Функціоналізм

Основною прихильницею функціоналізму в теорії гендера є Світиам Джонсон (Johnson, 1988,1989,1993). Поборниця функціоналізму й феміністка, вона, насамперед, визнає нездатність першого задовільним образом проаналізувати невигідне становище жінок у суспільстві. Джонсон уважає, що в теорії родини, яку висунув Талкотт Парсонс, ненавмисно позначився дискримінаційний крен і що функціоналізм залишає за рамками свого розгляду аспекти соціальної нерівності, панування й придушення. Ця тенденція корениться в споконвічному інтересі, що проявляється функціоналізмом до соціального порядку. При цьому Джонсон переконливо демонструє, що много-гранность і складність парсоновского функціоналізму необхідні при аналізі гендерних питань, оскільки ця теорія має гігантський аналітичний розмах і гнучкість. У своїх працях Джонсон досліджує співвідношення багатьох ключових типологий Парсонса з питаннями гендера: роль як основна одиниця соціальної системи; експресивні рольові орієнтації в протиставленні інструментальним; родина як інститут, пов’язаний з іншими інститутами; функціональні передумови соціальної системи (адаптація, досягнення мети інтеграція й збереження латентної структури); аналітичні рівні соціальної дії (соціальний, культурний, особистісний і поведінковий); стадії социетальных змін (диференціація, адаптивне відновлення, інтеграція й генералізація цінностей).

Найбільш значиме для розуміння гендера в рамках функціоналізму використання Джонсон парсоновского поняття експресивних ролей у їхнім протиставленні інструментальним, його тези про взаємозв’язок родини з іншими інститутами й моделі функціональних передумов. Джонсон бачить джерела виникнення гендерної нерівності в структурі патріархальної родини, відмічуваної майже у всіх відомих суспільствах. Родина виконує функції, відмінні від функцій економіки й інших "суспільних" інститутів: це завдання соціалізації дітей і емоційного збагачення дорослих членів родини, що має істотне значення для соціальної солідарності й відтворення цінностей (інтеграція й збереження ціннісного зразка). Споконвічне становище жінки в структурі родини визначається тим, що вона з’являється основним виконавцем цих значимих функцій. І їй слід бути експресивної, мати емоційний настрой і чуйність до родички. Функції жінок у родині й експресивність позначаються на тому, що вони виконують у всіх інших соціальних структурах, особливо в економіці. Наприклад, що підходять для жінок вважаються відверто експресивні заняття, у типово чоловічих професіях від жінок очікують експресивності, але одночасно застосовують до них за таку поведінку санкції; крім того, участь жінок в економічному житті обмежене їхньою відповідальністю за родину.

Однак жодна з описаних вище функцій не веде з неминучістю до гендерної стратифікації, яка знецінює й принижує становище жінок. Для того щоб зрозуміти, чому вона виникає, потрібно звернутися до патріархальної родини. У такому світі жінки, опікуючись про дітей, діють завдяки наявному в них ваги, авторитету, прилучаючи й хлопчиків, і дівчинок до свого розуміння "загальної гуманності". Рамки, які продиктовані особливостями культури й соціальних інститутів, припускають, що жінка слабка й податлива чоловікові, чия економічна конкурентоспроможність, опосередкована наявністю ряду засобів (інструментів), дозволяє йому добитися для своєї родини певного рівня економічної безпеки. Оскільки для дітей жінка перед- стає в ролі "слабкої дружини", вони засвоюють шанобливе відношення до патріархату й недооцінюють таку батьківську установку, як емоційність, у порівнянні з якої инструментальность чоловіків видасться могутнішої й значимою. Ця оцінка чоловічих способів як більш ефективних, чому жіноча експресивність, проникає в культуру. Але така позиція ніяк не підтверджується на практиці - хіба тільки в тому випадку, коли вона сформована патріархальною ідеологією. Джонсон, зокрема, розраховує, що жіночий рух сприяє змінам суспільного й культурного плану, які, у свою чергу, приведуть до загальносистемної переоцінки експресивності.

Однак Джонсон доводиться стосуватися й питання про те, чи функціональні патріархальні структури в створенні системної рівноваги й соціального порядку. Джонсон припускає (Johnson, 1993), що ми запитаємо: "Функціональні для кого?" Подібне питання видаляє від парсоновской позиції, згідно з якою функціональність повинна розглядатися з погляду системи. Питання "функціональні для кого?" висуває проблему нерівного володіння владою й конфлікту інтересів і вказує скоріше на критичну, ніж ценностно- нейтральну установку теоретика - установку, протилежну функціоналізму. Питання про жінок - гендерний аспект - став, як часто буває, останньою краплею, що переповнила чашу.