціонерні товариства на­зиваються анонімними товариствами, що являють собою то­вариства, капітал яких розділений на акції й які створюються учасниками, що несуть збитки у межах своїх внесків (стаття 83 Закону Франції 1966 року "Про торговельні товариства"). У законодавстві ФРН указується, що перед кредиторами това­риство несе відповідальність тільки у межах майна товариства. Основний капітал товариства розміщено в акціях (стаття 1 Закону ФРН 1965 року "Про акціонерні товариства").

На відміну від невідчужуваних часток в інших товариствах акції можуть вільно продаватися й відчужуватися у будь-який інший спосіб. Тільки відчуження акцій робить капітал мо­більним, здатним швидко переміщуватися з однієї галузі гос­подарства в іншу у гонитві за більш високим прибутком. З іншого боку, вільне переміщення акцій від одного власника до іншого створює умови для незалежності акціонерного товариства від складу його учасників. Цим підтримується постійність складу суб'єктів господарської діяльності у функціюванні самого акціонерного товариства, і акціонерні товариства з'явилися в період первинного нагромадження капіталу на початку XVII сторіччя. Першими акціонерними товариствами були створені 1602 року Голландська Ост-Індійська Компанія, потім Вест-Індійська Ком­панія та Суринамська Компанія (голландські), 1613 року — Ост-Індійська Компанія (англійська), 1623 року — Компанія Західної Індії (французька). У промисловості та у торгівлі акціонерні товариства почали виникати у XIX сторіччі.

Обмежений ризик та можливість одержання високих ди­відендів залучили до участі в акціонерних товариствах внески багатьох дрібних вкладників. У випадку банкрутства това­риства одержати назад вкладені кошти вони вже не могли, що призводило до зловживання та афер з боку засновників акціо­нерних товариств. Наприклад, великим шахрайством вияви­лася організація акціонерного товариства з будівництва Па­намського каналу між Північною та Південною Америкою.

Щоб боротися із зловживаннями у діяльності акціонерних товариств, держави встановлювали дозвільний порядок їх ут­ворення та детально регламентували їхній правовий статус. Але це мало допомагало, а розвиток економіки вимагав пере­ходу до менш регламентованого порядку виникнення акціо­нерних товариств. Перехід до нормативно-явочного порядку Відбувається на початку XIX сторіччя, а першою країною, що зробила це, були США (Закон штату Нью-Йорк 1811 року).

Зараз у більшості західних країн акціонерні товариства ут­ворюються у нормативно-явочному порядку. Щоб боротися із зловживаннями, акціонерне законодавство передбачає по­єднання полегшеного порядку утворення акціонерних това­риств з детальною регламентацією всіх етапів створення ак­ціонерних товариств, правил їх публічного звітування та опо­даткування.

Створення акціонерного товариства починається з укла­дання засновницького договору. Кількість осіб, що беруть участь у засновницькому договорі, може бути різною. У нор­мативному порядку визначається найчастіше мінімальна кількість засновників. Інколи вказується й максимальна їх кіль­кість. Наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальністю кількість учасників, як правило, не повинна перевищу­вати 50 осіб.

У засновницькому договорі визначаються цілі діяльності товариства, його структура, розподіл обов'язків між заснов­никами по створенню товариства, порядок розподілу прибут­ку між ними та інші важливі з точки зору засновників умови.

Паралельно із засновницьким договором ведеться розробка статуту товариства. У законодавстві зарубіжних країн закріп­люються різні обов'язкові реквізити статутів. Загальними для всіх країн є відомості про фірму, місцезнаходження, розмір статутного капіталу, визначення характеру діяльності, струк­тури органів управління.

На наступному етапі формування акціонерного товариства створюється його капітал. Акції можуть розподілятися двома способами:

— засновники самі купують усі акції (одночасне засну­вання);

— засновники купують тільки частину акцій, а решта акцій розподіляється шляхом публічної передплати.

У країнах континентальної Європи при утворенні акціо­нерного товариства повинні розподілятися всі його акції. В Англії, США та інших країнах, що прийняли систему англо­саксонського права, допускається розміщення частини акцій, а решта розподіляється за необхідності одержання додаткових коштів. Після формування капіталу акціонерного товариства відбувається його організаційне становлення (формуються органи управління).

Керівництво акціонерним товариством здійснюють загаль­ні збори акціонерів, на яких обирають раду спостерігачів, директорат (правління, адміністративну раду), ревізорів.

