Телебачення

Офіційно вважається, що електронне телебачення розпочалося у 1911 році, коли російський професор Б.Розінг, створивши електропроменеву трубку (кінескоп), передав зображення в лабораторії на віддаль кількох метрів. Насправді першу в світі передачу зображення людини на відстані 20 м здійснив у Ташкенті син українського поета Павла Грабовського — Борис, який створив перший телеприймач. Але винахід не був зареєстрований на його ім’я.

Публічне телебачення найперше з’явилося в Англії у 1936 році, а в 1939 — у Нью-Йорку в США. Того ж року Московський радіотехнічний вузол почав регулярні телепередачі, які приймали аматори на саморобних приймачах у Ленінграді, Києві, Смоленську та інших великих містах європейської частини СРСР.

Телевізійні станції: програмні (телецентри) та передавальні (ретрансляційні).

Структура телебачення

Супутникове: «WorldNet» («Євронет» (Європа), «Арнет» (Карибський басейн, Південна та Центральна Америка), «Афнет» (Африка), «Іанет» (Південно-Східна Азія), «CNN», «EuroNews».

Внутрішнє: національне (загальнодержавне), обласне, міське, місцеве, локальне.

За фінансуванням: державне та комерційне.

За способом поширення телесигналу: кабельне, ефірне, аналогове, цифрове (кабельне та інтернетне).

За видом доступу: абонентське, умовно безкоштовне, безкоштовне.

Базові принципи телебачення

— серійність — глибока розробка певних тем, та сітка мовлення, регулярність передач;

— оперативність;

— сітка телемовлення;

— трансляційність — збіг події та її сприйняття телеглядачами;

— тривалість інформативного процесу, що не має видимого фіналу;

— дискретність — роздільне, уривчасте повідомлення, що є ніби фрагментом інформаційного випуску, програми.

Типи телепередач аналогічні радіопередачам, додається лише ток-шоу та прямі телеігри (лотереї).

Специфіка телекомунікацій

1. Екранність — дивимось на прямокутну площину.

2. Наочність — розповідь і показ події створюють ефект присутності.

3. Пряма трансляція з місця події.

4. Одночасний вплив на органи зору і слуху.

5. Використання всіх каналів передачі інформації: лінгвістичного, пара лінгвістичного, кінетичного.

6. Примусовість сітки телепрограм націлює телеглядача на перегляд телепередач в один і той самий час, відриваючись від інших проблем і робіт.

Телекомунікацію на рівні телеглядача та медіапродукту можна умовно розподіляється на три групи:

— пасивний тип сприйняття медіапродукції, наприклад, кінофільму, коли глядач очікує від перегляду лише отримання емоційного задоволення, розваги, відпочинку;

— активний тип сприйняття характеризується тим, що глядач очікує отримати інтелектуально-емоційне задоволення від перегляду; він схильний до аналізу застосованих у фільмі/програмі прийомів і технологій, аналізу поведінки героїв/ведучих, розгортання сюжетної лінії, авторського задуму;

— креативний тип сприйняття передбачає здатність телеглядача до переосмислення медіа-тексту, встановлення невидимих смислових, інверсійних зв'язків (що може привести до несподіваних висновків), а також здатність до перетворення несмішного фрагмента відео-, кіносюжету на жарт та інше.