Лекція 4.
Комунікація через мас-медіа та мистецтво
(Друковані ЗМІ. Радіомовлення. Телебачення. Різні види мистецтв).
Система масової комунікації
До цих пір ми розглядали візуальну комунікацію міжособистісну та групову. Але оскільки ми живемо в суспільстві, в масах (великих групах), то існує й міжгрупова, масова комунікація, як вербальна (текстова, словесна), так і невербальна (візуальна).
Розглянемо систему масової комунікації: комунікант (відправник, адресант) — повідомлення (висловлювання) — засоби спілкування — комунікат (отримувач, адресат) — фільтри (цінності, моральні засади, стани комунікаторів, вплив соціуму, цензура…) — ефекти як реакція комуніката.
Комунікант має потребу чи намір створити та передати інформацію (факт, новину, ідеологію). Враховуючи, кому вона буде потрібною, він відтворює її зміст в тій чи іншій формі (новинне повідомлення, пропаганда, естетичні почуття…). Щоб доставити інформацію до масового споживача, використовуються якісь засоби спілкування-комунікації — мас-медіа (преса, ТБ, радіо, інтернет), мистецтво (образотворче, кіно, театр тощо), релігію (проповіді священнослужителів, релігійна символіка). Оскільки повідомлення йде в маси, то існують певні фільтри, які вільно пропускають її чи вибірково, не пропускають, чи зумисне спотворюють. Комунікат — зважаючи на своє виховання, освіченість, світогляд, моральні та релігійні устої тощо — приймає повідомлення, аналізує його, вірить чи сумнівається, реагує на нього (схвалює, не схвалює…). Реакція може бути пасивною та активною (дієвою).
Приказка «Той, хто володіє інформацією, володіє світом» актуальна завжди. І не тільки у зовнішньополітичних відносинах, бізнесі, а й у внутрішній політиці, у впливі на маси. Нині суспільство можна вважати інформаційним, оскільки люди потребують не лише води, харчів, житла, одягу, роботи, а й новин і фактів, щоб планувати свою діяльність, як індивідуумів (прогноз погоди, курс валют, розклад занять, розклад руху транспорту, ціни, курс акцій).
Влада (будь-яка, за всіх суспільних формацій) завжди визнає необхідність мати у своїх руках інформаційну сферу для контролю над суспільством. Власники чи генеральні директори українських телеканалів є чиновниками вищого рангу, народними депутатами, впливовими людьми. Вони не допустять зниження рекламних доходів своїх ЗМІ через оприлюднення правдивої інформації. Убитий опозиційний журналіст Георгій Гонгадзе був засновником та головним редактором інтернет-газети «Українська правда», яка й донині має високу популярність серед онлайн-читачів, має комунікативний вплив у суспільстві. «Арабська весна» 2010-2012 р.р. не змогла так швидко і широко розповсюдитись від Марокко до Ірану, якби не було соціальних мереж, особливо «Фейсбуку». Власті країн вдавались до відключення серверів провайдерів, небезпідставно остерігаючись, що соцмережі контролюють та через них провокують американські та європейські спецслужби для повалення авторитарних та деспотичних режимів Тунісу, Лівії, Єгипту. Раніше, за часів Російської імперії та Радянського Союзу, існували підпільні друковані та рукописні видання. Царська та радянська влади переслідували носіїв нових суспільних ідей, закривали газети та журнали. Тиск нинішньої української влади на «ТВі» призвів до зменшення рекламних надходжень, зменшення глядацької аудиторії з півтора до півмільйона, що спричинило закриття низки програм та проектів на цьому телеканалі. З іншого боку, в багатьох країнах існують громадські ЗМІ — газети, радіомовлення, телебачення — які фінансуються громадськими спілками. У них рівень достовірності продукованого інформаційного продукту вищий, практично відсутній вплив з боку влади, держави. Все наведене вище доводить просту істину — той, хто першим повідомляє про новини або ідеї, здобуває вплив на аудиторію, на маси.
Тому можна зробити одне з визначень масової комунікації — організований, регульований процес інформування мас через ЗМІ (мас-медіа).
Медіа (англ. media) — просто засоби передачі інформації, а мас-медіа (англ. mass media) — комплекс різноманітних засобів для доставки інформації масовій аудиторії. Крім ЗМІ, це книжки, брошури, кіно, театр, відеокасети, компакт-диски... Комунікація (communication) — передача повідомлень і спілкування за допомогою обміну інформації, масова комунікація (mass communication) — поширення інформації за допомогою преси, телерадіомовлення та інших її носіїв і виробників інформації для більшості громадян суспільства.