Загальні збори акціонерів скликають, за загальним пра­вилом, щороку, але у різні строки. Збори акціонерів, як правило, мають право:

— призначати та звільняти членів ради спостерігачів, за винятком випадків призначення членами ради спостерігачів робітників та службовців на підставі спеціальних законів про участь робітників і службовців в управлінні підприємством (ФРН);

— приймати рішення про використання одержаного при­бутку (балансового прибутку), збільшення або зменшення статутного капіталу;

— змінювати статут акціонерного товариства; призначати ревізорів і контролерів для перевірки діяльності товариства;

— приймати рішення про ліквідацію акціонерного това­риства.

Членами ради спостерігачів можуть бути працездатні люди (фізичні особи). Кількість членів установлюється залежно від розміру статутного капіталу акціонерного товариства. Члени ради спостерігачів не можуть бути водночас членами прав­ління. Якщо таке все ж таки припускається, то у виняткових випадках і на обмежений строк, але не більше року.

Рада спостерігачів здійснює контроль за веденням справ акціонерного товариства. Для цього члени ради можуть ознайомлюватися та перевіряти книги та документи акціо­нерного товариства, наявність цінних паперів та товарів. При цьому рада спостерігачів може доручати виконання певних завдань. Якщо цього потребують інтереси всього товариства, рада спостерігачів рішенням більшості членів може скликати загальні збори акціонерів. Рада спостерігачів не веде опера­тивні справи акціонерного товариства і в цьому розумінні не повинна втручатися у діяльність апарату оперативного управ­ління підприємством (директорів, правління).

Якщо рада спостерігачів здійснює переважно контрольні функції, то адміністративна рада поряд з контрольними функ­ціями виконує функції, які певною мірою характерні для апарату оперативного управління акціонерним товариством (правління). Безпосередньо адміністративні ради передбачені французьким акціонерним правом. Адміністративні ради на­діляються найширшими повноваженнями з тим, щоб діяти у будь-якій обстановці від імені товариства. Вони здійснюють їх у межах предмета діяльності товариства і з додержанням повноважень, які закон прямо визнає за зборами акціонерів. Понад те, у відносинах з третіми особами акціонерне това­риство пов'язується угодами адміністративної ради (Франція).

Очолює адміністративну раду президент, обраний на за­сіданні адміністративної ради з-поміж її членів. Строк повно­важень президента не може перевищувати строк його повноважень як адміністратора. Президент може бути відкликаний або переобраний у будь-який момент.

Для надання допомоги президенту та за його пропозицією адміністративна рада може впровадити посаду одного чи двох, залежно від розміру статутного капіталу, генеральних дирек­торів. Повноваження генеральних директорів щодо третіх осіб такі самі, як і у президента. Обсяг та строки їхніх повноважень установлюються адміністративною радою за погодженням з президентом.

Адміністративні ради або ради спостерігачів як органи управління акціонерних товариств більш характерні для тих західних держав, правові системи яких побудовані відповідно до ідей романо-германського права. Проте повні паралелі тут проводити теж не доводиться. Наприклад, японське акціо­нерне законодавство передбачає ради спостерігачів, а іта­лійський закон зосереджує всі функції керівництва в руках одного органу — правління директорів, обраного акціонерами на строк до трьох років, що наближає італійське законодав­ство до країн англосаксонського права.

У США, Англії й тих країнах, які більшою мірою сприй­няли ідеї англосаксонського права, перевагу віддають апарату оперативного управління корпораціями та компаніями в осо­бі правління директорів. У США це рада директорів, яка може складатися з одного чи кількох членів. Кількісний склад ради директорів визначається в статуті корпорації або у внутріш­ньому регламенті. Директори можуть і не бути акціонерами, якщо умова про це спеціально не застережена у статуті або у внутрішньому регламенті. Рада директорів має право біль­шістю голосів усіх членів ради створити з директорів комітети з напрямків діяльності корпорації.

Рада директорів обирає чи призначає президента, одного чи кількох віце-президентів, секретаря, скарбничого та інших керівників. Статут може передбачати, що керівники обира­ються акціонерами, а не радою директорів. Повноваження керівників визначаються внутрішнім регламентом і радою ди­ректорів. Керівники та директори повинні виконувати свої обов'язки сумлінно і з такою мірою ретельності, турботами та вмінням, яку виявляють за таких самих обставин і в такому самому стані звичайні помірковані люди.