У сучасному вигляді існують такі ЗМІ: друковані-текстові (газети, журнали, листівки, постери, рекламні листки, брошури, книги, бігборди, плакати), аудіовізуальні (радіомовлення та телебачення — ефірне, супутникове, кабельне), електронні (інтернет: електронна пошта, електронні форуми, чати, пошукові системи й довідкові ресурси, соціальні мережі, он-лайнові газети, радіо та телепрограми). Усі вони є продуктами технічного виробництва — набір тексту на клавіатурі комп’ютера; друк на друкарському обладнанні, розмноження — на множильному; зйомка та запис на аудіо-, відео- та фотокамеру, монтаж та верстка програмними засобами, пересилання сигналу радіохвилями чи оптично-електричними імпульсами по кабелях, перетворення і відтворення такого сигналу радіоприймачами, телевізорами, комп’ютерами, айфонами.
Види друкованих видань
За знаковою природою — текстові, зображувальні, картографічні, нотні.
Текстові: листівки, брошури, книги, газетні, журнальні, календарні видання.
Зображувальні: буклети, проспекти, ізолистівки, фотоальбоми, плакати.
Друковані текстові системи засобів масової комунікації можуть бути періодичними (виходять систематично, у точно встановлені терміни, під одним заголовком та в одному оформленні), продовжуваними (збірники за єдиним напрямом, назвою, нумерацією, виходять нерегулярно), неперіодичними (листівки, брошури, книги).
Картографічні: карти, схеми з використанням топографічних знаків.
Нотні: збірки для музикантів, співаків із використанням нотних знаків.
Книги поділяються на моновидання (монографії) — один твір, та полівидання — збірка багатьох творів.
Полівидання поділяються на:
— збірник — складається з кількох творів одного або кількох авторів — тематичні, жанрові, хронологічні;
— вибрані твори — частина творів одного автора;
— зібрання творів — найважливіші твори автора.
За способом відтворення мислення в книзі:
— наукові (понятійні): відтворюють думку шляхом логічних понять і суджень;
— художні (образні): відтворюють мислення переважно через художні образи;
— публіцистичні (понятійно-образні): відтворюють думку за допомогою логічних суджень і публіцистичних образів;
— сатиричні (сатирично-образні): відтворюють думку за допомогою логічних суджень засобами сатири;
—гумористичні (гумористично-образні): відтворюють думку за допомогою логічних суджень засобами гумору.
Серед наукових видань розрізняють: масово-політичні, офіційні, наукові, науково-популярні, інформативні, виробничі, навчальні, навчально-методичні, навчальні програми, довідкові, духовні, культурно-мистецькі.
Газетні видання
Це періодичні друковані видання на розгорнутих аркушах паперу, без обкладинки, що містять текстову й ілюстровану інформацію (фото, малюнки, схеми, графіки тощо), визначеною періодичністю (від 1 до 7 разів на тиждень, або неперіодичні видання з особливим комунікативним впливом.
Першою друкованою газетою в Європі була німецька «Авізе реляціон одер цайтунг» 1609 року. Перша українська — «Український вісник» в Харкові у 1816 р.
Газетні видання можна характеризувати за ознаками:
за місцем видання: столичні («Голос України», «Літературна газета», «Деловая столица»); обласні («Вільне слово» (Рівне); районні («Сарненські новини»).
за місцем розповсюдження: міжнародні («Вісті з України»), загальноукраїнські («Україна молода»), регіональні («Високий замок», «Сім’я і дім»), обласні («Рівне вечірнє»), районні («Слово і час»).
за аудиторією: масові («Львівський експрес»), соціальні («Пенсійний кур’єр», «Галицькі контракти»);
за часом видання: денні та вечірні;
за політичним напрямом: загальнополітичні («ВЗ»), партійні («Голос нації», «Народна газета»), рухів («Час»);
за періодичністю: щоденні, 2, 3, 4, 5-разові, тижневики;
за тематикою: міжнародні, економічні, суспільно-політичні, релігійні, спортивні…;
за мовою видання: одномовні, двомовні («День» укр., рос, англ.).
Також можна поділити газетні видання на два класи: масові (політика — загальнополітичні, партійні; довідка — оголошення, реклама, програма) та соціальні (діло — виробничі, пізнавальні; дозвілля — невиробничі, задоволення).